Постанова

від 14.06.2023 по справі 345/3136/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/3136/22

Провадження № 22-ц/4808/534/23

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.

з участю секретаря Працун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТаврійського національного університету імені В.І. Вернадського на рішення Калуського міськрайонного суду від 15 лютого 2023 року, у складі судді Юрчака Л.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, треті особи на стороні позивача, які не заявляють вимог щодо предмету спору: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу №14-к від 18.01.2022, поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.02.2022 Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського йому вручено наказ №14-к від 18.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи 20.12.2021 за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України». Звільнення з посади проректора, позивач вважав незаконним та безпідставним.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем не було виконано належним чином рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 у справі №761/19326/20: посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків в Таврійському національному університеті ім.. В.І. Вернедського було скорочено з 14.03.2019, а станом на 09.02.2022 дану посаду у штатному розписі за 2019-2021 не поновлено. Не було поновлено позивача і на рівнозначній посаді - проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, яку з 14.03.2019 введено у штатному розкладі відповідача, і яка станом на 08.07.2021 була вакантна.

У період з часу поновлення - 15.03.2019 по день звільнення - 09.02.2022, позивач працював у відповідача на посаді без належного оформлення - поза штатом, та отримував заробітну плату у розмірі, що не відповідає дійсним трудозатратам і нижче норм оплати праці, встановлених Штатним розкладом відповідача на 2019, 2020 та 2021 роки, що грубо порушує конституційні і трудові права позивача, Закон України «Про оплату праці» та вимоги колективного договору відповідача на 2017-2020 роки.

Позивач вважав, що його звільнення пов`язане із тим, що він викривав корупційні діяння з боку керівництва відповідача.

Крім того, позивач є головою Первинної профспілки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, а відповідачем при звільненні не дотримано ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив: визнати протиправним та скасувати наказ №14-к від 18.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського; поновити його на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського з 18.01.2022.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 15 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, треті особи на стороні позивача, які не заявляють вимог щодо предмету спору: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу №14-к від 18.01.2022, поновлення на роботі - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ №14-к від 18.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.

Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського з 18.01.2022.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Таврійський національний університет ім. В.І. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим.

Вказує, що 18.01.2022 Таврійським національним університетом ім. В.І. Вернадського прийнято наказ №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 - проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків звільнено з роботи 20.12.2021 за прогул без поважних причин (у робочі дні в період з 10.11.2021 по 18.01.2022), на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

16.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 у справі №761/5449/22 позов ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без задоволення.

07.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до Калуського міжрайонного суду з позовом до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, треті особи на стороні позивача, які не заявляють вимог щодо предмету спору: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , та з уточнення позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати наказ №14-к від 18.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити його на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університет ім. В.І. Вернадського з 08.07.2021 року.

Вказує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року у справі №761/19326/20, вирішено позовну заяву ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, третя особа - ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту звільнення - задоволено у повному обсязі.

Зазначає, що 12 липня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва видав виконавчий лист у справі №761/19326/20 на примусове негайне виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021. Даний виконавчий лист від 12.07.2021 подано на виконання до Шевченківського районного ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), але позивачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв`язку з надходженням листа від Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського з 15 березня 2019 року.

ОСОБА_1 вважає, що його так і не було допущено до виконання функціональних обов`язків проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. За таких умов позовні вимоги ОСОБА_1 про його поновлення на роботі саме з 08.07.2021 є предметом розгляду питання щодо невиконання рішення Шевченківського районного суду місті Києва від 08.07.2021 року у справі №761/19326/20, а тому не підлягає повторному вирішенню в порядку позовного провадження.

Поновивши ОСОБА_1 на рівнозначну посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, суд першої інстанції не врахував, що норми законодавства про працю не містять поняття «рівнозначна посада». Вимога щодо врахування рівнозначності посади відображена в нормах закону України «Про державну службу», дія якого не поширюється на працівників вищого навчального закладу, які згідно положень Закону України «Про вищу освіту» не мають статусу державного службовця.

За даними штатного розпису Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського посада проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків станом на 17.02.2023 - відсутня, а позовна вимога в частині поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді є неправомірним втручанням в статутну діяльність Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Вважає, що посилання суду першої інстанції на відсутність доказів щодо підтвердження наявності прогулу ОСОБА_1 є безпідставними, так як за змістом позовної заяви, ОСОБА_1 підтверджує той факт, що з 08.07.2021 року він не знаходився на робочому місті за посадою проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків.

Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.

Національне агентство з питань запобігання корупції подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що 22.10.2019 до агентства надійшло повідомлення ОСОБА_1 про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_3 . Цього ж дня позивач набув статусу викривача. Водночас, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між набуттям позивачем статусу викривача та його звільненням повинен доводити відповідач.

Просили залишити без задоволення апеляційну скаргу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, а рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 без змін.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського в судове засідання не з`явився, повторно подав заяву про відкладення судового засідання для узгодження дати судового засідання з Шевченківським районним судом міста Києва для проведення судового засідання в режимі відео конференції з приміщення вказаного суду.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився, правом взяти участь в судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів не скористався, тому його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_1 , його представник та представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє вимог щодо предмету спору Первинної профспілки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Яворський В.І. в судовому засіданні заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник Національного агентства з питань запобігання корупції в судовому засіданні поза межами приміщення суду Христич О.В. заперечила доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що звільнення позивача з займаної посади є правомірним і не було мотивовано діями позивача щодо здійснення ним повідомлень про вчинені правопорушення посадовими особами відповідача за час обіймання позивачем займаної ним посади, враховуючи наявність у ОСОБА_1 , як викривача, гарантованого законом імунітету.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.10.2016 зарахований на посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, згідно наказу №81-к від 05.10.2016.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року у справі №761/19326/20 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського з 15 березня 2019 року.

18.01.2022 Таврійським національним університетом ім. В.І. Вернадського винесено наказ №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 - проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, звільнено з роботи з 20.12.2021 за прогул без поважних причин (у робочі дні в період з 10.11.2021 по 18.01.2022), на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Суд установив, що 09 лютого 2022 ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про його звільнення з роботи, а до суду із позовом звернувся 07 жовтня 2022 року, тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив суд поновити йому строк для звернення до суду.

З урахуванням специфіки розгляду трудових спорів, строк звернення до суду за захистом трудового права є спеціальним строком для судового захисту трудових прав, встановленим положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Указана правова норма не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, визначених статтею 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені , суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Встановивши, що указом Президента України 64/2022 від 24.02.2022 відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено по даний час, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі причини пропуску позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду є поважними.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що підстав для застосування строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, в цій справі немає, оскільки як на час звільнення позивача, так і на час пред`явлення позову на всій території України діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (постанова від 11 березня 2020 року № 211 із змінами та доповненнями), а відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21 (провадження № 61-8548св22) зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому низкою постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв на час звільнення позивача з роботи (26 квітня 2021 року) та звернення ним до суду з цим позовом (у серпні 2021 року). Відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Верховний Суд зробив висновок, що цією нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, на час дії карантину продовжуються автоматично, а тому особа, яка звертається до суду поза межами цих строків у період карантину, не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку. Відтак Верховний Суд дійшов переконання, що висновки апеляційного суду та доводи касаційної скарги щодо пропущення позивачем строку для звернення до суду із позовом з посиланням на загальні правила про позовну давність є помилковими, висловленими без врахування пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що звернення позивача до суду в жовтні 2022 року, не є підставою для відмови у позові через порушення місячного строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року у справі №761/19326/20 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського з 15 березня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 209/1944/18 (провадження № 61-16466св20) зазначено, що: належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, провадження № 61-39740св18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18, провадження № 14-607цс19, викладено правовий висновок про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц викладено правовий висновок про те, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Як вбачається із штатних розписів університету на 2020 та 2021 роки, що долучені відповідачем, посада проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків в них відсутня. Разом з тим, як рівнозначна їй посада - проректор з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку з 14.03.2019 введена в штатному розписі та станом на 08.07.2021 була вакантна.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості університету поновити ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, є необґрунтованими.

Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18) вказано, що «якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП. При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду».

Стосовно звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин (у робочі дні в період з 10.11.2021 по 18.01.2022), на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановивши, що жодних доказів, які б підтверджували наявність прогулів у ОСОБА_1 за період з 10.11.2021 по 18.01.2022 (як то, актів про відсутність на роботі у робочі дні, доповідної записки) відповідачем суду не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм КЗпП України.

Також суд правильно зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Первинної профспілки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського щодо отримання попередньої згоди на розірвання трудового договору з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України, тому відповідачем було порушено вимоги ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про його поновлення на роботі саме з 08.07.2021 були предметом розгляду у справі №761/5449/22 питання щодо невиконання рішення Шевченківського районного суду місті Києва від 08.07.2021 року у справі №761/19326/20.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, у змагальному процесі позивач повинен довести вимоги, на які він посилається, а суд повинен забезпечити змагальність сторін процесу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Під час розгляду справи встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у цивільній справі №761/5449/22 ОСОБА_1 відмовлено у позові до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції правильно визначив, що предметом спору в даній справі є скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі - на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, тобто, зазначені позови за об`ємом заявлених вимог не є тотожними.

Колегія суддів приходить також до висновку, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку обставинам щодо наявності зв`язку між звільненням та набуттям позивачем статусу викривача корупції.

Згідно пояснень третьої особи Департаменту запобігання та виявлення корупції Національного агента з питань запобігання корупції ОСОБА_1 звернувся до Національного агентства 22.10.2019 року про порушення директором навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського ОСОБА_3 вимог Закону України «Про запобігання корупції» у зв`язку з чим набув статусу викривача.

Судом встановлено, що з часу набуття позивачем статусу викривача, його двічі звільняли із займаної посади.

Стороною відповідача, всупереч ч. 3 ст. 81 ЦПК України, не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що звільнення позивача з займаної посади є правомірним і не було мотивовано діями позивача щодо здійснення ним повідомлень про вчиненні правопорушення посадовими особами відповідача за час обіймання позивачем займаної ним посади, враховуючи наявність у ОСОБА_1 , як викривача, гарантованого Законом імунітету.

А відтак, аналізуючи встановлені по справі обставини та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що подання позивачем заяви на адресу НАЗК за фактом можливого порушення посадовими особами Університету вимог Закону України «Про запобігання корупції» та його звільнення у подальшому свідчать про наявність зв`язку між звільненням позивача і поданням ним заяви до НАЗК.

Будь-яких заперечень щодо наявності зв`язку між звільненням та набуттям позивачем статусу викривача корупції апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення вищезазначених гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника та тягне за собою поновлення його прав. На підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд, враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 15 лютого 2023 року - без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складено 22 червня 2023 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин