Рішення

від 13.06.2023 по справі 918/299/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/299/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Гусевик І.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" (вул. Леонтовича, 6А оф.1, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 43137780)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" (вул. Кременецька, 52, м. Радивилів, Рівненська область, 35500 код ЄДРПОУ 41684989)

про стягнення 559 050 грн 02 коп.

у судове засідання учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників

Згідно з ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" про стягнення заборгованості у сумі 559 050 грн 02 коп., з яких: 233 961,04 грн - основний борг, 91 182,88 грн - інфляційні втрати, 81 099,91 грн - 20% річних за весь період прострочення та 152 806,19 грн - пені, яка виникла на підставі Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Ухвалою від 03.04.2023, між іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/299/23. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 02.05.2023.

26 квітня 2023 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов із запереченнями проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та 20 % річних.

Відповідач стверджує, що не підписував Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, в порушення умов якого позивач подав даний позов та на підставі п. 7.3. якого позивач нараховує 20 % річних та пеню. ТОВ "АГРО ФЕЛІКС" стверджує, що сторони не досягли між собою згоди про встановлення положень щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, а відтак, на переконання відповідача, позовна вимога про стягнення 20 % річних у розмірі 81 099 грн 91 коп. є безпідставною.

А отже, оскільки договір не підписаний, відтак сторони не передбачили між собою можливість сплати пені за його невиконання і не визначили її розмір.

Також у відзиві відповідач просить суд застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності до позовних вимог про стягнення пені і зазначає, що остання поставка була здійснена 07.02.2022, а позивач звернувся з позовом 20.03.2023, отже останнім пропущено строк спеціальної позовної давності для нарахування пені.

02 травня 2023 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів у підтвердження часткової оплати заборгованості у вигляді основного боргу.

02 травня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Товариство з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" у даній заяві по суті спору звертає увагу, що між ним та відповідачем починаючи з листопада 2021 року проводилося активне електронне листування з приводу укладення Договору поставки. Враховуючи підписану та скріплену печатками сторін Специфікацію № 2 від 31.01.2021 до Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, яка є невід`ємною частиною даного Договору, - твердження відповідача про те, що договір не підписувався та не було досягнуто згоди щодо його істотних умов є таким, що спрямоване на ухилення виконання зобов`язань за Договором.

Окрім того, позивач звертає увагу, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення оригіналів документів на адресу позивача, але дані звернення були проігноровані Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС". Позивач посилається на ч.ч. 1-2 ст. 640 ЦК України, згідно з якою якщо сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії. Правові наслідки від цього моменту визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України). А тому, договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання. Щодо вимоги відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог про стягнення пені, - позивач акцентує увагу, що ним заявлено період нарахування пені з 21.03.2022. З метою підтвердження обставин, викладених у відповіді на відзив та з метою підтвердження фактичної господарської операції яка відбулась, позивач долучив до матеріалів справи роздруківки та скріншоти електронної пошти, які є паперовими копіями електронних доказів в розумінні ч. 3 ст. 96 ГПК України.

Ухвалою від 02.05.2023 оголошено перерву та повідомлено сторін, що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 18.05.2023.

Ухвалою від 18.05.2023 оголошено перерву та повідомлено позивача, що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 01.06.2023.

29 травня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" за наявними матеріалами.

01 червня 2023 року від відповідача надійшла виписка за рахунками.

01 червня 2023 року під час судового засідання суд з`ясував, що у позовній заяві позивач вказує, що поставив для відповідача товар у розмірі 1 267 461 грн 04 коп., а станом на 20.03.2023 відповідач не провів розрахунки за поставлений товар у розмірі 233 961,04 грн. При цьому, до відповіді на відзив позивачем долучено копії платіжних документів, які свідчать про оплату відповідачем 1 138 грн 020 грн 00 коп. Водночас, як вбачається із клопотання відповідача про долучення доказів (вх. № 3981/23 від 02.05.2023) - відповідач зазначає, що насправді заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" становить 204 961 грн 04 коп. основного боргу. З огляду на викладене, вбачається певна невідповідність із документами, які надано суду та твердженнями на які вказують позивач та відповідач щодо спірних правовідносин. Відтак суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви з метою надання можливості позивачу та відповідачу провести між собою звірку взаємних розрахунків в розрізі проведених оплат у спірних правовідносинах по поставці товару.

Отже, ухвалою від 01.06.2023 оголошено перерву та повідомлено сторін, що наступне судове засідання відбудеться 13.06.2023. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" та Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" у термін до 12.06.2023 провести між собою звірку взаємних розрахунків в розрізі проведених оплат у спірних правовідносинах по поставці товару. У випадку неможливості провести звірку взаємних розрахунків - надати суду докази документального підтвердження тверджень, які наведено сторонами.

12 червня 2023 року від представника відповідача надійшло клопотання/заява про долучення до матеріалів справи Акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 02.06.2023.

13 червня 2023 року судом встановлено, що позивач та відповідач у справі не забезпечили явку повноважних представників у судове засідання, належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення даного засідання, що підтверджується довідкою про доставку на їх офіційні електронні пошти ухвали від 01.06.2023.

Направлення копії судового рішення учасникам справи в електронній формі у разі наявності в особи офіційної електронної адреси є належним виконанням судом обов`язку з направлення копії судового рішення у порядку, встановленому процесуальним законом.

Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Суд за зазначає, що вважає електронну адресу учасників справи офіційною, якщо представники позивача та відповідача у своїх процесуальних заявах вказали свою електронну адресу.

У зв`язку із відсутністю фінансування на відправку поштової кореспонденції суду, процесуальні документи у справі надіслані на електронні пошти сторін, з відомостями щодо отримання електронного листа.

Правомірність здійснення повідомлення сторони через електронну адресу про судове засідання по справі підтверджується висновками Верховного Суду.

А саме, у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19, від 06.03.2023 у справі №753/19393/20, від 29.03.2023 у справі № 922/226/21, від 28.04.2023 у справі №904/272/22 Верховний Суд виснував, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому, слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою та зважаючи на наявність вищевказаної заяви позивача, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, позивач вказує, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021. Водночас, відповідач стверджує, що даний договір не було підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС", оскільки сторони не дійшли згоди про його істотні умови, в тому числі які стосуються відповідальності сторін. При цьому відповідач не заперечує факт підписання між сторонами Специфікації № 2 від 31.01.2021 до Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 і підтверджує часткову оплату заборгованості по поставці товару, яка визначена у Специфікації.

Як вбачається із роздруківок скріншотів електронної пошти, які надано позивачем, та які судом визнаються належними та допустимими доказами, між Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" із листопада 2021 року велася електронна переписка з приводу поставки товару - кукурудзи.

Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом. А закон не вимагає наявності електронного підпису на електронних доказах. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 у справі № 916/3027/21.

Із переписки, яка велася між сторонами, вбачається, що сторони дійшли згоди про поставку кукурудзи на підставі Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

При цьому позивачем неодноразово було направлено на електронну адресу відповідача текст Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, який позивач просив відповідача підписати, а оригінал із підписами відправити новою поштою на адресу м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, будинок-40А, 3 поверх.

Однак, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, оригінал Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 зі сторони відповідача не було підписано та не було відправлено на адресу позивача.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Суд зазначає, що загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, поставка товару, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій (постанова Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" із листопада 2021 року велася електронна переписка з приводу поставки товару - кукурудзи. При цьому позивачем неодноразово було направлено на електронну адресу відповідача текст Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, який позивач просив відповідача підписати. Відповідачем договір так і не був підписаний.

