Постанова

від 15.06.2023 по справі 756/13708/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/13708/19 Головуючий у І інстанції - Диба О.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/2023/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Ковтун М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року у справі за позовом Приватного підприємства «Валтар» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки,-

встановив:

У жовтні 2019 року представник ПП «Валтар» - Баховський М.М. звернувся в суд до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з указаним позовом, в якому з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову просив: витребувати з чужого незаконного володіння нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 07 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрований в реєстрі за №1648, щодо передачі в іпотеку вказаних нежилих приміщень, а також вилучити записи про іпотеку та обтяження з державних реєстрів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 28 травня 2002 року між ВАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» та ПП «Валтар» укладено інвестиційний договір №46 на будівництво нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196,8 кв.м, загальною вартістю 327 398,40 грн, після оплати якої ПП «Валтар» набуло права приватної власності на нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619), загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 21 квітня 2005 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

25 грудня 2012 року між ПАТ «Радикал Банк» та ПП «Валтар» укладено кредитний договір №КЛ-1689/2-980 на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом 1 200 000 грн на строк до 24 грудня 2014 року, у якості забезпечення виконання зобов`язань за яким між вказаними сторонами укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_3 та іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського району Київської області Дереберою Т.О., за умовами якого в іпотеку банку передано належні позивачу нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619), загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва 12 січня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПП «Валтар» на користь ПАТ «Радикал Банк» борг в розмірі 1 507 128,54 грн, на підставі якого видано виконавчий лист №2-4394 та 19 січня 2015 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

Зазначав, що позивач протягом 2015-2016 років добровільно сплатив на користь банку та на казначейський рахунок державної виконавчої служби кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитом та 25 вересня 2017 року виконавче провадження НОМЕР_1 було закінчено у зв`язку з його повним та фактичним виконанням боржником (позивачем).

Зауважував, що 01 березня 2017 року позивач отримав від ОСОБА_4 вимогу про усунення порушень та виконання зобов`язання, оскільки він став іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №КЛ-1689/2-980 від 25 грудня 2012 року.

Посилався на те, що 07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нотарою О.І. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ТОВ «Паллант-Груп», а 01 вересня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. здійснено державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_2

07 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрований в реєстрі за №1648, щодо передачі в іпотеку нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №619), в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Також указував, що всі правочини вчинялись під час дії накладених судом та державними виконавцями арештів на спірні нежитлові приміщення, у зв`язку з чим вибули з власності позивача внаслідок шахрайських дій, за фактом чого 12 жовтня 2017 року слідчим відділом Оболонського УП ГУНП у м. Києві розпочато кримінальне провадження №12017100050009471.

Звертав увагу суду, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року задоволено позовні вимоги ПП «Валтар» до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ПАТ «Радикал Банк», приватний нотаріус Деребера Т.О., приватний нотаріус Апатенко М.А., Оболонський РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві та визнано припиненим іпотечний договір серія та номер 2206, виданий 25 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дереберою Т.О., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про реєстрацію іпотеки №17336752, відносно нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 33508884.

Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача не з його волі і на даний час перебуває у власності ОСОБА_2 просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року позов задоволено.

Витребувано від ОСОБА_2 у власність ПП «Валтар» нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1320460880000.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 07 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрований в реєстрі за №1648, щодо передачі в іпотеку нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вилучено з реєстрів запис про іпотеку №23237417 від 07 листопада 2017 року та запис про обтяження №23237300 від 07 листопада 2017 року, вчинені на підставі договору іпотеки, укладеного 07 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з указаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи, при неправильному дослідженні та оцінці доказів, просить таке рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у відповідача ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, зауважує, що при посвідченні договору іпотеки нотаріус перевіряла відомості з реєстру по зареєстрованому об`єкту нерухомого майна, згідно яких спірне майно не перебувало під обтяженням. При цьому вказує, що законом не встановлено обов`язку нотаріуса перевіряти відомості про обтяження щодо усіх попередніх право набувачів нерухомого майна.

Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 серпня 2018 року у справі №915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а, від 07 квітня 2020 року у справі №904/3657/18, зазначає, що належним способом захисту або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування).

29 вересня 2021 року апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_5 .

Вказує, що реєстрація права власності на спірне майно за ТОВ «Паллант Груп» та, в подальшому, за ОСОБА_2 відбулось з порушенням діючого законодавства, а саме за відсутності заборгованості, на підставі припиненого договору іпотеки, без подання реєстратору необхідного пакету документів, за наявності двох арештів.

ОСОБА_2 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відчуження спірних нежилих приміщень ТОВ «Паллант-Груп», а в подальшому ОСОБА_2 , відбулося поза волею позивача, під час дії заборони на відчуження майна та арештів, накладених в межах судових процесів, виконавчих проваджень та у якості забезпечення кредитного договору, за відсутності заборгованості та основного зобов`язання та на підставі припиненого договору іпотеки.

ТОВ «Паллант-Груп» та ОСОБА_2 не набули права власності на спірні нежитлові приміщення, у зв`язку з чим ОСОБА_2 не мав права укладати з ОСОБА_1 оспорюваний договір іпотеки.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 28 травня 2002 року між ВАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» та ПП «Валтар» укладено інвестиційний договір №46 на будівництво нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196,8 кв.м, загальною вартістю 327 398,40 грн (а.с.9-10, том І), після оплати якої ПП «Валтар» набуло права приватної власності на вказані нежилі приміщення, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 21 квітня 2005 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (а.с.11, том І).

25 грудня 2012 року між ПАТ «Радикал Банк» та ПП «Валтар» укладено кредитний договір №КЛ-1689/2-980 на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом 1 200 000 грн на строк до 24 грудня 2014 року, у якості забезпечення виконання зобов`язань за яким між вказаними сторонами укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_3 та іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського району Київської області Дереберою Т.О., за умовами якого в іпотеку банку було передано належні позивачу нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619), загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням зобов`язань за вищевказаним кредитним договором банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ПП «Валтар» на користь ПАТ «Радикал Банк» заборгованості по кредиту.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва 12 січня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПП «Валтар» на користь ПАТ «Радикал Банк» борг у розмірі 1 507 128,54 грн, на підставі якого видано виконавчий лист №2-4394 та 19 січня 2015 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 03 березня 2015 року накладено арешт на все майно, що належить ПП «Валтар».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року задоволено скаргу ПП «Валтар», визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Поліщук В.В. щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 (зведене виконавче провадження НОМЕР_2), зобов`язано державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 (зведене виконавче провадження НОМЕР_2) (а.с.63-65, том І).

Як було встановлено судом в ході розгляду вказаної скарги, ОСОБА_3 та ПП «Валтар» в повному обсязі виплачено борг за виконавчим листом №2-4394 на загальну суму 1 507 128,54 грн. Проте, листом Головного державного виконавця від 31 січня 2017 року позивачу відмовлено у задоволенні заяви про закінчення виконавчого провадження.

Постановою головного державного Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Поліщук В.В. від 25 вересня 2017 року виконавче провадження НОМЕР_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ПП «Валтар» на користь ПАТ «Радикал Банк» суми боргу в розмірі 1 507 128,54 грн закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.173-174, том І). Припинено чинність арешту майна та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Поряд із цим, згідно Договору №1 про відступлення прав вимоги, укладеного 15 листопада 2016 року між ПАТ «Радикал Банк» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо», останнє набуло права вимоги до ПП «Валтар» за кредитним договором №КЛ-1689/2-980 від 25 грудня 2012 року з усіма додатками до нього (в т.ч. іпотечним договором від 25 грудня 2012 року та договором поруки №ДП-1689/1-980), а також до ОСОБА_3 .

Відповідно до Договору №1 про відступлення прав вимоги, укладеного 29 листопада 2016 року між ТОВ «ФК Інвест-Кредо» та ОСОБА_4 , останній набув права вимоги до ПП «Валтар» та ОСОБА_3 за кредитним договором №КЛ-1689/2-980 від 25 грудня 2012 року з усіма додатками до нього (в т.ч. іпотечним договором від 25.12.2012 та договором поруки №ДП-1689/1-980) (а.с.4-7, том ІІ).

З умов Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним 23 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Паллант Груп», вбачається, що останнє набуло всі права іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 25 грудня 2012 року між ПАТ «Радикал Банк» та ПП «Валтар» та посвідченим приватним нотаріусом Деребера Т.О.

Згідно договору купівлі-продажу від 31 серпня 2017 року, ТОВ «Паллант-Груп» передало у власність, а ОСОБА_2 прийняв нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши за них 1 300 000 грн.

07 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрований в реєстрі за №1648, щодо передачі в іпотеку нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №619), в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року задоволено позовні вимоги ПП «Валтар» до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ПАТ «Радикал Банк», приватний нотаріус Деребера Т.О., приватний нотаріус Апатенко М.А., Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, визнано припиненим іпотечний договір серія та номер 2206, виданий 25 грудня 2012 року приватним нотаріусом Деребера Т.О., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про реєстрацію іпотеки №17336752, відносно спірних нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 33508884.

Ухвалюючи вказане рішення суд дійшов висновку, що оскільки заборгованість за кредитним договором погашена, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у разі припинення основного зобов`язання іпотека припиняється, тому договір іпотеки підлягає припиненню.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року у справі №756/14230/17 відмовлено у задоволенні позову ПП «Валтар» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нотари О.І., ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І., ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі №756/14230/17 скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року та ухвалено нове, яким позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нотари О.І. №36500068 від 07 серпня 2017 року про державну реєстрацію права власності на нежилі приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619) в літ. А, загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Паллант-Груп»; визнано недійсним договір купівлі-продажу №2174 від 31 серпня 2017 року укладений між ТОВ «Паллант-Груп» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І.; визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. №36863914 від 01 вересня 2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .

Як установлено судом в ході розгляду справи, відчуження майна на користь ТОВ «Паллант-Груп», а в подальшому на користь ОСОБА_2 відбулося під час дії заборони на відчуження спірного майна та арештів, які були накладені в межах судових розглядів, в ході виконавчого провадження та в забезпечення кредитного договору, а також поза волею позивача.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №756/14230/17 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року у справі №756/14230/17 позовні вимоги ПП «Валтар» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нотари О.І., ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І., ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса, визнання недійсним договору купівлі-продажу залишено без задоволення.

В указаному рішенні судом установлено, що майно ПП «Валтар», а саме нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 619), в літері «А», загальною площею 196,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вибули з володіння ПП «Валтар» після припинення зобов`язання, всупереч принципам добросовісності та справедливості, поза волею зазначеного підприємства.

Відмовляючи у задоволенні вказаного вище позову суд виходив з того, що єдиним належним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовом про витребування цього майна з чужого незаконного володіння останнього набувача.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно частини першої статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною.

За змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Так, відповідно до статей 387, 388 ЦК України встановлені вимоги, коли власник майна має право витребувати з чужого незаконного володіння майно. Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння - тобто «віндикація».

Отже власник майна з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом положень частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

У частині 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як визначено у статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 5 цієї статті іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що однією з засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність (стаття 3 ЦК України).

З матеріалів даної справи та встановлених судами обставин вбачається, що протягом 2014-2016 років ОСОБА_3 , як фінансовий поручитель, сплатив на користь первинного кредитора кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року у справі №754/10293/14-ц.

Постановою головного державного Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Поліщук В.В. від 25 вересня 2017 року виконавче провадження НОМЕР_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ПП «Валтар» на користь ПАТ «Радикал Банк» суми боргу в розмірі 1 507 128,54 грн закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.173-174, том І). Припинено чинність арешту майна та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Враховуючи викладене, зобов`язання ПП «Валтар» перед ПАТ «Радикал Банк» були припинені з моменту останнього платежу, здійсненого на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року у справі №754/10293/14-ц у грудні 2016 року.

Окрім того, отримавши 01 березня 2017 року від ОСОБА_4 вимогу від 10 лютого 2017 року про усунення порушень, ПП «Валтар» повідомило нового кредитора про повне виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 22 та 23 травня 2017 уклав з ТОВ «Паллант Груп» договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, на підставі якого 07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щуром О.І. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ТОВ «Паллант-Груп», яке в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2017 року продало спірні приміщення ОСОБА_2 .

Таким чином, нові кредитори ОСОБА_4 та ТОВ «Паллант-Груп» не перевірили посилань ПП «Валтар» на припинення основного зобов`язання у зв`язку з його виконанням і вжили дій, за наслідками яких ПП «Валтар» позбавлено права власності на належні йому нежитлові приміщення.

Отже, з власності ПП «Валтар» поза його волею вибули належні йому на праві власності нежитлові приміщення з №1 по №14 (групи приміщень №619) (в літ. А), загальною площею 196,80 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки реалізація прав іпотекодержателем на звернення стягнення на предмет іпотеки обмежується чинністю боргових зобов`язань, які, як вже зазначалось вище, були припинені з моменту виплати наявної заборгованості.

Вищевказане підтверджується обставинами, встановленими у справі №756/14230/17, які мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи.

Зважаючи на викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відчуження спірних нежилих приміщень ТОВ «Паллант-Груп», а в подальшому ОСОБА_2 , відбулося поза волею позивача, під час дії заборони на відчуження майна та арештів, накладених в межах судових процесів, виконавчих проваджень та у якості забезпечення кредитного договору, за відсутності заборгованості та основного зобов`язання та на підставі припиненого договору іпотеки, що взагалі виключало законну можливість відчуження спірних нежилих приміщень.

Окрім того, з огляду на висновки, яких дійшов суд у справі №756/14230/17, ТОВ «Паллант-Груп» та ОСОБА_2 не набули права власності на спірні нежитлові приміщення, у зв`язку з чим ОСОБА_2 не мав права укладати з ОСОБА_1 оспорюваний договір іпотеки.

На підставі викладеного, враховуючи, що договір іпотеки укладений всупереч вимог чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання його недійсним.

Посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №521/8368/15-ц щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у разі задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у відповідача ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, є необґрунтованими, оскільки предмет спору та обставини даної справи та справи №521/8368/15-ц не є тотожними.

У даній справі, враховуючи обставини незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, відсутні порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

При цьому, ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не звертався, до поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги не приєднався, а отже не висловлював звою незгоду з ухваленим рішенням щодо витребування у нього спірного майна.

Доводи апелянта, що при посвідченні договору іпотеки нотаріус перевіряла відомості з реєстру по зареєстрованому об`єкту нерухомого майна, згідно яких спірне майно не перебувало під обтяженням, при цьому законом не встановлено обов`язку нотаріуса перевіряти відомості про обтяження щодо усіх попередніх право набувачів нерухомого майна, не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

Наявність арештів на момент реєстрації права доведена постановами виконавчої служби, Інформаційною довідкою №188293676 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій пошук інформації здійснено за адресою місцезнаходження спірного майна. При цьому, обов`язок реєстратора перевірити під час реєстрації права власності не нерухоме майно інформацію про наявність/відсутність арештів, накладених на таке майно, передбачений Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Натомість, як під час розгляду справи судом першої, так і апеляційної інстанції, доводи відповідачів про те, що на час відчуження спірного майна були відсутні відомості про його обтяження, не узгоджується з матеріалами справи та не підтверджені належними доказами.

Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 серпня 2018 року у справі №915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а, від 07 квітня 2020 року у справі №904/3657/18 є безпідставними та зводяться до власного тлумачення норм законодавства, оскільки не мають спільного предмета та обставин з даної справою.

На підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами, фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник