Постанова

від 14.06.2023 по справі 2-591/11

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-591/11

Провадження № 22-ц/4808/660/23

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Бойчука І.В., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря Працун В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 16 березня 2023 року, ухвалене в складі судді Хоминець М.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Тисменицької міської ради Івано-Франківської області про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішень міської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Тисменицької міської ради Івано-Франківської області про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Тисменицького районного суду від 03.04.2007 року визнано право власності за ОСОБА_1 на літню кухню, що використовується під житло, загальною площею 69,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 - на кімнату та підсобні приміщення площею 28,5 кв.м., за позивачем - на квартиру площею 46,66 кв.м. та приміщення літньої кухні площею 24,4 кв.м., а всього - 71,6 кв.м.

Після ухвалення даного рішення суду виникла необхідність встановлення порядку користування земельною ділянкою.

14.11.2007 року комісією представників міської ради та земельного відділу зроблено розрахунок площі земельних ділянок для обслуговування часток будинковолодіння. Рекомендовано провести розподіл будинковолодіння згідно розрахунку ідеальних часток ОБТІ, а саме: закріпити за ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1167 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,05 га, для ведення ОСГ площею 0,0667 га), за ОСОБА_2 - площею 0,0418 га, за ОСОБА_4 - площею 0,0157 га. Однак дана комісія відбулася без участі позивача, тому вона не погоджується з її висновками.

Зазначає, що загальний розмір земельної ділянки біля будинковолодіння становить 0,1742 га. Протягом 10 років вона користується ділянкою розміром 0,07 га, що стверджується квитанціями про оплату земельного податку. Тому вважає, що їй не може бути виділена ділянка меншою площею. Крім того незрозуміло яким чином передали ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення ОСГ площею 0,0667 га, оскільки така належить для обслуговування будинку.

Вважає, що розмір земельної ділянки, необхідний їй для обслуговування будинку, не може бути меншим, ніж у ОСОБА_1 , оскільки на підставі вищевказаного рішення суду їм належать майже рівні частки в будинковолодінні.

Просила встановити порядок користування земельною ділянкою біля будинковолодіння по АДРЕСА_1 між нею та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4

29.04.2009 року позивач збільшила позовні вимоги, просила також визнати недійсним рішення Тисменицької міської ради від 22.12.2008 року про затвердження акту комісії від 14.11.2007 року та надання дозволу ОСОБА_1 на проведення земельно-кадастрової інвентаризації по виготовленню технічної документації по видачі державних актів на право власності для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,05 га, для ведення ОСГ площею 0,0667 га. (т. 1, а.с. 113).

Рішенням Тисменицького районного суду від 30.04.2010 року у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з недоведеністю та безпідставністю позовних вимог (т. 1, а.с. 169-171).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.07.2010 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Рішення Тисменицького районного суду від 30.04.2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом (т. 1, а.с. 222-226).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 26.01.2011 року провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та належить до юрисдикції адміністративного суду (т. 2, а.с. 40-42).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01.03.2011 року ухвалу Тисменицького районного суду від 26.01.2011 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 2, а.с. 63-66).

29.06.2011 року позивач знову збільшила позовні вимоги, просила також визнати нечинним рішення Тисменицької міської ради від 29.03.2010 року, яким затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0500 га та для ведення ОСГ площею 0,0667 га. по АДРЕСА_1 ; визнати недійсними Державний акт про право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0500 га по АДРЕСА_1 , зареєстрований 28.03.2011 року, та Державний акт про право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0667 га. по АДРЕСА_1 , зареєстрований 28.03.2011 року, які видані ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 97-98).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 16.11.2011 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника покійного ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 131).

Ухвалами Тисменицького районного суду від 05.10.2012 року та від 02.04.2013 року провадження у справі відновлено, залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 134, 163).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 17.09.2013 року провадження у справі зупинено до вирішення цивільної справи №352/2369/13-ц, провадження №2/352/1037/13 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на 9/100 частин домоволодіння в порядку спадкування по заповіту (т. 2, а.с. 185-186).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 12.05.2014 року відновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду (т. 2, а.с. 190).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 02.10.2014 року провадження у справі зупинено до вирішення цивільної справи №352/1125/14-ц, провадження №2/352/710/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виділ в натурі частки домоволодіння, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право власності (т. 2, а.с. 210-211).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 26.12.2016 року відновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду (т. 2, а.с. 221).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 13.11.2017 року провадження у справі зупинено до завершення касаційного провадження у цивільній справі №352/1125/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виділ в натурі частки домоволодіння, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право власності (т. 3, а.с. 5-7).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 30.09.2019 року відновлено провадження у справі (т. 3, а.с. 13-14).

Рішенням Тисменицького районного суду від 16.03.2023 року позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Тисменицької міської ради: від 22 грудня 2008 року «Про розгляд заяв» щодо затвердження акту комісії від 14.11.2007 року та надання дозволу ОСОБА_1 на проведення земельно-кадастрової інвентаризації по виготовленню технічної документації по видачі державних актів на право власності на земельні ділянки для: а) будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0500 га, б) ведення особистого селянського господарства площею 0,0667 га; від 29 березня 2010 року «Про затвердження матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_1 ». Визнано недійсними видані ОСОБА_1 державні акти від 04 квітня 2011 року, а саме: Державний акт серії ЯЛ №271662 на право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2625810100:01:016:0206; Державний акт серії ЯЛ №271663 на право власності на земельну ділянку площею 0,0667 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2625810100:01:016:0207. У позові про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

На його думку суд першої інстанції безпідставно зробив висновок про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,1742 га має статус присадибної та відноситься до земель житлової забудови з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі викопіювання з Генерального плану м. Тисмениця від 12.09.1954 року з виправленнями станом на 29.11.1967 року.

Зазначає, що на підставі Свідоцтва про право власності від 31.07.2007 року є власником 67/100 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 , і таке підтверджено рішенням Тисменицького районного суду від 29.06.2016 року у справі №352/1125/14-ц, яке ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.10.2016 року та постановою Верховного Суду від 04.09.2019 року залишено без змін і набрало законної сили. Отже даний факт не підлягає доведенню.

Актом комісії міської ради від 14.11.2007 року вирішено закріпити за ним земельну ділянку площею 0,1167 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,05 га, для ведення ОСГ площею 0,0667 га), а рішенням Тисменицької міської ради від 22.12.2008 року затверджено даний акт та надано дозвіл на проведення земельно-кадастрової інвентаризації по виготовленню технічної документації по видачі державних актів на право власності на вказані ділянки. При цьому станом на час винесення даного рішення законодавством розмежовано поняття земель сільськогосподарського призначення і для будівництва та обслуговування житлового будинку. Такої категорії земель, як присадибна ділянка вже не було.

Як вбачається з Висновку Управління Держкомзему в Тисменицькому районі від 29.01.2010 року №05-10/0419 земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства відноситься до земель сільськогосподарського призначення площа 0,0667 га, вид угіддя ділянки - рілля. А згідно Висновку від 29.01.2010 року №05-10/0418 земельна ділянка площею 0,0500 га, надана йому для обслуговування житлового будинку, відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Аналогічні висновки надано і Відділом регіонального розвитку містобудування і архітектури Івано-Франківської області від 30.12.2009 року за №01-15/3253.

Таким чином станом на час надання дозволу ОСОБА_1 на проведення земельно-кадастрової інвентаризації по виготовленню технічної документації по видачі державних актів на право власності на вказані ділянки такі були віднесені до земель сільськогосподарського призначення та житлової та громадської забудови відповідно. Однак при розгляді справи місцевим судом не надано оцінки даним доказам.

Оскільки земельне законодавство після 1970 року було змінене, а суд брав до уваги призначення спірної земельної ділянки станом на 1967 рік, то помилковим вважає висновок суду про віднесення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1742 га до присадибної. Присадибні ділянки в подальшому передавалися у власність громадянам України відповідно до їхнього цільового призначення, яке було визначене рішенням органу місцевого самоврядування.

Також помилковим вважає висновок суду про порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель при приватизації ним земельних ділянок, оскільки його технічна документація була виготовлена і погоджена в усіх органах у відповідності до вимог законодавства. І в ній вже зазначено цільове призначення земельних ділянок та отримано висновки, що підтверджують їх цільове призначення відповідно до закону.

Безпідставним вважає і посилання суду на інформацію Тисменицької міської ради від 30.09.2008 року про те, що згідно даних земельно-облікових книг (початок реєстрації - 2002 рік) за даною адресою обліковуються земельні ділянки площею по 0,07 га кожна для будівництва та обслуговування житлового будинку, за які землекористувачі сплачували земельний податок. Зазначає, що оскільки його частка у будинковолодінні є більшою, то відповідно він має право на більшу частку земельної ділянки, ніж інші співвласники. А інформація про сплату земельного податку не є належним доказом правомірності передачі земельної ділянки у приватну власність.

Просить рішення Тисменицького районного суду від 16.03.2023 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, стягнути з позивача на його користь судові витрати.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник - адвокат Саварин С.С. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.

Позивач та його представник - адвокат Павдиківська Г.М., представник відповідача - ОСОБА_3 - адвокат Лютан З.В. щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Представник Тисменицької міської ради Івано-Франківської області в судове засідання апеляційного суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Тисменицької міської Ради народних депутатів №25 від 23.04.1987 року надано дозвіл ОСОБА_7 побудувати на своїй присадибній ділянці по АДРЕСА_1 , літню кухню, кладову (т. 1, а.с. 212).

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Тисменицької міської ради від 19.11.1998 року №55 надано дозвіл ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_1 використовувати літню кухню по АДРЕСА_1 під житло (т. 1, а.с. 207). А рішенням від 20.05.2002 року №К-10 надано дозвіл ОСОБА_7 на будівництво господарської будівлі (т. 1, а.с. 219).

Згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.1997 року, витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №9324516 від 18.12.2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належали по 1/4 частині домоволодіння по АДРЕСА_1 (т. 3, а.с. 30, 31).

Згідно копії Технічного паспорта на садибний (індивідуальний житловий будинок) АДРЕСА_1 від 16.06.2007 року до даного будинковолодіння належать два житлові будинки площею 75,0 та 63,9 кв.м., літня кухня площею 24,4 кв.м., сарай площею 10,6 кв.м., сарай площею 16,9 кв.м., вбиральня, сарай площею 17,0 кв.м., сарай площею 4,6 кв.м., вбиральня, вбиральня (т. 1, а.с. 203-206).

Рішенням Тисменицького районного суду від 03.04.2007 року у справі №2-13/2007 р. визнано за ОСОБА_1 право власності на літню кухню 1987 року забудови, зазначеною «Б-1» по плану технічного паспорту, загальною площею 63,9 кв.м., вартістю 48705 грн., що використовується під житло по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру №2 , яка складається з житлової кімнати площею 15,16 кв.м., кухні площею 8,38 кв.м., комори площею 1,95 кв.м., коридору площею 3,11 кв.м., загальною площею 28,5 кв.м., загальною вартістю 5624 грн., будинковолодіння по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після померлої матері ОСОБА_8 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру №1 , яка складається з житлової кімнати площею 20,44 кв.м., кухні площею 13,52 кв.м., комори площею 2,35 кв.м., коридору площею 2,75 кв.м., веранди площею 7,60 кв.м., загальною площею 46,66 кв.м., та приміщення літньої кухні, зазначеної літерою «Б» по плану технічного паспорту, площею 24,4 кв.м., загальною вартістю 27758 грн., будинковолодіння по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 6-7).

Згідно даних інвентаризаційної справи/розрахунку ідеальних часток в загальній власності на будинковолодіння ОБТІ від 16.06.2007 року за адресою: АДРЕСА_1 інвентаризаційна вартість будинковолодіння ОСОБА_2 складає 24/100, ОСОБА_1 - 67/100, ОСОБА_4 - 9/100 (т. 1, а.с. 24, 47-49).

ОСОБА_1 оформлено право власності на 67/100 даного будинколодіння, про що свідчить копія Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 31.08.2007 року (т. 1, а.с. 211). За ОСОБА_4 - на 9/100 згідно копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 29.08.2007 року (т. 2, а.с. 176). За ОСОБА_2 - на 24/100 згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.10.2008 року (т. 2, а.с. 215).

Як встановлено з копій Генерального плану (схеми) присадибної ділянки по АДРЕСА_1 від 03.05.1955 року, виправлено 29.11.1967 року, площа вказаної ділянки становила 1686,70 кв.м., з них: під забудовою - 124,30 кв.м., під двором - 370,5 кв.м., під садом - 1191,9 кв.м., залишки - 591,50 кв.м. (т. 3, а.с. 192, 193).

Згідно Кадастрового плану, складеного Тисменицьким районним відділом Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 2007 року, загальна площа даної ділянки - 0,1742 га, з них: 0,0090 га - капітальна (житловий будинок), 0,0048 га - капітальна (житловий будинок), 0,1604 га - прибудинкова територія (двір) (т. 1, а.с. 28).

Відповідно до копії відповіді Тисменицької міської ради Івано-Франківської області №444 від 30.09.2008 року на адвокатський запит №94/1 від 16.09.2008 року, копій квитанцій згідно даних земельно-облікових книг (початок реєстрації 2002 р.) міської ради за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обліковуються земельні ділянки площами по 0,07 га кожна для будівництва та обслуговування житлового будинку, за які дані землекористувачі сплачували земельний податок. Інших користувачів за даною адресою згідно земельно-облікових книг не числиться (т. 1, а.с. 10-12, 20-21, 88, 115).

14.11.2007 року комісією в складі депутата міської ради, спеціалістів земельного відділу розглянуто заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про розподіл будинковолодіння по АДРЕСА_1 , та складено акт, в якому зазначено, що комісією зроблено розрахунок площі земельних ділянок для обслуговування часток будинковолодіння. Враховуючи надану документацію та бажання власників вирішено провести розподіл будинковолодіння по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1742 га згідно розрахунку ідеальних часток ОБТІ, а саме: закріпити за ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1167 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,05 га, для ведення ОСГ площею 0,0667 га), за ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0418 га і за ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0157 га (т. 1, а.с. 8).

Оскаржуваним рішенням Тисменицької міської ради Івано-Франківської області від 22.12.2008 року затверджено Акт комісії від 14.11.2007 року. Надано дозвіл ОСОБА_1 на проведення земельно-кадастрової інвентаризації по виготовленню технічної документації по видачі державних актів на право власності на для вищевказаних земельних ділянок згідно рішення суду від 03.04.2007 року і пропорційного розрахунку ідеальних часток ОБТІ у вартості будівель і споруд (т. 1, а.с. 109, 114).

Спеціалістами Тисменицького районного відділу Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» в присутності представників сільської ради, Тисменицького районного відділу земельних ресурсів, землекористувача та суміжних землекористувачів проведено встановлення та відновлення в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_1 (ділянка № 1 площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ділянка № 2 площею 0,0167 га для ведення особистого селянського господарства), про що складено відповідний Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки; складено кадастровий план даних земельних ділянок, технічну документацію (т. 1, а.с. 26, 27, 29, т. 3, а.с. 130-146).

Оскаржуваним рішенням Тисменицької міської ради від 29.03.2010 року вирішено затвердити ОСОБА_1 матеріали земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок по виготовленню технічної документації по видачі державних актів на право власності на земельні ділянки: площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та площею 0,0667 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ; передати такі ділянки йому у приватну власність (т. 2, а.с. 99).

04.04.2011 року ОСОБА_1 на підставі зазначено вище рішення видано державні акти на право власності на вказані земельні ділянки площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (серії ЯЛ №271662) та площею 0,0667 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (серії ЯЛ №271663) (т. 2, а.с. 80, 88-90).

Згідно копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 28.09.2011 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2, а.с. 125).

Рішенням Тисменицького районного суду від 24.03.2014 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 9/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 вартістю 10618 грн. у порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 187-189).

Рішенням Тисменицького районного суду від 29.06.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.10.2016 року та постановою Верховного Суду від 04.09.2019 року, виділено в натурі частку домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , та залишено виділені частки ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 212-220, т. 3, а.с. 8-12).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що комісією в складі депутата міської ради та спеціалістів земельного відділу 14.11.2007 року було розглянуто заяви лише двох співвласників будинковолодіння по АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 і ОСОБА_6 про розподіл будинковолодіння. Заява ОСОБА_2 не розглядалась. Акт комісії складено без відома та участі позивачки як співвласника частини будинковолодіння і землекористувача. Крім того в даному акті йдеться про розподіл присадибної ділянки для обслуговування співвласниками своїх часток будинковолодіння. Тому рекомендація комісії щодо закріплення за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1167 га, з якої 0,05 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, а 0,0667 га - для ведення ОСГ, суперечить земельному законодавству. Спірна земельна ділянка площею 0,1742 га, яка знаходиться в центрі м. Тисмениця, мала статус присадибної та відноситься до земель житлової забудови з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджує також викопіювання з генерального плану міста (т. 1, а.с. 30). Суд установив відсутність будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували зміну цільового призначення частини даної присадибної ділянки, якою користуються сторони, а відповідачі таких доказів, зокрема, відповідного рішення органу місцевого самоврядування, суду не надали. З урахуванням викладеного оскаржувані рішення Тисменицької міської ради та видані ОСОБА_1 на підставі рішення від 29.03.2010 року державні акти суперечать вимогам земельного законодавства та порушують права інших землекористувачів присадибної ділянки на АДРЕСА_1 - власників будинковолодіння, що знаходиться на цій земельній ділянці, зокрема ОСОБА_2 . Тому суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування та виданих на підставі другого рішення державних актів.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка, у тому числі і присадибна, - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтями 20, 38-40 ЗК України присадибна земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови. Використання таких земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Стаття 381 ЦК України визначає поняття садиби як об`єкта права власності. Зокрема, садибою визнається земельна ділянка разом із розташованим на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16).

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди (ч. 4 ст. 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. «г» ч. 1 ст. 121 ЗК України у вищевказаній редакції громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у містах - не більше 0,10 гектара.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч.ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

Відповідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно вимог статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У справі, що переглядається, матеріали справи доведено, що земельна ділянка площею 0,1742 га по АДРЕСА_1 мала статус присадибної і використовувалася для обслуговування двох житлових будинків та господарських споруд за даною адресою, зокрема, під забудовою і двором (0,0090 га - капітальна (житловий будинок), 0,0048 га - капітальна (житловий будинок), 0,1604 га - прибудинкова територія (двір)), про що свідчать копії Генерального плану (схеми) присадибної ділянки по АДРЕСА_1 від 03.05.1955 року, виправлено 29.11.1957 року, Кадастрового плану, складеного Тисменицьким районним відділом Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 2007 року (т. 1, а.с. 28, т. 3, а.с. 192, 193).

До земельної ділянки з позначкою «город» така ділянка чи її частина не входили.

Згідно копії Генерального плану м. Тисмениця вказана ділянка знаходиться в центрі села в районі житлової забудови (вул. Святого Яна) (т. 1, а.с. 30, 31).

Також у відповіді Тисменицької міської ради Івано-Франківської області №444 від 30.09.2008 року на адвокатський запит №94/1 від 16.09.2008 року зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обліковувалися саме земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площами по 0,07 га кожна (т. 1, а.с. 10-12, 20-21, 88, 115).

Відповідно, як зазначено в Акті від 14.11.2007 року, комісією розроблявся розрахунок площі земельних ділянок для обслуговування часток вказаного будинковолодіння (т. 1, а.с. 8).

Відтак судом вірно установлено, що на час переходу до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 спірна земельна ділянка була віднесена до категорії земель для обслуговування житлового будинку і господарських споруд і не могла містити частин земельної ділянки, призначеної для ведення ОСГ.

А відповідно до вказаних норм права при переході права власності на частки будинковолодіння до відповідачів переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та яка необхідна для їх обслуговування, а не право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2022 року у справі №462/8803/14-ц (провадження №61-21075св21).

Доводи апелянта про те, що станом на час винесення Тисменицькою міською радою рішення 22.12.2008 року такої категорії земель, як присадибна ділянка вже не було, земельне законодавство після 1970 року було змінене, а суд брав до уваги призначення спірної земельної ділянки станом на 1967 рік, не заслуговують на увагу, оскільки присадибна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови, і на вказану дату її цільове призначення не змінювалося.

В постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №391/114/15-ц (провадження №61-3046св18) зазначено, зокрема, що «Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2004 року №677 (чинним на час виникнення спірних правовідносин), передбачалося, що проект відведення земельної ділянки не розробляється лише у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається в користування або безоплатно передається у власність чи набувається у власність на підставі цивільно-правових угод без зміни її цільового призначення (пункт 2). В усіх інших випадках розроблення проекту землеустрою є обов`язковим.

Таким чином, у разі передачі у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов`язковим є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, за основним цільовим призначенням відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України поділяються на певні категорії, серед яких до різних категорій віднесено землі сільськогосподарського призначення (підпункт «а») та землі житлової та громадської забудови (підпункт «б»).

Виходячи з положень частини другої статті 19, статей 80, 83 ЗК України землі кожної із цих категорій можуть перебувати або у власності (користуванні) громадян чи юридичних осіб, або у запасі (землі державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина друга статті 20 ЗК України).

Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

… на момент винесення сільською радою спірних рішень передані відповідачам земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Зміна цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку повинна бути здійснена до надання цієї ділянки у власність; доказом такої зміни є відповідне рішення органу влади. Проте сільською радою при наданні спірних земельних ділянок відповідачам такого порядку зміни цільового призначення не дотримано. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а, отже, надання сільською радою дозволу на відведення спірних земельних ділянок у власність відповідачів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить положенням статей 20, 21, 22, 38, 39 ЗК України у редакції на час прийняття відповідних рішень.».

Наведене спростовує доводи апелянта та його представника про відсутність порушення порядку зміни цільового призначення земель при приватизації ним земельних ділянок, що розглядається в цій справі.

Зміна цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку повинна була бути здійснена до надання цієї ділянки у власність відповідачу. Однак доказів прийняття Тисменицькою міською радою відповідного рішення щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення матеріали справи не містять, а отже надання міською радою дозволу на передачу такої ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства здійснено з порушенням вказаного порядку.

Відтак, наявні підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваних рішень міської ради.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №947/5/20 (провадження №61-1675св23).

Що стосується посилань апелянта на те, що згідно висновків Відділу регіонального розвитку містобудування і архітектури Івано-Франківської області від 30.12.2009 року за №01-15/3253, Управління Держкомзему в Тисменицькому районі від 29.01.2010 року №05-10/0419 земельна ділянка площею 0,0667 га для ведення особистого селянського господарства відноситься до земель сільськогосподарського призначення, вид угіддя ділянки - рілля, то такі правильності висновків суду також не спростовують, оскільки не досліджують дотримання порядку зміни її цільового призначення, не заперечують необхідності такої зміни, а опираються на відповідне оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, в якому зазначено, що дана ділянка передається саме для ведення особистого селянського господарства, і визначає подальше використання такої земельної ділянки.

Вказаним спростовуються і посилання як на доказ зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на долучений до апеляційної скарги лист Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 12.04.2023 року №29-9-0.43-1556/0/2-23, оскільки в такому теж йдеться про правовий статус земельних ділянок ОСОБА_1 згідно з внесеними відомостями після їх передачі останньому оскаржуваним рішенням міської ради, на підставі Технічної документації про виконані роботи по підготовці та видачі державних актів на право власності, та оцінку такої Технічної документації по підготовці та видачі державних актів.

Враховуючи викладене та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в частині визнання недійсними рішень міської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що місцевим судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови складено 22 червня 2023 року.