Рішення

від 31.07.2020 по справі 304/838/18

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/838/18 Провадження № 2/304/105/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

з участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - адвоката Бухтоярової О.В.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Бахтина В.В.,

представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Пазина Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/838/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка Вікторії Олександрівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 грудня 2017 року та усунення перешкод у користуванні будинком, -

В С Т А Н О В И В:

відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 22 липня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 31 липня 2020 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Бухтоярова (Андрейкович) О.В. звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 29 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1819, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року, так само посвідчений зазначеним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1816; а також просить захистити право ОСОБА_1 на житло і місце проживання у спірному будинку, зобов`язавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні вказаним будинком та вселити її у такий. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 донедавна проживала у будинку АДРЕСА_1 , де є зареєстрована з 07 жовтня 2002 року та який є її єдиним житлом. Так, вважає що спірні правочини суперечать вимогам ст. ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1 ЦК України, та зазначає, що у 2015 році брат позивача - ОСОБА_2 позбавив її права на проживання у вказаному будинку, внаслідок чого вона фактично опинилася на вулиці, а потім проживала у людини, яка тимчасово надала їй притулок. Така ж ситуація склалася і з рідною сестрою ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та її сином ОСОБА_6 , право на проживання яких відповідач заперечує також. Неможливість проживання та користування ОСОБА_1 спірним будинком ОСОБА_2 мотивував тим, що він є єдиним власником будинку і має право робити з ним будь-які дії, хоча документу про це так і не пред`явив. Крім цього зазначає, що у справі № 304/560/16-ц рішенням Перечинського районного суду від 20 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю, однак рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким усунуто останній перешкоди у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом її вселення у зазначений будинок. Вказане рішення оскаржене ОСОБА_2 у касаційному порядку. Жодних відомостей щодо вказаного рішення їй більше не надходило, а відтак вважає, що право на проживання у спірному будинку ОСОБА_1 встановлено, в тому числі і рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року у справі № 304/560/16-ц, яке набуло законної сили, а відповідно до ч. 4 ст. 182 ЦПК України не доказується при розгляді іншої справи. Посилається на те, що при укладенні договору не були дотримані норми законодавства, зокрема ст. ст. 270, 310, 311 ЦК України, ч. 4 ст. 9 ЖК України. Такі ж підстави і з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року, адже будинок розташований на ній. Крім цього зазначає, що оскільки відповідачі - сторони правочину не визнають право ОСОБА_1 на проживання, вона вимушена також звернутися до суду з позовною вимогою про вселення. На підставі наведеного позивач просить позов задовольнити.

У свою чергу відповідач ОСОБА_3 подав суду відзив, якому посилається на те, що при посвідченні договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розміщені у АДРЕСА_1 , нотаріусом було дотримано всі вимоги ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року. Реєстрація місця проживання позивача ОСОБА_1 не є перешкодою для укладання відповідного правочину та, більше того, не є підставою для визнання його недійсним у розумінні ст. 215 ЦК України, на яку посилається позивач. Так, на момент відчуження житлового будинку в АДРЕСА_1 , нотаріусом було перевірено відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваним житловим будинком, яких виявлено не було. Також нотаріусом проведено перевірку відсутності заборони відчуження або арешту майна та ніяких заборон за вказаною адресою виявлено не було. Крім цього зазначає, що рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року у справі № 304/560/16-ц, яким ОСОБА_1 , було усунуто перешкоди у користуванні майном як члену сім`ї ОСОБА_2 , вичерпало свою дію в момент відчуження останнім житлового будинку на його користь. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 також подав суду відзив, в якому зазначив, що з позовною заявою не погоджується у повному обсязі, вважає таку безпідставною, надуманою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи. Так, на момент відчуження житлового будинку в АДРЕСА_1 , він був єдиним власником, що зокрема підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності від 30 липня 2013 року та встановлено рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року по справі № 304/560/16-ц. Хоча позивач ОСОБА_1 і є його рідною сестрою, ще за життя їх бабуся - ОСОБА_7 склала на його користь заповіт, яким залишила у спадок житловий будинок, розміщений в АДРЕСА_1 . Догляд за бабусею здійснював він, позивач ніколи в цьому участі не брала, а останні шість років свого життя ОСОБА_7 взагалі постійно прожила з ним у с.Зарічево, де й померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Своє право власності він зареєстрував 30 липня 2013 року, а у 2016 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до нього про усунення їй перешкод у користуванні житлом та вселення. При розгляді даної справи у рішення апеляційного суду Закарпатської області встановлено обставину його одноосібного права власності на спірний будинок, що, вважає, у порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Відтак, він мав право розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд та вчиняти щодо такого будь-які дії, що не суперечать закону, в тому числі укладати договори купівлі-продажу. Також зазначає, що позивач мала право проживати у належному йому на праві власності будинку на підставі норм статей 9, 156 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України, тобто як член сім`ї власника житлового будинку, а саме як його сестра. Однак 29 грудня 2017 року він уклав договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розміщений, а тому станом на сьогоднішній день спірний житловий будинок та земельна ділянка належить добросовісному набувачу ОСОБА_3 , у зв`язку з чим право позивача ОСОБА_1 як члена його сім`ї на користування спірним житлом припинилося. Крім цього посилається на те, що оскільки питання скасування заходів забезпечення позову, а саме зняття арешту з житлового будинку не було вирішено під час винесення рішення апеляційним судом Закарпатської області від 15 листопада 2016 року, то після повернення матеріалів цивільної справи № 304/560/16-ц за позовом ОСОБА_1 до нього про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, а також за його позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком до Перечинського районного суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову. Ухвала суду за вказаною заявою набрала законної сили майже через півтори місяці, а саме 21 грудня 2017 року, та про її існування ОСОБА_1 знала, оскільки він усно її про це повідомляв, однак навмисно не отримувала поштове відправлення з такою у відділенні поштового зв`язку.

Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. будучи відповідачем у справі подала відзив та зазначила про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначає, що позивач у встановленому законом порядку не довела порушення оспорюваними договорами купівлі-продажу її права на користування житловим будинком та його наявність чи правову природу, оскільки внаслідок укладення договору купівлі-продажу житлового будинку лише відбулася заміна власника цього нерухомого майна, при цьому реєстрація місця проживання позивача у вказаному будинку не скасовувалася, обсяг її прав не змінився. Так само не порушує права позивача і договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки такий взагалі не стосується житлового будинку, в якому зареєстрована позивач. Також вважає, що позивач у встановленому законом порядку не довела наявність законних підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Крім цього позивач не була членом сім`ї жодної із сторін договорів, оскільки відповідно до довідки виконкому Перечинської міської ради № 1558 від 27 грудня 2017 року продавець проживав у АДРЕСА_1 та до членів його сім`ї належали дружина ОСОБА_8 та діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; до членів сім`ї покупця належали його дружина ОСОБА_11 та їх діти. Договір найму жилого приміщення між власниками будинку та позивачем не укладався.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бухтоярова О.В. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили такі задовольнити, посилаючись на викладені у позові обставини.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав частково та просив врахувати його позицію, викладену у відзиві, а також у заяві від 28 лютого 2020 року, в якій зазначав, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає частково, а саме щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року з таких підстав. 29 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васіловка В.О., за ціною 431 000 грн, з яких ОСОБА_3 сплатив йому лише 53 000 грн до підписання вказаного договору, а решту 378 000 грн, що становить 13 466,33 доларів США, зобов`язався сплатити протягом шести місяців, у зв`язку з чим було накладено заборону відчуження вказаної земельної ділянки. Однак станом на сьогоднішній день ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання не виконав і боргує йому 3 000 доларів США, що може підтвердити приватний нотаріус Васіловка В.О., за участі якої він отримав іншу частину коштів через півтори року, а не протягом шести місяців. Крім цього ОСОБА_3 ввів його та нотаріуса в оману, заявивши, що залишок боргу у розмірі 3 000 доларів США віддасть на наступний день, у зв`язку з чим була знята заборона відчуження. Оскільки ОСОБА_3 у добровільному порядку не хоче сплатити залишок боргу, тобто не виконує взяті на себе зобов`язання, відтак вважає, що позовна вимога в частині щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року підлягає задоволенню.

У судовому засідання представники відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бахтина В.В. та відповідача ОСОБА_4 - адвокат Пазина Р.О. проти позову заперечили, просили врахувати обставини наведені у відповідних відзивах.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, однак попередньо подав суду заперечення на відзив ОСОБА_2 про визнання частково позову, в якому зазначив, що заочним рішенням Перечинського районного суду від 26 червня 2018 року позивача визнано такою, що втратила право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , а відтак така обставина доказування не потребує. Крім того зазначає, що позивач не наводить жодних, визначених ст. 215 ЦК України, підстав для визнання правочину недійсним, стороною договорів купівлі-продажу така не є, а відтак і відсутнє право, яке б підлягало захисту згідно ст. 4 ЦПК України. До того ж договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2017 року взагалі не може бути предметом спору, оскільки позивачем у позові жодним чином не обґрунтовано як такий порушує її права та інтереси. Щодо часткового визнання позову відповідачем ОСОБА_2 зазначає, що обставина не проведення ним розрахунку за договором не відповідає дійсності, оскільки розрахунок ним проведено у повному обсязі, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 19 червня 2019 року, крім того, що така підстава визнання недійсним правочину взагалі не передбачена цивільним законодавством.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У судовому засіданні встановлено, що 29 грудня 2017 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавець ОСОБА_2 передав у власність покупцеві ОСОБА_3 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , та сплачує за нього продавцеві кошти у порядку, передбаченому цим договором. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. та зареєстровано у реєстрі за № 1818 (Т. 1, а. с. 197-199).

Також встановлено, що того ж дня між тими самими сторонами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 2123210100:01:003:0237, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. та зареєстровано у реєстрі за № 1816 (Т. 1, а. с. 170-173).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 укладаючи вказані договори реалізував у розумінні ч. 1 ст. 317 ЦК України свої права власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном (Т. 1, а. с. 180-183, 203-205).

В той же час адвокат Бухтоярова О.В. у позові зазначає, що право на проживання у спірному будинку ОСОБА_1 встановлено рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року у справі № 304/560/16-ц, а відповідно до ч. 4 ст. 182 ЦПК України не доказується при розгляді іншої справи. Також посилається на те, що при укладенні договору не були дотримані норми законодавства, зокрема ст. ст. 270, 310, 311 ЦК України, ч.4 ст. 9 ЖК України.

Натомість судом встановлено, що рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 6 червня 2018 року у справі № 304/36/18 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку було задоволено повністю та визнано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , а також знято їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Дане рішення 18 квітня 2019 року набрало законної сили (Т. 2, а. с. 170-172).

Відтак зазначені доводи представника позивача про недотримання при укладанні договорів норм ст. ст. 270, 310, 311 ЦК України, ч. 4 ст. 9 ЖК України суд прийняти до уваги не може як безпідставні та необґрунтовані.

Крім того правовою підставою для визнання договору недійсним позивач зазначає ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Фактично ж, аргументи представника ОСОБА_1 у позовній заяві, яка до того ж взагалі не є стороною договору, зводяться до тверджень, що вона зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , однак жодних належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний правочин не відповідає вимогам встановленим ст. 203 ЦК України та іншим нормам матеріального закону у позові не наведено та у судовому засіданні не встановлено.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, пункт 36).

У справі Садов`як проти України ЄСПЛ зазначив, що втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла, а рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, а й стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Відповідно до частин 1-3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Усупереч вказаним нормам закону позивачем та її представником не надано жодних доказів того, що на момент вчинення правочину сторонами було недодержано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

З огляду на встановлені факти та досліджені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому задоволенню не підлягають.

Вимога про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення позивача ОСОБА_1 до будинку АДРЕСА_1 є похідною від вимоги про визнання договорів недійсними, та оскільки за вказаними вище обставинами суд відмовляє у визнанні договору недійсним, тому слід відмовити і в задоволенні зазначеної вимоги.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, ст. ст. 6-13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка Вікторії Олександрівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 грудня 2017 року та усунення перешкод у користуванні будинком - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: ОСОБА_12 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_4 .

Представник: адвокат Бахтин Віталій Віталійович; місцезнаходження: 88000 Закарпатська область м. Ужгород, просп. Свободи, № 50 /77 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка Вікторія Олександрівна, місцезнаходження: 88000 Закарпатська область м. Ужгород, вул. Л.Толстого, № 10 б.

Представник: адвокат Пазина Ростислав Олексійович; місцезнаходження: Закарпатська область м. Тячів, вул. Вайди, № 16/12.

Головуючий: Чепурнов В. О.