Постанова

від 31.05.2023 по справі 369/11029/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 369/11029/17

провадження № 61-7045св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оратанія»,

відповідачі: державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицька Марія Євгенівна, Міністерство юстиції України, ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, ОСОБА_2 , Києво-Святошинська районна державна адміністрація в Київській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оратанія», в інтересах якого діє адвокат Вознюк Олександр Григорович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Оратанія» звернулося з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М. Є., Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення реєстратора.

В обґрунтування позову вказувало, що 17 червня 2010 року ТОВ «Оратанія» та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за № 1936, за яким товариство отримало в борг 961 223 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 121 520 доларам США, на строк шість місяців без нарахування процентів.

На забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики сторони уклали договір іпотеки, посвідчений 17 червня

2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за № 1937, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку ОСОБА_1 3/5 частки нежитлових приміщень, які складаються з підсобного приміщення 15 площею 7,6 кв.м, підсобного приміщення 16 площею 10,1 кв.м, кухні 17 площею 8.2 кв.м, святкової зали 18 площею 156,9 кв.м, тамбуру 19 площею 5,4. кв.м, туалету 20 площею 5,6 кв.м, туалету 27 площею 1,2 кв.м, туалету 28 площею 1,2 кв.м і в загальному складають 196,2 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Вказаним договором іпотеки сторони погодили умови звернення стягнення на іпотечне майно: невиконання товариством основного зобов`язання у строк

до 18 грудня 2010 року, надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень не пізніше 30-денного строку та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги, визначення вартості майна, за якою здійснено прийняття іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 13 липня 2013 року за № 3939867 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вказувало, що будь-яких вимог товариство від іпотекодержателя не отримувало, договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладало.

На думку заявника, рішення державного реєстратора суперечить вимогам укладеного договору іпотеки, положенням Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 квітня 2019 року, товариство просило суд визнати протиправними дії ОСОБА_1 щодо звернення до реєстратора для проведення державної реєстрації прав власності на 3/5 часток нежитлових приміщень, розташовані на

АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М. Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 3939867 від 13 липня 2013 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, номер запису про право власності 1643040 від 5 червня 2013 року, на підставі договору іпотеки від 17 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Оратанія» нележним чином не виконувало зобов`язання за договором позики та вимогу іпотекодержателя щодо дострокового виконання основного зобов`язання не виконало. У договорі іпотеки сторони погодили застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тому звернення ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби України із заявою про державну реєстрацію права власності на іпотечне нерухоме майно є законним. Місцевий суд зазначив, що вимоги статей 35-37 Закону України «Про іпотеку», розділів 10, 11 договору іпотеки від 17 червня 2010 року при зверненні стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були дотримані. Суд вважав, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, проведена з додержанням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, яка була чинною на час її проведення.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Оратанія» залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2021 року представник ТОВ «Оратанія» - адвокат Вознюк О. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представників позивача, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду. В апеляційний скарзі товариство вказувало про таке порушення норм процесуального права, однак апеляційний суд проігнорував вказані доводи апеляційної скарги, на допущенне судом першої інстанції порушення норм процесуального права уваги не звернув та не навів у постанові мотиви на відхилення доводів апеляційної скарги. Вказані обставини свідчать про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17), від 12 грудня 2019 року у справі № 718/2145/18 (провадження № 51-4012км19), від 19 вересня 2019 року у справі № 361/6095/15 (провадження № 61-21378св18), від 2 червня 2020 року

у справі № 910/17792/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 761/27114/14-к (провадження № 51-2905км20).

Заявник вказує, що суддя Пінкевич Н. С., яка ухвалювала оскаржуване рішення суду першої інстанції, розглядала справу № 369/2845/15-ц за позовом ТОВ «Оратанія» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Дурицька М. Є., реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Київській області, Міністерство юстиції України, про визнання недійсним правочину та його скасування. На думку заявника, вказані обставини викликають сумнів у неупередженості судді Пінкевич Н. С., тому вона підлягала самовідводу. Апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права та не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к (провадження № 51-9889км18), про те, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо отримання ним вимоги про усунення порушень та не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у подібних

правовідносинах у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження №14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) та постановах Верховного Суду від 3 лютого

2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20),

від 29 червня 2021 року у справі № 752/9777/17 (провадження № 61-5247св21) та від 3 листопада 2020 року у справі № 916/3133/17.

Крім того, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково послались на висновки судів у справі № 369/2845/15-ц, вважаючи їх преюдиційними обставинами, оскільки відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 815/94/16 (провадження № К/9901/25070/18), в якій зазначено про можливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко О. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня

2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження №14-501цс18), від29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19),

у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 815/94/16 (провадження № К/9901/25070/18), від 3 лютого 2021 року

у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20), від 3 листопада 2020 року у справі № 916/3133/17, від 17 вересня 2019 року

у справі № 277/599/15-к (провадження № 51-9889км18), від 29 червня 2021 року

у справі № 752/9777/17 (провадження № 61-5247св21), від 24 лютого 2021 року

у справі № 761/27114/14-к (провадження № 51-2905км20), від 2 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 718/2145/18 (провадження № 51-4012км19), від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17), від 19 вересня 2019 року

у справі № 361/6095/15-ц (провадження № 61-21378св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17 червня 2010 року ТОВ «Оратанія» та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за № 1936, за яким товариство отримало в борг 961 223 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 121 520 доларам США, на строк шість місяців без нарахування процентів.

На забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики сторони уклали договір іпотеки, посвідчений 17 червня

2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за № 1937, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку ОСОБА_1 3/5 частки нежитлових приміщень, які складаються з підсобного приміщення 15 площею 7,6 кв.м, підсобного приміщення 16 площею 10,1 кв.м, кухні 17 площею 8.2 кв.м, святкової зали 18 площею 156,9 кв.м, тамбуру 19 площею 5,4. кв.м, туалету 20 площею 5,6 кв.м, туалету 27 площею 1,2 кв.м, туалету 28 площею 1,2 кв.м і в загальному складають 196,2 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 8.12 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання основного зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, визначений цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 10.4 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на вибір іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договором іпотеки від 17 червня 2010 року сторони погодили можливість звернення стягнення на майно відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 13 липня 2013 року за № 3939867 проведено державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки - 3/5 частки нежитлових приміщень, які складаються з підсобного приміщення 15 площею 7,6 кв.м, підсобного приміщення 16 площею 10,1 кв.м, кухні 17 площею 8.2 кв.м, святкової залу 18 площею 156,9 кв.м, тамбуру 19 площею 5,4. кв.м, туалету 20

площею 5,6 кв.м, туалету 27 площею 1,2 кв.м, туалету 28 площею 1,2 кв.м і в загальному складають 196,2 кв.м, розташовані на

АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру

(стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства

(пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ,

від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ,

від 13 грудня 2011 року).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3

частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;

невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що:

правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскаржуваного судового рішення;

оскаржуване судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції;

правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, в

ід 20 лютого 2014 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 3 липня 2014 року).

У справі, що переглядається:

ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 11 червня 2019 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 вересня 2019 року о 8 год30хв;

19 вересня 2019 року суд після проведення судових дебатів оголосив перерву до 8 год30хв 7 жовтня 2019 року;

7 жовтня 2019 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті; розгляд справи призначено 8 год на 26 листопада

2019 року;

у судовому засіданні, призначеному на 26 листопада 2019 року, ухвалено рішення, в якому зазначено, що «представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали і просили задовольнити позов». При цьому, згідно з довідкою від 26 листопада 2019 року, складеною секретарем судового засідання, особи, які беруть участь у справі, у судове засідання

не з`явилися (т. 2 а.с. 189);

аналіз матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення ТОВ «Оратанія» (його представників) про розгляд справи

на 26 листопада 2019 року у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 26 листопада 2019 року, за відсутності учасника справи - ТОВ «Оратанія», належним чином не повідомленого про місце, дату та час судового засідання;

в апеляційній скарзі на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року представник ТОВ «Оратанія» - адвокат Вознюк О. Г. посилався на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме - неповідомлення товариства про відкрите судове засідання, призначене на 26 листопада 2019 року. Аналіз оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить, що апеляційний суд не надав відповіді на цей конкретний, доречний та важливий довід заявника;

залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, тому дійшов неправильного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Аналогічний висновок викладено об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ТОВ «Оратанія» дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена без додержання процесуального права, тому колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оратанія», в інтересах якого діє адвокат Вознюк Олександр Григорович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук