Рішення

від 15.06.2023 по справі 910/19552/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2023Справа № 910/19552/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто"

до Державного підприємства "Антонов"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа

про стягнення 16 165 094,00 грн.

за зустрічним позовом Державного підприємства "Антонов"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто"

2. Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"

про визнання недійсним договорів

представники сторін:

від ТОВ "Інтеравто": не з`явився

від ДП "Антонов": Слісаренко В.В.

від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи: не з`явився

від ТОВ "Фінансова компанія"Фактор Плюс": не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог позивача за первісним позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Антонов" 16165094,00 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Інноваційного договору №07/98 від 05.10.1998.

Короткий зміст позовних вимог позивача за зустрічним позовом

Державним підприємством "Антонов" подано до суду зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто", Державної інноваційної фінансово-кредитної установи та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання недійсними:

- договору №18/05-15/3 від 18.05.2015 відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Інтеравто" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс";

- договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс".

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що оспорювані договори відступлення права вимоги укладено без додержанням вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" задоволено: за рішенням суду присуджено до стягнення з Державного підприємства "Антонов" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" 16165094,00 грн основного боргу та 73080,00 грн витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Антонов" - відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №910/19552/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

19.11.2019 матеріали справи №910/19552/15 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Турчину С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 прийнято справу №910/19552/15 до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 17.12.2019.

09.12.2019 від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи надійшли пояснення по справі та клопотання про закриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні 17.12.2019, розглянувши клопотання третьої особи про закриття провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.

Так, клопотання про закриття провадження у справі мотивоване наявністю підстав для закриття провадження у справі згідно із п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки спір стосовно стягнення з ДП "Антонов" заборгованості за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998 вже розглянуто.

Так, заявник зазначає, що вимога Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про стягнення з ДП "Антонов" суми основного боргу у розмірі 16 165 194,00 грн з підстав не виконання умов інноваційного договору № 07/98 від 05.10.1998 була предметом розгляду у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258. Постановою Київського апеляційного господарського суд від 10.11.2010 №14/40- 30/415-6/388-38/258, яка є чинною, апеляційну скаргу ДП "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 року у справі № 14/40-30/415-6/388- 38/258 задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.09.2010 у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено Державній інноваційній фінансово-кредитній установі в задоволенні позовних вимог.

Одночасно, предметом позову у справі №910/19552/15 є вимога ТОВ "Інтеравто" (є новим кредитором на підставі договору про відступлення права вимоги) до ДП "Антонов" про стягнення 16 165 094,00 грн з підстав невиконання умов інноваційного договору № 07/98 від 05.10.1998.

Отже, ТОВ "ФК "Фактор Плюс" та пізніше ТОВ "Інтеравто", відповідно договорів про відступлення права вимоги набули права грошової вимоги, яку Державна інноваційна фінансово-кредитна установа вже намагалася стягнути з ДП "Антонов" і є рішення (постанова Київського апеляційного господарського суд від 10.11.2010 №14/40- 30/415-6/388-38/258), яке набрало законної сили про відмову у стягнення з ДП "Антонов" 16 165 094,00 грн.

За вказаних обставин, Установа вважає, що спір стосовно стягнення з ДП "Антонов" заборгованості за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998 вже розглянуто, у зв`язку з чим провадження у справі №910/19552/15 підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України. Як зазначено в мотивувальній частині постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 № 14/40-30/415- 6/388-38/258 "стягнення можливо лише після виконання інвестором (Державною інноваційною фінансово-кредитною установою) зустрічного обов`язку щодо перерахування повної суми внеску, необхідного для реалізації інноваційного проекту", який станом на час розгляду даної справи не перерахований.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Так, пунктом 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Зі змісту вказаних норм права можна зробити висновок, що однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Відтак, передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Предметом позовів у зазначених справах є вимога про стягнення з ДП "Антонов" заборгованості у розмірі 16165094,00 грн за інноваційним договором № 07/98 від 05.10.1998.

Однак, проаналізувавши судові рішення у справі № 14/40-30/415- 6/388-38/258 та позовну заяву ТОВ "Інтеравто", яка є предметом розгляду у справі №910/19552/15, суд вважає, що заявлені у даній справі №910/19552/15 позовні вимоги хоча й співпадають у їх розмірі (16165094,00 грн) з вимогами у іншій справі № 14/40-30/415-6/388-38/258, проте, ґрунтуються на різних матеріально-правових підставах.

За таких обставин відсутні, передбачені пунктом 3 частини першої статті 231 та пунктом 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, підстави для закриття провадження у даній справі.

У підготовчому засіданні 17.12.2019 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання третьої особи про закриття провадження у справі.

Протокольною ухвалою від 17.12.2019 відкладено підготовче засідання на 14.01.2020.

10.01.2020 від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи надійшли документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 910/20958/17.

14.01.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" надійшли письмові пояснення та заперечення проти клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 задоволено заяву Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зупинення провадження у справі №910/19552/15 задоволено та зупинено провадження у справі №910/19552/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/20958/17.

13.07.2021 через відділ діловодства суду від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №910/19552/15, оскільки судове рішення у справі №910/20958/17 набрало законної сили.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 позовні вимоги Державної інноваційної фінансово - кредитної установи задоволено повністю.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

Визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 поновлено провадження у справі №910/19552/15, продовжено провадження у справі № 910/19552/15, продовжено підготовче провадження у справі №910/19552/15 на 30 днів та призначено підготовче судове засідання у справі № 910/19552/15 на 05.08.2021.

Протокольною ухвалою від 05.08.2021 відкладено підготовче судове засідання на 09.09.2021.

09.09.2021 від ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та ДП "Антонов" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 09.09.2021 суд відмовив у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи, з підстав їх необґрунтованості.

У підготовчому засіданні 09.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.09.2021.

Протокольною ухвалою від 30.09.2021 відкладено судове засідання по суті на 04.11.2021.

04.11.2021 від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи надійшло клопотання про залучення до участі у справі процесуального правонаступника.

04.11.2021 від ДП "Антонов" надійшли клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні та клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 04.11.2021 суд відклав розгляд клопотання ДП "Антонов" про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою від 04.11.2021 відкладено судове засідання по суті на 02.12.2021.

02.12.2021 від ДП "Антонов" та Державної інноваційної фінансово-кредитної установи надійшли клопотання про відкладення судового засідання у справі №910/19552/15.

У судове засідання 02.12.2021 представники сторін не з`явилися.

Протокольною ухвалою від 02.12.2021 відкладено судове засідання по суті на 12.01.2022.

11.01.2022 від ДП "Антонов" надійшли клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні.

12.01.2022 від ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 12.01.2022 відкладено судове засідання по суті на 03.02.2022.

03.02.2022 від ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 03.02.2022 прибули представники ДП "Антонов" та Державної інноваційної фінансово-кредитної установи.

Представник ДП "Антонов" надав пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у справі, просив суд його задовольнити.

Представник Державної інноваційної фінансово-кредитної установи підтримав клопотання про зупинення провадження у справі та клопотання про залучення до участі у справі процесуального правонаступника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у задоволенні клопотання Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про залучення до участі у справі процесуального правонаступника відмовлено, постановлено повернутись у підготовче провадження та продовжено підготовче засідання, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та Державного підприємства "Антонов" про зупинення провадження у справі №910/19552/15 задоволено, зупинено провадження у справі № 910/19552/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/20958/17.

11.04.2023 через відділ діловодства суду від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у якому Державна інноваційна фінансово-кредитна установа зазначає, про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 поновлено провадження у справі № 910/19552/15, призначено підготовче судове засідання у справі № 910/19552/15 на 11.05.2023.

У підготовчому засіданні 11.05.2021 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 01.06.2023.

Протокольною ухвалою від 01.06.2023 відкладено судове засідання по суті на 15.06.2023.

Представник Державної інноваційної фінансово-кредитної, ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та ТОВ "Інтеравто" у судове засідання 15.06.2023 не з`явилися.

Судом враховано, що за змістом ст.129 Конституції України, п.10 ч.3 ст.2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вище наведене, оскільки за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, то неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 15.06.2023.

Представник ДП "Антонов" у судовому засіданні 15.06.2023 заперечив проти первісного позову, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав.

У судовому засіданні 15.06.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача за первісним позовом

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" обґрунтований невиконанням ДП "Антонов" передбаченого інвестиційним договором №07/98 від 05.10.1998 зобов`язання з повернення Державній інноваційній фінансово-кредитній установі як інвестору цільового вкладу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" зазначає, що відповідне право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до ДП "Антонов" за інноваційним договором відступлено Установою на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на підставі договору №15/05/15 від 15.05.2015 та у подальшому відступлено ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" на підставі договору №18/05-15-3 від 18.05.2015.

Позиція відповідача за первісним позовом

ДП "Антонов" проти позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" заперечує, посилаючись на наступне:

питання про наявність простроченої заборгованості ДП "Антонов" за договором перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою було предметом судового розгляду у справах № 14/40-30/415-6/388-38/258 та №36/472;

зобов`язання ДП "Антонов" перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою щодо фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним зобов`язанням по відношенню до зобов`язання ДП "Антонов" щодо реалізації програми та повернення інноваційної позики, а отже виконання останнім обов`язків за договором обумовлене належним фінансуванням зі сторони Державної інноваційної фінансово-кредитної установи;

неповернення ДП "Антонов", перерахованого інвестором внеску у розмірі 16165194,00 грн є передбаченим ч.3 ст.538 Цивільного кодексу України зупиненням виконання обов`язку на підставі того, що інвестор не виконав свій зустрічний обов`язок щодо перерахування повної суми внеску, необхідного для реалізації інноваційного проєкту;

для виникнення у Державної інноваційної фінансово-кредитної установи права вимагати повернення інноваційного внеску обов`язкове настання наступних передумов: виконання ДІФКУ обов`язку по перерахуванню інноваційного внеску в повному обсязі відповідно до умов договору та закінчення інноваційного проекту. Однак, на переконання відповідача, наразі відсутня жодна із зазначених умов.

Позиція позивача за зустрічним позовом

Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, позивач посилається на те, передумовою для укладення інноваційного договору була Постанова КМУ від 02.10.1998 №1575 "Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140", відповідно до якої Державний інноваційний фонд мав профінансувати в установленому порядку інноваційний проект "Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань", розроблений ДП "Антонов", у сумі 20 млн. грн. При цьому Головне управління Державного казначейства було зобов`язано забезпечити у 1998 році перерахування відповідачу-2 (Державній інноваційній фінансово-кредитній установі) коштів у сумі 20 млн. гривень для фінансування згаданого інноваційного проєкту.

У подальшому права та обов`язки Державного інноваційного фонду за інноваційним договором перейшли до ДІФКУ, яку було створено на виконання ст.19 Закону України "Про інноваційну діяльність", для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб`єктів господарювання різних форм власності.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що кошти, які були надані Державному підприємству "Антонов" з Державного бюджету України через Державний інноваційний фонд в рамках інноваційного договору, після завершення інноваційного проєкту мали б бути спрямовані відповідачем-2 на надання фінансової інноваційної підтримки суб`єктам інноваційної діяльності, у тому числі на нові інноваційні проєкти в авіаційній галузі.

Відтак, на переконання позивача оспорювані договори відступлення права вимоги укладено без додержанням вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави, що відповідно до приписів ст.228 ЦК України є підставою для визнання недійсним договорів.

Позиція відповідача-1 за зустрічним позовом

Відповідач-1 проти зустрічного позову заперечив, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, доказом чого може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак, позивач за зустрічним позовом не надав доказів існування зазначених рішень судів. Відповідач-1 вказує, що посилання зустрічного позивача на п.4 ст.19 Закону України "Про інноваційну діяльність" є необґрунтованим, оскільки цією нормою передбачено направлення до державного бюджету коштів, що отримані як повернення кредитів, які надані установою, у той час як предметом уступки є право вимоги коштів, що надавались Державним інноваційним фондом та його регіональними відділеннями, які в разі повернення згідно п. 22, 24 статуту спрямовуються до статутного фонду установи та використовуються для забезпечення статутної діяльності Установи.

Позиція відповідача-2 за зустрічним позовом

Заперечуючи позовні вимоги за зустрічним позовом Державна інноваційна фінансово-кредитна установа посилається на те, що ДП "Антонов":

не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору відступлення;

не підтверджено наявності наміру у відповідача-2 укласти такий договір відступлення, який є протиправним і суперечить інтересам держави та суспільства, а також яких саме протиправних наслідків прагнув досягти або досягнув відповідач-2 шляхом укладення договору відступлення, адже він діяв в межах норм Статуту та ставив за мету саме повернення в такий спосіб інноваційної позики, як цього і вимагають статутні завдання;

не доведено, що договір відступлення належить до господарських договорів, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Відповідач-2 наголошує, що зміст дговору про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015 не суперечить положенням чинного законодавства України і не порушує інтересів суспільства та/або держави.

Водночас, після направлення справи на новий розгляд відповідач-2 подав до суду письмові пояснення, у яких Державна інноваційна фінансово-кредитна установа зазначає, що повністю підтримує позов ДП "Антонов", просить суд задовольнити зустрічних позов та у задоволенні первісного позову відмовити повністю.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Обставини встановлені судом за первісним позовом та за зустрічним позовом

05.10.1998 між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (інвестор) та Державним підприємством "Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О.К. Антонова", правонаступником якого є Державне підприємство "Антонов" (підприємство) укладено інноваційний договір №07/98, предметом якого є реалізація інноваційного проєкту № 30-0019/98 "Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань" по впровадженню нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект. Для цього сторони домовляються докласти максимум зусиль для здійснення проекту, а саме: інвестор зобов`язується внести для здійснення проекту цільовий внесок у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а підприємство - виконати всі роботи з реалізації і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, вказаних у плані повернення платежів (ст. 1 інноваційного договору).

Згідно з п. 2.1. інноваційного договору наукові, технічні, економічні та інші вимоги до Проєкту, а також вимоги до виробництва та реалізації інноваційної продукції містяться в описі та характеристиках інноваційної продукції (або у техніко-економічних умовах до проекту) (Додаток 1).

У відповідності до пункту 2.2. інноваційного договору загальна вартість проекту 20000000,00 грн. Строки виконання проекту: початок 05.10.1998; закінчення 05.10.2001.

За змістом п.3.1., 3.2. договору інвестор зобов`язується внести у реалізацію Проєкту цільовий внесок у сумі 20000000,00 грн та перераховувати внески підприємству в розмірах і строки, вказані у календарному плані робіт.

Пунктами 4.1., 4.2., 4.9. інноваційного договору визначено, що підприємство зобов`язується: реалізувати Проект згідно з календарним планом робіт і досягти інноваційного результату, що міститься в описі та характеристиках інноваційної продукції (або в техніко-економічних умовах) до Проєкту; використовувати внесок інвестора (кошти, майно, об`єкти інтелектуальної або промислової власності) виключно на виконання Проєкту відповідно до його календарного плану робіт та кошторису витрат; повернути інвестору його внесок у строки і розмірах, вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору - 05.10.2001.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 "Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140" повернення інвестору його вкладу забезпечується Міністерством промислової політики України у формі договору поруки від 08.10.1998 № 1625-19/07 (пункт 7.1. інноваційного договору).

Договір, у відповідності до пункту 12.1. інноваційного договору, набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками інвестора та підприємства за умови забезпечення Міністерством промислової політики України гарантії повернення коштів та прийняття її інвестором. Дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов`язань, що виникли з договору та у зв`язку з ним.

На виконання умов інноваційного договору інвестор перерахував підприємству 16 165 194 грн (встановлено судовими рішеннями у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 за позовом Установи до Підприємства та Міністерства промислової політики України про стягнення 24706 601,55 грн).

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа на виконання умов інноваційного договору перерахувала Державному підприємству "Антонов" грошові кошти в сумі 16165194,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №5 від 05.11.1998 на суму 7000000,00 грн; №1 від 02.03.1999 на суму 4000000,00 грн; №6 від 24.12.1999 на суму 2000000,00 грн та №10 від 30.12.1999 на суму 3165194,00 грн.

17.09.2014 Державна інноваційна фінансово-кредитна установа направила на адресу ДП "Антонов" вимогу №12-555 про повернення позики у сумі 16165194,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 17.09.2014 та фіскального чеку №9864 від 17.09.2014.

ДП "Антонов" отримало вимогу 22.09.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте, інноваційну позику у повному обсязі не повернуло.

15.05.2015 між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (новий кредитор), укладено договір №15/05/15 про відступлення права вимоги (договір №15/05/15) в пункті 1.1. якого погодили, що первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Державного підприємства "Антонов" (боржник), а саме право вимагати повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, суми (цільового вкладу) за інноваційним договором (основний договір), укладеним між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Державним підприємством "Антонов" у розмірі 16165094 грн, а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т.ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які боржник має сплатити згідно з інноваційним договором (разом - право вимоги).

Пунктами 1.2., 2.2. договору №15/05/15 сторони погодили, що новий кредитор набуває право вимоги за умови та в момент зарахування на поточний рахунок первісного кредитора грошових коштів від нового кредитора у терміни та розміри, встановлені п. 2.2. договору, а саме: 1544664,54 грн у строк до 29.05.2015.

Відповідно до п.2.1. договору №15/05/1 за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора грошові кошти у розмірі ринкової вартості права вимоги відповідно до пункту 17 Статуту Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000 №979. Ринкова вартість вимоги визначена згідно зі звітом про оцінку майна суб`єкта оціночної діяльності - Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт" станом на 30.04.2015. Розмір ринкової вартості складає 1 544 664, 54 грн без ПДВ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" перерахувало Державній інноваційній фінансово-кредитній установі 1 544 664,54 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 1001221086 від 18.05.2015.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа направлено ДП "Антонов" повідомлення №07-373 від 18.05.2015 про зміну кредитора.

18.05.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеравто", як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги №18/05-15/3 (надалі - договір №18/05-15/3), за умовами пункту 1.1. якого первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Державного підприємства "Антонов" (боржник), а саме: право вимагати повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, суми (цільового вкладу) за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 (основний договір), укладеним між первісним кредитором та боржником у розмірі 16165094,00 грн, а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т.ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які боржник має сплатити згідно основним договором (разом - право вимоги).

У відповідності до п.1.2. договору №18/05-15/3, визначено, що право грошової вимоги належить первісному кредитору на підставі договору про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, укладеного між первісним кредитором та ДІФКУ.

За цим договором новий кредитор набуває право грошової вимоги в повному обсязі з моменту підписання сторонами договору (п.1.7. договору №18/05-15/3).

Згідно із п.5.2. договору №18/05-15/3 у редакції додаткової угоди №1 від 29.05.2015 за відступлення права грошової вимоги новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору не пізніше 29.05.2015 грошові кошти в розмірі 3450000,00 грн шляхом безготівкового перерахування в національній валюті України за наступними банківськими реквізитами первісного кредитора

У п.3 додаткової угоди №1 від 29.05.2015 до договору №18/05-15/3 сторони підтверджують, що на момент підписання додаткової угоди новий кредитор належним чином повністю виконав свій обов`язок з оплати ціни договору згідно із ст.5 договору (в розмірі 3450000,00 грн), а також всі інші обов`язки передбачені договором, і первісний кредитор не має жодних вимог та/або претензій до нового кредитора, у зв`язку з виконанням останнім обов`язків, передбачених договором, і зокрема ст.5.

За обґрунтуваннями позивача за первісним позовом, розмір неповернутої інноваційної позики Державного підприємства "Антонов", за вирахуванням часткової сплати у сумі 100,00 грн, становить 16165094,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" посилається на набуття права вимоги до Державного підприємства "Антонов" за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 у сумі 16165094,00 грн.

У свою чергу, Державним підприємством "Антонов" заявлено зустрічний позов про визнання договору №18/05-15/3 від 18.05.2015 відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Інтеравто" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" та договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс".

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори відступлення права вимоги укладено без додержанням вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави, що відповідно до приписів ст.228 ЦК України є підставою для визнання недійсними договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" задоволено: за рішенням суду присуджено до стягнення з Державного підприємства "Антонов" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" 16165094,00 грн основного боргу та 73080,00 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Антонов" - відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №910/19552/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи судам належить з`ясувати усі обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсними договорів відступлення, а також для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Антонов" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" відповідних грошових коштів із наданням належної правової оцінки усім доводам і доказам, наданим учасниками справи.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відповідності до 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.325 Господарського кодексу України інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються цим Кодексом та іншими законодавчими актами. До вказаних відносин у частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ст.332 ГК України).

У відповідності до п. "а" ч.1 ст.17 Закону України "Про інноваційну діяльність" суб`єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів.

Згідно із ч.4, 9, 10 ст.19 Закону України "Про інноваційну діяльність" Державна інноваційна фінансово-кредитна установа за рахунок коштів Державного бюджету України може надавати суб`єктам інноваційної діяльності для реалізації ними інноваційних проектів фінансову підтримку, види якої передбачені статтею 17 цього Закону.

Кошти від повернення виданих Державною інноваційною фінансово-кредитною установою суб`єктам інноваційної діяльності кредитів за рахунок коштів Державного бюджету України зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України і використовуються для надання фінансової інноваційної підтримки, якщо законом про Державний бюджет України не встановлено інше.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює супроводження реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб`єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів.

Фінансова підтримка реалізації інноваційних проектів може надаватися Державною інноваційною фінансово-кредитною установою у формі послідовних траншів за результатами контролю ходу виконання проектів.

У відповідності до положень статей 526, 530, 1046, 1049 Цивільного кодексу України на підставі договору позики у позичальника виникає обов`язок з повернення наданої йому позичальником позики у встановлений договором строк або, в разі відсутності встановлення такого строку, протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги. При цьому, зазначеному обов`язку позичальника кореспондує право позикодавця вимагати повернення позики, зокрема в судовому порядку шляхом примусового виконання обов`язку в натурі.

За обґрунтуваннями позивача за первісним позовом право вимоги до Державного підприємства "Антонов" за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 у сумі 16165094,00 грн у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" виникло на підставі договору відступлення права вимоги №18/05-15/3 від 18.05.2023, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

У свою чергу, попередньо ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" набуло право вимоги за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 на підставі договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеним з Державною інноваційною фінансово-кредитною установою.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

При цьому, договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб`єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст.

У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Судом встановлено, що у листопаді 2017 року Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.05.2015 №15/05/15, що укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, та застосування наслідків недійсності правочину шляхом визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором від 05.10.1998 № 07/98, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "Антонов".

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, позов Державної інноваційної фінансово - кредитної установи задоволено повністю.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

Визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції встановив, що ринкова вартість права вимоги, відчуженого за договором про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015 Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", була визначена згідно Звіту про оцінку майна, виконаного Приватним підприємством "Консалтингова група "Агро-експерт" станом на 30.04.2015, підписаного оцінювачем Стеценком В.А. Однак, згідно висновку експерта за результатами проведення у справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання ухвали суду від 18.12.2018 судової почеркознавчої експертизи №29512/29513/19-32 від 05.12.2019, підпис від імені Стеценка В.А. в графі "Оцінювач" на третьому аркуші звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об`єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "АНТК ім. О.К. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору №07/98 від 05.10.1998, виконаний не Стеценком Валерієм Анатолійовичем, а іншою особою. Відтак, враховуючи, що приписами чинного законодавства встановлено обов`язковість проведення оцінки майнових прав саме суб`єктами оціночної діяльності (тобто належним доказом на підтвердження ринкової вартості права вимоги за Інноваційним договором має бути звіт, який складено уповноваженим суб`єктом оціночної діяльності), з огляду на відсутність відомостей про особу, яка склала Звіт про оцінку майна, та, відповідно, неможливість встановити наявність у вказаної особи права на проведення оцінки майнових прав, Звіт про оцінку майна не може бути належним доказом встановлення ринкової вартості спірного права вимоги.

Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015 підлягає визнанню недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України як такий, що був укладений внаслідок помилки, оскільки звіт про оцінку майна підписано неуповноваженою особою, і Державна інноваційна фінансово - кредитна установа помилилася щодо ринкової вартості майнових прав, яка є істотною умовою (ціна договору).

Водночас, оскільки чинне цивільне законодавство встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, сам лише факт визнання договору №15/0515 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа і є кредитором за вказаним договором.

Постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 до Верховного Суду не оскаржувалась.

19.10.2021 Державне підприємство "Антонов", як особа, яка не брала участі у справі, але вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов", задоволено частково, скасовано судові рішення та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015 та визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998.

Суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуваним рішенням вирішувалися питання щодо прав та обов`язків Державного підприємства "Антонов", оскільки в резолютивній частині рішення визнано за позивачем права кредитора за інноваційним договором, що укладений з ДП "Антонов". Таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення. Щодо суті спору суд апеляційної інстанції погодився з попередніми висновками судів щодо недійсності договору.

Постановою Верховного Суду від 21 березня 2023 року касаційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ" залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17 - без змін.

Суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Оцінюючи представлені учасниками справи у матеріали справи докази, з огляду на визнання судом у справі №910/20958/17 договору №15/0/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги недійсним та встановлені судами обставини щодо наявності у Державної інноваційної фінансово-кредитної установи права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, суд дійшов висновку про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" прав кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998. Відповідно, у подальшому, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги №18/05-15/3 від 18.05.2023, заміна кредитора на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" у зобов`язанні за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 не відбулася.

Суд зазначає, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).

З урахуванням вище наведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" є неналежним кредитором у зобов`язанні за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, а відтак у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" відсутнє право вимоги до Державного підприємства "Антонов" за вказаним інноваційним договором.

Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

При цьому позивачем є особа, яка подала позов або в інтересах якої подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, до яких пред`явлено позовні вимоги.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки первісний позов пред`явлено особою, якій не належить право вимоги за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, а відтак вимоги пред`явлено неналежним позивачем, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові. Відтак, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" про стягнення з Державного підприємства "Антонов" 16165094,00 грн заборгованості належить відмовити.

Водночас, Державним підприємством "Антонов" заявлено зустрічний позов про визнання договору №18/05-15/3 від 18.05.2015 відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Інтеравто" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" та договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс".

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори відступлення права вимоги укладено без додержанням вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави, що відповідно до приписів ст.228 ЦК України є підставою для визнання недійсним договорів.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

При вирішенні справ у спорах про визнання недійсними договорів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема частини 3 цієї норми, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження (постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17).

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач за зустрічним позовом зазначає, що передумовою для укладення інноваційного договору була Постанова КМУ від 02.10.1998 №1575 "Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140", відповідно до якої Державний інноваційний фонд мав профінансувати в установленому порядку інноваційний проект "Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань", розроблений ДП "Антонов", у сумі 20 млн. грн. При цьому Головне управління Державного казначейства було зобов`язано забезпечити у 1998 році перерахування відповідачу-2 (Державній інноваційній фінансово-кредитній установі) коштів у сумі 20 млн. гривень для фінансування згаданого інноваційного проєкту.

В подальшому права та обов`язки Державного інноваційного фонду за інноваційним договором перейшли до ДІФКУ, яку було створено на виконання ст. 19 Закону України "Про інноваційну діяльність", для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб`єктів господарювання різних форм власності.

Відповідно до Статуту Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, затвердженого постановою КМУ від 15 червня 2000 року №979, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа діє згідно із Законом України "Про інноваційну діяльність" та є наступником майнових прав і обов`язків, зокрема за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, державного підприємства "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія". Метою утворення ДІФКУ є здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб`єктів господарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку реального сектору економіки, підвищення вітчизняного потенціалу з експорту продукції, що виробляється на підприємствах галузей національної економіки, захисту та підтримки національного товаровиробника.

Пунктом 7 Статуту ДІФКУ передбачено, що одним з основних завдань ДІФКУ є забезпечення повернення Установі інноваційних позик, наданих ліквідованими Державним інноваційним фондом та його регіональними відділеннями.

Відповідно до п.4 ст.19 Закону України "Про інноваційну діяльність" кошти від повернення виданих Державною інноваційною фінансово-кредитною установою суб`єктам інноваційної діяльності кредитів за рахунок коштів Державного бюджету України зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України і використовуються для надання фінансової інноваційної підтримки, якщо законом про Державний бюджет України не встановлено інше.

Згідно із ст.3 Закону України "Про інноваційну діяльність" головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції. При цьому, основними принципами державної інноваційної політики зокрема є: орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; фінансова підтримка у сфері інноваційної діяльності.

Отже, як випливає з вищенаведених норм законодавства, інтереси держави та суспільства полягають у тому числі в підтримці розвитку інноваційної діяльності в Україні та забезпеченні фінансової підтримки інноваційної діяльності суб`єктів господарювання.

Позивач за зустрічним позовом наголошує, що кошти, які були надані Державному підприємству "Антонов" з Державного бюджету України через Державний інноваційний фонд в рамках інноваційного договору, після завершення інноваційного проєкту мали б бути спрямовані відповідачем-2 на надання фінансової інноваційної підтримки суб`єктам інноваційної діяльності, у тому числі на нові інноваційні проєкти в авіаційній галузі.

У контексті наведених обґрунтувань позивача за зустрічним позовом, суд зазначає, що виходячи із змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, згідно з яким особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

З урахуванням наведеного, враховуючи обставини, наведені позивачем за зустрічним позовом в обґрунтування порушення його прав та законного інтересу, враховуючи те, що у відповідності до положень частини другої статті 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність, зокрема порушеного права (інтересу охоронюваного законом) суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом правомірно реалізовано право на судовий захист його законних інтересів шляхом подання позову про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

Одночасно, як вже зазначено судом вище, за результатами нового розгляду рішеннями судів у справі №910/20958/17 визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

Відповідності до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на наведене вище, оскільки на момент розгляду цієї справи предмет спору щодо договору про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, припинив своє існування, що є підставою для закриття провадження у справі згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №910/19552/15 за зустрічним позовом Державного підприємства "Антонов" в частині позовних вимог про визнання недійсним договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

При цьому, судами у справі №910/20958/17 встановлено, що договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015 є недійсним відповідно до статті 229 ЦК України, оскільки звіт про оцінку майна підписано неуповноваженою особою, і Державна інноваційна фінансово-кредитна установа помилилася щодо ринкової вартості майнових прав, яка є істотною умовою (ціна договору). Відтак, в силу неухильності дотримання такого елементу основоположного принципу здійснення судочинства верховенства права, як правова визначеність, обставини щодо укладення договору про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015 внаслідок помилки Державної інноваційної фінансово-кредитної установи вказують про відсутність підстав для кваліфікації такого правочину у відповідності до статті 228 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, з огляду на встановлені судом обставини недійсності договору про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання на підставі ч.1 ст.203, ч.1. ст.236, п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України недійсним договору №18/05-15/3 від 18.05.2015 відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

ВИСНОВКИ СУДУ.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що у п.58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" до Державного підприємства "Антонов" про стягнення 16165094,00 грн; задоволення зустрічного позову Державного підприємства "Антонов" в частині визнання недійсним договору №18/05-15/3 від 18.05.2015 відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та закриття провадження у справі №910/19552/15 за зустрічним позовом Державного підприємства "Антонов" в частині позовних вимог про визнання недійсним договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за первісним позовом покладається на позивача (Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто") та за зустрічним позовом покладається на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з приписів підпунктів "б" і "в" пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України, ч.14 ст.129 ГПК України, у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі, в тому числі й судовий збір, сплачений за подання апеляційної, касаційної скарг, підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи.

Отже, суд здійснює розподіл судових витрат за подання апеляційної, касаційної скарг у цій справі за результатом розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" до Державного підприємства "Антонов" про стягнення 16165094,00 грн відмовити повністю.

Закрити провадження у справі №910/19552/15 за зустрічним позовом Державного підприємства "Антонов" в частині позовних вимог про визнання недійсним договору №15/05/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

В іншій частині зустрічний позов Державного підприємства "Антонов" задовольнити.

Визнати недійсним договір №18/05-15/3 від 18.05.2015 відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БАСТІОННА, будинок 15, ідентифікаційний код 30518435) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЩОРСА, будинок 31, ідентифікаційний код 37881514).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БАСТІОННА, будинок 15, ідентифікаційний код 30518435) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, місто Київ, ВУЛ. АКАДЕМІКА ТУПОЛЄВА, будинок 1, ідентифікаційний код 14307529) витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову у сумі 304,50 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 110533,50 грн (109620,00 + 913,50), судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 147378,00 грн (146160,00 + 1218,00).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БАСТІОННА, будинок 15, ідентифікаційний код 30518435) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01054, місто Київ, вулиця Хмельницького Богдана (Шевченківський Р-Н), будинок 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 147378,00 грн (146160,00 + 1218,00).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Фактор Плюс" (01133, місто Київ, вулиця Щорса, будинок 31, ідентифікаційний код 37881514) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, місто Київ, ВУЛ. АКАДЕМІКА ТУПОЛЄВА, будинок 1, ідентифікаційний код 14307529) витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову у сумі 304,50 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 913,50 грн, судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1218,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Фактор Плюс" (01133, місто Київ, вулиця Щорса, будинок 31, ідентифікаційний код 37881514) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01054, місто Київ, вулиця Хмельницького Богдана (Шевченківський Р-Н), будинок 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1218,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.06.2023.

Суддя С. О. Турчин