Рішення

від 22.06.2023 по справі 140/13065/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року ЛуцькСправа № 140/13065/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Волинська обласна рада про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивачі) звернулися з позовом до Цуманської селищної ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Волинська обласна рада (далі відповідач, третя особа) про визнання протиправним та скасування рішення Цуманської селищної ради №10/2 від 22.10.2021 «Про передачу майна».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2022, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою ВСУ від 14.03.2023 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанову ОСОБА_3 апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 скасовано; справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа Волинська обласна рада, про визнання протиправним та скасування рішення направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду. Підставою для скасування рішень судів І та ІІ інстанцій Верховним судом зазначено, що суди попередніх інстанцій зробили предчасний висновок про відсутність порушених прав позивачів як жителів територіальної громади Цуманської селищної ради, при цьому належним чином суди не перевірили та не дали оцінки доводам чи на час прийняття оскаржуваного рішення були враховані інтереси цих громадян та чи дотримано процедуру прийняття такого рішення радою.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 прийнято до провадження провадження у дану справу, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.

У додаткових поясненнях до позову від 03.05.2023 позивачі просять позов задовольнити повністю. Вказали, що згідно ч. 1 ст. 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стверджують, що водолікувальний корпус та будівля термального басейну знаходились в оренді КП «Санаторій матері і дитини «Пролісок» на підставі договору оренди нерухомого майна від 01.08.2020, пунктом 3.1 вказаного договору визначено розмір оренди, який становив 1 грн за 1 м2 в місяць за користування нерухомим майном, з подальшою індексацією.

Вважають, що оскаржуване рішення прийняте всупереч інтересам громади, оскільки внаслідок його прийняття з володіння громади безоплатно вибуло комунальне майно, а громада недоотримала доходи у виді орендної плати чи коштів від його приватизації/продажу на конкурентних умовах.

Селищна рада у додаткових поясненнях до позову від 24.04.2023 вказала, що питання щодо управління об`єктами комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст входять до компетенції відповідних рад та вирішуються ними на пленарних засіданнях, тому Цуманська селищна рада уповноважена розглядати рішення щодо, в тому числі, відчуження майна комунальної власності.

Переконані, що Цуманська селищна рада, приймаючи оскаржуване рішення діяла в інтересах громади, оскільки передане у спільну власність територіальних громад майно перебуває у складі єдиного майнового комплексу КП «Санаторій матері і дитини «Пролісок», засновником якого є Волинська обласна рада. Вказане підприємство розташоване на території Цуманської громади, сплачує до місцевого бюджету податки, а також продовжує задовольняти потреби як жителів громади, так і всієї області та України.

Відповідач вважає, що перебування вказаного майна у комунальній власності, окремо від іншого майна підприємства, шкодило б господарській діяльності підприємства.

Окрім того, зазначила, що прийняття оскаржуваного рішення було здійснено в межах та відповідно до вимог Регламенту Цуманської селищної ради, зокрема, проект рішення двічі розглядався на засіданнях постійної комісії селищної ради з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозабезпечення та транспорту, тобто комісії, до відання якої належить, зокрема розгляд питань щодо розпорядження об`єктами комунальної власності; чинне законодавство України не містить вимоги щодо обов`язкового проведення громадських слухань з приводу передачі майна комунальної власності; проект рішення був оприлюднений на веб-сайті Цуманської селищної ради 23.03.2021 о 08:20, тому депутати селищної ради і населення були або ж мали б бути ознайомлені із текстом оскаржуваного рішення, оскільки воно вже було оприлюднене на сайті селищної ради; Регламент Цуманської селищної ради передбачає можливість внесення та обговорення пропозицій про можливість включення до проекту порядку денного додаткових питань, якщо вони підготовлені відповідно до вимог нього регламенту (ст. 29 Регламенту), тобто селищний голова мав право «з голосу» внести пропозицію щодо включення оскаржуваного рішення до порядку денного, в свою чергу, більшістю депутатів селищної ради вказана пропозиція була підтримана, а тому включення до порядку денного оскаржуваного рішення відбулось відповідно до вимог Регламенту.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа на стороні відповідача Волинська обласна рада у додаткових поясненнях до позову від 02.05.2023 зазначила, що майно, передане з комунальної власності Цуманської селищної ради у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, від імені яких виступає Волинська обласна рада, з моменту створення (будівництва) та придбання майна ніколи не використовувалось самостійно Цуманською селищною радою (після завершення децентралізації) та Грем`яченською сільською радою (до моменту завершення децентралізації). Прибутку з його використання окремо відповідачем та його попередником (Грем`яченською сільською радою) не надходило. Зазначене майно стало результатом реалізації проекту PBU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько- українському прикордонні», сторонами якого виступали Волинська обласна рада, як Бенефіціар (Головний партнер), Гміна Біща (Партнер 1), Грем`яченська сільська рада (Партнер 2) та Громадська Організація «Волинське Товариство Вчених і Інноваторів» (партнер 3).

Крім того, вказала, що зазначене майно ніколи не використовувалось відповідачем для наповнення місцевого бюджету, тому прийняття рішення селищною радою та передача майна жодним чином на наповнення бюджету не впливала. Сплату податків до місцевого бюджету здійснює комунальне підприємство, яке, водночас, зареєстроване на території Цуманської селищної територіальної громади.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, перевіривши доводи позивачів, відповідача та третьої особи у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що Цуманському селищному голові надійшов лист від 02.03.2021 за №393/35/2-21 у якому Волинська обласна рада з метою збереження, обслуговування та ефективного використання водолікувального комплексу, діагностично-лікувального устаткування, просила розглянути питання про передачу приміщень водолікувального комплексу і термального комплексів та матеріальних активів у спільну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст Волинської області для подальшого використання комунальним підприємством «Санаторій матері і дитини «Пролісок».

З протоколу №4 від 09.07.2021 Цуманської селищної ради вбачається, що комісія з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозабезпечення та транспорту з метою збереження, обслуговування та ефективного використання водолікувального комплексу, діагностичного лікувального устаткування, вважала доцільним надати згоду на передачу матеріальних активів, що отримані в результаті реалізації проекту IPBU.01.02.00-78-484/11-00 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні» головному партнеру проекту Волинській обласні раді.

22.10.2021 Цуманська селищна рада керуючись ст. 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рішення Волинської обласної ради від 07.09.2017 №15/37 Про надання згоди на прийняття у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області приміщень водолікувального і термального корпусів та матеріальних активів, створених за результатами реалізації проекту PBU/0484/l1 Розвиток співробітництва в галузі санаторно- курортного туризму на польсько-українському прикордонні, клопотання Волинської обласної ради від 02.03.2021 № 393/35/2-21, з метою збереження, обслуговування та ефективного використання водолікувального комплексу, діагностично-лікувального устаткування, вирішила:

1. Передати з комунальної власності Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Волинської обласної ради будівлі у с. Грем`яче Луцького району Волинської області: водолікувального корпусу на вул. Грушевського, 101; громадського будинку (термального басейну) на вул. Грушевського, 101а, та матеріальні активи (згідно з додатком), створені за результатами реалізації проекту PBU/0484/11 Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні, а також земельні ділянки: площею 0,1 га (кадастровий номер: 0721881300:04:000:0891), площею 0,2589 га (кадастровий номер: 0721881300:01:001:0537), розташовані за адресою: вул. Грушевського, 100, с. Грем`яче Луцького району, Волинської області.

2. Цуманському селищному голові Анатолію Дорошуку та голові Волинської обласної ради Григорію Недопаду забезпечити передачу майна, зазначеного у пункті 1 рішення, у встановленому законом порядку, та в місячний термін підписати акти приймания-передачі.

Вважаючи рішення Цуманської селищної ради №10/2 від 22.10.2021 «Про передачу майна» протиправним, позивачі звернулися до суду з позовом.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2022, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою ВСУ від 14.03.2023 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанову Восьмою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 скасовано; справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа Волинська обласна рада, про визнання протиправним та скасування рішення направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам при новому розгляді справи, суд першої інстанції виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу ;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 8-9 частини першої статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому відповідачем може бути суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними діями, рішенням або бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другої статті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).

Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.

До того ж Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є правомірність рішення Цуманської с/р від 22.10.2021 «Про передачу майна», яким передано з комунальної власності Цуманської с/р у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Волинської облради будівлі у с. Грем`яче Луцького району Волинської області: водолікувального корпусу на вул. Грушевського, 101; громадського будинку (термального басейну) на вул. Грушевського, 101а, та матеріальні активи (згідно з додатком), створені за результатами реалізації проекту PBU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні», а також земельні ділянки: площею 0,1 га (кадастровий номер: 0721881300:04:000:0891), площею 0,2589 га (кадастровий номер: 0721881300:01:001:0537), розташовані за адресою: вул. Грушевського, 100, с. Грем`яче Луцького району Волинської області.

В обґрунтування порушення своїх прав та законних інтересів позивачами зазначено, що таке порушення має місце у зв`язку з тим, що внаслідок прийняття Цуманською с/р спірного рішення може бути заподіяно шкоди економічному добробуту громади, жителями якої є позивачі, оскільки передача об`єкта призведе до зменшення доходів місцевого бюджету, буде обмежено право на господарську діяльність з огляду на перехід об`єктів до відання обласної ради, а також може бути завдано шкоди іншим інтересам громади, що виражається в обмеженні доступу жителів до послуг, що надаються санаторно-курортним закладом, порушені трудових прав тощо. До того ж позивачі стверджують, що спірне рішення було прийняте без урахування думки жителів громади, зокрема, без проведення громадських слухань та, як наслідок, без надання можливості висловити представникам громади свої заперечення.

Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною четвертою статті 60 цього Закону районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Також пунктом 2 частини дев`ятої цієї ж статті визначено, що сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить прийняття рішень на пленарних засідань, зокрема, щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

З наведених норм убачається, що територіальні громади набувають права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі та з моменту прийняття рішення відповідною районною, обласною радою про надання згоди на передачу таких об`єктів. Тому прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу майна з комунальної власності до спільної власності обласної ради має наслідком виникнення в іншого суб`єкта публічного права (обласної ради) права власності на об`єкт нерухомого майна, відповідно, до останнього переходять усі майнові права на цей об`єкт.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 808/703/18 та від 30 січня 2019 року у справі № 814/917/18.

На підставі вищезазначеного слід дійти висновку, що питання щодо управління об`єктами комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст входять до компетенції відповідних рад та вирішуються ними на пленарних засіданнях, тому Цуманська селищна рада уповноважена розглядати рішення щодо, в тому числі, відчуження майна комунальної власності.

Разом із тим, спірне рішення Цуманської с/р № 10/2 від 22.10.2021 «Про передачу майна» має конкретно виражені правові наслідки для територіальної громади та її жителів, пов`язані з переходом права власності на відповідні об`єкти санаторно-лікувального комплексу, а тому, у разі підтвердження неправомірності прийняття Сільрадою такого рішення, права та інтереси територіальної громади Цуманської СР можуть бути порушені.

Судом встановлено, що майно передане з комунальної власності Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, від імені яких виступає Волинська обласна рада, з моменту створення (будівництва) та придбання майна не використовувалось самостійно Цуманською селищною радою (після завершення децентралізації) та Грем`яченською сільською радою (до моменту завершення децентралізації). Прибутку з його використання окремо відповідачем та його попередником (Грем`яченською сільською радою) не надходило. Зазначене майно стало результатом реалізації проекту PBU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько- українському прикордонні», сторонами якого виступали Волинська обласна рада, як Бенефіціар (Головний партнер), Гміна Біща (Партнер 1), Грем`яченська сільська рада (Партнер 2) та Громадська Організація «Волинське Товариство Вчених і Інноваторів» (партнер 3).

Відповідно до п. 7.1, 7.3. Додатку II - Загальні положення 7.1. Проекту PBU/0484/11 право власності, право інтелектуальної і промислової власності на результати Проекту, звіти і інші документи, що з ним пов`язані, належать Бенефіціару, тобто Волинській обласній раді.

За Проектом PBU/0484/11, іще на початковій стадії даного договору було визначено правовий статус майна, що буде створено за наслідками реалізації Проекту. Водночас, визначено термін, протягом якого заборонено отримувати прибуток із такого майна, відтак твердження позивачів про «упущені вигоди» не підтверджене відповідними доказами по справі.

Так, передане у спільну власність територіальних громад майно перебуває у складі єдиного майнового комплексу Комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок», засновником якого є Волинська обласна рада. Вказане підприємство розташоване на території Цуманської громади, сплачує до місцевого бюджету податки, а також продовжує задовольняти потреби як жителів громади, так і всієї області та України.

Передане майно: водолікувальний корпус та термальний басейн під`єднані до комунікацій, мереж комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок» та ним постійно використовувалось та використовується.

Стосовно ж питання наповнення місцевого бюджету, сплату податків до місцевого бюджету здійснює комунальне підприємство, яке, водночас, зареєстроване на території Цуманської селищної територіальної громади, що підтверджується дослідженою судом випискою з бюджетного програмного забезпечення про сплату підприємством податків та зборів до бюджету Цуманської ТГ (2021- 2023 роки), де, зокрема, вбачається, що за 2022 рік, підприємство сплатило понад 2,7 млн податків до місцевого бюджету.

Згідно довідки, наданої Комунальним підприємством «Санаторій матері і дитини «Пролісок» (додається) вбачається, що Єдиний соціальний внесок, що сплачується та сплачувався Санаторієм до місцевого бюджету (Цуманської селищної ради, на території якої підприємство зареєстроване) в період 2020, 2021 та 2022 років, Така сума сплаченого ЄСВ збільшувалася щорічно (1857643 грн, 2595414 грн та 2788141 грн, відповідно). Сума ПДВ за 2020 рік становила 724876 грн, за 2021 рік 2861985 грн та 2919505 грн. Розмір сплаченого ПДФО 1498427 грн за 2020 рік, 2002823 грн за 2021 та 2161428 грн за 2022 рік. Аналогічно, збільшувались розміри сплачених військового збору, екологічного податку, податку за користування надрами та спец використання води, податку на прибуток.

Відтак, враховуючи прийняття Цуманською селищною радою спірного рішення в жовтні 2021 року, економічні показники надходжень податків як до місцевого (Цуманської селищної ради), так і до державного бюджетів не зменшились, а збільшились. Відповідно, дані обставини спростовують твердження позивачів щодо неврахування економічних інтересів громади.

Крім того, суд зауважує, що усе передане майно знаходиться на території комунального підприємства Волинської обласної ради, при цьому автономне використання переданого за спірним рішенням водолікувального корпусу та басейну Цуманською селищною радою є неможливим ізза відсутності власних комунікацій та комплексу послуг, які забезпечує комунальне підприємство «Санаторій матері і дитини «Пролісок».

Інші інтереси громади також відповідачем порушені не були, оскільки мешканці громади не позбавлені права користування переданим майном і по даний час, екологічні ризики також відсутні, оскільки діяльність Санаторію не відноситься до шкідливих та не наносить шкоди довкіллю.

На підтвердження провадження підприємством активної діяльності судом досліджені скріншоти із сторінки Санаторій "Пролісок" у мережі «Фейсбук», які додані відповідачем до матеріалів позову, де підприємство надає усім бажаючим, в тому числі населенню громади перелік послуг, в тому числі, і в лікувальних басейнах.

Отже, доводи позивачів про те, що Цуманська селищна рада не переслідувала інтересів громади при прийнятті спірного рішення не обґрунтовані та не підтверджуються належними доказами, як і не підтверджені зазначення позивачами обмеження доступу жителів до послуг, що надаються санаторно-курортним закладом, порушення трудових прав чи інші негативні наслідки прийняття оскаржуваного рішення.

Окрім того, в аспекті здійснення контролю за законністю рішень та дій органів місцевого самоврядування, суд враховує, що відповідно до статті 5 Конституції України Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 7 Основного Закону також передбачено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

У свою чергу, згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частина перша статті 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Також статтею 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 71 цього ж Закону органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені також у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

З вищезазначених норм права слід дійти висновку, що сільські, селищні та міські ради як представницькі органи місцевого самоврядування є самостійними та непідконтрольними жодному державному органу під час виконання своїх власних повноважень.

Висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль, зокрема, звертатися до суду з позовом до органу місцевого самоврядування для оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади міститься у постановах Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21, від 1 вересня 2022 року у справі № № 440/7210/2, від 1 грудня 2022 року у справі № 340/6113/21, від 1 лютого 2023 року у справі № 260/2284/21 та від 14 лютого 2023 року у справі № 580/1374/22.

Водночас, відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.

Згідно з положеннями частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Надаючи офіційне тлумачення цієї норми права в аспекті положень статті 114 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом, тобто в судовому порядку.

Отже, відповідна сільська, селищна та міська рада є підзвітною, підконтрольною та відповідальною перед територіальною громадою; під час прийняття будь-яких рішень орган місцевого самоврядування має керуватися та діяти, головним чином, інтересами жителів територіальної громади, а тому прийняття рішення всупереч інтересам громади може бути підставою для оскарження такого рішення у судовому порядку.

Аналіз положень статті 5 (єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через, зокрема, органи місцевого самоврядування) та статті 140 (місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування) Конституції України дозволяє зробити висновок, що органи місцевого самоврядування, гарантуючи, у першу чергу, принципи законності, транспарентності (прозорості) та вторинності своїх владних повноважень від влади народу (мешканців відповідної територіальної громади, які обрали відповідні представницькі органи) є зацікавленими у тому, щоб підтримувати ініціативу щодо здійснення контролю за їх діяльність з боку адміністративного суду, збільшуючи довіру до своєї діяльності та рішень.

Щодо порушення дотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Питання щодо управління об`єктами комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст входять до компетенції Цуманської селищної ради та вирішується на пленарних засіданнях, тому така уповноважена розглядати рішення щодо відчуження майна комунальної власності.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону; склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку; правомочний склад ради - кількість депутатів обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради.

Рада вважається повноважною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради (частина четверта ст. 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифіковано Законом № 452/97-ВР від 15.07.97) органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

«Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду», - частина 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», «депутат місцевої ради наділений усією повнотою повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України».

В контексті викладеного суд зауважує, що більшістю голосів депутатів Цуманської селищної ради оскаржуване рішення включене до порядку денного, більшістю голосів депутатів прийнято оскаржуване рішення про передачу майна відповідно до вимог Регламенту, зокрема, проект рішення двічі розглядався на засіданнях постійної комісії селищної ради з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозабезпечення та транспорту, що підтверджується дослідженими судом копіями протоколів № 3 від 12.04.2021, № 4 від 09.07.2021, які містяться у матеріалах справи; проект рішення був оприлюднений на веб-сайті Цуманської селищної ради 23.03.2021 о 08:20, відтак, депутати селищної ради і населення були або ж мали б бути ознайомлені із текстом оскаржуваного рішення.

Разом із тим, суд звертає увагу, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Чинне законодавство України не містить вимоги щодо обов`язкового проведення громадських слухань з приводу передачі майна комунальної власності. Також, відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Як вбачається із наведеної норми, громадські слухання проводяться територіальною громадою, тобто самим населенням громади.

Під час судового розгляду знайшло своє підтвердження , що проект спірного рішення був оприлюднений на веб-сайті Цуманської селищної ради (http://cumanska.gromada.org.ua/news/1616480419/; дата оприлюднення: 23.03.2021 08:20). Отже, депутати селищної ради і населення були або ж мали можливість бути ознайомлені із текстом оскаржуваного рішення, оскільки воно вже було оприлюднене на сайті селищної ради.

Крім того, діючий Регламент Цуманської селищної ради передбачає можливість внесення та обговорення пропозицій про можливість включення до проекту порядку денного додаткових питань, якщо вони підготовлені відповідно до вимог нього регламенту (ст. 29 Регламенту), тобто селищний голова мав право «з голосу» (як зазначають Позивачі) внести пропозицію щодо включення оскаржуваного рішення до порядку денного. В свою чергу, більшістю депутатів селищної ради вказана пропозиція була підтримана, а тому включення до порядку денного оскаржуваного рішення відбулось відповідно до вимог Регламенту.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, що можуть бути допущені під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно можливих процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, порушення процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року у справі №813/1790/18.

З огляду на наведене, суд вважає, що суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення не було допущено протиправності дії, які мали б наслідком скасування такого рішення судом.

Відповідно до статті 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів про правомірність свого рішення. Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивачі суду не надали.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість дій відповідача, а тому, позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення №10/2 від 22.10.2021 Про передачу майна відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич