Рішення

від 18.05.2023 по справі 758/12260/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12260/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Маркової Т.Л. ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будкепітал», Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ковернот» про визнання попереднього договору частково недійсним та стягнення авансу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся у суд із позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимоги, просить: визнати недійсним п. 6.6 Попереднього договору від 09 червня 2020 року (далі - договір), укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будкепітал» (далі - відповідач-1), від імені в інтересах та за рахунок якого діє Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ковернот» (відповідач-2), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роменським В. С., що зареєстрований в реєстрі за № 288, в частині фрази «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного Розділом 3 даного Договору»; стягнути з відповідача-1 на користь позивача суму сплаченого авансу за попереднім договором у розмірі 350121,46 грн; вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що 08 червня 2020 року між сторонами укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони домовились укласти у майбутньому основний договір купівлі-продажу квартири у об`єкті будівництва, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 (квартира АДРЕСА_3 , 8 поверх, 2 черга, 86,6 кв.м). Відповідно до умов договору позивачем сплачено відповідачу-1 авансовий платіж у загальному розмірі 408637,55 грн. 17 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідачів із заявою про намір розірвати договір у зв`язку із складним матеріальним становищем. 05 грудня цього ж року позивач направив відповідачам лист про розірвання договору в односторонньому порядку на підставі п. 5.3.4 договору, який вважається розірваним через п`ять днів з моменту його отримання іншою стороною договору у відповідності до п. 6.6 договору, а отже датою припинення договору є 11 грудня 2020 року. Разом із тим, у відповідності до п. 6.6 договору відповідач-1 зобов`язаний повернути позивачу оплачений ним авансовий платіж протягом 90 днів з момент розірвання договору, однак станом на 21 квітня 2021 року цього не було виконано. Разом із тим, частина умови договору, яка міститься у п. 6.6 договору, а саме «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забепечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного Розділом 3 даного Договору» суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну односторонню відмову від договору, а відтак дана частина умови договору може бути визнана судом недійсною у відповідності до ст. 217 ЦК України, із застосування наслідків недійсності такої шляхом стягнення авансового платежу, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, у розмірі 350121,46 грн, адже відповідачем повернуто позивачу суму 58516,09 грн із внесеного авансованого платежу. У відповідності до ст. ст. 570, 610, 628, 635 ЦК України просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що між сторони перебували у договірних відносинах на підставі договору від 08.06.2020. Позивачем сплачено авансовий платіж у розмірі 408637,55 грн. Через матеріальне становище, позивач під час дії договору, припинив виконувати умови договору. У вересні 2020 року відповідач-1 направив позивачу лист, яким повідомив останнього про наявність заборгованості за договором та у зв`язку із порушенням умов договору повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку у відповідності до п. п. 6.5, 6.7 договору та стягнув штраф у розмірі 10 % суми внесеного позивачем авансового платежу та, окрім цього, повернуто позивачу суму у розмірі 58516,09 грн. Наводить аргументи про те, що оскільки попередній договір розірвано то відсутні підстави для визнання окремої умови договору недійсним після його припинення. Аналогічні висновки викладені у судових рішення суду касаційної інстанції від 23.12.2015 (справа № 918/144/15), від 19.08.2014 (справа № 3-38гс14). Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить пояснення про те, що судова практика наведена відповідачем є неактуальною, адже недійсність умови договору та настання наслідків установлюється на момент їх укладення, а тому позивач мав право звернутися до суду із позов за захистом свого порушеного права після припинення попереднього договору. Наводить дані про те, що стягнення штрафу за одностороннє розірвання договору не відповідає вимогам ЦК України. Просить позов задовольнити.

09 січня 2023 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

02 травня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просить позов задовольнити з підстав викладених у заявах по суті.

У судовому засіданні представник відповідачів заперечив проти позову та просить у такому відмовити з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та дійшов до такого висновку.

20 червня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ковернот» в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будкепітал» (далі - майбутній продавець) та ОСОБА_2 (далі - майбутній покупець) укладено попередній договір (далі - договір, попередній договір, правочин). Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роменським В. С. та зареєстрований у реєстрі за № 288. Копія договору міститься у матеріалах справи.

