Рішення

від 14.06.2023 по справі 201/3712/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/3712/23

Провадження № 2/201/1735/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Покопцевої Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради (третя особа Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя») про визнання протиправним та скасування Розпорядження міського голови №610 ос від 12.12.2022р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

28.03.2023р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради (третя особа Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя») про визнання протиправним та скасування Розпорядження міського голови №610 ос від 12.12.2022р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. №3-11).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 29.03.2023р. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом оплати судового збору (а.с. №44).

03.04.2023р. на електронну пошту суду представником позивача адвокатом Дяконовою К.І. подана квитанція про сплату судового збору (а.с. №2, 47-48).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.04.2023р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи у відповідності до ч.5 ст. 279 ЦПК України призначено в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. №50).

В обґрунтуванняпозовних вимог представник позивача адвокат Д`яконова К.І. (діє на підставі ордеру серії АР №1108203 від 21.03.2023р. а.с. №40) посилалась нате, між позивачем та Маріупольською міською радою, як органом управління майном, на підставі Розпорядження міського голови від 26.03.2020р. № 216 ок укладено 01.04.2020р. контракт, за яким позивача призначено на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя». Строк дії контракту визначений сторонами до 31.03.2023р. із можливістю його продовження не більш ніж один раз на строк від трьох до п`яти років. У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та фактичною тимчасовою окупацією м. Маріуполя, Розпорядженням міського голови №610 ос від 12.12.2022р. тимчасово призупинено дію трудового договору, укладеного з позивачем, починаючи з 12.12.2022р. та до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. Вказане розпорядження позивач вважає незаконним та таким, що суперечить ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки орган управління майном, в особі Маріупольської міської ради, не повідомляв його, як сторону договору, про наявність будь-яких обставин, які б унеможливлювали виконання ним його функціональних обов`язків. У даному випадку відповідач не обґрунтував підстав та не навів відповідних доказів неможливості надання Маріупольською міською радою роботи позивачу. Зазначення в оскаржуваному Розпорядженні правової підстави призупинення дії трудового договору, як неможливість виконання обома сторонами трудових відносин через фактичну тимчасову окупацію м. Маріуполя у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, є суттєвою підставою для зміни умов виконання трудових обов`язків, покладених на позивача (надомно, дистанційно, тощо) та не є підставою для призупинення дії трудового договору. Додатково зазначила, що відповідач, нехтуючи програмою Уряду щодо забезпечення медичних працівників, які надають населенню медичну допомогу на тимчасово окупованих територіях, Порядком реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення, безпідставно призупинив дію трудового договору з медичним працівником, прийнявши незаконне розпорядження.

Представник позивача просила задовольнити позов та визнати протиправним та скасувати Розпорядження міського голови №610 ос від 12.12.2022р. «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦНМСД №2 м. Маріуполя» в частині призупинення з 12.12.2022р. дії трудового договору з ОСОБА_1 , директором Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя», а також стягнути з Маріупольської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.12.2022р. по день ухвалення рішення (а.с. №3-11).

10.05.2023р. в порядку ст. 178 ЦПК України через систему «Електронний суд» представником відповідача - Бастригою С.М. (діє впорядку самопредставництва-а.с.№ 76-78) подановідзив напозовну заяву, за змістом якого представник відповідача вважав позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню. Не погоджуючись з позовом, представник відповідача зазначив, що позивач раніше займав посаду директора Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 м. Маріуполя на підставі контракту від 01.04.2020р., який було укладено між ним та Маріупольською міською радою з терміном дії до 31.03.2023р. Розпорядженням міського голови м. Маріуполя від 31.03.2023р. № 90 ос останній був звільнений з посади у зв`язку із закінченням терміну трудового договору (контракту).Разом з тим, до цього, ще 12.12.2022р. розпорядженням міського голови м. Маріуполя № 610 ос з позивачем було призупинено трудові відносини на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Підставою для призупинення трудових відносин стала доповідна записка т.в.о. директора департаменту охорони здоров`я від 12.12.2022р. № 0701-74, з якої вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться та працює на території держави-агресора. У подальшому даний факт знайшов своє підтвердження у телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , публікація від 15.12.2022р. о 19:31 год., та відомостях з мережі інтернет (через «VPN») щодо роботи ОСОБА_1 в міській лікарні №17 м. Санкт-Петербурга, хірургом. Отже, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 м. Маріуполя, та отримуючи заробітну плату на вказаному підприємстві, навмисно, шляхом повідомлення неправдивих відомостей щодо місця свого проживання, а саме повідомлявши, що мешкає на території підконтрольній Українській владі, хоча сам ймовірно мешкав та працював в Російській Федерації, здійснював підґрунтя щодо незаконного та/або неправомірного заволодіння грошовими коштами у вигляді заробітної плати, яке мало місце у невстановлений проміжок часу (починаючи з тимчасової окупації м. Маріуполя до 12.12.2022р.). З цього приводу Маріупольська міська рада, звернулася з відповідною заявою від 08.05.2023р. до Донецької обласної прокуратури про вчинене кримінального правопорушення за ст. 190 КК України, а саме шахрайство,яке скоєно ОСОБА_1 .

Також, представник відповідача звертав увагу суду на те, що у прохальній частині позовної заяви представник позивача просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.12.2022р. по день ухвалення рішення суду. Втім, навіть якщо припустити, що рішення суду, у даній справі буде на користь позивача, то стягнути середній заробіток буде можливо лише до 31.03.2023р. (останній день дії контракту).

Таким чином, представник відповідача вважав, що Маріупольська міська рада діяла виключно в рамках діючого законодавства при здійсненні відповідних заходів щодо призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , а отже відсутні підстави для визнання протиправним та скасування Розпорядження міського голови № 610 ос від 12.12.2022р. з подальшим стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача (а.с. 67-74).

18.05.2023р. в порядку ст. 179 ЦПК України до суду відпредставника позивачанадійшла відповідьна відзив,в якихостання зазначала, що Маріупольською міською радою взагалі не доведено того факту, що позивач абсолютно не може виконувати свої трудові обов`язки. Посилання представника відповідача на той факт, що позивач на разі перебуває на території РФ, де працює лікарем-хірургом не підтверджено жодним належним доказом. Факт перебування особи у трудових відносинах не може бути підтверджено публікацією у телеграм-каналі або ж інформацією з сайту, без здійснення перевірки офіційних джерел інформації, на підставі яких така інформація публікується.

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, зазначила, що останній здійснено відповідно до вимог Порядку №100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи, а в даному випадку дню призупинення дії трудового договору (а.с. №145-149).

13.06.2023р. в порядкуст.180ЦПК України представникомвідповідача черезсистему «Електроннийсуд» подані запереченняна відповідьна відзив, в яких останній звертав увагу суду на те, що підставою видання Розпорядження міського голови № 610 ос від 12.12.2022р.була доповідна записка т.в.о. директора Департаменту охорони здоров`я від 12.12.2022р. № 0701-74, зі змісту якої вбачається, що у зв`язку з необхідністю подання пропозицій та укладання договорів з Національною службою здоров`я України на 2023р. комунальним закладам потрібно мати доступ до медичної інформаційної системи (МІС), який надається за згодою із Департаментом охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації. Проте, Департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації було відмовлено в наданні згоди для доступу до MIC керівнику Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя» Матвєєву Є.В., посилаючись на те, що останній знаходиться та працює на території держави-aгpecopa. Таким чином, на думку представникавідповідача, роботодавець (Маріупольська міська рада) не може забезпечити працівника ОСОБА_1 відповідною роботою, яка була передбачена контрактом, у зв`язку із відмовою Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації в наданні згоди для його доступу до MIC. В свою чергу працівник ОСОБА_1 не може виконувати роботу у зв`язку із цією відмовою та тим, що він перебуває в РФ та не може цього спростувати (а.с. №183-184).

Представник позивача в судове засідання 14.06.2023р. не з`явилася, в заяві до суду від 13.06.2023р. підтримала поданий позов та просила ухвалити рішення за її відсутності та відсутності позивача (а.с. №174).

Представник відповідача в судове засідання 14.06.2023р. також не з`явився, в заяві до суду від 13.06.2023р. проти позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити, а також розглянути справу за його відсутності (а.с. №176).

Третя особа - Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя» не скористалася своїм правом на подачу письмових пояснень в порядкуст.181 ЦПК України. В судові засідання 18.05.2023р. та 14.06.2023р. двічі представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не сповістив.

Повідомити третю особу рекомендованимлистом з повідомленняму судубула відсутня можливість через те, що Комунальне некомерційнепідприємство Маріупольськоїміської ради«Центр первинноїмедико-санітарноїдопомоги №2м.Маріуполя» зареєстрованоу м. Маріуполі Донецької області. Зциммістомтимчасововідсутнійпоштовийзв`язок,прощосвідчитьлистДніпропетровської дирекціїАТ «Укрпошта»(а.с. №52).Sms-повідомлення, яке було направленосудомтретій особі не доставленоз причини, що абонент тимчасово недоступний (а.с. №64). Втім, судом були розміщені оголошення на сайті «Судова влада України»про виклики в судові засідання 18.05.2023р. та 14.06.2023р. (а.с. №66, 173).

Отже, третя особа вважається такою, що повідомлена належним чином про дати розгляду справи судом.

Таким чином, суд на підставі ст.223, ч.2 ст.247 ЦПК України ухвалив рішення в судовому засіданні 14.06.2023р. за відсутності обох сторін (їх представників) та представника третьої особи, та без фіксації судового процесу технічними засобами.

При розгляді цивільної справи судом не знайдено підстав для задоволення клопотання представника відповідача від 10.05.2023р. про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження (а.с. №85-87).

До такого висновку суд дійшовзурахуванням предмету позовних вимог, а також приймаючи до уваги, що клопотання представника відповідача не містить обґрунтування необхідності переходу до розгляду справи в загальному позовному провадженні. Так, представник відповідача не зазначає, в чому полягає порушення прав відповідача під час розгляду справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи, надавши оцінку змісту заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01.01.2012р. працював у Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя», у подальшому Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя», на посаді заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення.

Наказом від 06.11.2019р. №74к ОСОБА_1 з 06.11.2019р. переведено на посаду медичного директора з медичного обслуговування населення, що підтверджується копією трудової книжки останнього серії НОМЕР_1 (а.с. №12-22).

01.04.2020р. між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою, як органом управління майном, укладено контракт, за яким позивача призначено на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя». Строк дії контракту визначений сторонами до 31.03.2023р. із можливістю його продовження не більш ніж один раз на строк від трьох до п`яти років (а.с. №23-29).

Розпорядженням міського голови м. Маріуполя від 12.12.2022р. №610 ос «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦПМСД №2 м. Маріуполя», на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України та фактично тимчасовою окупацією м. Маріуполя», трудові відносини з позивачем тимчасово призупинено з 12.12.2022р. до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с. №30-31).

Підставою для прийняття Розпорядження та призупинення трудових відносин стала доповідна записка т.в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Павловської Т.Л. від 12.12.2022р. №0701-74, з якої вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться та працює на території держави-агресора (а.с. №117).

Також, у доповідній записці зазначено, що у зв`язку з необхідністю укладання договорів з Національною службою здоров`я України на 2023р., комунальним закладам потрібно мати доступ до медичної інформаційної системи (МІС), який надається за згодою із Департаментом охорони здоров`я Донецької області державної адміністрації. Проте, Департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації було відмовлено в наданні згоди для доступу до МІС керівнику Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя» Матвєєву Є.В. з підстав знаходження та праці останнього на території держави-агресора.

У подальшому, розпорядженням міського голови м. Маріуполя від 31.03.2023р. №90 ос «Про звільнення директора КНП «ЦП МСД №2 м. Маріуполя», відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя» 31.03.2023р., у зв`язку із закінченням строку трудового договору (а.с. №115).

Позивач розпорядження міського голови м. Маріуполя від 12.12.2022р. №610 ос «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦПМСД №2 м. Маріуполя» вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Разом з тим, відповідно достатті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватисяокремі обмеженняправ ісвобод із зазначеннямстроку діїцих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24.02.2022р. № 2102-ІХ(далі - Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який в подальшому продовжено та який триває і на даний час.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(далі - Закон № 2136-ІХ) передбачено, що цейЗакон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене, положенняЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніжКодекс законівпро працю України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положеннямЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною першоюстатті 13Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною третьоюстатті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином,Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин та не виплачувати у період призупинення трудового договору заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини першоїстатті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливістьчерез збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї нормизаконувказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже,спеціальна нормаправа передбачаєправо сторінпризупинити діютрудового договоруза умовинаявності військовоїагресії протиУкраїни,що виключаєможливість наданнята виконанняроботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютноїнеможливості надаватироботу тавиконувати її,то роботодавецьмає перебуватив такихобставинах,коли він неможе надати роботупрацівнику,в своючергу,працівник -не можевиконати роботу.Зокрема,про абсолютнунеможливість наданняроботодавцем роботив контекстіпризупинення трудовогодоговору можесвідчити випадкинеможливості забезпечуватипрацівників умовамипраці,внаслідок того,що необхіднідля виконанняроботи працівникомвиробничі,організаційні,технічні можливості,засоби виробництвазнищені врезультаті бойовихдій абоїх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Представник позивача, заперечуючи законність оспорюваного Розпорядження, зазначала про готовність позивача виконувати свої трудові обов`язки з огляду на функціонування підприємства.

Разом з тим, доказів того, що позивач може виконувати роботу внаслідок перебування на території України, з боку позивача не надано.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного Розпорядження 12.12.2022р. №610 ос та призупинення трудових відносин стала доповідна записка т.в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Павловської Т.Л. від 12.12.2022р. №0701-74, з якої вбачається, що позивач знаходиться та працює на території держави-агресора.

Вказані обставини стороною позивача в ході розгляду справи не спростовані, доказів протилежного суду не надано.

Отже, позивачем не надано доказів, що він має можливість працювати на посаді директора Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя».

Доводи представника позивача про те, що наявність підстав для призупинення дії трудового договору не підтверджена з посиланням на належні та допустимі докази є безпідставними з огляду на вищевикладене.

Дані обставини, на думку суду, підтверджують наявність підстав для призупинення трудового договору із позивачем.

Доводи представника позивача з приводу того, що роботодавцем не було запропоновано позивачеві дистанційної форми роботи, не можна визнати обґрунтованими, оскільки залучення до роботи працівників в дистанційному режимі не є обов`язком роботодавця, натомість, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів, що позивач звертався до відповідача із заявою про переведення його на дистанційну форму роботи та, що йому у цьому було відмовлено.

Суд звертає увагу, що наявність загрози для життя і здоров`я працівника, внаслідок чого роботодавець не має можливості гарантувати безпеку останнього з огляду на положення Закону № 2136-ІХ є підставою для призупинення дії трудового договору навіть при бажанні працівника продовжувати далі працювати на свій власний ризик.

Твердження представника позивача про те, що оскаржуваним розпорядженням було порушено право позивача на працю, не приймаються до уваги судом, оскільки згідно із ч. ч. 2-3 ст. 1 Закону № 2136-ІХ, ст. 64 Конституції України на період дії воєнного стану допускаються обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема обмеження права на працю, що передбачене ст. 43 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом № 2136-ІХ.

Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку щодо відсутності підстав для скасування Розпорядження міського голови №610 ос від 12.12.2022р. «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦНМСД №2 м. Маріуполя» в частині призупинення з 12.12.2022р. дії трудового договору з ОСОБА_1 , директором Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя», а тому у задоволенні позову в частині цих вимог необхідно відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з Маріупольської міської ради на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору) за період з 12.012.2022р. по день ухвалення рішення у даній справі, то суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду із даною позовною вимогою, представник позивача посилалась на вимоги ч. 2ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням того, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання незаконним та скасування Розпорядження відповідача «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦПМСД №2 м. Маріуполя» від 12.12.2022р. №610 ос в частині призупинення з 12.12.2022р. до скасування воєнного стану дії трудового договору, то не підлягає задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ця позовна вимога є похідною від основної позовної вимоги.

При цьому, суд окремо зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3ст. 13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у редакції станом на день видачі оспорюваного наказу, яка є аналогічною ч. 4ст. 13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у редакції чинній станом на день розгляду справи, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Таким чином, оскільки суд дійшов до висновку, що Розпорядження «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦПМСД №2 м. Маріуполя» від 12.12.2022р. №610 ос в частині призупинення з 12.12.2022р. до скасування воєнного стану дії трудового договору, видане у відповідностіЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», позивач має право на відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору з Російської Федерації у порядку встановленому законодавством.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги те, що в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Розпорядження міського голови №610 ос від 12.12.2022р. відмовлено, судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 073 грн. 60 коп. (а.с. №2) покладаються на позивача.

Судові витрати по оплаті судового збору за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в задоволенні яких позивачу також відмовлено, та за якими ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору за вимогами закону, компенсуються за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Напідставі викладеного,керуючись ст. 232 КЗпП України, Законом України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 43 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89,128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.1ст.274,ч.5ст.279 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради (третя особа Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Маріуполя») про визнання протиправним та скасування Розпорядження міського голови №610 ос від 12.12.2022р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя : Ткаченко Н.В.