Постанова

від 19.09.2023 по справі 910/2577/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. Справа№ 910/2577/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Станіка С.Р.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 19.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 (повний текст складено 21.06.2023)

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023(повний текст складено 18.07.2023)

за заявою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення витрат на правову допомогу

у справі № 910/2577/23(суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про скасування державної реєстрації прав власності,

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест" (далі - ОСББ "Еверест") звернулось до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПрАТ "ХК "Київміськбуд") відповідно до якого позивач просив:

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674324480000): квартира 1, за адресою: м. Київ, вул. Гришка Михайла (Дарницький р-н), буд. 9 (номер запису про право власності: 48816974; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:06:20 год);

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674327180000): квартира 2, за адресою: м. Київ, вул. Гришка Михайла (Дарницький р-н), буд. 9 (номер запису про право власності: 48817053; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:18:06 год);

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674329780000): квартира 3, за адресою: м. Київ, вул. Гришка Михайла (Дарницький р-н), буд. 9 (номер запису про право власності: 48817119; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:47:54 год);

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674331480000): квартира 178, за адресою: м. Київ, вул. Гришка Михайла (Дарницький р-н), буд. 9 (номер запису про право власності: 48817166; дата, час державної реєстрації: 10.12.2022 о 17:58:37).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСББ "Еверест" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що спірні квартири належать на праві спільної власності всім співвласникам багатоквартирного будинку; у відповідача відсутнє право власності на спірні квартири; позивач звернувся з позовними вимогами спосіб захисту якого прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

28.06.2023 до суду від відповідача надійшла заява про стягнення витрат на правову допомогу за наслідками розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 заяву ПрАТ "ХК "Київміськбуд" про стягнення витрат на правову допомогу задоволено. Стягнуто з ОСББ "Еверест" на користь ПрАТ "ХК "Київміськбуд" 115 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСББ "Еверест" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.

Скаржник вказував, що судом першої інстанції помилково прийнято ухвалу, а не додаткове рішення, як передбачено ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України; відповідачем не було надано доказів фактичного понесення витрат за отриману правову допомогу, яку він просить відшкодувати, а отже у відшкодування заявлених витрат суд мав відмовити; розмір заявлених витрат є очевидно завищеним.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023, у складі колегії суддів: Гончаров С.А. (головуючий), судді Станік С.Р., Яковлєв М.Л., відкрито апеляційне провадження на оскаржувану ухвалу та призначено справу до розгляду на 22.08.2023.

07.08.2023 до суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 відкрито апеляційне провадження на оскаржуване рішення; об`єднано апеляційні скарги в одне провадження; розгляд справи призначено на 19.09.2023.

06.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу, а також заява про відшкодування понесених судових витрат з попереднім розрахунком суми.

19.09.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на участь представника в іншому судовому засіданні.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що, позивач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги та про її розгляд в Київському апеляційному господарському суді та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.

В судовому засіданні 19.09.2023 представники відповідача заперечували вимоги апеляційних скарг, вказували на обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції.

Позивач не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду неявка його представників не перешкоджає розгляду апеляційних скарг за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.08.2006 актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту прийнято в експлуатацію будинок по проспекту П. Григоренка, ж/м Осокорки-Північні, 7-А мкр. (І черга будівництва (житлова частина) в Дарницькому районі міста Києва.

Забудовником вказаного житлового будинку було АТ ХК "Київміськбуд", яке у подальшому перейменоване в ПрАТ "ХК "Київміськбуд".

Розпорядженням Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації № 1111 від 29.09.2006 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, надано вищезазначеному житловому будинку адресу: м. Київ, вул. Гришка, 9 (далі - Будинок), а генпідрядника зобов`язано передати Будинок в експлуатацію експлуатаційній організації, якою на той момент було ТОВ "Ковальська-Житлосервіс".

25.12.2007 ОСББ "Еверест" було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як стверджує позивач, відповідно до акту № 1/286, зареєстрованим 17.12.2007 у Головному управлінні житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ПрАТ "ХК "Київміськбуд" передало ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" квартири 1, 2, 3, 178, що знаходяться у буд. 9 по вул. Гришка у м. Києві, загальною площею 293,11 кв.м. для службових потреб.

10.01.2008 ОСББ "Еверест" звернулося до ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" з листом № 1 щодо передачі житлового комплексу Будинку з балансу ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" на баланс ОСББ "Еверест".

У зв`язку з не передачею Будинку на баланс за відповідною вимогою, ОСББ "Еверест" звернулося до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008 у справі № 4/188 задоволенні позовні вимоги ОСББ "Еверест". Зобов`язано ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" передати житловий комплекс будинку № 9 по вул. Гришка у м. Києві на баланс ОСББ "Еверест", в тому числі передати план земельної ділянки, технічних план будинку, план садиби будинку, технічну документацію на будинок (інвентарну справу, акт прийняття в експлуатацію з додатками, план зовнішніх мереж, план внутрішніх мереж, тощо), прийняття участь у роботі комісії з прийняття-передачі будинку, а також підписати акт про прийняття-передачу житлового комплексу будинку № 9 по вул. Гришка на баланс ОСББ "Еверест" та фактично передати на баланс житловий комплекс.

Як вбачається із доводів, викладених у позові, наприкінці 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на спірні квартири, а саме:

- 10.12.2022 о 17:06:20 год. за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48816974) відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674324480000): квартира 1 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9;

- 10.12.2022 о 17:18:06 год. за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48817053) відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674327180000): квартира 2 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9;

- 10.12.2022 о 17:47:54 год. за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48817119) відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674329780000): квартира 3 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9;

- 10.12.2022 17:58:37 год. за заявою представника ПрАТ "ХК "Київміськбуд" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 48817166) відповідача на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2674331480000): квартира 178 за адресою: м. Київ, вулиця Гришка Михайла (Дарницький р-н), будинок 9.

Позивач вважає, що після введення Будинку в експлуатацію відповідач не отримав свідоцтво про право власності у відповідних органах та не зареєстрував право власності на спірні квартири, а натомість передав їх за актом № 1/286 для службових потреб експлуатуючій організації Будинку, то у відповідача не виникло право власності на спірні квартири. Спірні квартири є допоміжними приміщеннями Будинку і належать на праві спільної власності всім співвласникам багатоквартирного Будинку.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до норм статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія

Як визначено нормами статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 справа № 1-2/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до норм статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. В даному випадку необхідно розуміти, що правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів. Крізь призму обставин цього спору суд ураховує, що користування приміщенням передбачає можливість отримання певних корисних властивостей такого майна, а саме: можливість перебувати у приміщенні, доступ до приміщення, можливість користувача розміщувати у приміщенні своє майно, спроможність здійснювати у приміщенні певний вид діяльності тощо.

За приписами частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом також враховані положення статті 4 Житлового Кодексу України, за змістом якої до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, на які не поширюється правовий режим допоміжних приміщень.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 справі 906/1169/17, від 18.07.2018 у справі 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі 904/1040/18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитловими приміщенням є ізольовані приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Отже, визначення "допоміжне приміщення" серед іншого включає в себе підсобні приміщення. Підсобні приміщення за своїм статусом відносяться до допоміжних приміщень у структурі житлового будинку.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких забезпечується поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Предметом поданого у цій справі позову, є вимога про скасування державної реєстрації права власності ПрАТ "Київміськбуд" на об`єкт нерухомого майна (спірні квартири).

У постанові від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 Верховний Суд зробив висновок щодо застосування норми права, у якому зазначив, що пункти 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) необхідно застосовувати таким чином:

"За змістом пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), на відміну від частини 2 статті 26 цього Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, який (спосіб захисту) в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Зважаючи на те, що з 16.01.2020 матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, судом першої інстанції вірно зазначено про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в позовній заяві, шляхом ухвалення судового рішення про скасування саме проведених державних реєстрацій речових прав на спірне нерухоме майно.

В той же час суд зазначає, що за змістом пункту 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 23.03.2023) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Крім того з частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 12.05.2022) було виключено норму про те, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Як стверджує позивач, спірні квартири були передані як службове приміщення ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" - управителю Будинку відповідно до акту № 1/286. Також, свої позовні вимоги ОСББ "Еверест" обґрунтовує розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про розподіл загальної площі квартир у жилих будинках на 2007 рік" № 617 від 25.05.2007, вказуючи, що на забудовників покладалися зобов`язання відносно передачі житла в порядку визначеному цим розпорядженням, в тому числі і щодо передачі службового житла.

Натомість, вказане вище розпорядження не містить жодної інформації, що ПрАТ "Київміськбуд" було зобов`язане передати службове житло по вул. Гришка, 9 у м. Києві - а саме спірні квартири №№ 1, 2, 3, 178.

Крім того, розпорядження стосувалося зобов`язань забудовників щодо житлових будинків, які вводяться в експлуатацію у 2007 році. Будинок, у той же час, введений в експлуатацію в 2006 році.

Статтею 118 Житлового кодексу України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Постановою ради Міністрів УРСР "Про службові жилі приміщення" № 37 від 04.02.1988 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень.

Отже, статус жилому приміщенню (квартирі) як службовій надається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті адміністрації на підставі прийнятого нею рішення та яка здійснює облік таких службових жилих приміщень.

Як вбачається з листа Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 07.11.2022 та листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення від 01.11.2022 - рішення про включення до складу службових приміщень спірних квартир №№ 1, 2, 3, 178 по вул. Гришка, 9 у м. Києві не приймалося та в журналі обліку службових приміщень відсутня відповідна інформація.

У той же час, матеріалами справи підтверджуються, що з 2007 року ПрАТ "ХК "Київміськбуд" за актом № 1/286 передало ТОВ "Ковальська-Житлосервіс", як обслуговуючій організації спірні квартири для користування - службових потреб.

ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" листом від 20.01.2023 підтвердила, що квартири №№ 1, 2, 3, 178 по вул. Гришка, 9 у м. Києві дійсно знаходилися в користуванні, але їх власником є ПрАТ "ХК "Київміськбуд".

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Положеннями ст. 876 ЦК України встановлено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Як стверджує відповідач та не було спростовано позивачем, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" є замовником будівництва житлового будинку по вул. М. Гришка, 9 у м. Києві в якому знаходяться спірні квартири №№ 1, 2, 3, 178, що підтверджується актом приймання в експлуатацію від 10.08.2006.

Отже, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" мало юридичне право на реєстрацію права власності на спірні квартири.

Частиною 1 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Враховуючи встановлене, спірні квартири є окремими об`єктами нерухомості, право на які підлягає реєстрації відповідно до положень чинного законодавства. Позивачем не доведено, що вказані квартири є спільним майном багатоквартирного будинку в розумінні Закону України "Про особливості здійснення прав власності у багатоквартирному будинку".

Таким чином, обставини викладені позивачем в позовній заяві не знайшли свого підтвердження, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Стосовно оскаржуваної ухвали, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позов відповідачем було заявлено орієнтовний розрахунок судових витрат на послуги адвоката.

Рішення суду у справі ухвалене 15.06.2023, а заяву про розподіл витрат надіслано до суду 20.06.2023 (відповідно до штампу на конверті). Тобто, відповідачем відповідну заяву подано з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України.

В заяві від 20.06.2023 відповідачем заявлено до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 115 000,00 грн.

Заперечуючи витрати понесені відповідачем на правничу допомогу, позивач посилався на те, що заявником не було надано доказів їх фактичної оплати і їх розмір є очевидно завищеним.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 р. у справі № 826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду № 910/13071/19 від 20.11.2020.

Як вбачається з п. 3.2 договору № 22011 від 10.08.2022 про надання правової (правничої допомоги), гонорар, порядок його обчислення та сплати встановлюється за погодженням сторін у додаткових угодах.

Згідно з п.п. 2, 3 додаткової угоди № 6 до договору, вартість послуг (гонорар) складає 100 000,00 грн. У випадку оскарження в апеляційній/касаційній інстанції ухвали суду першої інстанції за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, клієнт додатково сплачує за послугу (гонорар) підготовки процесуальних документів та участі в судових засіданнях у сумі 15 000,00 грн за супроводження кожної інстанції.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частина 3 статті 126 ГПК України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Вказану правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду № 922/1964/21 від 16.11.2022.

На доведення понесених витрат відповідачем надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 22011 від 10.08.2022; копію додаткової угоди № 6 від 28.02.2023; копію акту № 4 від 11.05.2023 на суму 15 000,00 грн; копію акту № 5 від 19.06.2023 на суму 100 000,00 грн.

Крім того, як вбачається з ухвали Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 910/2577/23, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" відмовлено в ухваленні додаткової постанови за заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Вказану ухвалу мотивовано тим, що оскільки, 31.05.2023 Північним апеляційним господарським судом не переглядалось рішення суду першої інстанції, прийнятого за результатами розгляду справи по суті (розгляд справи по суті у цій справі не завершений і місцевим господарським судом не приймалось рішення по суті вирішення спору), а предметом апеляційного оскарження була лише ухвала місцевого господарського суду про відмову у забезпеченні позову, то у колегії апеляційного господарського суду відсутні підстави для ухвалення додаткової постанови за заявою відповідача.

З огляду на наведене, питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції за перегляд Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 про відмову у забезпеченні позову, має бути вирішено за результатами розгляду спору по суті (подібний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 22.02 2022 у справі №910/5257/21).

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані відповідачем доведено розмір та обсяг витрат на професійну правничу допомогу, який становить 115 000,00 грн.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено надмірності понесених відповідачем витрат на правову допомогу та не надано доказів про наявність підстав зменшити розмір таких витрат.

Дослідивши подані відповідачем документи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами обсяг виконаних робіт (перелік яких зазначений в актах прийому-передачі правових послуг), а тому вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 115 000,00 грн правомірно задоволені.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Колегія суддів також зазначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (абз. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованості своїх апеляційних скарг, доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав, тож апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 та ухвалою від 13.07.2023 і підстав для їх скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги на оскаржуване рішення відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі № 910/2577/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі № 910/2577/23 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/2577/23 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/2577/23 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еверест".

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.11.2023 враховуючи перебування судді Станік С.Р. у відряджені з 25.09.2023 по 28.09.2023, у відпустці з 29.09.2023 по 27.10.2023 та враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відряджені з 14.10.2023 по 24.10.2023, у відпустці з 25.10.2023 по 10.11.2023.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді С.Р. Станік

М.Л. Яковлєв