Між позивачем та відповідачем підписано Специфікацію № 2 від 31.01.2021 до Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, у якій затвердили характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється, відповідно до даної Специфікації № та наступної таблиці: кукурудза 600 тонн, ціна за одиницю в т.ч. 6350 грн 00 коп., попередня орієнтовна загальна вартість в т.ч. з ПДВ 3 810 000 грн 00 коп.

Як вбачається із Специфікації № 2 до Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, сторони дійшли згоди щодо порядку оплати за товар: 100 % попередня оплата на підставі рахунку постачальника (в день його виставлення або попередньо за партію товару до її відвантаження). Строки поставки: до 28.02.25022 (з можливістю продовження термінів поставки).

Згідно з п. 9 Специфікації № 2 від 31.01.2021 всі інші умови залишаються незмінними і відповідають Договору поставки товару № 14/12-РА від 14.12.2021.

Судом встановлено, що позивачем для відповідача було поставлено товар (кукурудзу врожаю 2021 року) на загальну суму 1 267 461 грн 04 коп. відповідно до видаткових накладних виписаних на підставі Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, а саме: № 18 від 02.02.2022 на суму 281 559 грн 23 коп.; № 19 від 03.02.2022 на суму 247 650 грн 20 коп.; № 20 від 04.02.2022 на суму 303 784 грн 25 коп. № 21 від 07.02.2022 на суму 434 467 грн 36 коп.

Перед поставкою товару 31.01.2022 позивачем виставлено для відповідача рахунок № 4 від 31.01.2022 на загальну суму 3 810 000 грн 00 коп. для оплати товару (кукурудзу врожаю 2021 року).

Як встановлено із матеріалів справи, відповідачем здійснено оплату товару (за кукурудзу врожаю 2021 року) на загальну суму 1 062 500 грн 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями: 31.01.2022 317 500 грн 00 коп.; 04.02.2022 240 000 грн 00 коп.; 07.02.2022 200 000 грн 00 коп.; 07.02.2022 100 000 грн 00 коп.; 01.09.2022 5 500 грн 00 коп.; 02.09.2022 4 500 грн 00 коп.; 06.09.2022 5 000 грн 00 коп.; 09.09.2022 4 000 грн 00 коп.; 13.09.2022 5 000 грн 00 коп.; 16.09.2022 5 000 грн 00 коп.; 21.09.2022 5 000 грн 00 коп.; 22.09.2022 3 000 грн 00 коп.; 23.09.2022 4 000 грн 00 коп.; 04.10.2022 4 000 грн 00 коп.; 06.10.2022 4 000 грн 00 коп.; 11.10.2022 4 000 грн 00 коп.; 13.10.2022 5 000 грн 00 коп.; 20.10.2022 5 000 грн 00 коп.; 21.10.2022 4 000 грн 00 коп.; 27.10.2022 4 000 грн 00 коп.; 03.11.2022 3 000 грн 00 коп.; 09.11.2022 4 000 грн 00 коп.; 14.11.2022 4 000 грн 00 коп.; 18.11.2022 4 000 грн 00 коп.; 22.11.2022 4 000 грн 00 коп.; 02.12.2022 10 000 грн 00 коп.; 19.12.2022 - 5 000 грн 00 коп.; 26.12.2022 6 000 грн 00 коп.; 30.12.2022 5 000 грн 00 коп.; 13.01.2023 7 000 грн 00 коп.; 19.01.2023 7 000 грн 00 коп.; 20.01.2023 6 000 грн 00 коп.; 23.01.2023 7 000 грн 00 коп.; 03.02.2023 5 000 грн 00 коп.; 21.02.2023 10 000 грн 00 коп.; 28.02.2023 8 000 грн 00 коп.; 03.03.2023 - 10 000 грн 00 коп.; 10.03.2023 - 7 000 грн 00 коп.; 17.03.2023 - 6 000 грн 00 коп.; 24.03.2023 - 6 000 грн 00 коп.; 04.04.2023 - 5 000 грн 00 коп.; 07.04.2023 - 5 000 грн 00 коп.

Отже, судом встановлено, що отримання відповідачем товару (врожаю кукурудзи 2021 року) на загальну суму 1 267 461 грн 04 коп. відповідно до видаткових накладних виписаних на підставі Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 без заперечень на склад, підтверджує факт здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції саме на виконання договірних зобов`язань за Договором поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Також як свідчать матеріали справи, покупець (відповідач), не відмовився прийняти товар, заперечень щодо ціни, кількості, якості чи комплектності товару не має, здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 1 062 500 грн 00 коп.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого "стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 року у справі №904/2357/20, від 25.06.2020 року у справі №924/233/18, від 24.09.2020 року у справі №922/2665/17, від 01.10.2020 року у справі №910/16586/18. Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

При цьому, слід враховувати висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в перелічених постановах, щодо необхідності співставлення судом наданих позивачем і відповідачем доказів з огляду на їх вірогідність для правильного застосування положень ст. 79 ГПК України.

Положеннями ч. 1 ст. 75 ГПК України, передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач підписав Специфікацію № 2 від 31.01.2021.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що посилання у Специфікації № 2 від 31.01.2021 на Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 підтверджує ту обставину, що між сторонами уже було укладено Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

При цьому відповідач зловживав своїм правом і не направив для позивача підписаний зі свого боку примірник Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Відповідач жодними доказами не заперечив і не спростував факт укладення між ним та позивачем Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Окрім того, відповідач не надав суду доказів, що між сторонами існували розбіжності, які не врегульовані щодо умов даного Договору, зокрема в частині відповідальності за його невиконання.

Відповідач не надав суду доказів, що існував будь-який інший проект Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, аніж той, який долучено позивачем до позовної заяви; не надав доказів того що між сторонами були розбіжності щодо будь-яких умов такого Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Отже, суд вбачає суперечливість позиції відповідача щодо обставин відсутності його волевиявлення на укладення Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 та відповідальності за його невиконання із матеріалами справи.

Так, відповідач зазначає про відсутність будь-яких правовідносин з позивачем щодо Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, в тому числі щодо відповідальності за його невиконання. Водночас наявність вищезазначених обставин свідчать про зворотнє.

Варто зазначити, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у низці справ робить посилання на принцип римського права "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), який "базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud". Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження №61-22 315сво18); постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18.

Судом встановлено, що позивачем неодноразово було направлено на електронну адресу відповідача текст Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, який позивач просив відповідача підписати, а оригінал із підписами відправити новою поштою на адресу м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, будинок-40А, 3 поверх.

Однак, оригінал Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 зі сторони відповідача не було підписано та не було відправлено на адресу позивача, що свідчить про зловживання відповідачем своїми правами і обов`язками.

При цьому виходячи із наявних матеріалів, використовуючи стандарт вірогідності доказів як юридичний інструментарій, виходячи із принципу заборони суперечливої поведінки та добросовісності, судом встановлено, що між сторонами було укладено Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Про його укладення свідчать як ділова переписка між позивачем та відповідачем засобами електронного зв`язку, так і підписання Специфікації № 2 від 31.01.2021 у якій міститься посилання на Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, так і поставка товару на загальну суму 1 267 461 грн 04 коп. відповідно до видаткових накладних виписаних на підставі Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021, так і оплата поставленого товару на загальну суму 1 062 500 грн 00 коп. із посиланнями на рахунок № 4 від 31.01.2022.

Господарський суд встановив взаємозв`язок між укладенням Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 позивачем і відповідачем та документами, які свідчать про проведення господарських операцій на підставі даного договору.

Усі заперечення відповідача про неукладення між ним та позивачем Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 та наявність між сторонами розбіжностей щодо його істотних умов в тому числі щодо відповідальності за його невиконання є по своїй суті декларативними та спростовуються матеріалами справи.

Відтак судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини на підставі укладеного правочину - Договору № 14/12-РА від 14.12.2021, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отримання відповідачем товару за видатковими накладними на загальну суму 1 267 461 грн 04 коп. без заперечень на склад, свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій на підтвердження факту здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції саме на виконання договірних зобов`язань за Договором поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Про факт укладення даного договору 14.12.2021 свідчить підписання між сторонами Специфікації № 2 від 31.01.2021, виставлення рахунку на оплату № 4 від 31.01.2022, попередня оплата товару згідно з платіжною інструкцією № 688 від 31.01.2022 на суму 317 500 грн 00 коп. (призначення платежу: Оплата за кукурудзу згідно рах № 4 від 31.01.2022).

При цьому суд констатує, що дата Специфікації № 2 від "31.01.2021" є технічною опискою, позаяк реальна дата даної Специфікації - "31.01.2022", що підтверджується матеріалами справи, а саме, тим що сторони почали між собою ділову переписку щодо укладення Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 - із листопада 2021 (що виключає підписання між ними специфікації № 2 від 31.01.2021 за 10 місяців до того). Крім того, як вбачається, Специфікація № 2 була направлена стороною позивача для відповідача засобами електронного зв`язку 31.01.2022 і в той же день підписана. Специфікація № 2 містить посилання на Договір поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товару на суму 1 267 461 грн 04 коп., а відповідач оплатив його частково на суму 1 062 500 грн 00 коп.

При цьому 1 046 500 грн 00 коп. відповідач оплатив до того як позивач звернувся до суду із даною позовною заявою, а 16 000 грн 00 коп. - після того.

Так, після того як позивач звернувся до суду із даною позовною заявою 21.03.2023, відповідач оплатив частково основний борг на суму 6 000 грн 00 коп. згідно із платіжною інструкцією від 24.03.2023, 5 000 грн згідно із платіжною інструкцією від 04.04.2023 та 5 000 грн 00 коп. згідно із платіжною інструкцією.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, зокрема якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК (відсутність предмету спору) можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як вбачається, позивач просить суд стягнути з відповідача 233 961 грн 04 коп. основного боргу.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивач просить суд стягнути з відповідача 233 961 грн 04 коп. основного боргу, а відповідачем після звернення позивача до господарського суду із даним позовом у даній справі № 918/299/23 погашена основна заборгованість по Договору поставки у розмірі 16 000 грн 00 коп., між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань стосовно заборгованості у вказаному розмірі, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення 16 000,00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Із аналізу вищевказаного, з огляду на те, що позивачем поставлено товар на суму 1 267 461 грн 04 коп., а відповідач оплатив його частково на суму 1 062 500 грн 00 коп., - відтак заборгованість відповідача перед позивачем по Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 становить 204 961 грн 04 коп. Позовні вимоги про стягнення основного боргу у даній частині є обґрунтованими.

Окрім іншого, суд враховує, що в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 до 02.06.2023, у якому зафіксовано, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" становить 204 961 грн 04 коп.

При цьому як встановлено судом, між сторонами існували правовідносини щодо іншого Договору, а саме, Договору купівлі-продажу № 19/04-РА від 19.04.2021, що підтверджується скрін-шотами із електронної переписки між позивачем та відповідачем, Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку № 361 за 01.01.2021-20.03.2023 та платіжними інструкціями від 16.12.2021 на суму 10 920 грн 00 коп., від 16.12.2021 на суму 78 000 коп. та від 20.12.2021 на суму 2 600 грн 00 коп. Позивач безпідставно просить суд стягнути з відповідача 29 000 грн 00 коп., помилково вважаючи, що дана сума заборгованості виникла на підставі Договору поставки № 14/12-РА від 14.12.2021.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 29 000 грн 00 коп. основного боргу.

Також судом встановлено, що відповідачем долучено до матеріалів справи, а саме до клопотання/заяви вх. № 4856/23 від 01.06.2023, платіжну інструкцію № 4860 від 30.05.2023 про оплату 10 000 грн 00 коп. із призначенням платежу "Оплата за кукурудзу згідно рах. № 4 від 31.01.2022, в т.ч. ПДВ 14 % 1 228,07 грн". При цьому із виписки за рахунками від 30.05.2023 вбачається, що даний платіж не пройшов і сума у розмірі 10 000 грн 00 коп. не зарахован на рахунок позивача у зв`язку із тим, що рахунок отримувача (позивача) закритий. Грошові кошти у розмірі 10 000 грн 00 коп. повернулися на рахунок платника (відповідача).

Крім того, предметом позовних вимог є стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 91 182 грн 88 коп., 20 % річних за весь період прострочення у розмірі 81 099 грн 91 коп. та пені у розмірі 152 806 грн 19 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 11.10.2018 у справі № 911/3847/17.

Як вбачається із п. 7.3. Договору у разі порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми за весь час такого прострочення.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Судом встановлено, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання. При цьому суд виходить із того, що сторони дійшли між собою згоди та зафіксували у п. 3.5. Договору, що покупець зобов`язується провести оплату кожної поставки конкретної партії товару в термін, зазначений за попередньою письмовою домовленістю сторін у Специфікації на відповідну партію поставки та здійснюється на підставі відповідного рахунку фактури. У Специфікації № 2 сторони обумовили між собою у п. 2, що порядок оплати за товар: 100 % попередня оплата за підставі рахунку Постачальника (в день його виставлення або попередньо за партію Товару до її відвантаження).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, відповідач здійснив передоплату за товар лише у розмірі 317 500 грн 00 коп. згідно з платіжною інструкцією № 688 від 31.01.2022 на суму 317 500 грн 00 коп. (призначення платежу: Оплата за кукурудзу згідно рах № 4 від 31.01.2022).

У відповідності до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відтак, оскільки позивач надав суду докази виставлення рахунку на попередню оплату від 31.01.2022, а відповідач відповідно його оплатив частково на суму 317 500 грн 00 коп., факт поставки товару на суму 949 961 грн 04 коп. суд розцінює як виконання зустрічного зобов`язання позивачем.

Отже, зважаючи на факт поставки товару за Договором поставки № 14/12-РА від 14.12.2021 та підписання видаткових накладних стороною покупця, у відповідача виник обов`язок зі сплати за товар з моменту його поставки.

Як встановлено судом, відповідач здійснював оплату поставленого товару із простроченням.

Відтак відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання за Договором поставки № 14/12-РА від 14.12.2021:

- на суму 211 709 грн 43 коп. із 03.02.2022;

- на суму 275 493 грн 68 коп. із 04.02.2022 до 07.02.2022 (в цей день 07.02.2022 вбачається наявність переплати у розмірі 24 506 грн 32 коп. у зв`язку із проведенням платежу на суму 300 000 грн 00 коп.);

- на суму 409 961 грн 04 коп. із 08.02.2022.

- на суму 404 461 грн 04 коп. із 01.09.2022;

- на суму 399 961 грн 04 коп. із 02.09.2022

- на суму 394 961 грн 04 коп. із 06.09.2022;

- на суму 390 961 грн 04 коп. із 09.09.2022;

- на суму 385 961 грн 04 коп. із 13.09.2022.... і так далі із тенденцією до зменшення суми боргу у зв`язку із частковими оплатами, які проводилися відповідачем.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 20 % річних, долучений позивачем до справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (позивач розпочав їх нарахування на залишок суми боргу у розмірі 409 961 грн 04 коп. із 21.03.2022) та встановлено, що останній є арифметично вірним, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача інфляційних втрат становить 91 182 грн 88 коп., а 20 % річних - 81 099 грн 91 коп.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені, то господарський суд зауважує наступне.

Позивач при поданні позовної заяви просив суд стягнути з відповідача 152 806 грн 19 коп. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у п. 7.2. Договору, що у разі порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день існування прострочення оплати.

Оскільки сторони, укладаючи Договір, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем зобов`язань по оплаті товару у вигляді пені, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020.

Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 та продовжений згідно з Постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Судом перевірено розрахунки пені, долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (починаючи з 21.03.2022 до 20.03.2023) та встановлено, що останні є арифметично вірними, та обґрунтований розмір стягнення з відповідача пені становить 152 806 грн 19 коп.

Щодо вимоги відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається, боржник (відповідач) є таким, що прострочив виконання зобов`язання із 01.02.2022.

Позивач нараховує пеню за період із 21.03.2022 до 20.03.2023 з урахуванням проведених відповідач оплат основного боргу із простроченням.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач звернувся до суду із даним позовом 21.03.2023.

Водночас 24.02.2022 Президент України Володимир Зеленський, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", підписав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Згідно з указом, воєнний стан запроваджується з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України 07.02.2023 року № 2915-IX, на часткову зміну ст. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року N 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року N 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року N 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року N 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року N 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року N 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року N 2500-IX, та Указом від 7 листопада 2022 року N 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року N 2738-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Тобто воєнний ста в Україні діє до 18 серпня 2023 року.

Введення воєнного стану в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності.

Так, строк, визначений ст. 258 ЦК України, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX.

Враховуючи, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 21.03.2023, зважаючи на те, що заборгованість почала формуватися з 01.02.2022, враховуючи норми Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX - то строк позовної давності за вимогами про стягнення пені не сплинув.

Таким чином, вимога відповідача про застосування до спірних правовідносин та позовних вимог про стягнення пені наслідків спливу строків позовної давності є безпідставною.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28.10.2010 в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочину в господарській діяльності та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 204 961 грн 04 коп. основного боргу, 91 182,88 грн - інфляційних втрат, 81 099,91 грн - 20% річних та 152 806,19 грн - пені.

Господарський суд закриває провадження в частині стягнення 16 000 грн 00 коп. основного боргу та відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 29 000 грн 00 коп. основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом спору у даній справі при поданні позовної заяви є стягнення з відповідача 559 050 грн 02 коп.

Враховуючи положення Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви з майновими вимогами у розмірі 559 050 грн 02 коп. позивачу слід було сплатити судовий збір в розмірі 8385.75 грн.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у необхідному розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією № 3243 від 20.03.2023.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у випадках, установлених, зокрема п. 5 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається повністю.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 16 000 грн 00 коп. основного боргу, господарський суд дійшов висновку про повернення позивачу судового збору у розмірі 240 грн 00 коп. після набрання рішенням законної сили.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то судовий збір у розмірі 7 710 грн 75 коп. покладається на відповідача.

Судовий збір у розмірі 435 грн 00 коп. залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 222, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 918/299/23 в частині стягнення основного боргу у розмірі 16 000 грн 00 коп.

2. Повернути ухвалою суду Товариству з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" (вул. Леонтовича, 6А оф.1, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 43137780) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 240 грн 00 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією № 3243 від 20.03.2023. Ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" про стягнення 559 050 грн 02 коп. задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ФЕЛІКС" (вул. Кременецька, 52, м. Радивилів, Рівненська область, 35500 код ЄДРПОУ 41684989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕ АГРО" (вул. Леонтовича, 6А оф.1, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 43137780) 204 961 (двісті чотири тисячі дев`ятсот шістдесят одна) грн 04 коп. основного боргу, 91 182 (дев`яносто одна тисяча сто вісімдесят дві) грн 88 коп. - інфляційних втрат, 81 099 (вісімдесят одна тисяча дев`яносто дев`ять) грн 91 коп. - 20% річних та 152 806 (сто п`ятдесят дві тисячі вісімсот шість) грн 19 коп. - пені, 7 710 (сім тисяч сімсот десять) грн 75 коп. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. У задоволенні позовних вимог про стягнення 29 000 грн 00 коп. основного боргу - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "19" червня 2023 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич