Постанова

від 12.06.2023 по справі 304/838/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 304/838/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 червня 2023 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Собослой Г.Г.,

суддів: Джуга С.Д., Готра Т.Ю.,

з участю секретаря: Зубашкова М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника Бухтоярової Оксани Василівни на рішення Перечинського районного суду від 22 липня 2020 року у справі № 304/838/18 (Головуючий: Чепурнов О.В.), -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 29 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1819, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року, так само посвідчений зазначеним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1816 та захистити право ОСОБА_1 на житло і місце проживання у спірному будинку, зобов`язавши ОСОБА_5 та ОСОБА_4 усунути перешкоди позивачу у вказаному будинком та вселити її у будинок.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 донедавна проживала у будинку АДРЕСА_1 , де є зареєстрована з 07 жовтня 2002 року та який є єдиним її житлом. Так, вважає що спірні правочини суперечать вимогам ст. ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1 ЦК України, та зазначала, що у 2015 році брат позивачки - ОСОБА_5 позбавив її права на проживання у вказаному будинку, внаслідок чого вона фактично опинилась на вулиці, а потім проживала у людини, яка тимчасово надала їй притулок. Така ж ситуація склалася і з рідною сестрою ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та її сином ОСОБА_7 право на проживання яких відповідач заперечує також. Неможливість проживання та користування ОСОБА_1 спірним будинком ОСОБА_5 мотивував тим, що він є єдиним власником будинку і має право робити з ним будь-які дії, хоча документу про це так і не пред`явив.

Крім цього позивачка зазначає, що у справі № 304/560/16-ц рішенням Перечинського районного суду від 20 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю, однак рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким усунуто останній перешкоди у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом її вселення у зазначений будинок. Вказане рішення оскаржене ОСОБА_5 у касаційному порядку. Жодних відомостей щодо вказаного рішення їй більше не надходило, а відтак вважає, що право на проживання у спірному будинку ОСОБА_1 встановлено, в тому числі і рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року у справі № 304/560/16-ц, яке набрало законної сили, а відповідно не доказується при розгляді іншої справи.

Позивачка посилається на те, що при укладенні договору не були дотримані норми законодавства, зокрема ст. ст. 270, 310, 311 ЦК України, ч. 4 ст. 9 ЖК України, так і при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року.

Посилаючись на вказані обставини просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Перечинського районного суду від 22 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Васілковка Вікторії Олександрівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 грудня 2017 року та усунення перешкод у користуванні будинком відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду ОСОБА_1 в особі Бухтоярової О.В. подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як вона із сестрою мають право на проживанняу будинку і оспорюваними договорами порушується її право на житло та місце проживання.

Відповідач ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якій зазначає, що апелянтом не зазначено жодної підстави для визнання правочину недійсним і просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Бухтоярової О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою сина і судова колегія зазначає, що справа неодноразово відкладалася за клопотаннями адвоката із різних причин і враховуючи те, що сторони надавали свої пояснення у попередньому судовому засіданні, а тому справу слід розглянути у її відсутності так як наведені обставини не перешкоджають розгляду справи.

ОСОБА_4 у судове засідання сууд апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи і його представник ОСОБА_9 були належним чином повідомлені, про що свідчить довідка про доставку електронного листа та довідка про доставку SMS (Т.3 а.с. 82, 87) і їх неявка не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Встановлено, що 29 грудня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавець ОСОБА_5 передав у власність покупцеві ОСОБА_4 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0,1000 га, кадастровий номер 2123210100:01:003:0237, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

Дані договори посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. та зареєстровано у реєстрі за №№ 1818 та 1816.

При укладенні вищезазначених договорів ОСОБА_5 , як власник, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України реалізував своє право на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Таким чином, у разі якщо до суду з позовом про визнання недійсним правочину звертається особа, яка не є його стороною, то вона повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів оспорюваним правочином.

Рішенням Перечинського районного суду від 26 червня 2018 року у справі № 304/36/18 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку було задоволено і визнано їх такими, що втратили право користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , а також знято їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішення суду набрало законної сили 18 квітня 2019 року.

При постановленні рішення, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин обґрунтовано вважав, що доводи представника позивача про недотримання при укладенні договорів норм ст.ст. 270, 310, 311 ЦПК України, ч. 4 ст. 9 ЖК України є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування не має.

Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Бухтоярової Оксани Василівни залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 19 червня 2023 року.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом:

Суддя Закарпатського

апеляційного суду Г.Г. Собослой