Постанова

від 15.04.2024 по справі 914/695/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа №914/695/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):Бонк Т.Б.,

суддів: Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Жером» від 03.07.2023 (вх. суду від 06.07.2023 №01-05/2171/23)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023, повний текст рішення складено 19.06.2023,

у справі № 914/695/23 (суддя Запотічняк О.Д., м.Львів)

за позовом Львівська міська рада, м. Львів

до відповідача Приватного підприємства «Жером», м. Львів

про стягнення 213 451,84 грн.

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

28.02.2023 Львівська міська рада звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Жером» (надалі ПП «Жером») з позовом про стягнення 213 451,84 грн. як безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, в період з жовтня 2020 року по листопад 2022 року, в розмірі орендної плати: за кадастровим номером 4610137500:11:002:0138, площею 0,5242 га, що знаходиться в м. Львові, вул. Брюховицькій, 41.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст. ст. 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 14, 288, 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 12, 83, 120, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 20 Закону України "Про оцінку земель".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП «Жером» на користь Львівської міської ради 146 678,96 грн. заборгованості та 2200,18 грн. судового збору. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 24224,54 грн.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 42 548,34 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач безпідставно зберіг кошти за оренду земельної ділянки, а тому такі кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В частині закриття провадження у справі рішення мотивоване тим, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив платіж (земельний податок) на суму 24 224, 54 грн.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач (ПП «Жером») просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПП «Жером» зазначає, що:

- місцевий господарський суд здійснив неправильні розрахунки орендної плати в період з 01.01.2020 до 26.10.2020;

- господарським судом безпідставно взято до уваги ухвалу Львівської міської ради за № 5846 від 31.10.2019 та застосовано неналежну ставку орендної плати;

- безпідставно відхилено доводи відповідача про відсутність заборгованості щодо сплати орендних платежів;

- суд першої інстанції не врахував, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 26 жовтня 2020 року, оскільки договір набрав чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Узагальнені заперечення позивача

Позивач у відзивах на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційних скарг, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду без змін.

В обгрунтування доводів відзивів на апеляційну скаргу позивач посилається на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та зазначає, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Жером» від 03.07.2023 (вх. суду від 06.07.2023 №01-05/2171/23) та ухвалено здійснити розгляд справи №914/695/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

16.02.2024 на адресу суду від апелянта надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, за змістом яких апелянт зазначає, що частина ділянки площею 0,2 га передана та перебуває в постійному користуванні підприємства ще з 1996 року, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею за серія І-ЛВ № 001316.

27.02.2024 на адресу суду від позивача надійшло заперечення на письмові пояснення апелянта, за змістом яких позивач зазначає, що державного акту на право постійного користування землею за серія І-ЛВ № 001316 відповідачем не було долучено до матеріалів справи в суді першої інстанції. Тому вважає, що в силу вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України ці докази не можуть бути прийняті судом. При цьому, посилається на правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 28.07.2020 в справі № 904/2104/19, від 23.07.2019 в справі № 917/2034/17, від 28.05.2019 в справі № 925/859/16 та від 13.04.2021 в справі № 909/722/14 за змістом яких докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках. Таким чином, позивач вважає, що апелянтом не зазначено про винятковий випадок для долучення документів, а також апелянтом не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

29.02.2024 на адресу суду від апелянта надійшли письмові пояснення за змістом яких апелянт просить долучити до матеріалів справи акт про постійне користування ПП «Жером» земельною ділянкою на вул. Брюховицькій та ухвали Львівської міської ради №284 від 15.02.1996 року про передачу земельної ділянки у постійне користування ПП «Жером».

Оцінюючи подані суду документи та клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи акту про постійне користування ПП «Жером» земельною ділянкою на вул. Брюховицькій та ухвали Львівської міської ради №284 від 15.02.1996 року про передачу земельної ділянки у постійне користування ПП «Жером», апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні такого, оскільки апелянтом не надано суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також не обгрунтовано виняткового випадку щодо такого долучення.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 року за № 2741 «Про користування ПП «Жером» земельною ділянкою на вул. Брюховицькій, 41» та відповідно до договору оренди землі від 01.03.2010 року за № Ш-1780 земельна ділянка перебувала в оренді відповідача до 18.06.2019 року.

Ухвалою від 31.10.2019 року за № 5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» термін оренди земельної ділянки продовжено на 5 років.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено Господарським судом Львівської області, відповідач після закінчення терміну дії договору оренди землі від 01.03.2010 року за № Ш-1780, нового договору оренди земельної ділянки не уклав та не повернув цю земельну ділянку позивачу.

Відділом державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради (надалі відділ) 19.10.2022 року було проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Брюховицька 41 у м. Львові, у присутності директора ПП «Жером» Бешта Р.Я. Р.

За результатами обстеження, уповноваженими представниками відділу складено акт обстеження земельної ділянки на вул. Брюховицька 41 у м. Львові за № 6 від 19.10.2022.

За змістом акту вбачається, що загальна площа земельної ділянки 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, земельна ділянка перебуває у комунальній власності.

Також, у акті зазначено, що на земельній ділянці (вул. Брюховицька 41 у м. Львові) розміщено об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності ПП «Жером» та станом на дату складання акту відсутні документи, які посвідчують право користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

Відповідно до листа за № 2412-вих-92679 від 01.11.2022 Управління державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові пропонувало ПП «Жером» оформити речове право на спірну земельну ділянку площею 0,5242га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови на вул. Брюховицькій, 41 у м. Львові.

Також, за змістом вищезазначеного листа Управління державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові звернулося до відповідача з вимогою про вжиття заходів щодо оплати належних орендодавцю коштів (які визначені згідно листа від 31.05.2019 № 28/38//0/13-07-52-12 ГУ ДФС у Львівській області) та за фактичне користування спірною земельною ділянкою у формі орендної плати в розмірі, встановленому ухвалою ЛМР від 31.10.2019 за №5846 «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41».

Відповіді та належного реагування на зазначений лист відповідач не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.02.2023 за ПП «Жером» на праві приватної власності зареєстровані об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення): будівля лазні з кімнатами відпочинку літ «А-2», будівля станції технічного обслуговування, літ «А-1», які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Брюховицька, 41.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138) нормативна грошова оцінка становить 2 495 139,58 грн. (дата витягу 29.06.2022).

Відповідно до розрахунків сум збитків, наданих Управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі за користування відповідачем спірною земельною ділянкою, за період з 01.01.2020 року по 01.12.2022 року становить 750 621,13 грн.

Згідно з листом Головного управління ДПС у Львівській області за № 1.8-28419-24 від 16.12.2022, від ПП «Жером» за період з 01.01.2020 року по 01.12.2022 року надійшли кошти у розмірі 537 169,32 грн (призначення - «плата за землю»).

Таким чином, Львівська міська рада на підставі ст. 1212 ЦК України звернулася до ПП «Жером» з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 213 451,84 грн за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності без правової підстави за період з жовтня 2020 року по листопад 2022 року.

Судами встановлено, що спір між сторонами виник з обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договірних відносин з позивачем.

Судова колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою внаслідок придбання нежитлових приміщень, що знаходяться на земельній ділянці. Факт користування спірною земельною ділянкою в період з січня 2020 року по листопад 2022 року відповідачем не заперечується.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

За змістом правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року, в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20).

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Відповідно до статей 122 , 123 , 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів в розмірі 11 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:002:0138 загальною площею 0,5242 га на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.06.2022: за 2022 рік - 2 495 138,58 грн., а також враховуючи річний розмір орендної плати (визначений ухвалою Львівської міської ради за № 5846 від 31.10.2019), за користування земельною ділянкою за 2020 рік 249 513,96 грн., за 2021 рік 249 513,96 грн., а також за період з січня 2022 року по листопад 2022 року 251 593,21 грн.

На думку позивача, загальна сума нарахованих безпідставно збережених коштів, згідно поданих розрахунків за період з жовтня 2020 року по листопад 2022 року становить 750 621,13 грн. (249 513,96 грн. + 249 513,96 грн. + 251 593,21 грн.).

Перевіряючи правильність нарахування суми безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками у вигляді орендної плати апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 52-4 Закону України від 17.03.2020 року, ст. 52-4 Закону України від 02.04.2020 № 540 не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди закінчився 26.10.2020, відтак ПП «Жером» у березні 2020 року користувалось земельною ділянкою на підставі договору оренди.

Таким чином апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що за 2020 рік відповідач повинен був сплатити позивачу орендні платежі на суму 188 244,31 грн., з урахуванням встановленої пільги (за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року), дії договору оренди до 26.10.2020 та нарахування за жовтень, яке розраховано пропорційно у відсотковому співвідношенні орендних платежів та безпідставно збережених коштів.

З огляду на викладене, загальна сума нарахованих безпідставно збережених коштів за період з жовтня 2020 року по листопад 2022 року становить 689 351,48 грн. (249 513,96 грн. + 188 244,31 грн. + 251 593,21 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи, за спірний період з січня 2020 року по листопад 2022 року, відповідач сплатив земельний податок з юридичних осіб на загальну суму 501 936,00 грн. Також, 29.12.2022 відповідачем здійснено платіж (земельний податок) на суму 16 512,00 грн. та 27.04.2023 на суму 24 224,54 грн.

Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 визначена позивачем сума безпідставно збережених коштів за спірний період має бути зменшена на суму сплачених відповідачем сум земельного податку, яка підтверджується платіжними дорученнями.

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що у 2020 році ПП «Жером» за оренду землі перерахувало 162 480,00 грн., у 2021 році - 199 104,00 грн. та у 2022 році - 156 864,00 грн.

Крім цього, після відкриття провадження у справі відповідач перерахував на рахунок позивача 24 224,54 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1298 від 27.04.2023. В цій частині місцевим господарським судом обґрунтовано закрито провадження в справі.

З врахуванням викладеного, за період з жовтня 2020 року по листопад 2022 року ПП «Жером» сплатило за оренду спірної земельної ділянки 542 672,52 грн. (162 480,00 грн. + 199 104,00 грн. + 156 864,00 грн. + 24 224,54 грн.).

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про підставність стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів за оренду земельної ділянки в розмірі 146 678,96 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд здійснив неправильні розрахунки орендної плати в період з 01.01.2020 до 26.10.2020, а також доводи про відсутність заборгованості щодо сплати орендних платежів не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеним.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 26 жовтня 2020 року, оскільки договір набрав чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", стаття 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 цього Закону передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до п. 8 договору оренди землі від 01.03.2010 сторони узгодили, що договір оренди укладено на 10 (десять) років до 18.06.2019 року.

Договір оренди від 01.03.2010 зареєстровано у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.10.2010 за № 04:10:436:00088 кн.04-4.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, яка діяла до 01.01.2013, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Згідно зі ст. 20 зазначеного Закону, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Отже, реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки могли лише після державної реєстрації такого договору.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки закінчився 26.10.2020. Звідси обгрунтованим є висновок про те, що стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою необхідно розраховувати з 27.10.2020.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що господарським судом безпідставно взято до уваги ухвалу Львівської міської ради за № 5846 від 31.10.2019 та застосовано неналежну ставку орендної плати апеляційний господарський суд зазначає, що станом на момент подання позовної заяви, ухвала ЛМР №5846 від 31.10.2019 року «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» є чинною, а нарахування річної орендної плати в розмірі 11 % від нормативно грошової оцінки землі відповідач не оскаржив.

Відповідно до положень ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

З врахуванням вищенаведеного, відповідачем не спростовані докази, надані позивачем щодо розміру фактичного користування земельною ділянкою у спірний період та про обґрунтованість наведеного позивачем розрахунку неотриманого доходу від фактичного користування відповідачем указаною земельною ділянкою. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, виходячи із принципів диспозитивності у господарському процесі та встановлених обставин у справі, апеляційний суд вважає зазначені відповідачем доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

З огляду на наведене, аргументи, викладені позивачем про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Приватного підприємства «Жером» від 03.07.2023 (вх. суду від 06.07.2023 №01-05/2171/23) підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст. 129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Жером» від 03.07.2023 (вх. суду від 06.07.2023 №01-05/2171/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/695/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст. ст. 287-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддяБонк Т.Б.

СуддіБойко С.М.

Якімець Г.Г.