Відповідно до умов договору сторони домовились укласти у майбутньому основний договір, після прийняття в експлуатацію об`єкту будівництва, реєстрації права власності майбутнього продавця на квартиру за собою та після здійснення майбутнім покупцем повної оплати забезпечувального авансового платежу (п. 2 договору).

Об`єктом будівництва відповідно до умов правочину є: комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва), п`ятий пусковий комплекс, за адресою - АДРЕСА_4 . Майбутній покупець має право на набуття права власності на квартиру: будівельний номер 21, поверх 8, черга будівництва ІІ, проектна загальна площа 86,6 кв.м, проектна житлова площа 38,06 кв.м, кількість кімнат 2 (п. п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.12 договору).

Сторони погодили, що вартість (ціна продажу) квартири за основним договором дорівнює розміру забезпечувального авансового платежу, що має бути сплачений майбутнім покупцем, відповідно до умов договору. Розмір забезпечувального авансового платежу на момент укладення цього договору становить у розмірі 3501214,97 грн. Договором визначено графік платежу з 09 червня 2020 року та останній платіж повинен бути внесено у строк до 12 березня 2023 року (п. п. 3.1, 3.3, 3.4 правочину).

Позивач наводить аргументи про те, що через складне матеріальне становище звернувся до відповідача із пропозицією про розірвання попереднього договору в односторонньому порядку та такий припинено у відповідності до п. 6.6 договору (розірвання договору з ініціативи майбутнього покупця), а тому частина умови про вирахування штрафу є недійсною, адже суперечить сутності неустойки.

Натомість, відповідач наводить аргументи про те, що попередній договір дійсно розірвано в односторонньому прядку, але не з ініціативи майбутнього покупця про що стверджує позивач, а з ініціативи майбутнього продавця у відповідності до п. п. 6.5, 6.7 договору та штрафні санкції застосовано у зв`язку із порушення умов договору щодо внесення наступного авансового платежу.

Отже, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо визнання недійсною частини умови договору, яка міститься у п. 6.6 договору про стягнення штрафу за розірвання договору в односторонньому порядку та застосування наслідків недійсності шляхом стягнення коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідальність сторін договору передбачена розділом 6 попереднього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.

Згідно зі п. 6.6 правочину майбутній покупець може відмовиться від цього договору в односторонньому порядку шляхом направлення ним майбутньому продавця в порядку, передбаченому п. 8.4 повідомлення про розірвання договору. У такому випадку договір припиняє свою дію через п`ять календарних днів з дати направлення майбутньому продавцю повідомлення про розірвання.

Відповідно до п. 8.4 договору всі повідомлення (пропозиції) за цим договором, якщо інше не передбачене відповідним пунктом договору та/або відповідним абзацом даного пункту, будуть вважатися здійсненими (направленими) належним чином , якщо вони викладені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом з повідомленням про вручення та/або вручені особисто стороні-одержувачу.

Суд установив, 17 серпня 2020 року позивач звернувся із заявою до відповідачів у якій повідомив, що у зв`язку із фінансовими обставинами, що склались у нього, повідомляє про розірвання договору у відповідності до п. 6.6 договору.

05 грудня 2020 року позивач звернувся із заявами до відповідачів у яких зазначає, що прийняв рішення про розірвання попереднього договору в односторонньому порядку, керуючись свої правом передбаченим п. 5.3.4 договору. Наводить аргументи про те, що 17 серпня 2020 року звертався із пропозицією до представників відповідачів щодо ініціювання розірвання попереднього договору за взаємного згодою сторін. Сторони погодились розірвати договір за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди, але у подальшому відповідачі ухилялись від розірвання договору. Просить перерахувати сплачений аванс у сумі 408637,55 грн на банківський рахунок позивача. Відповідні заяви направлені у відповідності до п. 8.4 договору.

Отже, позивач стверджує та визнає той факт, що попередній договір розірвано в односторонньому порядку з його ініціативи саме 11 грудня 2020 року, тобто через п`ять днів з дня направлення відповідних повідомлень відповідачам від 05.12.2020.

Попри те, із такими доводами сторони позивача щодо моменту та з ініціативи якої сторони розірвано попередній договір в односторонньому порядку, суд не погоджується, виходячи з наступних мотивів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будкепітал» 15 вересня 2020 року № 15/09 звернулось із повідомленням до ОСОБА_2 про розірвання договору. Зазначають дані про те, що станом на сьогодні, тобто 15.09.2020, майбутнім покупцем порушено умови договору пп. 3.4, а саме прострочена заборгованість становить у сумі 203077,28 грн. На адресу товариства було надіслано лист від 18.08.2020 щодо неможливості подальших розрахунків за договором у зв`язку із зміною матеріального становища та проханням переглянути розмір штрафних санкцій. У зв`язку із цим було запропоновано підписати додаткову угоду до договору про зменшення штрафних санкцій із 10% та 5%, підписання якої було призначено на 21.08.2020, однак ОСОБА_2 відмовив у підписанні такої. Відтак, товариство прийняло рішення про розірвання попереднього договору в односторонньому порядку за невиконання умов договору щодо строків та обсягів оплати вартості об`єкта у відповідності до п. п. 6.5, 6.7 договору.

05 листопада 2020 року ОСОБА_2 було повернуто кошти за договором у розмірі 58516,09 грн, що підтверджено платіжним дорученням № 383.

Щодо аргументів позивача про те, що повідомлення про розірвання договору від 15.09.2020 не отримував, суд зазначає наступне.

Повідомлення про розірвання договору від 15.09.2020 було направлено з дотриманням вимог п. 8.2 договору, що підтверджено первинними документами відправлення: інформацією про відправлення та фіскальним чеком АТ «Укрпошта», відправник ТОВ «Будкепітал», одержувач ОСОБА_2 , які здійснені та видрукованій за допомогою технічних засобів поштового зв`язку 16.09.2020.

Установлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2021 року (справа №914/1191/20), від 13 січня 2020 року (справа №910/22873/17), від 14 серпня 2020 року (справа № 904/2584/19), Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа № 800/547/17).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що ТОВ «Будкепітал» вжито заходи для повноцінного реалізації свого права направлення повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку, у зв`язку із чим критично оцінює доводи сторони позивача з цього питання.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що розірвання попереднього договору відбулось шляхом відмови майбутнього продавця від такого договору в односторонньому порядку про що направлено майбутньому покупцю повідомлення про розірвання, у відповідності до п. 6.7 договору.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним п. 6.6 договору в частині фрази «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного Розділом 3 даного Договору» та застосування наслідку такої недійсності у вигляді стягнення спірних коштів, суд прийшов до наступного.

Позивач наводить аргументи про те, що вказана частина умови п. 6.6. договору суперечить сутності неустойки передбаченої цивільним законодавством України, адже не може бути установлена за односторонню відмову від договору, що є правом сторони договору.

Натомість відповідачі стверджують, що неустойка стягнена за односторонню відмову з ініціативи майбутнього продавця у відповідності до п. п. 6.5, 6.7 договору за порушення порядку оплати вартості квартири.

Згідно з п. 6.5 договору у випадку порушення майбутнім покупцем порядку оплати забезпечувального авансового платежу, згідно з розділу 3 даного договору більш ніж на 30 банківських днів, цей договір може бути припинено за ініціативою майбутнього продавця шляхом направлення майбутньому покупцю повідомлення у відповідності до п. 8.4 договору. У такому випадку даний договір припиняє свою дію через 5 календарних днів з дати направлення майбутнім продавцем повідомлення про розірвання. У такому випадку майбутній продавець зобов`язаний повернути майбутньому покупцю оплачений ним забезпечувальний авансовий платіж за попереднім договором за вирахуванням штрафу в розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу.

Відповідно до п. 6.7 договору майбутні продавець може відмовитись від цього договору в односторонньому порядку шляхом направлення вимоги майбутньому покупцю порядку, передбаченому п. 8.4 договору повідомлення про розірвання.

Відтак, саме у відповідності до цих пунктів договору було розірвано попередній договір в односторонньому порядку за ініціативи майбутнього продавця.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Відповідно до ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року (справа № 569/16256/19) зроблено висновок, що «тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом); якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною); якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту».

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Згідно з ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються; від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Суд установив, що в у оспорюваному пункті 6.6 попереднього договору, з урахуванням його змісту та визначення штрафу, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору майбутнім покупцем (фраза «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного Розділом 3 даного Договору») у відповідності до ч. 2 ст. 549 ЦК України.

Отже, суд прийшов до переконання про те, що оспорюваний пункт в частині встановлення штрафу суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору незалежно від сторони договру, яка ініціює таке розірвання.

Аналогічні правові висновки щодо неправомірного встановлення неустойки за правомірну відмову від виконання зобов`язань або односторонню відмову від договору наведено у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 (справа № 552/3458/19), від 24.11.2021 (справа № 191/2617/19).

Враховуючи встановлене вище, суд прийшов до переконання про те, що розірвання договору дійсно відбулось в односторонньому порядку, однак з ініціативи майбутнього продавця у відповідності до п. 6.7 договору та спірні кошти стягнені як неустойку у відповідності до п. 6.5 договору.

Відтак відсутні докази про те, що відбулось стягнення штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного Розділом 3 даного Договору саме згідно з п. 6.6. договору, відтак визнання такої частини умови договору недійсною (саме п.6.6. договору) не призведене до захисту порушеного права позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 638/14632/14-ц (провадження № 61-12947св18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Схожі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року (справа № 338/180/17), від 11 вересня 2018 року (справа № 905/1926/16), від 30 січня 2019 року (справа № 569/17272/15), від 01 жовтня 2019 року (справа № 910/3907/18). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У цій справі суд установив, що неустойку було стягнено за односторонню відмову від договору з ініціативи майбутнього продавця, що суперечить сутності неустойки, однак не у відповідності до п. 6.6. договору, про що стверджує позивач, а у відповідності до п. 6.7, п. 6.5 договору за односторонню відмову від договору майбутнього продавця.

У зв`язку з наведеним, суд зазначає, що хоча стороною позивача доведено порушення свого права щодо стягнення спірних коштів як штрафу, що суперечить вимогам діючого цивільного законодавства щодо сутності неустойки, однак, застосування позивачем саме такого способу захисту як визнання недійсним частини умови договору щодо встановлення штрафу за односторонню відмову передбаченого п. 6.6. договору не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки такий спосіб не призведене до відновлення та не забезпечить поновлення порушеного права позивача, адже наслідки у виді стягнення неустойки настали не у відповідності до п. 6.6. договору, а за односторонню відмову від договору майбутнього продавця у відповідності до п.п. 6.5, 6.7 договору, а умови цього договору в частині встановлення неустойки (п.п. 6.5, 6.7) залишаються чинними, ніким не оспорювані.

Щодо аргументів сторони відповідача про те, що оскільки попередній договір розірвано, а відтак позивач не має права звертатися до суду із відповідним позовом, суд зазначене оцінює критично, адже розірвання сторонами договору, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, оскільки правочин у судовому порядку визнається недійсним з моменту його вчинення, а відповідні правові наслідки можуть існувати і після розірвання спірного договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 (справа № 905/1227/17).

Разом з тим, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги про визнання недійсним п. 6.6 попереднього договору у частині стягнення неустойки за односторонню відмову від договору та стягнення грошових коштів, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а відтак у позові необхідно відмовити повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а відтак понесені позивачем судові витрати покласти на останнього.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будкепітал», Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ковернот» про визнання попереднього договору частково недійсним та стягнення авансу- відмовити.

Судові витрати понесені позивачем ОСОБА_2 покласти на останнього.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будкепітал», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Болсуновська, будинок № 6, поверх № 2, кімната № 8, код ЄДРПОУ 35851116;

відповідач-2 Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ковернот», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Болсуновська, будинок № 6, код ЄДРПОУ 38196948.

Повне судове рішення складено 29 травня 2023 року.

Суддя О. І. Якимець