Постанова

від 14.06.2023 по справі 2-25/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 2-25/11

провадження № 61-4001св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,

треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2005 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовними вимогами до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Обласне комунальне підприємство львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є співвласником 5/14 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 є співвласниками по 1/7 та 1/2 частин відповідно вказаного будинковолодіння.

В 60-х роках позивачка разом з чоловіком самовільно побудували тамбур, сходи, літню кухню, сарай, теплицю, гараж, теплицю-коптилку та навіс.

Зазначала, що фактично між співвласниками склався порядок користування земельною ділянкою, і всі збудовані будівлі розміщені на її частині ділянки.

Зазначала, що права інших співвласників або будь-чиї права це самовільне будівництво не порушує, відповідно до висновку експерта зведене будівництво відповідає будівельним нормам та правилам.

ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на самочинне будівництво: тамбур - «а», сходи - «а», літню кухню - «Б», сарай, теплицю - «Б-І-2», теплицю, гараж «Б-2», коптилку, навіс - «н» на

АДРЕСА_1 та зобов?язати Личаківську районну адміністрацію м. Львова видати їй свідоцтво про право власності на вказані приміщення.

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником 1/7 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 . Власниками іншої частини є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказану частку будинковолодіння позивачка придбала в 1975 році

в колишнього співвласника, ОСОБА_4 , якому була надана

у встановленому законом порядку земельна ділянка для будівництва.

З метою покращення житлових умов вона самовільно здійснила реконструкцію своєї частки та обладнала дві кімнати під літ. 2-а-3 площею

8,4 кв. м, 2-а-4 площею 12,5 кв. м, кухню 2-а-1 площею 4,7 кв. м, санвузол

2-а-2 площею 2,3 кв. м.

Вказувала, що попередній власник добудовав два господарські приміщення - сараї, які прилягають до приміщень ОСОБА_2 . Вказане будівництво права інших співвласників не порушеє, оскільки частки їх є виділеними і поділена земельна ділянка.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на самочинне будівництво: прибудову А-ІІ-1, яка складається з приміщень 2-а-1 площею 4,7 кв. м,

2-а-2 площею 2, кв. м, 2-а-3 площею 8,4 кв. м, 2-а-4 площею 12,5 кв. м та два господарські приміщення під літ. «В» та «Л» на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2007 року об?єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 зі справою за позовом ОСОБА_2 .

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2011 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про залишення без розгляду позовних вимог про зобов?язання Личаківської районної адміністрації видати свідоцтво про право власності на майно задоволено, позовну заяву ОСОБА_2 в цій частині залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано право власності на самочинне будівництво за власником 1/7 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на прибудову

А-ІІ-1, яка складається з приміщень 2-а-1 площею 4,7 кв. м, 2-а-2 площею

2,3 кв. м, 2-а-3 площею 8,4 кв. м, 2-а-4 площею 12,5 кв. м, та два господарські приміщення під літ. «В» і «Л»..

Визнано право власності на самочинне будівництво за власником 5/14 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на такі приміщення: тамбур - «а», сходи - «а», літню кухню - «Б-1», сарай, теплицю - «Б-2», теплицю, гараж - «Б-2», коптилку, навіс - «н».

Рішення суду мотивоване тим, що самочинне будівництво здійснене позивачами на земельній ділянці, яка відведена у встановленому законом порядку, будівництво відповідає чинним БНіП та СНІПу, не порушує прав інших співвласників будинку.

Апеляційний перегляд справи

Не погоджуючись з рішенням Личаківського районного суду м. Львова від

28 грудня 2011 року, представник ОСОБА_3 - адвокат

Блонський М. А. 18 січня 2023 року оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року витребувано

з Личаківського районного суду м. Львова матеріали справи № 2-25/11.

16 лютого 2023 року матеріали справи № 2-25/11 надійшли до Львівського апеляційного суду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 березня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Блонського М. А. на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи 26 грудня 2011 року, у судове засідання не з`являлася, апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 28 грудня 2011 року подала після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а саме після спливу більш ніж

11 років.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 березня 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат

Блонський М. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 березня 2023 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду

і вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 з 1997 року перебуває за кордоном, у Сполучених Штатах Америки, та отримала громадянство цієї країни. З 1997 року вона на території України не перебувала. Повісток ОСОБА_3 не отримувала і не могла отримати, оскільки весь час перебувала за кордоном. На аркуші справи 161 містяться відомості про отримання повідомлення про судове засідання, яке було призначене на 26 грудня 2011 року. Повідомлення про виклик до суду на

28 грудня 2011 року ОСОБА_3 не отримувала. Копії рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року їй не направлено.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Личаківського районного суду м. Львова.

09 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження

у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не

є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але

й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від

21 жовтня 2010 року).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі

№ 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи

(див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України

у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений

у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом

№ 2147-VIII».

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого

є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE,

№ 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року).

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та

№ 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 було відомо про розгляд справи судом (існування судового провадження).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що в разі, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не є переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише

з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Встановивши, що представник ОСОБА_3 - Блонський М. А. подав апеляційну скаргу 19 січня 2023 року, тобто після спливу 12 (дванадцять) років з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, при цьому правильно встановив, що випадків, коли апеляційна скарга морже бути подана учасником справи після спливу одного року у відповідності до частини другої статті 358 ЦПК України немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд ураховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 березня

2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Блонського Михайла Андрійовичазалишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов