Рішення

від 22.06.2023 по справі 910/5032/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2023Справа № 910/5032/23

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/5032/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до проМоторне (транспортного) страхового бюро України стягнення 9 096,14 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторне (транспортного) страхового бюро України про стягнення 9 096,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 3/31-01/2016 від 31.01.2016 та з огляду на положення підпункту г) п.41.1 ст.41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у позивача виникло право на отримання страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АС/0642206.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5032/23 та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.04.2023 року була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 08.05.2023 року уповноваженій особі відповідача.

19.04.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та фізичну особу-підприємця Шияна Дениса Сергійовича. Дана заява обґрунтована тим, що за результатами вирішення спору по справі № 910/5032/23 у ОСОБА_1 та Шияна Д.С. може вникнути право на отримання страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АС/0642206.

21.04.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що доданими до заяви позивачем доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ «Гарантія» боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві.

26.04.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 відмовлено в задоволенні заяви "МАРКС.КАПІТАЛ" про залучення до участі у розгляді справи №910/5032/23 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

15.05.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.10.2013 о 12 год. 00 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем "ЗАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Червоногвардійській в м. Києві, не вибрав безпечну дистанцію руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Кіа", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль марки «Кіа», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.11.2013 року у справі №755/26718/13-п ОСОБА_3 , водія транспортного засобу "ЗАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.

Відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/0642206 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ЗАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання страхової події була застрахована у Страховому товаристві з додатковою відповідальністю «Гарантія».

Висновком про вартість матеріального збитку, завданого власнику ТЗ, №04079 від 2013 року, складеним ТОВ «Автопартнер-Центр», визначено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Кіа», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 10 135 грн. 76 коп.

18.01.2016 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) та Фізичною особою - підприємцем Шиян Д.С. (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає і зобов`язується оплатити первісному кредитору усі права вимоги, що виникає у первісного кредитора у зв`язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля "ЗАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 02.04.2013 р. - номер полісу АС/0642206 в страховій компанії СТзДВ «Гарантія».

Відповідно до п.1.2 Договору внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.

Відповідно до п.1.3 Договору характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цементом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цементом, складає 9096,14 грн.

31.01.2016 року між Фізичною особою - підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №3/31-01/2016, відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього Договору.

В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 9096,14 грн.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є особи відповідно до додатку №1 до цього договору; Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія», Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

На виконання умов договору про надання фінансових послуг факторингу №3/31-01/2016 від 31.01.2016 позивач перерахував на користь Фізичної особи - підприємця Шиян Дениса Сергійовича суму в розмірі 2729 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №252 від 03.04.2017 із зазначенням призначення платежу: «за права грошової вимоги по договору про надання фінансових послуг факторингу №3/31-01/2016 від 31.01.2016».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 року порушено справу №910/29335/15 про банкрутство страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15, залишеними без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та постановою Верховного Суду від 05.12.2017, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (ідентифікаційний код 37686922) у визнанні кредитором до страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899) на суму 1.619.642, 13 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 року по справі №910/29337/15 відмовлено у допуску справи до провадження Верховного Суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 року у справі №910/29337/15 ліквідовано банкрута - страхове товариство з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899), як юридичну особу у зв`язку з банкрутством. Закрито провадження у справі № 910/29337/15.

13.08.2021 року позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку з дорожньо - транспортною пригодою, яка мала місце 07.10.2013 за участю транспортного засобу «Кіа», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

17.09.2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України на підставіп.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відмовило Товариству з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» у виплаті страхового відшкодування, у звязку з відсутністю зобов`язань страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» щодо сплати страхового відшкодування.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що на підставі ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у відповідача виник обов`язок з виплати страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АС/0642206. За таких підстав, просить суд стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України суму страхового відшкодування у розмірі 9 096 грн. 14 коп.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що вимоги закону передбачають виключний перелік регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ, проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15, залишеними без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та постановою Верховного Суду від 05.12.2017, встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження вимог до боржника.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України "Про страхування").

Відповідно до ст. 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, правовідносини якій регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який у є спеціальним.

Пунктом 9.1 ст. 9 вказаного Закону визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 Цивільного кодексу України).

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 3 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 року порушено справу №910/29335/15 про банкрутство страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 року у справі №910/29337/15 ліквідовано банкрута - страхове товариство з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899), як юридичну особу у зв`язку з банкрутством. Закрито провадження у справі № 910/29337/15.

Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (згідно наведеного вище скорочення - Закон № 1961-IV) та Законом про банкрутство.

За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/29337/15 про банкрутство страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Натомість спеціальні норми Закону № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.

Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закон № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закон № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №910/14293/19.

