Рішення

від 20.04.2023 по справі 910/903/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2023Справа № 910/903/23

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Мазура В.М. в порядку загального позовного провадження

справу № 910/903/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія

"Укренерго"

про стягнення 1 755 242,49 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Бахарєв М.А.;

від відповідача: Харченко М.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 1 755 242,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 01/00165-22 від 04.10.2022 в частині передачі передплаченого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 755 242,49 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

30.01.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.03.2023.

14.02.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує.

20.02.2023 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника ТОВ "Стілсервіс" про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" про розгляд справи №910/903/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

24.02.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

02.03.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 02.03.2023 представник позивача не з`явився.

Представник відповідача в засіданні суду подав клопотання про поновлення строку для подання заперечень на відповідь на відзив та у зв`язку з цим просив відкласти розгляд справи.

Суд задовольнив клопотання позивача про відкладення та клопотання про поновлення строку для подання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 підготовче засідання у справі відкладено на 23.03.2023.

06.03.2023 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника ТОВ "Стілсервіс" про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" про розгляд справи №910/903/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

20.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

20.03.2023 на адресу суду надійшло клопотання представника ТОВ "Стілсервіс" про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" про розгляд справи №910/903/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

23.03.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли заперечення щодо долучення заяви по суті справи та доказів до матеріалів справи, а також додаткові пояснення по справі.

Присутній у підготовчому засіданні 23.03.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив відмовити у долучені до матеріалів справи заперечень відповідача з доданими до нього доказами.

Представник відповідача просив долучити до справи заперечення на відповідь на відзив.

Суд задовольнив клопотання відповідача та долучив до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив з доданими до неї доказами.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 23.03.2023 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.04.2023.

27.03.2023 на адресу суду засобами поштового зв`язку повторно надійшли заперечення щодо долучення заяви по суті справи та доказів до матеріалів справи, а також додаткові пояснення по справі.

18.04.2023 на адресу суду та 19.04.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

19.04.2023 через канцелярію суду від відповідача отримано заперечення на

Присутній у судовому засіданні 01.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з посиланням на обставини, наведені в позовній заяві.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 20.04.2023, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

29.08.2022 Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" оприлюднено оголошення про проведення процедури відкритих торгів на веб-порталі https://prozorro.sale/auction/BSE001-UA-20220829-11096.

За результатами аукціону, який відбувся 05.09.2022, найбільш економічно вигідну пропозицію запропоновано Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс", про що зазначено у протоколі електронного аукціону №В5Е001-иА-20220829-11096 від 05.09.2022.

04.10.2022 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (за договором - постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" (переможець аукціону, протокол №В5Е001-иА-20220829-11096, як покупцем за договором) укладено Договір поставки №01/00165-22, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця металобрухт та вторинну сировину (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість постачальнику.

Відповідно до п. 1.2. Договору, під товаром сторони розуміють брухт чорних, кольорових, дорогоцінних металів та вторинну сировину (відходи дефективних скляних та фарфорових ізоляторів, обладнання б/в, що не придатне для подальшого використання) за номенклатурою та кількістю згідно Додатку №1 до договору, що утворилися в результаті здійснення операційної діяльності, поточних (капітальних) ремонтів, реконструкції та/або модернізації об`єктів, капітального будівництва тощо, та обліковується на балансі НЕК «Укренерго».

У п. 2.2. визначено, що загальна ціна договору становить 6 014 222,00 грн з ПДВ та включає:

- вартість брухту чорних та кольорових металів у розмірі 5 969 850,19 грн без ПДВ;

- вартість брухту дорогоцінних металів у розмірі 24 306,41 грн, у тому числі ПДВ 4 050,07 грн;

- вартість вторинної сировини (відходи дефективних скляних та фарфорових ізоляторів, обладнання б/в, що не придатне для подальшого використання) у розмірі 20 065,40 грн, у тому числі ПДВ 3 344,23 грн.

Умовами п. 2.4. сторони передбачили, що в ціну договору включено та покладається на покупця:

- підготовка товару до транспортування (розбирання, різання, сортування, видалення залишків горючих і мастильних речовин, подрібнення, пакування тощо);

- транспортування товару (навантаження, транспортування, розвантаження);

- очищення території, де зберігається товар (очистка території від сміття, непотрібних залишків на місці збереження тощо);

- будь-які інші витрати, пов`язані з поставкою товару за договором (у разі їх наявності).

Покупець здійснює оплату у розмірі 100% від ціни договору протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати укладення договору за реквізитами, вказаними у договорі (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, поставка товару здійснюється на умовах ЕХW згідно з Міжнародними правилами «Інкотермс» (редакція 2010 року).

Покупець вивозить товар з місця його розміщення, окремими партіями за свій рахунок (п. 5.2. Договору).

Відповідно до п. 5.6. Договору, датою поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання (для металобрухту) або видаткової накладної (для вторинної сировини). Право власності на товар, ризик випадкового знищення та пошкодження товару переходить до покупця в момент підписання сторонами акту приймання (для металобрухту) або видаткової накладної (для вторинної сировини).

Розділом 6 вказаного Договору погоджено права та обов`язки сторін, зокрема, покупець зобов`язаний:

- отримати товар від постачальника згідно з актами приймання (для металобрухту) або видатковими накладними (для вторинної сировини) та вивезти товар з місця його розташування своїми силами та за власний рахунок (п. 6.1.2);

- виконати власними силами або із залученням третіх осіб та за власний рахунок всі дії, передбачені п. 2.4 договору. Якщо покупець не виконає зобов`язання щодо очищення території після відвантаження товару, постачальник після попередження покупця (факс, електронна пошта) може звільнити зазначені території від сміття, непотрібних залишків тощо своїми силами або із залученням третіх осіб. Такі витрати постачальника компенсуються покупцем (п. 6.1.3);

- забезпечити своєчасне і належне приймання товару згідно з умовами договору (п.6.1.9).

Пунктами 9.1 та 9.2 договору передбачено, що покупець зобов`язується вивезти товар протягом 150 календарних днів з моменту підписання договору. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.03.2023.

Так, на виконання умов договору НЕК «Укренерго» здійснило поставку ТОВ «Стілсервіс» товару на загальну суму 4 030 932, 19 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується долученими до матеріалів справи підписаними ними актами приймання: №1 від 20.10.2022 на суму 765 981, 77 грн; №2 від 26.10.2022 на суму 819 958, 02 грн; №3 від 03.11.2022 на суму 808 298, 91 грн; №4 від 08.11.2022 на суму 802 283, 26 грн; №5 від 15.11.2022 на суму 91938, 52 грн; №6 від 15.11.2022 на суму 30 520, 82 грн; №7 від 15.11.2022 на суму 36 900, 89 грн; №8 від 15.11.2022 на суму 79 545, 43 грн; №9 від 06.12.2022 на суму 116 392, 00 грн; №10 від 08.12.2022 на суму 111 736, 32 грн; №11 від 08.12.2022 на суму 858, 01 грн; №12 від 09.12.2022 на суму 985, 79 грн; №13 від 09.12.2022 на суму 103 006, 92 грн; №14 від 12.12.2022 на суму 1 204, 85 грн; №15 від 12.12.2022 на суму 116 392, 00 грн; №16 від 14.12.2022 на суму 438, 13 грн; №17 від 14.12.2022 на суму 164, 47 грн; №18 від 14.12.2022 на суму 136 915, 98 грн; №19 від 14.12.2022 на суму 7 410, 10 грн (далі - акти).

Як зазначено вище, умовами договору передбачено купівлю у відповідача металобрухту та вторинної сировини, шляхом самовивозу позивачем останніх з місця їх розміщення. Реалізація товару має відбутись протягом 150 календарних днів з моменту підписання договору.

Як вбачається з підстав заявленого позову, НЕК «Укренерго» повідомила ТОВ «Стілсервіс» про неготовність до відвантаження металобрухту на загальну суму 1 755 242,49 грн, у зв`язку з його знаходженням під землею у ґрунті та у каналізаційних мережах, не передала товар на момент подання даної позовної заяви, а також відмовила у вимогах щодо його передачі належним чином, що є порушенням зобов`язань за договором з боку відповідача та підставою для звернення ТОВ «Стілсервіс» до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що позивачем належними доказами не доведено факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у ТОВ «Стілсервіс» на час звернення до суду з означеним позовом права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відтак, враховуючи умови п. 9.1. договору та в силу приписів ст.ст. 530, 663 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару у строк по 03.03.2023 включно.

Як свідчать матеріали справи, 18.10.2022 позивач звернувся до відповідача з Вимогою щодо належного виконання умов договору за вих. № 1018-2-1 від 18.10.2022, в якій просив відповідача привести товар у відповідність до умов Договору, шляхом здійснення його демонтажу та переміщення на склад за адресою, визначеною в Додатку № 1до Договору, у разі неможливості здійснення демонтажу товару - повернути сплачені грошові кошти у розмірі 1 755 242,49 грн.

Відповідач надав відповідь за вих. № 01/47802 від 28.10.2022, в якій з посиланням на умови п. 2.4., 6.1.3. Договору зазначив, що саме покупець -ТОВ «Стілсервіс», зобов`язаний за власний рахунок, власними силами або із залученням третіх осіб виконати, в тому числі, демонтаж нерозібраного обладнання, в якому знаходиться придбаний металобрухт, його транспортування, а також отримати всі необхідні дозволи, залучити до робіт персонал відповідної кваліфікації та забезпечити його необхідним спеціальним обладнанням.

05.12.2022 позивач звернувся до відповідача з Вимогою за вих. № 0512-2-1 від 05.12.2022, в якій просив повернути суму попередньої оплати в розмірі 1 755 242,49 грн за придбаний металобрухт - алюміній 25 та мідь 13, оскільки товар знаходиться в іншому місці, ніж визначено в Додатку № 1 до Договору, зокрема, під землею та в каналізації, що має наслідком неможливість встановити якісні та кількісні характеристики товару, що свідчить про неможливість покупця прийняти придбаний з договором товар.

Судом встановлено, що відповідач вимоги позивача про передачу товару або повернення коштів не виконав, посилаючись на те, що обов`язок з демонтажу нерозібраного обладнання, в якому знаходиться металобрухт, покладено саме на покупця товару за договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з пунктів 1.2, 2.2, 2.4, 3.2, 5.1, 5.2, 5.6 Договору під товаром сторони розуміють брухт чорних, кольорових, дорогоцінних металів та вторинну сировину (відходи дефективних скляних та фарфорових ізоляторів, обладнання б/в, що не придатне для подальшого використання) за номенклатурою та кількістю згідно додатку №1 до договору, що утворилися в результаті здійснення операційної діяльності, поточних (капітальних) ремонтів, реконструкції та/або модернізації об`єктів, капітального будівництва тощо, та обліковується на балансі НЕК «Укренерго».

Отже, виходячи з умов договору, позивачем було придбано саме металобрухт та вторинну сировину.

При цьому, ні з умов Договору, ні зі Специфікації - Додатку № 1 до Договору, не вбачається, що до складу металобрухту та вторинної сировини входить недемонтована лінія зв`язку, яка знаходиться не за вказаної в специфікації адресою, а під землею та в каналізації.

Згідно з п. 5.1 Договору, поставка товару здійснюється на умовах ЕХW згідно з Міжнародними правилами Інкотермс 2010.

Відповідно до умов ЕХW згідно з Міжнародними правилами Інкотермс 2010 продавець зобов`язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів.

Окрім того, продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для надання товару в розпорядження покупця.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 906/1176/17, в якій зазначено, що частина перша статті 664 ЦК України у сукупності з умовами поставки ЕХW Інкотермс 2010 передбачають обов`язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження та обов`язок покупця прийняти даний товар.

Проте, відповідачем не надано суду доказів, що товар на спірну суму був готовий до відвантаження позивачу, у належному місці, зокрема, не зазначено його точне місце знаходження, протяжність та не забезпечено можливість оглянути та перевірити товар.

Як встановлено судом, позивачем було придбано металобрухт, а саме брухт міді 13 та алюмінію 25. Зазначений металобрухт знаходиться всередині кабелів та вузлів, тобто для того, щоб позивач міг отримати чистий метал - необхідно вчинити дії з його очистки від ізоляції та іншого сміття.

Отже, передання товару в нерозібраному вигляді не означає його знаходження під землею чи в каналізації. Здійснення демонтажу окремих елементів кабельної лінії для отримання доступу до брухту міді та алюмінію не означає обов`язку позивача з викопування кабелю з-під землі, оскільки вказана обставина є істотною та мала бути зазначена як в оголошені про торги, так і в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Отже, оцінюючи представлені сторонами до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку щодо належного доказового обґрунтування ТОВ «Стілсервіс» неможливості отримати передплачений ним за Договором поставки № 01/00165-22 від 04.10.2022 товар на суму 1 755 242,49 грн.

За приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 06.11.2021.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання по передачі позивачу товару на суму 1 755 242,49 грн не виконав. Доказів повернення позивачу суми, сплаченої ним в якості попередньої оплати за товар, у розмірі 1 755 242,49 грн, відповідач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору про надання правової допомоги від 17.10.2018 та Додаткової угоди № 13 від 13.01.2023 до нього, Адвокатським об`єднанням «Курчин і партнери» було надано професійну правничу допомогу ТОВ «Стілсервіс».

Відповідно до умов Додаткової угоди № 13 від 13.01.2023, керуючись п.п. 1.1, 1.2., 2.1.4., 3.2.1, 4.1, 4.2 укладеного Договору про надання правової допомоги від 17.10.2018р. Сторони погодили наступний обсяг послуг з правової допомоги, вартість яких визначена у п. 2 цієї Угоди:

1. Підготовка позовної заяви ТОВ «СТІЛСЕРВІС» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (Код ЄДРПОУ: 00100227, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) про стягнення попередньої оплати за товар за Договором №01/00165-22 від 04.10.2022р. у розмірі 1 755 242 гри. 49 коп.;

- Підготовка відповіді на відзив, заперечень та інших заяв по суті справи; Підготовка процесуальних документів;

- Участь адвоката в судових засіданнях, в тому числі, в режимі відеоконференції.

Керуючись умовами укладеного Договору Сторони дійшли згоди стосовно розміру оплати послуг з правової допомоги Виконавця: вартість послуг, визначених в п.1 даної угоди, складає 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень без ПДВ та не залежить від обсягу наданої допомоги та кількості відпрацьованих годин.

На підставі платіжної інструкції № 7 від 13.01.2023 ТОВ «Стілсервіс» перерахувало на рахунок Адвокатського об`єднання «Курчин і партнери» 15000,00 грн з посиланням на Договір про надання правової допомоги від 17.10.2018 та додаткову угоду № 13 від 13.01.2023.

Крім того, 11.04.2023 сторони підписали Акт прийняття-передачі виконаних послуг від 11.04.2023 на суму 15000,00 грн, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідач під час розгляду справи заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним порівняно із часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, 10-а, оф. 13; код ЄДРПОУ 39445402) заборгованість у розмірі 1 755 242 грн 49 коп., судовий збір - 26 328 грн 64 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.06.2023.

Суддя А.І. Привалов