Рішення

від 16.06.2023 по справі 307/3400/21

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3400/21

Провадження № 2/307/909/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2023 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді Сас Л.Р.,

секретар судового засідання Ключкей Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування Державного акта про право власності на частину земельної ділянки, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки, скасування державної реєстрації на земельну ділянку та визнання права на земельну ділянку,

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Кохман М.В.,

та представника відповідача адвоката Решетаря В.В.,

встановив:

ОСОБА_1 27 вересня 2021 року пред`явила до Тересвянської селищної ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов про: скасування Державного акта про право власності на частину земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 Грушівською сільською радою 6 червня 2000 року; скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки № 3, що належить ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації на земельну ділянку № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 ; визнання права на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,07 га за нею, позивачкою.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що рішенням сесії Грушівської сілської ради N 2 від 05.02.1993 ОСОБА_5 її сину ОСОБА_6 , який загинув, було виділено земельну ділянку площею 0,07 га в с. Грушово урочище «Чорнокожино». Даним рішенням зобов?язано районний відділ архітектури виготовити технічну документацію на будівництво житлового будинку в с. Грушово урочище «Чорнокожино» та будівельний паспорт.

На виконання п. 2 вказаного рішення органу місцевого самоврядування нею було виготовлено будівельний паспорт та одержано дозвіл на право виконання будівельних робіт. На будівельній ділянці не було зведено житловий будинок, так як помер син, чоловік, а потім дочка. Однак, вона постійно користувалася земельною ділянкою, обробляла її та посадила дерева. Дана земельна ділянка передана їй у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року.

Згідно перехідних положень Земельного Кодексу України встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок прийняті органами місцевого самоврядування, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для реєстрації права власності земельних ділянок цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в нутрі на місцевості. Пункт 1 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» серед видів документації з землеустрою передбачено: технічна документація щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій», встановлення меж земельної ділянки в натурі проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Відновлення меж земельної ділянки в натурі здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Відповідно до ч. 14 ст. 186 3К України технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі погодженню не підлягає і затверджується органом виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до повноважень. Технічну документацію із землеустрою нею не зроблено, бо перешкодою стало те, що дана земельна ділянка була виділена під пай ОСОБА_4 у 2000 році. На дану земельну ділянку ОСОБА_4 отримала державний акт 1-3К N 035175від 18.05. 2000 на право власності. У 2012році ОСОБА_4 померла, а пай за заповітом вона передала відповідачеві ОСОБА_3 .

Видаючи земельний пай ОСОБА_4 . Грушівська сільська рада не врахувала наявність рішення сесії Грушівської сільської ради № 2 від 05.02.1993 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , чим порушила її право на частину земельної ділянки. Що стосується виділення паю ОСОБА_2 , то йому був виділений пай на її, позивачки, земельній ділянці, але на сьогодні, ця земельна ділянка не оформлена, власник земельної ділянки невідомий.

Згідно із ч. 1 ст. 22 3К України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року.

Проте дію статті 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом. Пункт 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N15-92«Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року N139 «Про визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України», але був чинний на момент виділення позивачці земельної ділянки у власність, встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки передані їй для цілей передбачених ст. 1 цього Декрету. а саме: ведення особистого господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель садівництва, дачного, гаражного будівництва посвідчується відповідною Радою народних депутатів.

Відповідно до п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки. Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їм у користування. Згідно п. 5 Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року N 9562-XІІ «Про порядок введення в дію Земельного Кодексу Української РСР «громадяни, підприємства, установи, які мають у користуванні земельні ділянки надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділах Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку визначеному законом.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 червня2015року у справі № 6-267 цс 15.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконним рішення. дій чи бездіяльність органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових службових осіб. Ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства в порушує цивільні права та інтереси.

Пленум Верховного Суду України п. 7 Постанови від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, що захист громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із частиною третьою ст. 152 3К України, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішенням з питань віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов`язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчиняти певні дії для усунення порушень його права. Як стало тепер відомо, коли вона вирішила оформити документи на землю, спірна земельна ділянка, яка була виділена їй та сину під будівництво потрапила під розпаювання і таким чином була виділена у пай ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Із 1993 року окрім неї даною спірною земельною ділянкою ніхто ніколи не користувався. Вона на земельній ділянці посадила сад, збудувала господарську споруду для тримання інвентаря, частину земельної ділянки використовувала для вирощування овочів. Хоча будинок вона не збудувала, так як помер син, потім чоловік, однак будівельні матеріали для будівництва будинку були закуплені ще у той час.

Згідно ухвали судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 27 січня 2022 року, яке неодноразово відкладалося.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Решетар В.В. 21 лютого 2022 року подав відзив, у якому позов не визнав, у заперечення позовних вимог посилався на те, що згідно державного акта на право приватної власності на землю серії I-ЗК № 035175 від 15.08.2000 року покійна ОСОБА_4 володілачотирма земельними ділянками загальною площею 1,655 га, які розташовані на території Грушівської сільської ради Тячівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На даний час на спірну земельну ділянку, яка належить померлій ОСОБА_4 , виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Площа земельної ділянки складає 0,1811 га, розташована в с. Грушово, в урочищі «Монастир», для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером: 212448200:02:003:0007, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 20.02.2022 року.

У той час право власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано, відповідач ОСОБА_3 земельну ділянку у спадщину не приймав. Свідченням цього є Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру праввласності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборонвідчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка вказує на те, що на земельну ділянку за кадастровим номером 212448200:02:003:0007 спадкових прав не оформлено.

Також у позивача відсутні будь-які права та інтереси на землю, якою користується відповідач ОСОБА_3 .

Так, у позивача наявний будівельний паспорт на забудову земельної ділянки в с. Грушово, в урочищі «Чорнокожино». Складовою будівельного паспорту є рішення Грушівської сільської ради від 05.02.1993 року № 2 щодо надання дозволу під будівництво жилого будинку позивачу в с. Грушово в урочищі «Чорнокожино» розміром 0,07 га землі.

Однак, дане рішення не можна вважати належним і допустимим доказом вільного володіння і користування земельною ділянкою у розумінні норм Декрету КМУ від 26.12.1992 року «Про приватизацію земельних ділянок». П. 1 Декрету передбачено, що сільським, селищним, міським Радам народнихдепутатівзабезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України уприватну власність земельних ділянок, наданих їм для веденняособистого підсобного господарства, будівництва іобслуговуванняжилого будинку ігосподарських будівель (присадибна ділянка),садівництва, дачного ігаражного будівництва,умежахнорм,установлених Земельним кодексом України.

Отже, у позивача відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про передачу їй у приватну власність земельної ділянки.

На даний час позивач не подала до суду належних і допустимих доказів про порушення її прав на землю, а даний позов грунтується на припущеннях.

Крім того, землі які розташовані в урочищі «Монастир» є пайовими землями, право на які виникає у осіб які вказані у ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Паювання земель як встановлений земельним законодавством порядок визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства в умовних кадастрових гектарах, законодавчо забезпечене: пунктами 8, 9, 14-17 Перехідних положень ЗК України, ст. 25 ЗК України (щодо паювання земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій), Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 р. № 899, постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" від 4 лютого2004р. № 122 (в різних редакціях).

Передача земельних ділянок здійснюється відповідно до встановленого порядку паювання земельних ділянок із встановленням права кожного члена вищезазначених суб`єктів сільськогосподарського виробництва на частку земельної ділянки у колективній власності і юридичного посвідчення їх правового статусу через видачу сертифіката на право на земельну частку (пай). Разом з тим чітко визначено умови паювання земель.

Отже, вільне володіння спадкоємцем та оформлення спадкових прав на землю відповідача ОСОБА_3 жодним чином не порушує прав та інтересів на землю позивача (а. с. 114-118).

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Кохман М.В. 05.05.2022 подала заяву в порядку ст. 49 ЦПК України, в якій уточнила позовні вимоги, а саме розмір земельної ділянки, яка на даний час належить на праві власності ОСОБА_3 і така складає 0,0144 га ( а.с. 189).

Згідно ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2022 року виключено із кола відповідачів Грушівську сільську раду Тячівського району Закарпатської області .

Відповідно до ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду на 06 червня 2022 року.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Кохман М.В. у підтримання позовних вимог посилалися на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Решетар В.В. у заперечення позовних вимог посилався на обставини, викладені у відзиві.

Від відповідача - Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлений про судове засідання, що вбачається із повідомлення на офіційному веб-сайті судової влади, у судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзиву не подав і тому суд постановив ухвалу про проведення розгляду справи на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши думку представників учасників справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, керуючись таким.

Рішенням № 2 сесії сільської Ради народних депутатів Грушівської сільської ради від 05 лютого 1993 року вирішено надати дозвіл під будівництво житлового будинку ОСОБА_6 ) у с. Грушово урочище Чорнокожино, розміром 0,7 га землі; просити райархітектуру виготовити технічну документацію на будівництво жилого будинку в с. Грушово в урочищі «Чорнокожино»; попередити ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , що проведення будь-яких будівельних робіт без будівельного паспорта самовільним і тягне за собою наслідки, передбачені ст. 105 ЦК України (а. с. 46).

Так ОСОБА_8 виготовлено будівельний паспорт, із якого видно, що забудова земельної ділянки дозволяється на основі рішення сесії Грушівської сільської ради народних депутатів № 2 від 05.02.1993 року, площа ділянки 700 кв. м, розташована у с. Грушово (урочище Чорнокожино) (а. с. 47-50); також ОСОБА_7 і ОСОБА_8 відділом архітектури і будівництва Тячівської районної ради народних депутатів надано дозвіл на виконання будівельних робіт будівництва двох-поверхового будинку, згідно планом забудови на земельній ділянці у с. Грушово, урочище «Чорнокожино» на підставі рішення виконкому Грушівської сільської ради народних депутатів від 05.02.1993 року № 2 (а. с. 45, 51).

Із довідки, виданої виконавчим комітетом Тересвянської селищної ради 29.04.2022 № 416 видно, що згідно даних погосподарської книги ОСОБА_1 користується земельною ділянкою у АДРЕСА_1 0,07 га ( а. с. 192, 227).

Із Державного акта на право приватної власності на землю серія 1-ЗК № 035175 видно, що ОСОБА_4 , яка проживає у АДРЕСА_2 на підставі рішення Х сесії ХХІІІ скликання Грушівської сільської ради народних депутатів від 06.06.2000 та сертифікату ЗК № 0037122 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,655 гектарів в межах згідно з планом. Земельні ділянка розташована на території Грушівської сільської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 173 (а. с. 124-125).

Із свідоцтва про смерть видно, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Грушово Тячівського району Закарпатської області (а. с. 132).

Із заповіту, складеного 05 лютого 2010 року видно, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельні ділянки № НОМЕР_2 загальною площею 1,655 гектарів, які розташовані на території Грушівської сільської ради, які належать їй на праві приватної власності на підставі державного акта заповіла в рівних частках ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (а. с. 129).

Із заяв, адресованих компетентним органам видно, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відмовилися від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_11 у користь ОСОБА_3 (а. с. 130,131).

Відповідно до копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована Тячівський район, Грушівська сільська рада, урочище «Монастир» цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2124482000:02:001:0007, виготовленої ТОВ «ГЕО - ЗЕМЛЯ» ОСОБА_4 (померла), вбачається, що підставою для виконання робіт є заява громадянина від 16.10.2019 року №1640 до державного акта на право приватної власності на землю І-ЗК № 035175 від 15.08.2000 № 173, запиту Державного нотаріуса № 911/02-14 від 27.09.2019 (а.с.5-44).

Згідно акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 28.10.2019 року видно, що ОСОБА_3 передано на зберігання межові знаки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться Тячівський район, Грушівська сільська рада, урочище «Монастир». Список межових знаків та абриси додаються ( а.с. 149).

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що право власності на земельну ділянку 2124482000:02:001:0007 на даний час на праві приватної власності не зареєстровано (а. с. 166).

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша ст.12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

У той час із відповіді від 20 квітня 2023 року Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області видно, що урочище «Монастир» розташовано в межах населеного пункту села Грушово, а урочище «Чорнокожино» розташоване в контурах 267, 280, 284, за межами населеного пункту, й від урочища «Монастир» відділено урочищами «Затінь», «Припур», «Григор», «Полянки» та «Лалово».

Відтак, позивачкою не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів про наявність у неї будь-якого речового права на земельну ділянку, яке підлягає захисту відповідно до положень ст.ст.15,16 ЦК України.

Крім того, під час судового розгляду встановлено, що землі які розташовані в урочищі «Монастир» є пайовими землями, право на які виникає у осіб, які вказані у ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Паювання земель як встановлений земельним законодавством порядок визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства в умовних кадастрових гектарах, законодавчо забезпечене: пунктами 8, 9, 14-17 Перехідних положень ЗК України, ст. 25 ЗК України (щодо паювання земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій), Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 р. № 899, постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" від 4 лютого2004р. № 122 (в різних редакціях).

Передача земельних ділянок здійснюється відповідно до встановленого порядку паювання земельних ділянок із встановленням права кожного члена вищезазначених суб`єктів сільськогосподарського виробництва на частку земельної ділянки у колективній власності і юридичного посвідчення їх правового статусу через видачу сертифіката на право на земельну частку (пай). Разом з тим чітко визначено умови паювання земель.

Отже, вільне володіння спадкоємцем та оформлення спадкових прав на землю відповідачем ОСОБА_3 жодним чином не порушує прав та інтересів на землю позивачки.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати слід покласти на позивачку.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд ,

ухвалив:

Відмовити за недоведеністю позовних вимог у позові ОСОБА_1 до Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування Державного акта про право власності на частину земельної ділянки, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки, скасування державної реєстрації на земельну ділянку та визнання права на земельну ділянку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , 1957 року народження, проживає по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Представник позивачки: ОСОБА_12 , АДРЕСА_4 .

Відповідачі: Тересвянська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, вул. Народна, 83, смт. Тересва Тячівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ: 04349610;

ОСОБА_2 , АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якого зареєстровано по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Представник відповідача: ОСОБА_13 , АДРЕСА_6 .

Повне рішення буде складено 26 червня 2023 року.

Суддя Л.Р.Сас