Постанова

від 15.06.2023 по справі 910/5316/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/5316/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» - Макарчук Л.Л. (в порядку самопредставництва),

відповідача-1 - державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» - Поліщук Н.В. (в порядку самопредставництва),

відповідача-2 - громадської організації «Смарт сіті хаб» - Купайгородський Е.О. - адвокат (ордер від 29.05.2023),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Солюшнс» - Купайгородський Е.О. - адвокат (ордер від 14.06.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр»

на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2021 (суддя Мандриченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 (головуючий суддя: Остапенко О.М., судді: Грек Б.М., Сотніков С.В.)

у справі № 910/5316/21

за позовом комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр»)

до державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій») та громадської організації «Смарт сіті хаб» (далі - ГО «Смарт сіті хаб»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - товариство з обмеженою відповідальністю «Діджитал Солюшнс» (далі - ТОВ «Діджитал Солюшнс»),

про визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» звернулося до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 288203 на торговельну марку «KYIV SMART CARD»; зобов`язання відповідача-1 внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки в частині визнання недійсним повністю свідоцтва України № 288203 на торговельну марку «KYIV SMART CARD», про що здійснити публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2023 зі справи № 910/5316/21 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 залучено ТОВ «Діджитал Солюшнс».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2021 зі справи № 910/5316/21 у задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на його необґрунтованість.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 рішення місцевого господарського суду зі справи залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що внаслідок невірного встановлення обставин справи суди попередніх інстанцій не врахували, що КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» розпочало використовувати торговельну марку «KYIV SMART CARD» раніше подачі ГО «Смарт сіті хаб» заявки від 08.11.2018 №m2018 26247 до Укрпатенту і, як наслідок, порушили (застосували) абзаци 5 і 6 пункту 2 статті 6, абзац 5 пункту 3 статті 6, частину четверту статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/4071/17, від 15.01.2019 у справі № 910/11735/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7000/19, від 29.05.2019 у справі № 910/8180/17, від 15.01.2019 у справі № 910/1546/18 та від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21, а також не застосували пункт 5.2 Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.10.2018 № 1887 та порушили положення статей 86, 98 ГПК України.

Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема, статті 1, абзацу 2 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», частин першої - третьої, п`ятої статті 1, пункту 2 частини другої статті 21 Закону України «Про громадські об`єднання», частини п`ятої статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у подібних правовідносинах.

Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про витребування оригіналів нових доказів та клопотання КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», в якому останнє просило суд не приймати до розгляду нові докази, а саме: договір від 03.03.2021 № 02/2021 про передачу права власності на торговельну марку повністю та передання всіх виключних та інших майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, акт приймання-передачі від 03.03.2021 № 1/2021 та звернення патентного повіреного до Укрпатенту від 08.07.2021 та від 16.04.2021, а також відхилив заяву КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про роз`яснення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 910/5316/21 та прийняв рішення на підставі недопустимих доказів, що відповідно до приписів статті 310 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 73-78, 80, 81, 86, 91, 104, 162, 237, 238 та 269 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

ГО «Смарт сіті хаб» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на безпідставність її доводів.

У відзиві на касаційну скаргу ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.

У судовому засіданні 15.06.2023 представник відповідача-2 заявив усне клопотання - у випадку залишення касаційної скарги позивача без задоволення покласти на позивача витрати відповідача-2 на правову допомогу згідно з рахунком.

У судовому засіданні 15.06.2023 Суд згідно з протокольною ухвалою долучив наданий представником відповідача-2 документ (рахунок) до матеріалів справи.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ГО «Смарт сіті хаб» 08.11.2018 подало заявку №m2018 26247 про реєстрацію знака «KYIV SMART CARD» для послуг 36 та 45 класів МКТП.

За заявкою №m2018 26247 проведені формальна та кваліфікаційна експертизи, під час яких заявлене до реєстрації позначення перевірялося на відповідність умовам надання правової охорони, визначених Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції, яка діяла станом на дату подання заявки).

За результатами кваліфікаційної експертизи заявки №m2018 26247 закладом експертизи 16.09.2020 складено висновок про відповідність знаку умовам надання правової охорони.

Висновок про відповідність знаку умовам надання правової охорони після затвердження Мінекономіки набуло статусу рішення про реєстрацію знаку (вих. № 98934/3M/20).

ГО «Смарт сіті хаб» на підставі заявки №m2018 26247 стало власником свідоцтва України № 288203 від 28.12.2020 на торговельну марку «KYIV SMART CARD» щодо послуг 36 та 45 класів МКТП.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 288203 від 28.12.2020 на торговельну марку «KYIV SMART CARD», позивач зазначав про те, що вказане свідоцтво видане відповідачу-2 внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб (позивача у справі, який до 08.11.2018 як оператор Департаменту інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради [Київської міської державної адміністрації] вже використовував позначення «KYIV SMART CARD» шляхом нанесення на безконтактні транспортні картки відповідного зображення), що відповідно до пункту «в» частини першої статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» є підставою для визнання свідоцтва недійсним. Також позивач з посиланням на абзац 5 частини другої статті 6 названого Закону зазначав про те, що позначення за свідоцтвом України № 288203 є оманливим або таким, що може ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

На підтвердження обставин створення та використання знаку для товарів і послуг «KYIV SMART CARD» для позначення товарів шляхом зображення цієї торговельної марки на безконтактних транспортних картках автоматизованої системи оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва позивачем надано суду такі докази:

- договір поставки товару від 29.10.2018 № 4489, який укладений позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємством «Пластик Карта», відповідно до умов якого останнє зобов`язалося поставити позивачу товар - картки безконтактні за кодом ДК 021:2015 (СРV) «Єдиний закупівельний словник» - 3016000-8 Магнітні картки, згідно з наданими вимогами до дизайну та поліграфії, визначеним у додатку № 3 до цього договору;

- додаток № 3 до вказаного договору, який містить графічне зображення замовленої позивачем картки з позначенням «KYIV SMART CARD»;

- договір комісії від 12.12.2018 № 4531, укладений позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «КНП Компані», відповідно до умов якого останнє зобов`язалося за дорученням позивача вчинити від свого імені правочин з користувачами (пасажирами) щодо забезпечення реалізації транспортних карток та створення для користувачів (пасажирів) можливості в режимі реального часу отримати послугу оператора автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва з генерації електронних квитків та/чи транспортного ресурсу;

- договір поставки товару від 29.07.2019 № 4688, укладений позивачем з приватним акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій», відповідно до умов якого останнє зобов`язалося поставити позивачу електронний квиток учня закладу загальної середньої освіти за кодом ДК 021:2015 (СРV) «Єдиний закупівельний словник» - 3016000-8 Магнітні картки, згідно з наданими вимогами до дизайну та поліграфії;

- договір поставки товару від 23.09.2019 № 4707, укладений позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Спекл», відповідно до умов якого останнє зобов`язалося поставити позивачу картки безконтактні ДК 021:2015 (СРV) «Єдиний закупівельний словник» - 3016000-8 Магнітні картки, згідно з наданими вимогами до дизайну та поліграфії.

За результатами проведеного на замовлення позивача комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності судовими експертами Фоя О.А. та Чабанець Т.М. складений висновок експертів від 26.04.2021 № 049/21, згідно з яким після дослідження знаку для товарів та послуг «KYIV SMART CARD» за свідоцтвом України № 288203 та позначення «KYIV SMART CARD», яке використовується КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на транспортних картках у місті Києві, експерти дійшли таких висновків:

1. Торговельна марка «KYIV SMART CARD» за свідоцтвом України № 288203 є схожою настільки, що її можна сплутати з графічним зображенням «KYIV SMART CARD», яке використовується КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на транспортних картках у місті Києві;

2. Торговельна марка «KYIV SMART CARD» за свідоцтвом України № 288203 є такою, що може ввести в оману споживачів щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, а саме КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр»;

3. Торговельна марка «KYIV SMART CARD» за свідоцтвом України № 288203 є схожою з графічним зображенням «KYIV SMART CARD», яке введено в обіг в місті Києві до дати подання ГО «Смарт сіті хаб» заявки на реєстрацію торговельної марки «KYIV SMART CARD» за свідоцтвом України № 288203.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для: визнання недійсним свідоцтва України № 288203 на торговельну марку «KYIV SMART CARD»; зобов`язання відповідача-1 внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки в частині визнання недійсним повністю свідоцтва України № 288203 на торговельну марку «KYIV SMART CARD», про що здійснити публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що надані позивачем докази у розумінні частини четвертої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не свідчать про використання позивачем позначення будь-яким способом, у тому числі, шляхом його застосування в діловій документації; договір поставки від 29.10.2018 № 4489 є лише замовленням на виготовлення карток та не є введенням в обіг вказаних карток, про що стверджує позивач; додаток № 3 до договору поставки від 29.10.2018 № 4489 є лише додатком до двостороннього договору щодо майбутнього ескізу картки, а лист позивача від 19.07.2018 № 303-2338 - внутрішньо процедурним узгодженням між позивачем та його органом управління, тобто не є діловою документацією позивача. Більше того, згідно з листом від 19.07.2018 № 303-2338 позивач направив відповідному структурному підрозділу КМДА на узгодження стилістику транспортної картки, що лише буде використовуватися в автоматизованій системі оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва, тобто як станом як на дату направлення такого листа, так і станом на момент укладення 29.10.2018 договору поставки відповідні картки з позначенням фізично не існували та не були передані замовнику; договір комісії від 12.12.2018 № 4531, договір поставки товару від 29.07.2019 № 4688, договір поставки товару від 23.09.2019 № 4707, а також роздруківки ЗМІ, у тому числі, з мережі Інтернет, про використання транспортної картки із графічним зображенням торговельної марки датовані вже після дати подання відповідачем-2 заявки до Укрпатенту та підтверджують введення в обіг у місті Києві спірної торговельної марки після 08.11.2018. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що наданий позивачем висновок експертів в частині його відповідей 1 та 2 є повним, вичерпним та обґрунтованим, містить докладний опис проведеного дослідження, складений кваліфікованими судовими експертами відповідно до вимог законодавства за допомогою застосування спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності та не викликає сумнівів у його правильності. Водночас в частині його відповіді 3 висновок експертів є неналежним доказом у справі, оскільки встановлення обставини щодо визначення часу введення в обіг спірного позначення належить до компетенції суду.

В обґрунтування доводів касаційної скарги КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» посилається, зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що внаслідок невірного встановлення обставин справи суди попередніх інстанцій не врахували, що КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» розпочало використовувати торговельну марку «KYIV SMART CARD» раніше подачі ГО «Смарт сіті хаб» заявки від 08.11.2018 №m2018 26247 до Укрпатенту і, як наслідок, порушили (застосували) абзаци 5 і 6 пункту 2 статті 6, абзац 5 пункту 3 статті 6, частину четверту статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/4071/17, від 15.01.2019 у справі № 910/11735/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7000/19, від 29.05.2019 у справі № 910/8180/17, від 15.01.2019 у справі № 910/1546/18 та від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21, а також не застосували пункт 5.2 Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.10.2018 № 1887 та порушили положення статей 86, 98 ГПК України.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у справах № 910/11735/17 та № 910/7000/19 про визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг, на які посилається скаржник, Верховний Суд зазначив про те, що правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (пункт 1 статті 5). Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону, зокрема, позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу (пункт 2 статті 6). Обставини, зазначені в абзаці п`ятому пункту 2 статті 6 названого Закону та в абзаці другому пункту 3 цієї ж статті Закону, є самостійними підставами для відмови в наданні правової охорони. При цьому наведений припис абзацу п`ятого пункту 2 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» є абсолютним критерієм для відмови в наданні правової охорони та стосується виключно змісту самого заявленого на реєстрацію позначення (його власної видимої оманливості, наприклад, позначення «вода» для горілчаних виробів), тоді як можливість сплутування з іншими раніше зареєстрованими або заявленими на реєстрацію знаками інших осіб як відносний критерій та наслідки цього (зокрема, щодо можливості введення в оману) мають правове значення при застосуванні пункту 3 статті 6 та пункту 5 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Водночас у справі № 910/5316/21, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій у вирішенні спору не врахували наведені висновки Верховного Суду щодо застосування, зокрема, абзацу п`ятого пункту 2 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановлення інших обставин.

Враховуючи викладене у цій постанові, Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення у справах № 910/11735/17 та № 910/7000/19, правові висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано судами в оскаржуваних судових рішеннях, встановив, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у наведених вище справах, на які посилається скаржник, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковою фактично-доказовою базою, тобто за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

Скаржник також посилається на справу № 910/4071/17 про визнання торговельних марок добре відомими та припинення порушення прав інтелектуальної власності на добре відомі торговельні марки. Так, у наведеній справі Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що порушенням прав на знак, зокрема, визнається введення в цивільний оборот позначень, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 16 Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

У справі № 910/2559/21 про заборону відповідачу використовувати ліцензійний договір у зв`язку з тим, що останній не був укладений, зобов`язання відповідача припинити порушення прав інтелектуальної власності позивача на торговельні марки, міститься правовий висновок Верховного Суду, відповідно до якого на підтвердження факту використання торговельної марки власник свідоцтва має, по-перше, визначити яким саме чином відповідач використовує торговельну марку, та, по-друге, подати суду докази вчинення дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг», в залежності від обставин, які доводяться у справі.

У справах № 910/8180/17 та № 910/1546/18 про дострокове припинення дії свідоцтв на знак для товарів і послуг, на висновок Верховного Суду в яких (справах) посилається скаржник, міститься висновок Суду, згідно з яким, якщо знак для товарів і послуг без поважних причин безперервно не використовується щодо частини або всіх товарів та/або послуг, внесених до реєстру, протягом п`яти років (трьох років у справі № 910/8180/17) від дати публікації про видачу свідоцтва або від іншої дати, то це є достатньою підставою для дострокового припинення за рішенням суду дії свідоцтва на такий знак повністю або частково щодо відповідних товарів та/або послуг. Не підлягає достроковому припиненню дія свідоцтва у випадку, коли використання знака розпочалося або відновилося до подання позову. Початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п`ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв`язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання. На підтвердження використання знака власник свідоцтва має подати суду докази вчинення принаймні деяких дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг». Такими доказами можуть бути, зокрема, примірники товарів, на яких нанесено відповідний знак для товарів і послуг, документи із зображенням знака (каталоги, прайс-листи з пропозиціями щодо надання послуг чи поставки товарів тощо). Поширення на території України товарів із зображенням знака може бути підтверджено касовими чеками, квитанціями, накладними, іншими документами, що містять інформацію про найменування товару й місце його придбання, а в разі коли власником знака є нерезидент, підтвердженням ввезення товарів в Україну можуть бути митні декларації та інші митні документи. При цьому докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути, як правило, обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду. Саме лише укладення договорів (у тому числі ліцензійних) щодо розпорядження майновими правами на знак для товарів і послуг не може вважатися використанням даного знака. Доказами використання певного позначення у відповідності з укладеним договором можуть виступати, зокрема, договори купівлі-продажу чи поставки товару, на якому розміщено знак, договори про розміщення рекламної продукції про такі товари на відповідних рекламних носіях тощо. Використання позначення може підтверджуватися й фактичними даними про використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва (доказами такого використання позначення мають бути такі ж документи, як і у випадку, якби власник знака використовував його у власній діяльності).

Водночас, посилаючись на висновки Верховного Суду у зазначених справах, скаржник не враховує предмет позову у кожній з них, а саме: про визнання торговельних марок добре відомими та припинення порушення прав інтелектуальної власності на добре відомі торговельні марки, про заборону відповідачу використовувати ліцензійний договір у зв`язку з тим, що останній не був укладений, зобов`язання відповідача припинити порушення прав інтелектуальної власності позивача на торговельні марки, про дострокове припинення дії свідоцтв на знак для товарів і послуг, відповідно, обставини, які входять до предмета доказування у кожній з цих справ, що обумовлюється предметом та підставою кожної з них.

У справі ж № 910/5316/21 предметом спору є визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку з визначених у позовній заяві підстав, а, отже, до предмету доказування входить, зокрема, встановлення обставин щодо наявності/відсутності підстав вважати права позивача порушеними, а також щодо наявності/відсутності визначених Законом України «Про охорону знаків для товарів і послуг» підстав для визнання свідоцтва недійсним.

Таким чином, правовідносини у справах № 910/4071/17, № 910/8180/17, № 910/1546/18 № 910/2559/21 не є подібними до правовідносин у справі № 910/5316/21, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду.

При цьому, саме з огляду на предмет та підстави заявленого позову, суб`єктно-об`єктний склад спірних правовідносин у справі № 910/5316/21, обставини, які входять до предмета доказування, правове регулювання спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, Суд відхиляє, як помилкове твердження скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.10.2018 № 1887.

Отже, наведені скаржником доводи з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема, статті 1, абзацу 2 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», частин першої - третьої, п`ятої статті 1, пункту 2 частини другої статті 21 Закону України «Про громадські об`єднання», частини п`ятої статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у подібних правовідносинах.

Так, зокрема, скаржник зазначає про те, що ГО «Смарт сіті хаб», як громадська організація, що здійснює некомерційну діяльність, не здійснювало жодної господарської діяльності з торговельною маркою «KYIV SMART CARD» та не випускало жодного продукту і не надавало жодної послуги з цією торговельною маркою, що свідчить про те, що КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» першим почало використовувати у свої комерційній діяльності торговельну марку «KYIV SMART CARD».

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

У своїх доводах скаржник не враховує того, що спір у цій справі стосується питання визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку з визначених у позовній заяві підстав з урахуванням приписів Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, зокрема, на те, що свідоцтво України № 288203 видане відповідачу-2 внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб (позивача у справі), що відповідно до пункту «в» частини першої статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» є підставою для визнання свідоцтва недійсним. Також позивач зазначав про те, що позначення за свідоцтвом України № 288203 є оманливим або таким, що може ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Водночас у касаційній скарзі позивач просить Суд надати висновок, зокрема, щодо застосування абзацу 2 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», за змістом якого (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) не можуть одержати правову охорону позначення, які звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання, - без урахування підстав позову та правового регулювання спірних правовідносин в аспекті визначених самим позивачем предмета та підстав позову.

Судами попередніх інстанцій також не були застосовані до спірних правовідносин приписи абзацу 2 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

З огляду на наведені вище обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, суть спірних правовідносин, з урахуванням предмета спору, який не стосується питання дострокового припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг, у зв`язку з його невикористанням або питання заборони використання позначення та/або права попереднього користувача на торговельну марку, вчинення акту недобросовісної конкуренції, захисту авторських прав, а також з урахуванням заявлених позивачем підстав позову (з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства), - відсутні підстави для надання висновку щодо застосування визначених скаржником норм права.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що як законодавство у сфері інтелектуальної власності, чинне на момент подачі відповідачем-2 заявки №m2018 26247 про реєстрацію знака «KYIV SMART CARD», так і законодавство, чинне на момент вирішення спору у справі не містило та не містить заборони та/або виключень у наведеному скаржником аспекті стосовно суб`єктів, які можуть заявити щодо реєстрації торговельної марки та отримати свідоцтво на торговельну марку (з подальшим використанням торговельної марки її власником, іншими особами за згодою власника або з подальшою передачею виключних майнових прав на торговельну марку іншій особі на підставі укладеного договору).

Водночас Суд зазначає, що визнання права попереднього користувача на торговельну марку (за його наявності) може бути предметом окремого судового спору.

Таким чином, наведені скаржником доводи з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції з огляду на приписи статті 300 ГПК України.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про витребування оригіналів нових доказів та клопотання КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», в якому останнє просило суд не приймати до розгляду нові докази, а саме: договір від 03.03.2021 № 02/2021 про передачу права власності на торговельну марку повністю та передання всіх виключних та інших майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, акт приймання-передачі від 03.03.2021 № 1/2021 та звернення патентного повіреного до Укрпатенту від 08.07.2021 та від 16.04.2021, а також відхилив заяву КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про роз`яснення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 910/5316/21 та прийняв рішення на підставі недопустимих доказів, що відповідно до приписів статті 310 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 73-78, 80, 81, 86, 91, 104, 162, 237, 238 та 269 ГПК України.

Крім того, за доводами скаржника, відхиливши в частині відповіді на питання 3 наданий позивачем висновок експертів, суд не дослідив зібрані у справі докази, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій.

Проте скаржник не враховує того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Наведена правова позиція щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є сталою та послідовною й викладена у низці постанов Верховного Суду від 24.11.2020 зі справи № 906/450/17, від 19.01.2021 зі справи № 916/2238/17, від 27.05.2021 зі справи № 910/8072/20, від 13.07.2021 зі справи № 916/2205/20, від 16.08.2021 зі справи № 909/736/18, від 12.10.2021 зі справи № 905/1750/19 та від 20.05.2021 зі справи № 905/1751/19.

Однак у цій справі підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, на які посилався скаржник, не підтвердилися.

Крім того, скаржник не враховує вимоги частини другої статті 86 ГПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, за змістом якого встановлення обставин стосовно введення позначення в обіг, а саме, встановлення періоду введення позначення в обіг має вирішуватися судом, а не судовим експертом, на підставі дослідження поданих сторонами доказів.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про витребування оригіналів нових доказів та клопотання КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», в якому останнє просило суд не приймати до розгляду нові докази, а саме: договір від 03.03.2021 № 02/2021 про передачу права власності на торговельну марку повністю та передання всіх виключних та інших майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, акт приймання-передачі від 03.03.2021 № 1/2021 та звернення патентного повіреного до Укрпатенту від 08.07.2021 та від 16.04.2021, а також відхилив заяву КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про роз`яснення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 910/5316/21 та прийняв рішення на підставі недопустимих доказів, що відповідно до приписів статті 310 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 73-78, 80, 81, 86, 91, 104, 162, 237, 238 та 269 ГПК України.

Проте скаржник не зазначає, яким чином відхилення судом клопотання позивача про неприйняття нових доказів у новому розгляді справи та залучення судом до участі до справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 ТОВ «Діджитал Солюшнс» (з яким відповідачем-2 укладений договір від 03.03.2021 № 02/2021 про передачу права власності на торговельну марку повністю та передання всіх виключних та інших майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «KYIV SMART CARD», проте не здійснено державну реєстрацію факту передання виключних майнових прав інтелектуальної власності), вплинуло на повноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також на вирішення по суті спору, який виник між КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» та ГО «Смарт сіті хаб».

Крім того, Суд зазначає, що міра та обсяг, якими суд обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (аналогічної позиції дотримується Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень у своєму Висновку № 11 [2008]).

Незгода скаржника з рішеннями суду: про відхилення клопотання позивача щодо неприйняття нових доказів у справі; про залучення судом до участі у справі третьої особи; про відхилення заяви КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про роз`яснення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 910/5316/21 (щодо залучення до участі у справі третьої особи), з підстав того, що остання не підлягає виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», - не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з наведених причин.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Стосовно посилання скаржника на прийняття судом рішення на підставі недопустимих доказів, то Верховний Суд зазначає, що згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції.

Отже, Суд відзначає, що аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» та ГО «Смарт сіті хаб» на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.

Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір з касаційної скарги покладається на КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр».

Усне клопотання відповідача-2 про покладення на позивача витрат відповідача-2 на правову допомогу (згідно з рахунком) призначити до судового розгляду у судовому засіданні в порядку статті 244 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі № 910/5316/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова