Постанова

від 19.12.2023 по справі 369/11029/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 369/11029/17 Головуючий у 1 інстанції: Пінкевич Н.С.

Провадження №22-ц/824/11486/2022 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

19 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оратанія» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оратанія» до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгенівни, Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , третя особа реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, ОСОБА_2 , Києво-Святошинська районна державна адміністрація в Київській області про визнання протиправним дій та скасування рішення реєстратора,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Оратанія» звернулося з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М. Є., Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення реєстратора.

В обґрунтування позову вказувало, що 17 червня 2010 року ТОВ «Оратанія» та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за № 1936, за яким товариство отримало в борг 961 223 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 121 520 доларам США, на строк шість місяців без нарахування процентів.

На забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики сторони уклали договір іпотеки, посвідчений 17 червня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за № 1937, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку ОСОБА_1 3/5 частки нежитлових приміщень, які складаються з підсобного приміщення 15 площею 7,6 кв.м, підсобного приміщення 16 площею 10,1 кв.м, кухні 17 площею 8.2 кв.м, святкової зали 18 площею 156,9 кв.м, тамбуру 19 площею 5,4. кв.м, туалету 20 площею 5,6 кв.м, туалету 27 площею 1,2 кв.м, туалету 28 площею 1,2 кв.м і в загальному складають 196,2 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Вказаним договором іпотеки сторони погодили умови звернення стягнення на іпотечне майно: невиконання товариством основного зобов`язання у строк до 18 грудня 2010 року, надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень не пізніше 30-денного строку та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги, визначення вартості майна, за якою здійснено прийняття іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 13 липня 2013 року за № 3939867 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вказувало, що будь-яких вимог товариство від іпотекодержателя не отримувало, договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладало.

На думку заявника, рішення державного реєстратора суперечить вимогам укладеного договору іпотеки, положенням Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 квітня 2019 року, товариство просило суд визнати протиправними дії ОСОБА_1 щодо звернення до реєстратора для проведення державної реєстрації прав власності на 3/5 часток нежитлових приміщень, розташовані на АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М. Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 3939867 від 13 липня 2013 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, номер запису про право власності 1643040 від 5 червня 2013 року, на підставі договору іпотеки від 17 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 11 вересня 2020 року ТОВ «Оратанія» подало апеляційну скаргу в якій просило скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказувало, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалося на те, що відповідно до п. 8.12 Договору іпотеки, у випадку невиконання основного зобов`язання ОСОБА_1 має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб визначений цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 11.1 Договору іпотеки сторони іпотечного договору дійшли згоди вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься в договорі.

Пунктом 11.3 іпотечного договору закріплено, що сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленого ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

При цьому, пунктом 11.5 встановлено, що за домовленістю сторін, у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань забезпечених іпотекою, у строк до 18 грудня 2010 року, сторони зобов`язуються укласти договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодавцем у власність іпотеко держателя нежитлового приміщення, що є предметом іпотечного договору.

Отже сторони погодили можливість звернення стягнення в позасудовому порядку і погодили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на нього за окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодавцем у власність іпотекодержателя нежитлового приміщення, що є предметом іпотечного договору.

З огляду на вищевикладене у ОСОБА_1 не виникло правових, законних підстав для звернення до державного реєстратора для здійснення реєстраційних дій щодо передання права власності від позивача до ОСОБА_1 , оскільки остання не направляла вимогу про усунення порушень, а позивач її не отримував. Також, ОСОБА_1 не направляла звіт про оцінку майна, а позивач її не отримував. Сторони не уклали окремий договір про задоволення вимог іпотеко держателя, який передбачає передачу іпотекодавцем у власність іпотеко держателя нежитлового приміщення.

Звернення ОСОБА_1 до державного реєстратора з метою отримання права власності на предмет іпотеки без дотримання встановлених законом і договором іпотеки порядку, умов та вимог є протиправними діями.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала відзив, який обґрунтовувала тим, що обставини того, що позивач отримав від ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2015 року у справі №369/2845/15.

Крім цього, сам позивач, звертаючись до суду із позовом у вищезазначеній справі вказував, що у квітні 2013 року він отримав від ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень.

Що стосується правомірності звернення ОСОБА_1 до органів реєстрації, то оскільки пунктом 11.4 Договору іпотеки передбачено застереження про позасудове задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотеко держателя то звернення ОСОБА_1 до державної реєстраційної служби України із заявою про державну реєстрацію права власності на іпотечне нерухоме майно є законним.

Проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 відповідно до договору іпотеки у відповідності до вимог чинного законодавства було встановлено вищевказаними судовими рішеннями у справі №369/2845/15 і не підлягають доказуванню в силу ст. 83 ЦПК України.

Просила, апеляційну скаргу ТОВ «Оратанія» залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Оратанія» залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Орантанія» задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рєпкін Н.І. - представник Міністерства юстиції України заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 17 червня 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ «Оратанія» уклали договір іпотеки, відповідно до умов п. 1 якого цей договір забезпечує виконання ТОВ «Оратанія» зобовязання, що випливають із укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем договору позики, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю позичені кошти в сумі 961 223 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на день підписання цього договору становить 121 520 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 18 грудня 2010 року без нарахування відсотків за користування позиченими коштами, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимогами.

Відповідно до умов п. 2 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно: 3/5 частини нежитлових приміщень, що складаються із підсобного приміщення 15 пл. 7,6 кв.м., підсобного приміщення 16 пл.10,1 кв.м., кухні 17 пл. 8.2 кв.м., святкового залу 18 пл.156,9 кв.м., тамбура 19 пл. 5,4. кв.м., туалету 20 пл. 5,6 кв.м. туалету 27 пл. 1,2 кв.м., туалету 28 пл.1,2 кв.м., в загальному 196,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності від 23 серпня 2001 року.

Згідно вимог п. 8.12 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання основного зобов`язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, визначений цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до умов п. 10.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на вибір іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що договором іпотеки від 17 червня 2010 року було передбачено можливість звернення стягнення на майно відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «Оратанія» своїх зобов`язань за договором позики від 17 червня 2010 року, ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області із заявою про реєстрацію за нею права власності на предмет іпотеки.

21 березня 2013 року на адресу ТОВ «Оратанія» направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики від 17 червня 2010 року. При цьому у вимозі містилось застереження про звернення стягнення на майно шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Дане повідомлення отримано ТОВ «Оратанія» 02 квітня 2013 року, що підтверджується відповідним зворотнім повідомленням.

05 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Київській області із заявою про реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 05 липня 2013 року за № 3582467 зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію, прийнятої 05 липня 2013 року за реєстраційним номером 433592, з підстав відсутності у повному обсязі документів, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої постановою КМУ від 22 червня 2011 року. А саме звіту про оцінку майна.

Після подачі ОСОБА_1 звіту про оцінку майна було відновлено розгляд заяви.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 13 липня 2013 року за № 3939867 прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки: 3/5 частини нежитлових приміщень, що складаються із підсобного приміщення 15 пл. 7,6 кв.м., підсобного приміщення 16 пл.10,1 кв.м., кухні 17 пл. 8.2 кв.м., святкового залу 18 пл.156,9 кв.м., тамбура 19 пл. 5,4. кв.м., туалету 20 пл. 5,6 кв.м.. туалету 27 пл. 1,2 кв.м., туалету 28 пл.1,2 кв.м., в загальному 196,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданих доказів, досліджених матеріалів цивільної справи, вбачається, що вимогу ТОВ «Оратанія» було направлено 21 березня 2013 року та надано йому 30-тиденний строк для повернення боргу. Звіт про оцінку предмета іпотеки був складений станом на 18 червня 2013 року, а тому вимоги передбачені пп. 3 п. 34 Порядку були виконані ОСОБА_1 у повному обсязі.

Крім того, суд першої інстанції вірно встановив, що з матеріалів цивільної справи №369/2845/15-ц, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2015 року підтверджується, що «Дійсно розділ 11 Договору іпотеки від 17.06.2010 року містить п.11.5 наступного змісту: « За домовленістю сторін, у разі невиконання Іпотекодавцем зобов`язання, забезпеченого іпотекою, у строк до 18 грудня 2010 року, сторони зобов`язуються укласти Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодавцем у власність Іпотекодержателя нежитлового приміщення, що є предметом цього договору.»

Проте положення вказаного пункту 11.5 розділу 11 не підлягають застосуванню, оскільки ОСОБА_1 відповідно до п.10.4 Договору іпотеки за своїм вибором обрала звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачено п. 11.5 розділу 11 Договору іпотеки. За змістом статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Колегія суддів також погоджується з тим, що обґрунтованими є посилання представника ОСОБА_1 на спростування вказаного доводу апелянта з тих підстав, що іпотечний договір та Закон України «Про іпотеку» надають Іпотекодежателю право вибору на звернення стягнення на предмет іпотеки. Розділ 11 пункт 11.4 Договору іпотеки містить відповідне застереження, яке є правовою підставою реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.

ОСОБА_1 за своїм вибором вказаним правом скористалась.

Надання державному реєстратору Договору про задоволення вимог іпотекодержателя за наявності у договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя законом не передбачено.

Інші доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, не заслуговують на увагу і не спростовують законність і обґрунтованість рішення суду.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки вимоги п. 34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), були виконані ОСОБА_1 у повному обсязі.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оратанія`залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2023 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко