Постанова

від 21.06.2023 по справі 480/4849/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 480/4849/21

адміністративне провадження № К/990/37681/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 480/4849/21

за позовом Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської ради

до Державної служби геології та надр України

треті особи: Роменська міська рада Сумської області, Дочірнє підприємство «Аква-Сервіс» Приватного підприємства «Еліпс»

про визнання протиправним та скасування пункту додатку до наказу

за касаційною скаргою Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської ради на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року (колегія у складі: головуючого судді Чалого І. С., суддів: Катунова В. В., Ральченка І. М.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2021 року Комунальне підприємство «Міськводоканал» Роменської міської ради (далі - КП «Міськводоканал» Роменської міської ради) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби геології та надр України, треті особи: Роменська міська рада Сумської області, Дочірнє підприємство «Аква-Сервіс» Приватного підприємства «Еліпс», в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 Додатку до наказу Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) від 28 грудня 2020 року № 608 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами», яким Дочірньому підприємству «Аква-Сервіс» Приватного підприємства «Еліпс» (далі - ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс») продовжено строк дії дозволу № 4217 від 22 лютого 2007 року на 20 років.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ відповідача прийнято з порушенням порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 17 серпня 2021 року позов задовольнив.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що видаючи 28 грудня 2020 року спірний наказ № 608 відповідач не виконав вимог діючого законодавства щодо порядку і підстав видачі спеціальних дозволів на користування надрами, оскільки не перевірив наявність у ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» права на користування земельною ділянкою та майном, яке використовується для видобування питної води, де розташований Процівський водозабір (свердловини №№ 3, 4, 5, 6, 8) та необґрунтовано продовжив строк дії спеціального дозволу ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» на строк 20 років.

5. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 листопада 2022 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року скасував та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність або відсутність в оренді ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» цілісного майнового комплексу не впливає на дію дозволу про користування надрами, оскільки такий дозвіл надано з інших підстав, а саме: для геологічного вивчення надр і видобування корисних копалин місцевого значення та торфу, а також підземних питних вод для централізованого і нецентралізованого водопостачання та технічних цілей (крім промислового розриву).

Отже, суд апеляційної інстанції зазначив, що Державна служба геології та надр України, як суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції у правовідносинах з надрокористувачами з метою не допущення протиправного використання надр, правомірно продовжило строк дії дозволу на користування надрами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 29 грудня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга КП «Міськводоканал» Роменської міської ради на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, в якій скаржник просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Так, судом апеляційної інстанції під час вирішення спору не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 160/2450/19, від 08 листопада 2021 року у справі № 826/5370/17, від 18 травня 2022 року у справі № 300/2536/20, від 24 жовтня 2022 року у справі № 826/16825/17, від 07 липня 2021 року у справі № 826/3418/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 826/15869/17, від 13 січня 2022 року у справі № 640/4815/19, від 21 травня 2020 року у справі № 821/1910/17, від 10 січня 2019 року у справі № 804/6947/15, які зводяться до того, що відносини щодо надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, а також процедура продовження строку дії дозволів визначається виключно Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615, а не постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2006 року № 168 «Про затвердження Порядку надання у 2006 році спеціальних дозволів на користування надрами».

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 грудня 2022 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів Бучик А. Ю., Рибачука А. І.

10. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року касаційну скаргу КП «Міськводоканал» Роменської міської ради на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року залишено без руху. Надано скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, навести належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України у її логічному взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

11. 30 січня 2023 року позивачем подано до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.

12. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Міськводоканал» Роменської міської ради на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року.

13. 21 березня 2023 року від ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

14. 28 березня 2023 року на адресу Верховного Суду від Державної служби геології та надр України надійшов відзив на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 21 червня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22 лютого 2017 року Державною службою геології та надр України надано ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» дозвіл на користування надрами за № 4217 з метою видобування питних підземних вод ділянки Роменського родовища, де розташований Процівський водозабір (свердловини №. 3,4,5,6,8) строком до 22 лютого 2021 року.

17. Відповідно до наказу Держгеонадр від 28 грудня 2020 року № 608 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» прийнято рішення продовжити ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» строк дії дозволу на 20 років, про що повідомлено підприємство листом від 18 березня 2021 року.

18. 27 квітня 2021 року підприємством ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» сплачено збір за продовження строку дії дозволу.

19. В той же час, рішенням Роменської міської ради Сумської області від 25 листопада 2020 року «Про припинення дії договорів оренди основних засобів та найму нежитлових приміщень комунального майна водоканалізаційного господарства та передачу майна комунальної власності в господарське відання КП «Міськводоканал» РМР» з 01 січня 2021 року припинено право користування земельною ділянкою надр ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» у зв`язку з закінченням строку на який їх було укладено. Тобто цим рішенням відмовлено ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» в поновленні договорів оренди землі.

20. На підставі рішення Роменської міської ради від 27 січня 2021 року «Про розгляд земельних питань» земельну ділянку площею 2,5226 га, кадастровий номер 5910700000:02:036:0029 в м. Ромни по вул. Олега Костюка, 60, ділянка Роменського родовища, де розташований Процівський водозабір, зокрема свердловини №№ 3, 4, 5, 6, 8, було передано в постійне користування КП «Міськводоканал» РМР», яке 02 лютого 2021 року провело державну реєстрацію права користування земельною ділянкою Процівського водозабору.

21. Рішенням Виконавчого комітету Роменської міської ради від 22 вересня 2020 року №137 визнано КП «Міськводоканал» РМР» надавачем послуги з водопостачання та водовідведення.

22. З метою отримання спеціального дозволу на користування надрами КП «Міськводоканал» РМР» зверталося із заявою та доданими до неї документами до Державної служби геології та надр України про отримання спеціального дозволу на користування надрами, з метою дослідно-промислової розробки корисних копалин загальнодержавного значення питних підземних вод Роменського родовища, ділянки Процівського водозабору (свердловини №№ 3, 4, 5, 6, 8), на що відповідачем прийнято рішення про повернення заяви з підстав того, що наказом Держгеонадра від 28 грудня 2021 року № 608 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» продовжено ДП «Аква-Сервіс» ПП «Еліпс» строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 22 лютого 2017 року № 4217.

23. Вважаючи наказ відповідача протиправним та таким, що порушує його права, КП «Міськводоканал» РМР» звернулось до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

25. За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

26. Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

27. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

28. У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

29. Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

30. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

31. При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

32. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

33. У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

34. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

35. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

36. Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

37. За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

38. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

39. За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

40. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

41. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

42. При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

43. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення ().

44. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

45. Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

46. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

47. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

48. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

49. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

50. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

51. Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

52. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

53. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

54. Колегія суддів звертає увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 (провадження № 11-531заі18).

55. У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначається, що за приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

56. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частин першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

57. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

58. З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

59. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

60. Узагальнюючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, колегія суддів констатує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень, у тому числі й індивідуальних актів, є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

61. У контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що оскаржуваний КП «Міськводоканал» Роменської міської ради наказ Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) від 28 грудня 2020 року № 608 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» є індивідуальним актом, яким Дочірньому підприємству «Аква-Сервіс» Приватного підприємства «Еліпс» продовжено строк дії дозволу № 4217 від 22 лютого 2007 року на 20 років.

Отже, в даному випадку відсутні порушення прав позивача, які б потребували судового захисту.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що для належного захисту прав КП «Міськводоканал» Роменської міської ради, останньому слід оскаржувати дії відповідача щодо повернення його заяви про отримання спеціального дозволу на користування надрами.

62. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскільки судом апеляційної інстанції вірно встановлено відсутність порушеного права позивача, то це є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

63. У зв`язку з вказаним, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції помилково вдався до аналізу та оцінки підстав прийняття відповідачем спірного наказу, яким Дочірньому підприємству «Аква-Сервіс» Приватного підприємства «Еліпс» продовжено строк дії дозволу № 4217 від 22 лютого 2007 року на 20 років.

64. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновкам суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, проте з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

65. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

66. За таких обставин Верховний Суд приходить до висновку, що касаційну скаргу Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції змінити в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині вказане судове рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Міськводоканал» Роменської міської ради задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко А.Ю. Бучик А.І. Рибачук