Постанова

від 14.06.2023 по справі 607/7354/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 607/7354/21

провадження № 61-11503св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Терно-Тест», ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Костів О. З., Міщій О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терно-Тест» (далі - ТОВ «Терно-Тест»), ОСОБА_2 , третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про скасування права власності на автомобіль, визнання права власності на автомобіль та витребування його з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 від 22 березня 2019 року.

У липні 2020 року він передав належний йому автомобіль разом із реєстраційними документами у тимчасове користування ОСОБА_3 на підставі усної домовленості. Проте в обумовлений ними термін останній автомобіль не повернув.

Як йому стало відомо в подальшому, 13 листопада 2020 року його автомобіль продано за договором купівлі-продажу № 7970/20/000161, укладеного між комісіонером ТОВ «Терно-Тест» та ОСОБА_5 на підставі договору комісії № 7970/20/000161 від 13 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого начебто діяв ОСОБА_6 , та ТОВ «Терно-Тест», де комітент ( ОСОБА_1 ) доручає комісіонеру (ТОВ «Терно-Тест») від його імені здійснити продаж належного йому транспортного засобу марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Зазначає, що слідчим управлінням ГУНП в Тернопільській області 18 грудня 2020 року відкрито кримінальне провадження № 12020210010002420 за ознаками злочинів, передбачених частинами другою та третьою статті 190 КК України, щодо вчинення шахрайських дій з метою заволодіння його транспортним засобом. У ході досудового розслідування вилучено у ТОВ «Терно-Тест» копію довіреності від 23 липня 2019 року, зареєстровану в реєстрі № 889/19/04, укладену в приміщенні Генерального консульства України в Неаполі, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , виданий ЦНАП № 612509.07.2019, начебто уповноважував ОСОБА_6 , жителя селища Сороки Бучацького району Тернопільської області, відчужувати та розпоряджатися автомобілем марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Крім того, слідчим слідчого управління ГУНП в Тернопільській області направлено запит Генеральному консулу України в Неаполі з проханням повідомити чи засвідчував Генеральний консул України в Неаполі, довіреність від 23 липня 2019 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 889/19/104, на що отримано відповідь № 61417/17-500-12096 від 25 лютого 2021 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 ніколи не звертався до установи за вчиненням консульських дій, а зазначена довіреність консульством не видавалася та не посвідчувалася.

ОСОБА_1 вказує, що довіреність № 889/19/104 від 23 липня 2019 року на ім`я ОСОБА_6 , зареєстровану у реєстрі № 889/19/04 від 23 липня 2019 року, він не видавав, тобто не уповноважував останнього на укладення будь-яких правочинів щодо його автомобіля, а тому договір комісії від 13 листопада 2020 року № 7970-20/000161 слід вважати неукладеним. Отже, вважає, що спірний автомобіль вибув із його володіння поза його волею.

Враховуючи наведене, позивач просив:

скасувати право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 ;

визнати за ним право власності на автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 ;

витребувати від ОСОБА_2 на його користь автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «Volkswagen Jetta»,2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 .

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який вибув з його володіння поза його волею, оскільки довіреність за № 889/19/104 від 23 липня 2019 року від його імені на ім`я ОСОБА_6 не видавалася та не посвідчувалася, таким чином договір комісії № 7970/20/000161 від 13 листопада 2020 року є неукладеним, а тому не породжує жодних правових наслідків, у тому числі щодо переходу права власності на належний позивачу автомобіль до інших осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний автомобіль вибув із володіння позивача з його волі і разом з реєстраційними документами був добровільно переданий у володіння ОСОБА_3 . Та обставина, що у подальшому ОСОБА_3 , після певного періоду правомірного володіння, не повернув спірний автомобіль власнику і без згоди ОСОБА_1 передав транспортний засіб іншим особам, які його відчужили, свідчить лише про те, що він розпорядився спірним майном, не маючи таких повноважень. З урахуванням наведеного спірне майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову, оскільки вибуло з володіння власника за його волею.

Щодо позовних вимог про скасування права власності ОСОБА_2 на спірний автомобіль та визнання за ОСОБА_1 права власності на нього, то колегія суддів дійшла висновку, що такий спосіб захисту порушених прав є неефективним, з огляду на заявлення вимог про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

17 листопада 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у цій справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2022 року.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 757/40111/19-ц та від 11 травня 2021 року у справі № 759/15857/16.

Вказує на те, що недійсність правочину та підроблення документів, за якими майно було відчужено від імені титульного власника слід вважати таким, що вибуло з його володіння поза його волею, а тому таке майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Інші учасники процесу не скористувалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 22 березня 2019 року.

У липні 2020 року ОСОБА_1 , на підставі усної домовленості, добровільно передав вказаний автомобіль разом із реєстраційними документами у тимчасове користування ОСОБА_3 .

Як стало в подальшому відомо ОСОБА_1 , його автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 13 листопада 2020 року продано за договором купівлі-продажу № 7970/20/000161, укладеного між комісіонером ТОВ «Терно-Тест», що здійснює оптову торгівлю транспортними засобами, на підставі договору комісії та ОСОБА_5 , який набув у власність спірний транспортний засіб за 129 800,00 грн (том 1, а. с. 14,15).

З приводу незаконного відчуження автомобіля ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся із заявою до правоохоронних органів. Слідчим слідчого управління ГУНП в Тернопільській області 18 грудня 2020 року відкрито кримінальне провадження № 12020210010002420, під час якого стало відомо про те, що 13 листопада 2020 року між ОСОБА_1 (комітент), в особі ОСОБА_6 , та ТОВ «Терно-Тест» (комісіонер) укладено договір комісії за № 970/20/000161, за яким комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

При укладенні договору комісії від імені ОСОБА_1 діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності від 23 липня 2019 року, посвідченої Генеральним консулом Генерального консульства України в Неаполі, зареєстрованої в реєстрі за № 889/19/04.

На запит правоохоронних органів у межах досудового розслідування Генеральне консульство України в Неаполі надало відповідь № 61417/17-500-12096 від 25 лютого 2021 року про те, що ОСОБА_1 не звертався до установи за вчинення консульських дій, а довіреність № 889/19/104 від 23 липня 2017 року консульством не видавалася та не посвідчувалася. Номер журналу обліку нотаріальних дій, зазначений у копії довіреності, не відповідає існуючому в Генеральному консульстві України в Неаполі; розмір тарифу, зазначений у копії довіреності, не відповідає встановленим тарифам (том 1, а. с. 12).

19 грудня 2020 року між ТОВ «Терно-Тест» (комісіонер), в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (комітент) укладено договір комісії за № 7970/20/000226, за яким комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 . Вартість указаного автомобіля оцінено у 26 300,00 грн (том 1, а. с. 17).

Зазначений договір підписаний представником ТОВ «Терно-Тест» та ОСОБА_5

19 грудня 2020 року укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу за № 7970/20/000226 між ТОВ «Терно-Тест», що здійснює оптову торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , який набув у власність транспортний засіб «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 (том 1, а. с.18).

02 березня 2021 року укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу за № 6141/2021/2457689 між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , який набув у власність транспортний засіб «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_7 за 35 000,00 грн (том 1, а. с. 46).

За висновком експерта від 09 березня 2021 року середня ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 01 липня 2020 року ймовірно становить 316 355,80 грн (том 1, а. с. 23-38).

У відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області від 28 квітня 2021 року за № 31/19-1460 зазначено, що останнім власником транспортного засобу «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , значиться ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце реєстрації Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Буцнів. При цьому 22 березня 2019 року зазначений транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_1 , 17 листопада та 19 грудня 2020 року транспортний засіб перереєстровано на іншу особу, а 02 березня 2021 року - на ОСОБА_2 (том 1, а. с. 45).

Кримінальне провадження № 12020210010002420 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, перебуває на розгляді у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо вирішення позовної вимоги про витребування майна

За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини третя статті 388 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це права, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18; від 08 січня 2023 року у справі № 200/12998/18, провадження № 61-9170св22).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) визначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічні висновки також викладені і в постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 205/3243/17-ц (провадження № 61-14763св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 202/589/18 (провадження № 61-12611св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 199/8662/16-ц (провадження № 61-6424св20).

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; провадження № 12-122гс18).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), зроблено висновок, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого

незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 201/13098/16 (провадження № 61-13470св21).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що спірний автомобіль вибув з володіння ОСОБА_1 з його волі, оскільки останній добровільно передав автомобіль та реєстраційні документи на нього у володіння ОСОБА_3 , а тому підстав для витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_2 немає.

Колегія суддів Верховного Суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що спірний автомобіль передав ОСОБА_3 лише у тимчасове користування, наміру відмовлятися від права власності на нього не мав та не бажав його відчужувати, тобто майно вибуло з його володіння поза його волею на підставі підроблених документів. Про це ОСОБА_1 наголошував як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив ОСОБА_2 на позовну заяву і наведеного матеріали справи не спростовують. Крім того, жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу позивач не вчиняв та не підписував.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Встановивши, що спірний автомобіль вибув із володіння його власника ОСОБА_1 поза волею останнього на підставі підроблених довіреності і договору комісії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього транспортного засобу з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 . Передача ОСОБА_3 спірного автомобіля у тимчасове користування не може свідчить про те, що останній вибув з володіння ОСОБА_1 з його волі, оскільки позивач не відмовлявся від права власності на нього та не погоджував з іншими особами можливість експлуатації автомобіля та продажу належного йому майна.

При цьому колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірного транспортного засобу, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння автомобілем внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже, за обставин цієї справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що свої права ОСОБА_2 , як добросовісний набувач, може захистити у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного автомобіля щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться відповідно до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.

Щодо скасування права власності та визнання за позивачем права власності на спірне рухоме майно

Що стосується позовних вимог про скасування права власності ОСОБА_2 та визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль, то Верховий Суд у цій частині погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні таких вимог, з огляду на таке.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тобто правова мета віндикаційного позову як раз і полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. За таких обставин, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

За статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково: постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції; в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування права власності ОСОБА_2 та визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль постанову апеляційного суду залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння і залишення в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, а також залишення без змін постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про скасування права власності та визнання права власності на спірний автомобіль, то сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6 328,00 грн (одна задоволена позовна вимога майнового характеру - витребування майна) підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіля марки «Volkswagen Jetta», 2014 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2022 року в цій частині - залишити в силі.

В іншій частині постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 328,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук