Справа № 127/11941/22
Провадження № 22-ц/801/1142/2023
Категорія: 19
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.
Доповідач:Копаничук С. Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2023 рокуСправа № 127/11941/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В.,
з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,
учасники справи:
позивач - Вінницька міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
розглянув в судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Бойка В. М., у цивільній справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, скасування державної реєстрації права власності,
в с т а н о в и в:
У червні 2022 року Вінницька міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, скасування державної реєстрації права власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що виконавчими органами Вінницької міської радим встановлено факти, що свідчать про порушення інтересів громади під час формування та передачі у власність земельної ділянки площею 0,3600 га (кадастровий номер 0520655900:07:017:0131), і розташована по АДРЕСА_1 . Позивачем встановлено, що вказана земельна ділянка була із порушеннями передана у власність ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» №2-234/15-15-СГ від 26.01.2015 року. Позивач зазначив, що розробником документації - ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» та органом, який приймав рішення про передачу земельної ділянки у власність - ГУ Держземагенства у Вінницькій області не враховано положення містобудівної документації міста Вінниці - Генерального плану м. Вінниці. Окрім того, територія на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 площею 0,3600 га, увійшла в межі м. Вінниці на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 року №401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області». Вказана земельна ділянка на момент її передачі у приватну власність перебувала в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційної зони. Враховуючи дані обставини, позивач вважає, що дана земельна ділянка не підлягала передачі, так як повинна використовуватися для розвитку інфраструктури Вінницької міської територіальної громади, як землі загального користування. Отже, державна реєстрація земельної ділянки площею 0,3600 га із кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 порушує права та інтереси міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради. Про порушення законних прав та інтересів міської територіальної громади позивачу стало відомо 24.01.2022 року, після опрацювання усіх витребуваних документів з ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. На підставі викладеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Вінницькій області №2-234/15-15-СГ від 26.01.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3600 га із кадастровим номером 0520655900:07:015:013, для ведення особистого селянського господарства. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:07:015:0131, припинивши право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Вінницька міська рада у апеляційній скарзі, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, оскільки Вінницька міська рада дізналась про порушення своїх прав лише 24 січня 2022 року. Крім цього вказує, що спірний наказ було прийнято без врахування Генерального плану м. Вінниці, згідно якого ці землі призначались під розвиток інфраструктури міста.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши, рішення суду та доводи апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Вінницькою міською радою пропущено строк позовної давності. При цьому суд не вирішував питання про наявність порушення прав позивача.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
Як вбачається з матеріалів справи, і не спростовано відповідачем Вінницька міська рада довідалась про існування оскаржуваного наказу лише 24 січня 2022 року, під час ознайомлення з копіями документів наданими ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області і виявила порушення Генерального плану місту після передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, тому колегія суддів вважає, що позивачем строк позовної давності не пропущено.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог колегія суддів встановила, що у оскаржуваному наказі мала місце допущена механічна помилка у кадастровому номері земельної ділянки і виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагенства у Вінницькій області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0,3600 га, що розташована на території Стрижавської селищної ради.
Відповідно до Наказу ГУ Держземагенства у Вінницькій області №2-234/15-15-СГ від 26.01.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту. Надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району, площею 0,3600 га із кадастровим номером 0520655900:07:015:0131, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) (а.с.11).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, площею 0,36 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
На підставі Постанови ВР України від 13.05.2015 року №401-VIII «про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» територія на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 увійшла в межі м. Вінниці.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
У статті 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом частини першої-другої цієї статті держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.
Згідно з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої-другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки на яких розташовані об`єкти комунальної власності.
Пунктом «а» частини другої статті 83 ЗК України встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: території загального користування, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.
Згідно статті 14 вказаного Закону передбачено, що об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, місцевих правил забудови, інших вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Отже, незаконним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення).
Як вбачається з Генерального плану м. Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 23 листопада 2007 року№1498, зі змінами з актуалізацією, та Плану зонування м. Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 04 липня 2008 року №2012, спірна земельна ділянка розташована в зоні транспортної інфраструктури (ТР-3), вулична мережа та рекреаційній зоні (Р-3, озеленення території загального користування) (а.с. 30-33).
Відповідно до положень статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Відповідно до частин першої, другої статті 17 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
Оскільки землі загального користування віднесено до земель, які не підлягають передачі у приватну власність, органи державної влади чи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями передачі їх у приватну власність.
ГУ Держземагенства у Вінницькій області не вказане не звернули увагу, погоджуючи передачу земельної ділянки ОСОБА_1 та затверджуючи проект землеустрою.
Ураховуючи, що під час прийняття оскаржуваного наказу було порушено право територіальної громади на користування земельною ділянкою розташованою в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційній зоні, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №2-234/15-15-СГ від 26 січня 2025 року, скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
Суд першої інстанції указані обставини не врахував, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволення позову з підстав пропуску строку позовної давності.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки судом постановлено рішення про задоволення позову з відповідачів на користь Вінницької міської ради слід стягнути у рівних частинах 4962 грн судового збору за подання позовної заяви, 1240,5 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову та 7443 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 375, 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Вінницької міської ради задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, скасування державної реєстрації права власності задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №2-234/15-15-СГ від 26 січня 2025 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3600 га із кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, для ведення особистого селянського господарства.
Скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, припинивши право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.
Стягнути порівно зі ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь Вінницької міської ради 4962 грн судового збору за подання позовної заяви, 1240,5 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову та 7443 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: С. К. Медвецький
В. В. Оніщук
Суд | Вінницький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.06.2023 |
Оприлюднено | 30.06.2023 |
Номер документу | 111802307 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку |
Цивільне
Вінницький апеляційний суд
Копаничук С. Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні