Рішення

від 12.06.2023 по справі 301/1136/23

ІРШАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 301/1136/23

2/301/355/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2023 р. м. Іршава

Іршавський районний судЗакарпатської області у складі:

головуючого суддіБобик О.І.,

за участю секретаря судового засідання Бабинець В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Іршава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Іршавська державна нотаріальна контора та Акціонерне товариство "Укрсиббанк" про встановлення факту неукладення договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, припинення обтяження та вилучення запису про заборону відчуження об`єкту нерухомого майна та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Іршавська державна нотаріальна контора, АТ "Укрсиббанк" про встановлення факту неукладення договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, припинення обтяження та вилучення запису про заборону відчуження об`єкту нерухомого майна та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, щожитловий будинок з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 вибув з власності її матері ОСОБА_3 не з її волі, а шляхом умислу відповідача ОСОБА_2 (онука) та його матері ОСОБА_4 .. Вони підробили підпис матері у договорі купівлі-продажу від 08.11.2005 року. В результаті таких дій відповідач набув право власності на це майно, яке потім передав в іпотеку, а вона позбавлена права власності на єдине житло. На час відкриття спадщини вона постійно проживала разом із матір`ю та була зареєстрована у цьому будинку, а відтак відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України прийняла спадщину.

Вказує, що підпис у договорі купівлі-продажу будинку не належить її матері, оскільки такий різниться від її підпису на інших документах. Також немає доказів, що ОСОБА_3 отримала на руки грошові кошти у сумі 66150,00 грн від продажу даного будинку. Крім того у договорі не зазначено про сплату її матір`ю податку до бюджету від продажу спірного будинку або звільнення від його сплати.

Стверджує і те, що в неї є сумніви щодо можливого укладення спірного договору її матір`ю, оскільки така була жінкою похилого віку - 78 років (немічний стан). Даний Будинок був єдиним місцем їхнього спільного з нею постійного проживання. Натомість відповідач ніколи не проживав у даному будинку та ніколи не утримував його.

Також її мати не могла продати будинок, оскільки на будівництво такого отримала кредит 06.04.1999 для ліквідації наслідків паводку 1998 від держави у сумі 10800 грн на строк 15 років, тобто до 06.04.2014.

Посилаючись на викладене просила суд: 1)встановити факт неукладення договору купівлі-продажу від 08.11.2005 житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Матіком Ю.А.;2)скасувати державну реєстрації права власності вказаного будинку за ОСОБА_2 ;3)припинити обтяження та вилучити запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна; 4) визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Іршавського районного суду від 24.04.2023 відкрито провадження у справі та справу призначено на підготовче засідання на 23.05.2023 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Іршавського районного суду від 23.05.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відзив на позов від відповідача не надходив.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, згідно позовної заяви справу просила розглянути без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив та не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8ст.178 ЦПК Українисуд вирішує справу за наявними матеріалами. Також відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на веб-сайті суду.

Представники третіх осіб Іршавської державної нотаріальної контори та Акціонерного товариство "Укрсиббанк" в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомленими належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як регламентовано частинами 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи вбачається,що 08 листопада 2005 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу за реєстровим № 3006, ОСОБА_3 (матір позивачки ОСОБА_1 ) продала ОСОБА_2 житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_2 (а.с.13-16).

Як наслідок цього ж дня, тобто 08.11.2005, даний будинок був зареєстрований за покупцем ОСОБА_2 , що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно(а.с.17-18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 від 21.08.2015 за актовим записом № 11(а.с.24).

Як видно з довідки виконавчого комітету Луківської сільської ради Іршавського району від 08.09.2020 за № 490, то на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_2 , згідно з погосподарськими відомостями, були зареєстровані її донька ОСОБА_1 (позивачка) та онука ОСОБА_5 (а.с.29).

Також згідно довідки виконавчого комітету Білківської сільської ради від 04.06.2021 Вих 221 у зв`язку із присвоєнням вулиць та перенумерацією будинків, будинку села Луково №351 присвоєно вулицю Українська та замінено на №20 (а.с. 30).

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При цьому, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Зазначене викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, містяться в ст. 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечитиЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним (частина перша статті 203, частина першастатті 215 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 657 ЦК України).

Згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку від 08.11.2005 року, такий укладений між ОСОБА_6 (мешканкою АДРЕСА_3 ) та Покупцем - ОСОБА_2 (мешканцем АДРЕСА_4 ) і посвідчений приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Матіко Ю.А. за реєстровим номером №3006.

Предметом оспорюваного Договору є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 75,60 кв.м., який належав на праві власності ОСОБА_3 в цілому.

Згідно вказаного договору, житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_7 відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Луківської сільради 20.09.2005 року на підставі рішення виконкому Луківської сільради від 15.09.2005 року за №32.

У позовній заяві позивачка посилалася на те, що підпис на договорі купівлі-продажу від 08.11.2005 року не належить її матері ОСОБА_3 , тобто такий є сфальсифікований відповідачем, оскільки підпис на спірному договорі не ідентичний підпису на паспорті НОМЕР_2 (а.с.19), заяві-зобов`язання від 06.04.1999 (а.с.20), кредитному договорі №10 від 06.04.1999 (а.с.21) та довіреності від 17.06.1999 (а.с. 22).

Стверджуючи про фальсифікацію підпису ОСОБА_3 на спірному договорі, позивачка не надала суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про підробленість підпису її матері на договорі, а заявлене нею клопотання про призначення почеркознавчої експертизи залишено без задоволення, оскільки таке не відповідало вимогам закону.

Також у позовній заяві позивачка стверджує про наявні у неї сумніви щодо можливості укладення спірного договору її матір`ю, враховуючи вік продавця ОСОБА_3 (78 років) на день укладення договору.

При цьому, суду не надано жодних доказів, які б свідчили, що власник майна ОСОБА_3 за станом здоров`я мала які-небудь перешкоди в укладенні оспорюваного договору, або в момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, що могло б стати підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Тобто, існує презумпція психічного здоров`я особи, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених іншими законами України.

Не знайшло свого підтвердження і посилання позивачки на наявність з боку відповідача ОСОБА_2 (онука матері позивачки - ОСОБА_3 ) протиправних дій під час укладення оспорюваного договору, які полягали у незаконному привласненні (заволодінні) будинку. Яких-небудь заборон щодо укладення договору купівлі-продажу між бабкою ( ОСОБА_3 ) та онуком ( ОСОБА_2 ) положення ЦК України також не містять. Не оспорювала умови та законність укладеного договору і сама продавець будинку, яка після укладення договору прожила ще біля 10 років.

Відповідно до положень ст. ст. 3 ч.1 п.3, 319 та 321 ЦК України,загальними засадами цивільного законодавства є, у тому числі, свободадоговору; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, будучи власником житлового будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 уклала відносно свого майна договір купівлі-продажу, тобто розпорядилася своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 334 ч.4 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Реєстрація права власності за новим власником відповідачем ОСОБА_2 проведена 08.11.2005 року.

Також позивачка посилається на те, що укладенням оспорюваного договору порушені її права, як користувача житлового будинку, оскільки як на день укладення договору купівлі-продажу, так і на даний час вона зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_2 , і такий будинок є єдиним житлом позивачки.

Однак, перехід права власності на житловий будинок не є безумовною підставою для втрати права користування житлом чи виселення з такого. Позовна заява та матеріали справи не містять доказів того, що позивачу чиняться які-небудь перешкоди в користуванні житловим приміщенням.

З матеріалів справи вбачається, що на день укладення договору 08.11.2005 року позивачка була зареєстрована в будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується ксерокопією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 від 20.06.2002 року з відміткою про реєстрацію міста проживання (а.с. 28). У тому ж будинку залишилися проживати як позивачка, так і її мати і після укладення договору купівлі-продажу будинку. За вказаною адресою проживала позивачка і на день смерті її матері ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою Луківської сільради №4980 від 08.09.2020 року (а.с.29). Не зважаючи на те, що з часу укладення договору минуло понад 15 років, позивачка ОСОБА_1 продовжує проживати у вказаному житловому будинку і на даний час.

Отже, позивачкою не надано доказів, які б підтверджували, що укладенням договору купівлі-продажу будинку від 08.11.2005 року, одноосібним власником якого була її мати - ОСОБА_3 , порушено її майнові права та інтереси.

Також позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про невідповідність оспорюваного договору купівлі-продажу вимогам закону та наявність підстав для визнання вказаного договору неукладеним чи недійсним.

За наведених обставин у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити, а відтак не підлягають задоволенню і похідні від неї вимоги позивачки про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем, припинення обтяження та вилучення запису про заборону відчуження об`єкту нерухомого майна.

Що стосується позовної вимоги позивачки про визнання за нею права власності в порядку спадкування на спірний будинок, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З матеріалів справи вбачається, що спадкоємець ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто задовго до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відчужила житловий будинок АДРЕСА_2 , тому такий не належав їй на день відкриття спадщини і не входить до складу спадкового майна, а тому у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування на спірний будинок слід відмовити.

Крім того, слід зазначити, що позивачка пред`являючи позов у цій частині не зазначила всіх необхідних відповідачів, зокрема ОСОБА_8 (онука померлої), яка згідно довідки виконавчого комітету Луківської сільської ради Іршавського району від 08.09.2020 за № 490 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 була зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що пред`явлений позов є необґрунтованим та недоведеним, а отже задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 203, 205 ЦК України, ст. ст. 13,76-81, 89, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Іршавська державна нотаріальна контора та Акціонерне товариство "Укрсиббанк" про встановлення факту не укладення договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, припинення обтяження та вилучення запису про заборону відчуження об`єкту нерухомого майна та визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.06.2023.

Суддя Іршавського

районного суду : О. І. Бобик