Постанова

від 09.10.2023 по справі 201/3712/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7556/23 Справа № 201/3712/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, третя особа - комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя", про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови №610 від 12 грудня 2022 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради, третя особа - КНП Маріупольської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя", про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови №610 від 12 грудня 2022 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи його тим, що між ним та Маріупольською міською радою, як органом управління майном, на підставі розпорядження міського голови від 26 березня 2020 року №216 ок, укладено 01 квітня 2020 року контракт, за яким його призначено на посаду директора КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя». Строк дії контракту визначений сторонами до 31 березня 2023 року із можливістю його продовження не більш ніж один раз на строк від трьох до п`яти років.

Зазначав, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та фактичною тимчасовою окупацією м.Маріуполя, розпорядженням міського голови №610 ос від 12 грудня 2022 року тимчасово призупинено дію укладеного із ним трудового договору, починаючи з 12 грудня 2022 року та до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Вказував, що це розпорядження є незаконним та таким, що суперечить ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки орган управління майном, в особі Маріупольської міської ради, не повідомляв його, як сторону договору, про наявність будь-яких обставин, які б унеможливлювали виконання ним його функціональних обов`язків. У даному випадку відповідач не обґрунтував підстав та не навів відповідних доказів неможливості надання Маріупольською міською радою роботи позивачу. Зазначення в оскаржуваному розпорядженні правової підстави призупинення дії трудового договору, як неможливість виконання обома сторонами трудових відносин через фактичну тимчасову окупацію м.Маріуполя у зв`язку із збройною агресією російської федерації, є суттєвою підставою для зміни умов виконання трудових обов`язків, покладених на позивача (надомно, дистанційно, тощо) та не є підставою для призупинення дії трудового договору.

Посилаючись на те, що відповідач нехтуючи програмою Уряду щодо забезпечення медичних працівників, які надають населенню медичну допомогу на тимчасово окупованих територіях, Порядком реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення, безпідставно призупинив дію трудового договору з медичним працівником, прийнявши незаконне розпорядження, просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови №610 ос від 12 грудня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦНМСД №2 м.Маріуполя» в частині призупинення з 12 грудня 2022 року дії трудового договору з ОСОБА_1 , директором КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя», а також стягнути з Маріупольської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2022 року по день ухвалення рішення.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Наголошував на тому, що після окупації м.Маріуполь лікарська установа під його керуванням продовжила працювати та надавати медичну допомогу мешканцям окупованого міста. Єдиною підставою для прийняття оскаржуваного ним рішення було бажання відповідача відмежуватися від "імовірних зрадників, колаборнтів" які нібито співпрацюють з державою агресором. Відповідач свідомо нехтує програмою медичних гарантій на 2023 рік направлених на збереження кадрового потенціалу для надання допомоги населенню.

15 серпня 2023 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Звертав увагу на те, що позивач знаходився та працював на окупованій території. Приховував від них місце свого фактичного перебування та вони вимушені були звернутися до правоохоронних органів та останнє відоме місце свого знаходження повідомив країну Фінляндію. Наголошували на тому, що саме дії позивача призвели до прийняття законного розпорядження про зупинення дії трудового договору.

Згідно з п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 01 січня 2012 року працював у КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя», у подальшому КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя», на посаді заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення.

Наказом від 06 листопада 2019 року №74к ОСОБА_1 з 06 листопада 2019 року переведено на посаду медичного директора з медичного обслуговування населення, що підтверджується копією трудової книжки останнього серії НОМЕР_1 .

01 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою, як органом управління майном, укладено контракт, за яким позивача призначено на посаду директора КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя». Строк дії контракту визначений сторонами до 31 березня 2023 року із можливістю його продовження не більш ніж один раз на строк від трьох до п`яти років .

Розпорядженням міського голови м.Маріуполя від 12 грудня 2022 року №610 ос «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та призначення т.в.о. директора КНП ММР «ЦПМСД №2 м.Маріуполя», на підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України та фактично тимчасовою окупацією м.Маріуполя», трудові відносини з позивачем тимчасово призупинено з 12 грудня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану .

Підставою для прийняття розпорядження та призупинення трудових відносин стала доповідна записка т.в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Павловської Т.Л. від 12 грудня 2022 року №0701-74, з якої вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться та працює на території держави-агресора.

Також, у доповідній записці зазначено, що у зв`язку з необхідністю укладання договорів з Національною службою здоров`я України на 2023 рік, комунальним закладам потрібно мати доступ до медичної інформаційної системи (МІС), який надається за згодою із Департаментом охорони здоров`я Донецької області державної адміністрації. Проте, Департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації було відмовлено в наданні згоди для доступу до МІС керівнику КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя» ОСОБА_1 з підстав знаходження та праці останнього на території держави-агресора.

У подальшому, розпорядженням міського голови м.Маріуполя від 31 березня 2023 року №90 ос «Про звільнення директора КНП «ЦП МСД №2 м.Маріуполя», відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з посади директора КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя» 31 березня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження 12 грудня 2022 року №610 ос та призупинення трудових відносин стала доповідна записка т.в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Павловської Т.Л. від 12 грудня 2022 року №0701-74, з якої вбачається, що позивач знаходиться та працює на території держави-агресора. Вказані обставини стороною позивача в ході розгляду справи не спростовані, доказів протилежного суду не надано. Отже, позивачем не надано доказів, що він має можливість працювати на посаді директора КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя». Посилання на те, що роботодавцем не було запропоновано позивачеві дистанційної форми роботи, судом було відхилено, оскільки залучення до роботи працівників в дистанційному режимі не є обов`язком роботодавця, натомість, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів, що позивач звертався до відповідача із заявою про переведення його на дистанційну форму роботи та, що йому у цьому було відмовлено. Суд звертав увагу, що наявність загрози для життя і здоров`я працівника, внаслідок чого роботодавець не має можливості гарантувати безпеку останнього з огляду на положення Закону № 2136-ІХ є підставою для призупинення дії трудового договору навіть при бажанні працівника продовжувати далі працювати на свій власний ризик. Твердження що оскаржуваним розпорядженням було порушено право позивача на працю, не прийняті до уваги судом, оскільки згідно із ч.ч.2-3 ст.1 Закону № 2136-ІХ, ст.64 Конституції України на період дії воєнного стану допускаються обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема обмеження права на працю, що передбачене ст.43 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом № 2136-ІХ.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішнього трудового розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

01 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою укладено контракт, за яким позивача призначено на посаду директора КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя». Строк дії контракту визначений сторонами до 31 березня 2023 року із можливістю його продовження не більш ніж один раз на строк від трьох до п`яти років .

Відповідно до положень статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу постановлено Кабінет Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

Загально відомим та таким, що не потребує доказування, є той факт, що з 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила повномасштабну збройну агресію по відношенню до України, а інфраструктура та житловий фонд міста Маріуполь зазнавали руйнувань внаслідок прямих ракетних ударів.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 14 травня 2022 року №92 було внесено зміни до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 та затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових дій) або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 12 травня 2022 року. Так, зокрема, до вказаного переліку належить Маріупольська міська територіальна громада.

Статтею 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З метою упорядкування трудових відносин у період воєнного стану, збереження кадрового потенціалу та стимулювання економіки країни в умовах кризи було прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, зокрема: Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»; постанову Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року №221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану»; постанову Уряду від 12 квітня 2022 року №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану»; постанову Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану».

Тобто, колегія суддів зазначає, що внаслідок суттєвої зміни низки суспільних процесів, державою вжито заходи щодо врегулювання питань забезпечення трудових прав осіб в умовах воєнного стану та постійної загрози життю, здоров`ю.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» , також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною третьою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

При цьому, умовами такого призупинення на тлі російської військової агресії є неможливість надання та виконання певної роботи.

Підставами для призупинення дії трудового договору відповідно до ст.13 Закону 2136-IX може бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов`язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо.

При цьому, саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього (певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового розпорядку тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин та не виплачувати у період призупинення трудового договору заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норм закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

За приписами ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Колегія суддів наголошує на тому, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем розпорядження 12 грудня 2022 року №610 ос та призупинення трудових відносин стала доповідна записка т.в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Павловської Т.Л. від 12 грудня 2022 року №0701-74, з якої вбачається, що позивач знаходиться та працює на території держави-агресора.

Вказані обставини позивачем не спростовані.

Позивачем на надано жодних доказів, що він мав змогу та намір виконувати свої трудові обов`язки.

У справі не встановлено, неправомірності дій відповідача та підстав для задоволення позову і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного ним рішення було бажання відповідача відмежуватися від "імовірних зрадників, колаборнтів", які нібито співпрацюють з державою агресором, відхиляються.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2023 року.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: Т.Р.Куценко

М.О.Макаров