Постанова

від 14.06.2023 по справі 200/20991/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 200/20991/14-ц

провадження № 61-12506св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бонапарт»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі ? ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК, ЛТД» (далі ? ТОВ «АПК, ЛТД») укладено кредитний договір, за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 14 158 988,79 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26 % річних на строк до 08 травня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2009 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», TOB «АПК, ЛТД» та ОСОБА_1 укладено договір поруки.

TOB «АПК, ЛТД» та поручителем ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконувалися, у зв?язку з чим утворилась заборгованість по сплаті кредиту та процентів за його користування.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2011 року у справі № 2-6877/2010, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та TOB «АПК, ЛТД» заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2008 року станом на 09 серпня 2010 року в сумі 28 520,86 євро, з яких 28 311,11 євро ? пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 209,75 євро ? пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом. Стягнуто солідарно ОСОБА_1 та TOB «АПК, ЛТД» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2009 року станом на 09 серпня 2010 року в сумі 15 814 929,32 грн.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2009 року за період з 10 серпня 2010 року по 17 вересня 2014 року складає 19 175 693,35 грн, яку ПАТ «ВіЕйБі Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 липня 2015 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2009 року за період з 10 серпня 2010 року по 17 вересня 2014 року в сумі 19 175 693,35 грн, яка складається з: заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 13 912 048,50 грн; інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту ? 2 782 260,15 грн; інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів ? 2 481 384,70 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 липня 2015 року. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 липня 2015 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2018 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ПАТ «ВіЕйБі Банк» ? ТОВ «Бонапарт».

У червні 2018 року ТОВ «Бонапарт» подало до суду заяву про зменшення позовних вимог, яка мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06 червня 2012 року у справі № 5009/2090/12 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «АПК, ЛТД» та постановою цього ж суду від 19 червня 2013 року ТОВ «АПК, ЛТД» визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10 вересня 2012 року, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28 січня 2013 року, постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2013 року та ухвалою господарського суду Запорізької області від 20 березня 2014 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» було визнано кредитором ТОВ «АПК, ЛТД» на загальну суму 33 150 779,92 грн, зокрема зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 11 868 844,10 грн за період з 25 березня 2009 року по 19 червня 2013 року, а також за інфляційними втратами за період з 25 березня 2009 року по 06 червня 2012 року у розмірі 2 095 598,94 грн.

У ході ліквідаційної процедури ТОВ «АПК, ЛТД» вимоги банку у розмірі 843 502,06 грн були задоволені. Отже залишилась заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за період з 10 серпня 2010 року по 19 червня 2013 року (дата ухвалення постанови суду про визнання боржника банкрутом) з урахуванням суми, сплаченої боржником в ході ліквідаційної процедури, у розмірі 8 854 430,70 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 2 091 425,05 грн за період з 10 серпня 2010 року по 06 червня 2012 року.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, ТОВ «Бонапарт» просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2009 року у сумі 10 945 855,75 грн, з яких: 8 854 430,70 грн ? заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за період з 10 серпня 2010 року по 19 червня 2013 року, 2 091 425,05 грн ? заборгованість по інфляційним втратам за несвоєчасне повернення кредиту та сплату процентів за період з 10 серпня 2010 року по 06 червня 2012 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2018 року позов ТОВ «Бонапарт» задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бонапарт» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2009 року та договором поруки від 25 березня 2009 року у розмірі 10 945 855,75 грн, з яких: 8 854 430, 70 грн ? заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за період з 10 серпня 2010 року по 19 червня 2013 року; 2 091 425, 05 грн ? інфляційні втрати за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів за період з 10 серпня 2010 року по 06 червня 2012 року.

Рішення суду мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов?язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 ЦК України. Припинення основного зобов?язання внаслідок ліквідації юридичної особи ? боржника за цим зобов?язанням, не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи ? боржника. Оскільки право на стягнення з поручителя заборгованості шляхом звернення до суду з позовом (листопад 2014 року) було реалізовано кредитором до ліквідації боржника, то його ліквідація не свідчить про припинення зобов`язання поручителя.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено ТОВ «Бонапарт» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Бонапарт» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату процентів за період з 10 серпня 2010 року по 06 червня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконав рішення суду про стягнення боргу, яке є його грошовим зобов`язанням, тому на нього може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що позивач звертався з вимогою про стягнення інфляційних втрат за період, що є наступним після періоду, за який стягнуто борг з поручителя за кредитним договором. Апеляційний суд не з`ясував правову природу заявлених банком до стягнення коштів у вигляді інфляційних втрат, не встановив характер спірних правовідносин в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та не визначився із нормами права, що підлягали застосуванню, зосередившись лише на тому, що боржника ТОВ «АПК, ЛТД» визнано банкрутом, хоча поручитель як боржник самостійно несе відповідальність за невиконання рішення суду про стягнення боргу. Доказів виконання рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2011 року ОСОБА_1 не надано, заяви про застосування позовної давності не подано. Тому ТОВ «Бонапарт» має право нараховувати на неповернуту суму боргу інфляційні втрати згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2018 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бонапарт» інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків за період з 10 серпня 2010 року по 06 червня 2012 року, зменшивши суму стягнення з 2 091 425, 05 грн. до 1 684 889, 42 грн.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не подавав заяву про застосування позовної давності. У разі невиконання рішення суду діє загальне правило про настання відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України. Оскільки поручителем ОСОБА_1 не виконано рішення суду про стягнення боргу, яке є його грошовим зобов`язанням, тому на нього може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України. Суд першої інстанції не перевірив розрахунок і неправильно визначив суму стягнення, на яку має право позивач відповідно до статті 625 ЦК України. З урахуванням викладеного та враховуючи межі визначені Верховним Судом, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення інфляційних втрат за період з 10 серпня 2010 року по 06 червня 2012 року з 2 091 425,05 грн. до 1 684 889,42 грн.

Аргументи учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права та не врахував при апеляційному розгляді заяву відповідача про застосування позовної давності зазначивши, що вказану заяву не було подано відповідачем. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі

№ 6-1374цс17 щодо того, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Бонапарт», в якому зазначило, що правовідносини у цій справі не подібні до правовідносин у справі № 200/11343/14-ц і оскаржене рішення не суперечить висновку щодо застосування норми права викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц. У справі №200/11343/14-ц відповідача не було повідомлено про час і місце розгляду справи, що фактично позбавило його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, тому Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що єдиним виключенням, коли відповідач може заявити про застосування позовної давності у суді апеляційної інстанції, є позбавлення відповідача такої можливості у суді першої інстанції. Проте у справі що переглядається, відповідачем не заявлялася заява про застосування позовної давності ні при перегляді заочного рішення по справі, ні при первісному апеляційному розгляді справи, а вперше ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності 22 червня 2021 року до апеляційного суду при її повторному апеляційному перегляді.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ТОВ «Бонапарт» до ОСОБА_1 про стягнення 1 684 889, 42 грн інфляційних втрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 25 березня 2009 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «АПК, ЛТД» укладено кредитний договір, за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 14 158 988,79 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26 % річних на строк до 08 травня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2009 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», TOB «АПК, ЛТД» та ОСОБА_1 укладено договір поруки.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2011 року у справі № 2-6877/2010, стягнено солідарно з ОСОБА_1 та TOB «АПК, ЛТД» заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2008 року станом на 09 серпня 2010 року в сумі 28 520,86 євро, з яких 28 311,11 євро ? пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 209,75 євро ? пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та TOB «АПК, ЛТД» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2009 року станом на 09 серпня 2010 року в сумі 15 814 929,32 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06 червня 2012 року у справі № 5009/2090/12 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «АПК, ЛТД». Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 19 червня 2013 року у справі № 5009/2090/12 ТОВ «АПК, ЛТД» визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20 березня 2014 року у справі № 5009/2090/12 визнано кредиторські вимоги до ТОВ «АПК, ЛТД», зокрема ПАТ «ВіЕйБі Банк» на суму 5 829 316,61 грн з погашенням в позачерговому порядку.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10 серпня 2017 року у справі № 5009/2090/12 банкрута ТОВ «АПК, ЛТД» ліквідовано.

19 серпня 2017 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення ТОВ «АПК, ЛТД».

Позиція Верховного Суду

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20)).

Оскільки поручителем ОСОБА_1 не виконано рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2011 року у справі

№ 2-6877/2010 про стягнення боргу, суди зробили обґрунтований висновок, що на нього може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом, за власною ініціативою, застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що «створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ОСОБА_1 12 березня 2018 року подав заяву про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2015 року у справі № 200/20991/15-ц (т. 1, а. с. 132-142);

ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 липня 2015 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження;

ОСОБА_1 приймав участь у розгляді справи, зокрема представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 серпня 2017 року ТОВ «АПК,ЛТД» ліквідовано, що є підставою для припинення поруки. ОСОБА_1 повідомлявся про судові засідання, зокрема про засідання призначене на 07 червня 2018 року, під час якого було ухвалене рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі (т. 2, а. с. 76);

у липні 2018 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, в якій наводив аналогічні аргументи, і під час першого апеляційного розгляду справи про застосування позовної давності не заявляв;

заяву про застосування позовної давності ОСОБА_1 вперше подав 22 червня 2021 року під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції (т. 3, а. с. 54).

За таких обставин у суду апеляційної інстанції не було підстав для застосування позовної давності за вказаною заявою ОСОБА_1 . Разом з тим висновок апеляційного суду, що ОСОБА_1 не подавав заяву про застосування позовної давності є помилковим, тому постанову апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що судове рішення в оскарженій частині частково ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судове рішення в оскарженій частині - змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонапарт» до ОСОБА_1 про стягнення 1 684 889,42 грн інфляційних втрат змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук