Ухвала

від 21.06.2023 по справі 755/14486/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №755/14486/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6886/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві заяву ОСОБА_1 про відмову від позову Приватного підприємства «ЮС-ЦЕНТР», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Адвокатське об`єднання «Любаренко та партнери», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном,

встановив:

у серпні 2021 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили відновити їх право користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від вказаної квартири директору ПП «ЮС-ЦЕНТР» ОСОБА_1 або іншому уповноваженому представнику підприємства.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках належала зазначена квартира. 2 червня 2013 року ОСОБА_4 уклала з ПП «ЮС-ЦЕНТР» договір оренди, відповідно до якого надала підприємству в оренду 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 з терміном оренди два роки десять місяців з подальшою автоматичною пролонгацією, але не довше, ніж до 2 вересня 2034 року. 1 вересня 2014 року ОСОБА_5 уклала аналогічний договір оренди 1/2 частку вказаної квартири.

Позивачі зазначали, що 4 червня 2013 року ОСОБА_4 взяла в суборенду у ПП «ЮС-ЦЕНТР» 1/2 частки спірної квартири з терміном оренди два роки десять місяців з подальшою автоматичною пролонгацією, але не довше, ніж до 2 вересня 2034 року, а 2 вересня 2014 року ОСОБА_4 взяла в суборенду у ПП «ЮС-ЦЕНТР» вже цілком всю спірну квартиру з терміном оренди два роки десять місяців з подальшою автоматичною пролонгацією, але не довше, ніж до 2 вересня 2034 року.

Позивачі посилалися на те, що 2 вересня 2014 року ПП «ЮС-ЦЕНТР» уклало з ОСОБА_4 договір доручення, відповідно до якого повірений зобов`язався від імені і за рахунок довірителя на власний розсуд проживати або здавати в інтересах довірителя в суборенду квартиру АДРЕСА_1 , що надана довірителю в оренду на підставі договору оренди 1/2 частки квартири від 2 червня 2013 року та договору оренди 1/2 частки квартири від 1 вересня 2014 року. Діючи в межах зазначеного договору ОСОБА_4 зробила капітальний ремонт у вищезазначеній квартирі, на який витратила кошти в розмірі 8 000 доларів США.

Позивачі зазначали, що 11 червня 2013 року ОСОБА_2 на підставі удаваного

договору дарування частки квартири став власником 1/2 частки спірної квартири, яка раніше належала ОСОБА_4 , а 19 грудня 2014 року на підставі мирової угоди, укладеної та затвердженої під час розгляду цивільної справи №753/21349/14, він став власником іншої 1/2 частки спірної квартири, яка раніше належала ОСОБА_5 .

Позивачі стверджували, що в порядку п.1 ст. 770 ЦК України ОСОБА_2 , як правонаступник ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , взяв на себе всі обов`язки перед ПП «ЮС-ЦЕНТР» по договорах оренди часток спірної квартири від 2 червня 2013 року та від 1 вересня 2014 року. Однак, в травні 2020 року ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3, які є засновниками Адвокатського бюро «Любаренко та партнери», змінили замки в квартирі АДРЕСА_1 і стали використовувати вказану квартиру для потреб Адвокатського бюро «Любаренко та партнери». При цьому вони сумісно заволоділи холодильником, меблями, кухонною технікою та іншими особистими речами, що знаходились в квартирі і належали ОСОБА_4 . Ніякі переговори в порядку досудового вирішення щодо повернення речей результату не дали, тому ОСОБА_4 звернулася до правоохоронних органів із заявою, щодо вчинення відносно неї кримінального правопорушення. Згідно з матеріалів кримінального провадження №12020105040000231, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань 15 липня 2020 року слідчим Нікітенко М.О. слідчого підрозділу дізнання Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції м. Києва, було встановлено, що 24 травня 2020 року Адвокатським бюро «Любаренко та партнери» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були змінені замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 , способом який виразився у самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні дій, що спричинили значну шкоду ОСОБА_4 , її інтересам (самоправство), чим було скоєно злочин, передбачений ст. 356 КК України.

Позивачі зазначали, що таким чином у них з 24 травня 2020 року виникли перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ПП «ЮС-ЦЕНТР» в особі директора ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

ПП «ЮС-ЦЕНТР» в особі директора ОСОБА_1 зазначає про безпідставність посилання суду першої інстанції на необхідність нотаріального посвідчення договору оренди у відповідності до положень ст. 793 ЦК України, оскільки у всіх договорах термін оренди складає два роки десять місяців з подальшою автоматичною пролонгацією через кожні два роки і десять місяців. В юридичній практиці існують випадки, коли сторони договору передбачають його автоматичне продовження і тоді договори розглядаються як два окремі правочини, а тому не вважається, що вони перевищують термін дії в три роки, тому нотаріальне посвідчення таких договорів не потрібне.

ПП «ЮС-ЦЕНТР» в особі директора ОСОБА_1 вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на положення ч. 1 ст. 230 ЦК України, оскільки обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування. Разом з цим, жодна з сторін договору в порядку ст. 825 ЦК України не зверталася до суду щодо дострокового розірвання договору оренди.

ПП «ЮС-ЦЕНТР» в особі директора ОСОБА_1 стверджує, що посилання суду першої інстанції на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є неприйнятним, так як предметом позову не є вимога щодо позбавлення наймачем права власності обдарованого на прийняте у власність майно. Предметом позову є вирішення питання щодо повернення речей, що знаходяться в квартирі, їх власникам.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що жодних договорів оренди з ОСОБА_4 або ПП «ЮС-ЦЕНТР» відповідачем укладено не було, а все що укладалось ОСОБА_4 та ПП «ЮС-ЦЕНТР» є сфабрикованим в її шахрайських цілях, щоб чинити тиск на відповідача. Крім того законодавством встановлено, що договори оренди строком на три роки і більше обов`язково укладаються в нотаріальній формі, тобто будь-які договори оренди, які ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , як директор ПП «ЮС-ЦЕНТР», фабрикують, є нікчемними правочинами, оскільки їх недійсність встановлена законом. Крім того, нікчемність поданих до суду договорів оренди 2013 та 2014 років вже встановлювалася судовими рішеннями у цивільних справах №755/14486/21, №755/13544/21, та №755/14954/20.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заявив клопотання про відмову від позову і просить провадження у справі закрити на підставі ст. 373 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_3 покладався на розсуд суду, відповідач ОСОБА_2 заперечував проти закриття провадження у справі та просив винести окрему ухвалу за фактом виявлення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, скоєного ОСОБА_4 та ОСОБА_1 при подачі до суду завідома неправдивих доказів.

Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , вважає, що клопотання позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частин першої, другої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

За пунктом 4 частини першої, частини другої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Відповідно до статті 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відмова від позову є процесуальним правом позивача, яке він здійснює на власний розсуд.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

Враховуючи, що право позивача ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та інтересах ПП «ЮС-ЦЕНТР», як його директор, відмовитися від позовної заяви, передбачено процесуальним законодавством, апеляційним судом роз`яснені ОСОБА_1 наслідки відмови від позову та наслідки закриття провадження у справі, у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що йому вказані наслідки зрозумілі, колегія суддів приймає відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Адвокатське об`єднання «Любаренко та партнери», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю та закриває провадження у справі.

При цьому, заперечення відповідача проти прийняття судом відмови позивача від позову, правового значення при вирішенні даного питання не мають.

Також колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали, оскільки апеляційний розгляд справи по суті проведений не був і апеляційним судом оцінка наданим доказам не надавалася.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися до правоохоронних органів самостійно.

Керуючись статтями 206, 255, 256, 373, 374, 381 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

прийняти відмову ОСОБА_1 від позову Приватного підприємства «ЮС-ЦЕНТР», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Адвокатське об`єднання «Любаренко та партнери», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року визнати нечинним.

Провадження за позовом Приватного підприємства «ЮС-ЦЕНТР», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Адвокатське об`єднання «Любаренко та партнери», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 23 червня 2023 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук