Постанова

від 26.06.2023 по справі 489/4258/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.06.23

22-ц/812/579/23

Справа №489/4258/20 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Провадження №22-ц/812/579/23

Постанова

Іменем України

26 червня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Богуславською О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 16 березня 2023 року, під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Будівельна фірма «Миколаївбуд» (далі - ПрАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд») звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 надано в користування кімнату АДРЕСА_1 . На його ім`я відкрито особовий рахунок, він зареєстрований за вказаною адресою.

З 30 грудня 2019 року ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_2 не проживає, про що складено відповідний акт від 17 серпня 2020 року.

Посилаючись на те, що відповідач не проживає у вказаній кімнаті без поважних причин понад шість місяців, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням.

08 вересня 2021 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва залучено до участі у даній справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2023 року в задоволенні позову ПрАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, факт не проживання ОСОБА_1 у кімнаті №229 підтверджується виключно одним актом від 17 серпня 2020 року, що є недостатнім доказом. Будь-яких інших доказів або пояснень на підтвердження зазначеного суду не надано.

Суд дійшов висновку про періодичне, тимчасове не проживання відповідача у вказаному приміщенні, яке обумовлено характером його роботи у Виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв», де він обіймає посаду машиніста тепловоза, яка пов`язана з частими відрядженнями. Відповідач не втратив інтерес до спірного житла, сплачуючи комунальні послуги.

В апеляційній скарзі голова правління ПрАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд», посилаючись на неповне встановлення обставин справи просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою , що строк дії договору, на підставі якого ОСОБА_1 користувався спірним житловим приміщенням закінчився і відповідач не звертався із відповідною заявою про продовження строку дії договору найму.

Суд помилково суд вважав, що перешкоди колишньої дружини відповідача у користуванні ним житловим приміщенням, є поважною причиною тривалого не проживання ОСОБА_1 .

Судом також не взято до уваги, що відповідач хоча і сплачує комунальні послуги, але у нього наявна заборгованість, розмір якої на час ухвалення судового рішення становить 11 508 грн 77 коп.

02 червня 2023 року на адресу апеляційного суду від представника третьої особи ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначається, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення ґрунтуюється на неправильному застосуванні норм матеріального права. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не проживає у спірній кімнаті, тому наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, гуртожиток, розташований по АДРЕСА_3 , належить на праві власності ПАТ «Будівельна фірма Миколаївбуд».

З 04 березня 2006 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (прізвище на ОСОБА_2 змінено після розірвання шлюбу).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2020 року шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

На підставі договору найму №33/18, укладеного 01 жовтня 2018 року між Приватним акціонерним товариством «Будівельна фірма «Миколаївбуд» та ОСОБА_1 , відповідачу виділено для проживання кімнату АДРЕСА_1 . Строк дії вказаного договору встановлено з 01 жовтня 2018 року до 28 вересня 2019 року.

ОСОБА_1 на підставі зазначеного договору зареєстрував своє місце проживання за цією адресою.

ОСОБА_2 на підставі договору найму №32/18 від 01 жовтня 2018 року, є наймачем кімнати № 228 в цьому гуртожитку, до складу сім`ї якої входять: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .

Сторонами по справі не заперечується, що фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуваючи між собою у шлюбі здійснили монтаж дверей між кімнатами 228 та 229, зробили дверний прохід та користувалися двома кімнатами як одним житловим приміщенням, ключі від кімнат були у обох з подружжя (а.с.31,63).

Згідно акту від 17 серпня 2020 року, складеного в присутності свідків представником ПрАТ «БФ «Миколаївбуд», ОСОБА_1 не проживає з 30 грудня 2019 року у кімнаті АДРЕСА_1 (а.с.5).

Звертаючись до суду за захистом своїх прав ПрАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд» посилалося на те, що відповідач ОСОБА_1 без поважних причин не проживає у кімнаті гуртожитку понад шість місяців, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідача та загальними інтересами.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У силу статей 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ « «Будівельна фірма «Миколаївбуд», суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що проживання відповідача у кімнаті гуртожитку неможливе за наявності встановлених неприязних стосунків між відповідачем та його колишньою дружиною ОСОБА_2 , а також обумовлено характером роботи відповідача, який працює машиністом тепловоза, здійснює транспортування вантажів і перебуває у тривалих відрядженнях. Наведене, є поважною причиною не проживання відповідача у спірній кімнаті гуртожитку.

Судом встановлено, що відповідач частково вносить плату за проживання і ці обставини підтверджені належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи та вірно оцінені судом (а.с. 37, 43).

Також судом прийнято до уваги заперечення відповідача проти задоволення позову, в яких він вказував, що через конфлікт, який стався 29 грудня 2019 року між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_2 , він вимушений був тимчасово залишити кімнату, де залишилися проживати його дружина та діти. Але у подальшому, його колишня дружина стала чинити йому перешкоди, не віддає ключі, не допускає його до помешкання, погрожує викликати поліцію та звинуватити у вчиненні злочину щодо неї, якщо він спробує потрапити до їх помешкання. У зв`язку з цим, він вимушений був у 2021 році звернутися до Ленінського районного суду м. Миколаєва із позовом про вселення, де розгляд справи триває на даний час.

Він не має у власності будь-якого житла і вимушений проживати то у знайомих, то у своїх батьків.

Судова колегія погоджується з висновком першої інстанції, що оскільки причини постійного не проживання ОСОБА_1 у кімнаті гуртожитку є поважними, тому підстави для визнання його таким, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі статей 71, 72 ЖК України відсутні.

Доводи апеляційної скарги ПрАТ «БФ «Миколаївбуд» про те, що відповідач не звертався із заявою про продовження строку дії договору найму спірної кімнати, не заслуговують на увагу, оскільки позивач вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 6 ЦК України шляхом зобов`язання укласти договір на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії або шляхом стягнення недоплачених сум за користування фактично наданими комунальними послугами. Саме такі способу захисту права позивача відповідали б принципу пропорційності. Сама по собі відмова від укладення договору найму на житлове приміщення, а також часткова сплата комунальних послуг, послуг з утримання будинку та прибудинкової території як підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не передбачені ЖК Української РСР та ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 26.06.2023 р.