В той же час, Судом встановлено, що до Господарського суду міста Києва звернулися з грошовими вимогами до боржника кредитори, зокрема, ТОВ "Маркс.Капітал" на суму 1 619 642,13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Частиною 4 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Відповідно до ст.1 Закону грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд при розгляді відповідних заяв зобов`язаний перевірити їх обґрунтованість та наявність документів, що підтверджують відповідні вимоги. До того ж, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15, залишеними без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та постановою Верховного Суду від 05.12.2017, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (ідентифікаційний код 37686922) у визнанні кредитором до страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (ідентифікаційний код 21130899) на суму 1.619.642,13 грн.

Ухвалою Верховного Суду України від 05.02.2018 року по справі №910/29337/15 відмовлено у допуску справи до провадження.

У постанові касаційної інстанції зазначено, що на підставі аналізу норм чинного законодавства та положень договорів цесії та факторингу, суд дійшов висновку про те, що фактично фізичні особи-підприємці Кругляк О.С. та Шиян Д.С. заключили 89 договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину, оскільки в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента.

Крім того, суд встановив, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1 619 642,13 грн., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.

При цьому, доданими до заяви ТОВ "Маркс.Капітал" доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ "Гарантія" боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві.

При укладенні удаваного правочину сторони мають намір своїми діями досягнути такого правового результату, який не є за законом наслідком даного волевиявлення, а намагаються досягнути іншого правового результату, про який вони фактично домовились. Отже, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК України). Удаваний правочин схожий з фіктивним, передусім тим, що він не породжує ніяких правових наслідків. Але відмінність його від фіктивного в тому, що за удаваним правочином прикритий інший правочин, який сторони бажали вчинити. Тому необхідно розрізняти правочин, яким приховують (удаваний правочин) та правочин, який приховують.

ЦК України не вказує, до яких недійсних правочинів відноситься удаваний правочин: нікчемних чи заперечних. Закон (ч. 2 ст. 235 ЦК України) лише встановлює таке правило: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте удаваний правочин є нікчемним (абсолютно недійсним) вже тому, що обидві сторони знають, що їх волевиявлення не обов`язкові і не відповідають їх дійсній волі. Удаваний правочин ні за яких обставин не може породити цивільні права та обов`язки, оскільки виражена у ньому воля не відповідає волевиявленню сторін, лише при єдності яких можна стверджувати про те, що насправді вчинений правочин.

З урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Маркс.Капітал", всупереч вимог ст.33 ГПК України, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження грошових вимог до боржника, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову ТОВ "Маркс.Капітал" у визнанні кредитором до СТДВ "Гарантія" на суму 1 619 642,13 грн.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/29337/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт удаваності й нікчемності договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, укладених ФОП Шиян Денисом Сергійовичем з 89 фізичними особами, постраждалими у ДТП, й недоведеністю ТОВ "Маркс.Капітал" наявності грошових вимог до боржника, підтверджено ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15, яка набрала законної сили.

В подальшому після укладення договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 18.01.2016 року між Домашенком Д.В. та Фізичною особою - підприємцем Шиян Д.С., 31.01.2016 року між Фізичною особою - підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №3/31-01/2016, відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього Договору.

В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 9096,14 грн.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є особи відповідно до додатку №1 до цього договору; Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія», Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ч.1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. (ч.1 статті 236 ЦК України)

При цьому, суд звертає увагу, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» на підставі Договору про надання фінансових послуг факторингу №3/31-01/2016 від 31.01.2016 не перейшло право грошової вимоги до Моторного (транспортного) страхового бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме внаслідок настання дорожньо - транспортної пригоди, яка сталась 07.10.2013 за участю автомобіля "ЗАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля "Кіа", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , оскільки договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 18.01.2016 року є нікчемним з моменту вчинення й не породжує жодних правових наслідків.

При цьому, судом розглянуті та відхилені доводи позивача щодо не зазначення конкретного договору цесії, який визнано недійсним, оскільки під час розгляду заяви про включення кредиторських вимог до боржника в межах справи про банкрутство судами досліджувались всі 89 договорів цесії, які були укладені між фізичними особами-підприємцями Кругляк О.С. та Шиян Д.С. та фізичними особами, постраждалими у ДТП. При цьому, суд звертає увагу позивача, що його кредиторські вимоги до боржника - СТДВ "Гарантія" на суму 1 619 642,13 грн. не були включені до ліквідаційного балансу.

За таких підстав, у відповідача відсутнє зобов`язання з виплати страхового відшкодування позивачу на підставі підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 9 096,14 грн. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з п.2 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2021 між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) та Адвокатським обєднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021.

Додатковою угодою №911 від 04.04.2023 до договору про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника наступних справ, зокрема, ціна позову 9096,14 грн., вартість послуг 1500 грн.

Судом встановлено, що Проц А.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю КС №9406/10, підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги відповідача є обґрунтованими та з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 123, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києв

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (36019, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Колективна, буд. 10, ідентифікаційний код юридичної особи 37686922) на користь Моторне (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код юридичної особи 21647131) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.06.2023.

Суддя А.І. Привалов