Постанова

від 19.06.2023 по справі 569/18612/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 569/18612/21

провадження № 61-3392 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Торкунова Тетяна Анатоліївна,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2022 року

у складі судді Левчука О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С.,

Майданіка В. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Торкунової Т. А. про визнання незаконними дій та постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28 липня 2021 року

в телефонному режимі через застосунок «Viber» вона звернулася

до приватного нотаріуса Торкунової Т. А. з метою отримання дублікатів правовстановлюючих документів, а саме, договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 : торгового павільйону № НОМЕР_1 (торгова точка № НОМЕР_2 ), загальною площею 25,1 кв. м; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_4), загальною площею

25,4 кв. м; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_6), загальною площею 25,1 кв. м; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_5), загальною площею 25,2 кв. м; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка

НОМЕР_7), загальною площею 25,1 кв. м, укладених 22 вересня 2017 року

між приватним підприємством «Регіональна компанія «Лідер-М» (продавець) та нею (покупцем), посвідчених приватним нотаріусом Торкуновою Т. А. за реєстровими номерами 736, 737, 738, 739, 740, через

їх втрату.

Зазначала, що приватний нотаріус спочатку погодилася підготувати вказані документи, але 29 липня 2021 року повідомила, що до нотаріальної контори подана заява ОСОБА_2 , її чоловіка, з яким вона перебуває у процесі розлучення, про те, що оригінали документів на її право власності

на 5 торгових точок, зберігаються у нього й він надав їх для огляду.

У зв`язку з тим, що майно є спільною сумісною власністю подружжя,

а дублікат видається на заміну втраченого чи зіпсованого, приватним нотаріусом відмовлено їй у видачі дублікатів запитуваних договорів.

При цьому вона порадила звернутися до суду за витребуванням документів від неналежного утримувача.

На її переконання, оскільки вона є власником цих об`єктів нерухомості,

а оригінали правовстановлюючих документів ОСОБА_2 не надає, вона має право на отримання їх дублікатів.

30 липня 2021 року вона письмово звернулася до приватного нотаріуса Торкунової Т. А. з проханням надати їй дублікати (копії) вищезазначених документів. Проте листом від 02 серпня 2021 року, індекс 108/01-16 приватний нотаріус повідомила, що оригінали договорів знаходяться

у ОСОБА_2 , були пред`явлені ним при поданні заяви, тому твердження,

що ці документи втрачені не відповідає дійсності. Також зазначила,

що належним чином засвідчені копії з договорів купівлі-продажу, зазначених у заяві, будуть надані після оплати відповідних нотаріальних дій.

17 серпня 2021 року вона повторно надіслала заяву приватному нотаріусу

та уточнила свої вимоги, зокрема просила надати їй саме дублікати договорів купівлі-продажу торгових павільйонів.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 серпня 2021 року, індекс 118/02-31 приватним нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі їй дублікатів, посвідчених 22 вересня 2017 року приватним нотаріусом Торкуновою Т. А. запитуваних договорів купівлі-продажу торгових павільйонів.

Вважала вказану постанову незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Саме вона є стороною договорів купівлі-продажу торгових павільйонів (покупцем), особою, щодо якої вчинялася нотаріальна дія, хоча

й перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . При цьому зазначала, що спору

з приводу нерухомого майна, яке є предметом договорів, у них немає.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконними дії та постанову приватного нотаріуса

Торкунової Т. А. від 25 серпня 2021 року, індекс 118/02-31 про відмову

у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі їй, як стороні договору (покупцю), дублікатів договорів купівлі-продажу, посвідчених 22 вересня 2017 року приватним нотаріусом Торкуновою Т. А., а саме: торгового павільйону № НОМЕР_1 (торгова точка НОМЕР_2) за реєстровим № 736; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_4) за реєстровим № 737; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_6) за реєстровим № 738; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_5) за реєстровим № 739; торгового павільйону № НОМЕР_3 (торгова точка НОМЕР_7) за реєстровим № 740, та скасувати зазначену постанову;

- зобов`язати приватного нотаріуса Торкунову Т. А. вчинити нотаріальні дії, а саме видати їй дублікати указаних вище документів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2021 року за клопотанням приватного нотаріуса Торкунової Т. А. залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, врахувавши відповідні положення Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року

за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), виходив

із необґрунтованості заявлених вимог.

Видача дубліката можлива лише у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом. При цьому перелік підстав видачі дубліката документа є вичерпним і розширювальному тлумаченню

не підлягає. У випадку звернення до нотаріуса за отриманням дубліката нотаріального документа з інших підстав, ніж передбачені статтею 53 Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса відсутні правові підстави для видачі дубліката нотаріально посвідченого документа.

Районний суд уважав, що відсутність у позивача оригіналів договорів купівлі-продажу торгових павільйонів, при встановленні факту знаходження таких документів у її чоловіка, ОСОБА_2 , не свідчить про втрату

або зіпсування документів, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» є підставою для видачі нотаріусом дубліката запитуваних договорів.

За цих обставин, районний суд дійшов висновку, що приватний нотаріус діяв відповідно до вимог чинного законодавства, оскаржувана постанова

про відмову у вчиненні нотаріальної дії є законною, відтак відсутні підстави для її скасування.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада

2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, застосував правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову

ОСОБА_1 , оскільки відсутність у позивача запитуваних договорів

не свідчить про їх втрату або зіпсування, що відповідно до вимог

Закону України «Про нотаріат» є підставою для видачі нотаріусом дубліката документів. При цьому апеляційний суд послався на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 185/7093/16-ц, провадження № 61-24966св18.

Також судом апеляційної інстанції враховано ті самі норми матеріального права, що й судом першої інстанції.

Підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, виходячи

з доводів апеляційної скарги, апеляційним судом не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах; 3) судами належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, залишено без руху.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 569/18612/21 із Рівненського міського суду Рівненської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , з урахуванням її уточнень, мотивована тим,

що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні її позову є необґрунтованими та не мотивованими, судові рішення ухвалені

з порушенням норм матеріального права (неправильне тлумачення

Закону України «Про нотаріат»), оскільки судами не зазначено, що таке втрата, а що таке зберігання, ці поняття не розмежовані та не досліджені.

Також судами не з`ясовано, чи запитувані нею документи дійсно втрачені, чи правомірно знаходяться на зберіганні у ОСОБА_2 . На її думку, втрата документів не виключає знаходження їх у третьої особи. При цьому серед підстав відмови у вчиненні нотаріальних дій, відсутня підстава відмови

у видачі дубліката документа, з причин його зберігання в іншої особи,

яка не є стороною правочину.

Судами не досліджено й не надано правову оцінку умовам договорів купівлі-продажу торгових павільйонів, якими визначено коло осіб, у яких може знаходитися оригінал договору (один примірник у нотаріуса, інший

у покупця).

Суди не взяли до уваги та не надали належної оцінки листу-вимозі, направленого ОСОБА_2 про повернення їй оригіналів договорів, залишений без відповіді, а також копії талону-повідомлення Єдиного обліку № 53977 від 01 грудня 2021 року в поліцію про втрату документів

та оголошенню в газеті про втрату документів. Вважає, що вказане

є доказом того, що документи дійсно втрачені. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку безпідставно не враховано судами попередніх інстанцій.

Вказує, що апеляційним судом у подібній справі (№ 203/4823/20) зазначено, що Порядком вчинення нотаріальних дій не передбачено перевірку нотаріусом наданих заявником відомостей щодо пошкодження чи втрати оригіналу договору.

Судами не з`ясовано, як приватний нотаріус оглядала оригінали договорів купівлі-продажу торгових павільйонів, як встановила їх оригінальність,

тоді як факт пред`явлення оригіналів договорів та їх огляд приватним нотаріусом покладений в основу оскаржуваних судових рішень. Більше того, про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, вноситься відповідний запис

у реєстрі, що є належним доказом вчинення такої дії. Проте приватним нотаріусом не надано таких доказів. ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції для огляду оригінали договорів купівлі-продажу торгових павільйонів на підтвердження їх наявності, суд їх не досліджував, а тому вбачається недоведеність обставин, установлених судом.

Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 53 Закону України «Про нотаріат» у подібних правовідносинах стосовно втрати документа та видачі його дубліката,

в частині визначення самої втрати, що, на її думку, підтверджує існування виключної правової проблеми.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про нотаріат»

(тут і далі, у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною сьомою статті 8 Закону України «Про нотаріат» встановлено,

що довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки

про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка.

Стаття 34 Закону України «Про нотаріат» встановлює перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси. Зокрема, нотаріуси вчиняють таку нотаріальну дію, як видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються

у справах нотаріуса (пункт 8 частини першої цієї статті).

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому,

що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною,

або уповноважений представник не має необхідних повноважень;

6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності;

7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії,

не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням

про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про нотаріат» у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом

чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування видається дублікат втраченого або зіпсованого документа.

Аналогічний порядок видачі дубліката втраченого документа нотаріусом визначений у главі 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій

(тут і далі, у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови).

Підпунктом 1.1 пункту 1 глави 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.

Згідно з пунктом 6 глави 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа, оригінал якого вважається таким, що втратив чинність.

На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на примірнику документа, який зберігається

у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Аналіз вищенаведених правових норм дозволяє зробити висновок,

що видача дубліката можлива лише у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом. Перелік підстав видачі дубліката документа є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У випадку звернення до нотаріуса за отриманням дубліката нотаріального документа

з інших підстав, ніж передбачені статтею 53 Закону України «Про нотаріат»,

у нотаріуса відсутні правові підстави для видачі дубліката нотаріально посвідченого документа.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц, провадження

№ 61-18384сво18, від 19 травня 2021 року у справі № 295/2340/20, провадження № 61-172св21, від 19 квітня 2023 року у справі № 357/8270/20, провадження № 61-4635св21 та інших.

Приватний нотаріус, вирішуючи питання про видачу дубліката нотаріального документа, повинен керуватися положеннями Закону України

«Про нотаріат», зокрема положеннями статей 49, 50, 53 цього Закону,

та дотримуватися порядку збереження і розкриття нотаріальної таємниці, до якої згідно із вказаними правовими нормами належить й інформація,

що міститься у дублікаті втраченого нотаріального документа.

Більше того, у схожих справах про видачу дубліката виконавчого документа, суди враховують те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку

з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження такої втрати. У цих справах судова практика Верховного Суду є сталою, відмінність полягає лише у фактичних обставинах кожної із справ.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази,

які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша

статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки відсутність у позивача оригіналів договорів купівлі-продажу торгових павільйонів не свідчить про їх втрату.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, а саме положення Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Щодо знаходження оригіналів договорів купівлі-продажу торгових павільйонів у ОСОБА_2 , чоловіка позивача, колегія суддів уважає

за необхідне зауважити таке.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям

за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором,

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя

статті 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15, провадження № 14-712цс19, зробила висновок, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї,

а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Зі змісту договорів купівлі-продажу торгових павільйонів (а. с. 21-30) убачається, що ОСОБА_2 (чоловік позивача) надавав згоду на купівлю нежитлових приміщень, які є предметом цих договорів. Відтак, знаходження оригіналів договорів у чоловіка не є їх втратою, у розумінні чинного законодавства, що надавало б позивачу право на отримання їх дублікатів.

Тому відповідні доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

Крім цього, безпідставними є посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, оскільки вони викладені у справах, фактичні обставини у яких не є подібними зі справою, яка переглядається.

Також, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 53

Закону України «Про нотаріат» у подібних правовідносинах стосовно втрати документа та видачі його дубліката, в частині визначення самої втрати,

що, на її думку, підтверджує існування виключної правової проблеми

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Проте вказані доводи

не заслуговують на увагу, у тому числі, з огляду на сталу практику Верховного Суду, зокрема вказану у цій постанові.

Більше того, у справі, яка переглядається, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що є безумовною підставою для касаційного оскарження судового рішення та його перегляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) зазначено, що закріплене

у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

Водночас, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є відкритими для публічного доступу, рішенням Господарського суду Рівненської області від 01 червня 2022 року у справі № 918/90/22 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до приватного підприємства «Регіональна компанія «Лідер-М», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - ОСОБА_1 , про переведення прав

та обов`язків покупця, задоволено. Переведено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 права і обов`язки покупця:

- за договором купівлі-продажу торгового павільйону № НОМЕР_1 (точка НОМЕР_2) площею 25,1 кв. м, вартістю 25 000,00 грн, що знаходиться у

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 5610100000:01:011:0108, укладений 22 вересня 2017 року між приватним підприємством «Регіональна компанія «Лідер-М» та ОСОБА_1 ;

- за договором купівлі-продажу торгового павільйону № НОМЕР_3 (точка НОМЕР_4) площею 25,4 кв. м, вартістю 25 299,00 грн, що знаходиться у

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 5610100000:01:011:0108, укладений 22 вересня 2017 року між приватним підприємством «Регіональна компанія «Лідер-М» та ОСОБА_1 ;

- за договором купівлі-продажу торгового павільйону № НОМЕР_3 (точка НОМЕР_6) площею 25,1 кв. м, вартістю 25 301,00 грн, що знаходиться у

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 5610100000:01:011:0108, укладений 22 вересня 2017 року між приватним підприємством «Регіональна компанія «Лідер-М» та ОСОБА_1 ;

- за договором купівлі-продажу торгового павільйону № НОМЕР_3 (точка НОМЕР_5) площею 25,2 кв. м, вартістю 25 405,00 грн, що знаходиться у

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 5610100000:01:011:0108, укладений 22 вересня 2017 року між приватним підприємством «Регіональна компанія «Лідер-М» та ОСОБА_1 ;

- за договором купівлі-продажу торгового павільйону № НОМЕР_3 (точка НОМЕР_7) площею 25,1 кв. м, вартістю 25 304,00 грн, що знаходиться у

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 5610100000:01:011:0108, укладений 22 вересня 2017 року між приватним підприємством «Регіональна компанія «Лідер-М» та ОСОБА_1 .

Відомості про оскарження вказаного судового рішення у Єдиному державному реєстру судових рішень відсутні.

Крім цього, з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається,

що Рівненським міським судом Рівненської області розглядався подібний спір, але до іншого приватного нотаріуса, про визнання незаконними дій

та постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови, та з цих саме підстав (втрата оригіналів договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які знаходиться у ОСОБА_2 , її чоловіка). Рішенням цього районного суду від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19 січня 2023 року (справа № 569/18609/21) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

у зв`язку з недоведеністю факту втрати оригіналів документів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року

у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) звернуто увагу на те, що норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права

до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням

чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12

ЦПК України).

Отже, з урахуванням вищенаведених норм права, правових позицій, обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 за недоведеності нею втрати оригіналів запитуваних договорів. Відсутність оригіналів договорів купівлі-продажу у позивача

за встановлення факту їх наявності у ОСОБА_2 , її чоловіка, не свідчить

про їх втрату або зіпсування у розумінні Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, відмовляючи у видачі позивачу дублікатів договорів купівлі-продажу торгових павільйонів, приватний нотаріус діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального

та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Судові рішення є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінку всім важливим аргументам сторін.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень

не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць