Постанова

від 06.12.2023 по справі 127/11941/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 127/11941/22

провадження № 61-10635 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Вінницька міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2023 рокуу складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що виконавчими органами Вінницької міської радим встановлено факти, що свідчать про порушення інтересів територіальної громади під час формування та передачі у власність земельної ділянки,

площею 0,3600 га, (кадастровий номер 0520655900:07:017:0131), розташованої

по АДРЕСА_1 .

Вищевказана земельна ділянка з порушенням положень земельного законодавства передана у власність ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 26 січня 2015 року

№ 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», оскільки розробником технічної документації із землеустрою - товариством з обмеженою відповідальністю «Юридично-земельний союз «Альянс» та Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області - не враховано положення містобудівної документації

міста Вінниці, а саме Генерального плану м. Вінниці. Територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, увійшла у межі м. Вінниці на підставі Постанови Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області». Спірна земельна ділянка на момент її передачі у приватну власність перебувала в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційної зони.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка, площею 0,36 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Таким чином, вищезазначена земельна ділянка не підлягала передачі у приватну власність, так як повинна використовуватися для розвитку інфраструктури Вінницької міської територіальної громади. Державна реєстрація

за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 0,3600 га, порушує права та інтереси міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради.

Про порушення законних прав та інтересів міської територіальної громади позивачу стало відомо 24 січня 2022 року, після опрацювання усіх витребуваних документів з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

З врахуванням викладеного Вінницька міська рада просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства

у Вінницькій області від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 спірну

земельну ділянку; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку припинивши її право власності на неї.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня

2023 року у складі судді Бойка В. М. у задоволенні позову Вінницької міської ради відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні позивача до суду допущено невідповідності щодо кадастрового номеру спірної земельної ділянки.

В описовій частині позовної заяви позивач посилається на неправомірну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, при цьому у прохальній частині просить визнати наказ Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 26 січня

2015 року № 2-234/15-15-СГ про передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:015:0131. Крім того, акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосувалися земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131. При цьому будь-яких доказів стосовно зміни кадастрового номеру спірної земельної ділянки суду не надано.

У Головного управління Держземагентства у Вінницькій області були відсутні правові підстави для відмови у затвердженні поданого ОСОБА_1 проєкту землеустрою, тому Головним управління Держземагентства у Вінницькій області прийнято оспорюваний наказ від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ відповідно до вимог закону.

Доводи позивача про те, що перебіг позовної давності починається з 24 січня

2022 року, тобто з моменту ознайомлення із копіями відповідних документів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області є необґрунтованим, оскільки протягом 2014 року і до моменту подачі позовної заяви до суду позивач був наділений повноваженнями на вирішення відповідно до положень закону питань регулювання земельних відносин, які є виключною компетенцією Вінницької міської ради.

Отже, Вінницька міська рада звернулась до суду з цим позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги Вінницької міської ради задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Вінницькій області

від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку,

площею 0,3600 га із кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, для ведення особистого селянського господарства.

Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, припинивши право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що в оскаржуваному наказіГоловного управління Держземагентства у Вінницькій області допущено механічну помилку у кадастровому номері спірної земельної ділянки.

Відповідно до генерального плану м. Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 23 листопада 2007 року № 1498, зі змінами з актуалізацією, та плану зонування м. Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради

від 04 липня 2008 року № 2012, спірна земельна ділянка розташована у зоні транспортної інфраструктури (ТР-3), вулична мережа та рекреаційній зоні

(Р-3, озеленення території загального користування).

Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області під час прийняття оспорюваного наказу було порушено право територіальної громади на користування спірною земельною ділянкою, розташованою у зоні транспортної інфраструктури та рекреаційній зоні, тому апеляційний суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ, скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/11941/22 з Вінницького міського суду Вінницької області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом позову Вінницької міської ради була земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:015:0131, проте апеляційним судом визнано протиправним та скасовано оспорюваний наказ Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 26 січня

2015 року № 2-234/15-15-СГ щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131. Тобто суд апеляційної інстанції у порушення вимог закону вийшов за межі позовних вимог.

Позивачем до початку розгляду судом справи по суті не подав заяву про зміну предмета позову.

На час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для відмови у задоволенні відповідного клопотання останньої, оскільки вона дотрималась процедури отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність. Спірну земельну ділянку віднесено до межі м. Вінниці після її передачі у власність ОСОБА_1 .

Позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 , оскільки державну реєстрацію спірної земельної ділянки здійснено 15 грудня 2014 року, оспорюваний наказ Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області прийнято 26 січня 2015 року, право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_1 29 січня 2015 року. 13 травня 2015 року спірна земельна ділянка увійшла у межі м. Вінниці, проте з позовом до суду Вінницька міська рада звернулася лише у червні

2022 року.

Доводи особи, яка подала відзив

У серпні 2023 року Вінницька міська рада подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що в оспорюваному наказі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області допущена механічна помилки у кадастровому номері земельної ділянки.

Спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 з порушенням земельного законодавства, оскільки землі загального користування віднесено до земель, які не підлягають передачі у приватну власність, а органи державної влади чи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями на вчинення таких дій.

Вінницькою міською радою строк позовної давності не пропущено, оскільки вона довідалася про порушення прав лише 24 січня 2022 року при ознайомленні з копіями документів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагентства у Вінницькій області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0,3600 га, що розташована на території Стрижавської селищної ради (а.с. 117).

Відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району, площею 0,3600 га, із кадастровим номером 0520655900:07:015:0131, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) (а.с. 11).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, площею

0,36 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 35).

На підставі Постанови Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» територія на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 увійшла в межі м. Вінниці.

Згідно з листом від 27 січня 2021 року № 01-00-010-3838 виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із проханням здійснити заходи державного контролю стосовно перевірки законності формування, передачі у власність земельної ділянки, площею 0,36 га, з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28).

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 13 травня 2021 року № 776-ДК/572/АП/0901/-21 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. була проведена перевірка земельної ділянки, площею 0,36 га, з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, яка перебуває у власності ОСОБА_1 . Виїздом на місце розташування земельної ділянки, за результатами її обстеження було встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, площею 0,1283 га, використовується для тимчасового розміщення автотранспорту, а також для проїзду та проходу. Тобто, фактичне використання земельної ділянки не відповідає її цільовому призначенню. Інша частина земельної ділянки, площею 0,1283 га, вкрита гранітним щебнем, відсівом,

та частково асфальтовим покриттям, що свідчить про використання землі у спосіб, який погіршує її природну родючість. Решта земельної ділянки, площею 0,2317 га, знаходиться у забур`яненому стані та відбувається самозаліснення ділянки кущами та деревами (а.с.12).

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства

за об`єктом - земельною ділянкою від 11 жовтня 2021 року

№ 1840-ДК/1413 АН 09 01-21 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. встановлено, що ОСОБА_1 не виконано припис

від 02 червня 2021 року № 776/ДК/036311/03/01-21 про усунення порушення вимог земельного законодавства, яке полягало у використанні частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, площею 0,1283 га, у спосіб, який погіршує її природну родючість (а.с. 13).

02 червня 2021 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. винесено протоколи про адміністративне правопорушення № 776-ДК/0262П/07/01/-21,

№ 776-ДК/0261П/07/01/-21, № 776-ДК/0260П/07/01/-21 щодо невиконання

ОСОБА_1 вимог використання та охорони земель за цільовим призначенням (а.с. 16-18).

02 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачене статтею 52 КУпАП

та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі

510 грн, що підтверджується постановами про накладення адміністративного стягнення № 776/ДК/0260По/08/01/-21, № 776/ДК/0261По/08/01/-21,

№ 1840-ДК/0700По/08/01/-21 (а.с. 22-25).

Відповідно до службової записки від 10 травня 2022 року № 37/00/019/ про набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку на підставі оспорюваного наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області Департаменту земельних ресурсів Вінницької міської ради стало відомо

24 січня 2022 року, під час ознайомлення із копією відповідного наказу, яку було долучено до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17 січня 2022 року № 0-2-0.332-304/2-23 (а.с. 27).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Апеляційний суд, задовольняючи позов Вінницької міської ради, у порушення положень закону не врахував, що, звернувшись до суду з позовними вимогами про: а) визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області; б)скасування державної реєстрації права власності, міська рада обрала неналежний (неефективний) спосіб захисту прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають

бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18),

від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88 гс 19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення

до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані

в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року

у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року

у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заява у цій справі подана Вінницькою міською радою у зв`язку із незаконною, на її думку, передачею земельної ділянки, розташованої у зоні транспортної інфраструктури, фізичній особі - ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження

№ 14-2 цс 21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування

з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним

(стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник

з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати

Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(провадження № 14-208 цс 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148 гс 19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20).

Отже, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області; скасування державної реєстрації права власності, міська рада обрала неналежний (неефективний) спосіб захисту правне відповідають належному й ефективному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів

місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157 гс 19)).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону та вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахував, що заявлені в цій справі Вінницькою міською радоюпозовні вимоги не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20),

від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 400 ЦПК України, не може погодитися з висновками районного суду, рішення якого ОСОБА_1 просить залишити без змін, так як рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Так, районний суд відмовив у задоволенні позову з двох взаємовиключних підстав, а саме у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог і у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Обидві підстави відмови в позові є невірними, так як позивач обрав неефективний спосіб судового захисту, тому твердження, що позивач не довів своїх позовних вимог свідчить про те, що спосіб судового захисту є належним. Крім того, відмова у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності можлива лише щодо обґрунтованого позову. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381 цс 18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження

№ 14-306 цс 18).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з Вінницької міської радина користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій у розмірі 9 924 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2023 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2023 рокускасувати.

У задоволенні позову Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Стягнути з Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій у розмірі 9 924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець