Рішення

від 15.06.2023 по справі 910/2577/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2023Справа № 910/2577/23

За позовомОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест"доПриватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"проскасування державної реєстрації прав власності Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Тетеря І.А.;

від відповідача: Клименко О.А.;

Маркова Т.Л.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2577/23 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест" (далі також - позивач, ОСББ "Еверест") до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі також - відповідач, ПрАТ "ХК "Київміськбуд") відповідно до якого позивач просить:

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674324480000): АДРЕСА_2 (номер запису про право власності: 48816974; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:06:20 год);

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674327180000): АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 48817053; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:18:06 год);

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674329780000): АДРЕСА_3 (номер запису про право власності: 48817119; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:47:54 год);

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674331480000): АДРЕСА_4 (номер запису про право власності: 48817166; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:58:37).

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 15.06.2023.

Представники сторін безпосередньо в судовому засіданні 15.06.2023 надали усні пояснення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2006 актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту прийнято в експлуатацію будинок по проспекту П. Григоренка, ж/м Осокорки-Північні, 7-А мкр. (І черга будівництва (житлова частина) в Дарницькому районі міста Києва.

Забудовником вказаного житлового будинку було Акціонерне товариство Холдингова компанія «Київміськбуд», яке у подальшому перейменоване в Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд».

Розпорядженням Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 29.09.2006 № 1111 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, надано вищезазначеному житловому будинку адресу: м. Київ, вул. Гришка, 9 (далі також - Будинок), а генпідрядника зобов`язано передати Будинок в експлуатацію експлуатаційній організації, якою на той момент було Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс».

25.12.2007 ОСББ «Еверест» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як стверджує позивач, відповідно до акту № 1/286, зареєстрованим 17.12.2007 у Головному управлінні житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ПрАТ «ХК «Київміськбуд» передало ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» квартири 1. 2. 3. 178, що знаходяться у будинку 9 по вул. Гришка у м. Києві, загальною площею 293,11 кв.м. для службових потреб.

10.01.2008 ОСББ «Еверест» звернулося до ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» з листом № 1 щодо передачі житлового комплексу Будинку з балансу ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на баланс ОСББ «Еверест».

У зв`язку з не передачею Будинку на баланс за відповідною вимогою, ОСББ «Еверест» звернулося до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008 у справі № 4/188 повністю задоволенні позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Еверест». Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» передати житловий комплекс будинку № 9 по вул. Гришка у м. Києві на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Еверест», в тому числі передати план земельної ділянки, технічних план будинку, план садиби будинку, технічну документацію на будинок (інвентарну справу, акт прийняття в експлуатацію з додатками, план зовнішніх мереж, план внутрішніх мереж, тощо), прийняття участь у роботі комісії з прийняття-передачі будинку, а також підписати акт про прийняття-передачу житлового комплексу будинку № 9 по вул. Гришка на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Еверест» та фактично передати на баланс житловий комплекс.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, як то передбачено положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається із доводів, викладених у позові, наприкінці 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на Спірні квартири, а саме:

- 10.12.2022 року о 17:06:20 год. за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48816974) Відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674324480000): квартира 1 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9;

- 10.12.2022 року о 17:18:06 год. за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48817053) Відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674327180000): квартира 2 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9;

- 10.12.2022 год о 17:47:54 год за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48817119) Відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674329780000): квартира 3 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9;

- 10.12.2022 17:58:37 год за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48817166) Відповідача на обект нерухомого майна (реєстраційний номер 2674331480000): квартира 178 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9.

Позивач вважає, що після введення Будинку в експлуатацію право власності у відповідача на спірні квартири не виникло. Враховуючи, що після введення Будинку в експлуатацію відповідач не отримав свідоцтво про право власності у відповідних органах та не зареєстрував право власності на спірні квартири, а натомість передав їх за актом № 1/286 для службових потреб експлуатуючій організації Будинку, то у відповідача не виникло право власності на спірні квартири. Спірні квартири є допоміжними приміщеннями Будинку і належать на праві спільної власності всім співвласникам багатоквартирного Будинку.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- позиція ОСББ «Еверест», що спірні квартири перейшли позивачу від попередньої експлуатуючої організації є власним судженням, яке не відповідає дійсності;

- позивач не надав до матеріалів справи жодних доказів, що відповідач має чи не виконав зобов`язань перед органами місцевого самоврядування, так само як і не надав доказів відносно повноважень позивача, щоб встановлювати чи стверджувати щодо виконання будь-яких нормативних актів, учасником яких він не являється та на якого дія цих нормативних актів не розповсюджується;

- власником спірних квартир як окремого об`єкта нерухомості є відповідач як замовник будівництва.

З вищенаведених обставин видно, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються права власності та речових прав на майно. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає себе та інших співвласників Будинку правомірними власниками спірного майна, а відповідач, у свою чергу, вважає себе правомірним володільцем спірних квартир.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до норм статті 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія

Як визначено нормами статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004 Справа № 1-2/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. В даному випадку необхідно розуміти, що правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів. Крізь призму обставин цього спору суд ураховує, що користування приміщенням передбачає можливість отримання певних корисних властивостей такого майна, а саме: можливість перебувати у приміщенні, доступ до приміщення, можливість користувача розміщувати у приміщенні своє майно, спроможність здійснювати у приміщенні певний вид діяльності тощо.

За приписами частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд також враховує положення статті 4 Житлового Кодексу України, за змістом якої до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, на які не поширюється правовий режим допоміжних приміщень.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 справі 906/1169/17, від 18.07.2018 у справі 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі 904/1040/18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитловими приміщенням є ізольовані приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Отже, визначення "допоміжне приміщення" серед іншого включає в себе підсобні приміщення. Підсобні приміщення за своїм статусом відносяться до допоміжних приміщень у структурі житлового будинку.

В той же час суд зазначає, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких забезпечується поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Предметом поданого у цій справі позову, є вимога про скасування державної реєстрації права власності ПрАТ "Київміськбуд" на об`єкт нерухомого майна (спірні квартири).

У постанові від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 Верховний Суд зробив висновок щодо застосування норми права, у якому зазначив, що пункти 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) необхідно застосовувати таким чином:

"За змістом пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), на відміну від частини 2 статті 26 цього Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, який (спосіб захисту) в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Зважаючи на те, що з 16.01.2020 матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, суд зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в позовній заяві, шляхом ухвалення судового рішення про скасування саме проведених державних реєстрацій речових прав на спірне нерухоме майно.

В той же час суд зазначає, що за змістом пункту 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 23.03.2023) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Крім того з частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 12.05.2022) було виключено норму про те, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Як стверджує позивач, спірні квартири були передані як службове приміщення ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" - управителю Будинку відповідно до Акту № 1/286. Також, свої позовні вимоги ОСББ "Еверест" обґрунтовує Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про розподіл загальної площі квартир у жилих будинках на 2007 рік" від 25.05.2007 №617, вказуючи, що на забудовників покладалися зобов`язання відносно передачі житла в порядку визначеному цим розпорядженням, в тому числі і щодо передачі службового житла.

Натомість, вказане вище Розпорядження не містить жодної інформації, що ПрАТ "Київміськбуд" було зобов`язане передати службове житло по вул. Гришка, 9 у м. Києві - а саме спірні квартири №№ 1, 2, 3, 178.

Крім того, Розпорядження стосувалося зобов`язань забудовників щодо житлових будинків, які вводяться в експлуатацію у 2007 році. Будинок, у той же час, введений в експлуатацію в 2006 році.

Статтею 118 Житлового кодексу України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Постановою ради Міністрів УРСР "Про службові жилі приміщення" від 04.02.1988 № 37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Пунктом 5 Постанови Ради Міністрів УРСР "Про службові жилі приміщення" від 04.02.1988 № 37 визначено, що облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень.

Отже, статус жилому приміщенню (квартирі) як службовій надається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті адміністрації на підставі прийнятого нею рішення та яка здійснює облік таких службових жилих приміщень.

Як вбачається з листа Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 07.11.2022 та листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення від 01.11.2022 - рішення про включення до складу службових приміщень спірних квартир №№ 1, 2, 3, 178 по вул. Гришка, 9 у м. Києві не приймалося та в журналі обліку службових приміщень відсутня відповідна інформація.

У той же час, матеріалами справи підтверджуються, що з 2007 року ПрАТ "ХК "Київміськбуд" за Актом № 1/286 передало ТОВ "Ковальська-Житлосервіс", як обслуговуючій організації спірні квартири для користування - службових потреб.

ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" листом від 20.01.2023 підтвердила, що квартири №№ 1, 2, 3, 178 по вул. Гришка, 9 у м. Києві дійсно знаходилися в користуванні, але їх власником є ПрАТ "ХК "Київміськбуд".

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Положеннями ст. 876 Цивільного кодексу України встановлено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Як стверджує відповідач та не було спростовано позивачем, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" є замовником будівництва житлового будинку по вул. М. Гришка, 9 у м. Києві в якому знаходяться спірні квартири №№ 1, 2, 3, 178, що підтверджується Актом приймання в експлуатацію від 10.08.2006.

Отже, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" мало юридичне право на реєстрацію права власності на спірні квартири.

Частиною 1 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що спірні квартири АДРЕСА_5 є окремими об`єктами нерухомості, право на які підлягає реєстрації відповідно до положень чинного законодавства. Позивачем не доведено, що вказані квартири є спільним майно багатоквартирного будинку в розумінні Закону України "Про особливості здійснення прав власності у багатоквартирному будинку".

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обставини викладені Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Еверест" в позовній заяві та під час судового засідання з розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.06.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко