Постанова

від 19.06.2023 по справі 127/18736/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/18736/20

Провадження № 22-ц/801/874/2023

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 рокуСправа № 127/18736/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Копаничук С.Г.,

суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.,

за участю секретаря: Литвина С.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадська організація «Том 14»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги громадської організації «Том 14», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2023 року, повний текст якого складений 16.03.2023 року, постановлене у приміщенні того ж суду під головуванням судді Бойка В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадської організації «Том 14» про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГО «Том 14» про захист честі, гідності і ділової репутації. Вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідачами по справі і журналістами ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_11» у мережі Інтернет на YouTube каналі веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на « 24 каналі » за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12 було розміщено журналістське розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13 », в якому було розповсюджено інформацію щодо позивача ОСОБА_1 , наступного змісту: « Вітаю! Це «ІНФОРМАЦІЯ_11 », ОСОБА_2 і наш спецсеріал про масштабну багаторічну корупцію на багатостраждальній українській оборонці. Зміст попередніх серій коротко: Початок війни. Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони, ОСОБА_1 , його син ОСОБА_4 , колишній працівник концерну ОСОБА_5 і керівники оборонних структур різних рівнів. Група швидко стає привілегійованим постачальником держзаводів і отримує контракти на сотні мільйонів гривень, центром оборудок стає підставна компанія «ІНФОРМАЦІЯ_14»,скорочено «ІНФОРМАЦІЯ_14». Отримані гроші переводять в готівку, які потім витрачають на відкати заводам, хабарі слідчим органам та розкішне життя»

Також сюжет в цій частині містить демонстрацію фото та відео- слайдів із його зображенням, як особи, яка входить до «групи».

В подальшому поширення недостовірної інформації в засобах масової інформації відбувалося з посиланням, як на джерело володільця інформації - програма «ІНФОРМАЦІЯ_11 » та авторів - журналістів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а програма «ІНФОРМАЦІЯ_11», в якій вийшов сюжет та всі проекти цієї програми реалізуються на базі ГО «ТОМ 14» (ІНФОРМАЦІЯ_15).

Крім того сюжет відповідачів з інформацією про нього, в тому числі, розміщено в мережі Інтернет за гіперпосиланнями : ІНФОРМАЦІЯ_16; ІНФОРМАЦІЯ_17 ;

ІНФОРМАЦІЯ_18 В якості джерела інформації, розташованої на вказаних сайтах, зазначається інформація, відображена в сюжеті відповідачів, і таким чином, цю інформацію було поширено невизначеному колу осіб.

Послався на те, що поширена в сюжеті вказана інформація стосується позивача, є негативною і недостовірною, а також такою, що порушує право на повагу до його гідності ,честі та ділової репутації, оскільки вказує на порушення ним норм чинного законодавства ,співучасть його у злочинних діях, що створює враження про нього, як про злочинця, руйнує суспільну оцінку його людських, ділових і професійних якостей.

Інформація є недостовірною, так як вказує на нього, як на співучасника певної «групи», що через підставну компанію «ІНФОРМАЦІЯ_14» здійснює злочинні дії-скуповує запчастини до військової техніки у російських контрабандистів та на українських військових складах, завищує ціни на вказані запчастини при поставках на державні оборонні заводи ,користується неправомірними перевагами при поставках, переводить кошти у готівку, надає корупційні неправомірні вигоди правоохоронцям та держслужбовцям під час такої діяльності, привласнює решту отриманих з бюджету коштів.

Зазначив, що як на дату поширення сюжету, так і на час звернення до суду, він не перебуває в статусі підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого у кримінальних провадженнях, що стосуються викладених у вищевказаному сюжеті обставин ,а щодо викладених у зазначеному сюжеті обставин зареєстроване та досліджується кримінальне провадження №4201611350000102 від 01.04.2016 року, в рамках якого певним особам повідомлено про підозру.

Поширена інформація, а саме : «До групи входять: зам. секретаря Ради нацбезпеки і оборони Олег Гладковський…» не містить алегорій, сатири, гіпербол, не є припущенням чи критикою і її можна перевірити на достовірність, вона не є оціночними судженнями ,а є фактичним твердженням.

Враховуючи викладене і те ,що поширена недостовірна інформація ,авторами якої є журналісти - відповідачі ,є негативною і такою, що порушує немайнові права позивача і завдає йому моральної шкоди у розмірі матеріального еквіваленту у розмірі 432 мінімальних заробітних плат , посилаючись ст.ст.201.270,277,297,299 ЦК України , ст.ст.1,14,30 ЗУ «Про інформацію», з урахуванням вимог уточненої позовної заяви від 19.10.2020 року, просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права на презумпцію невинуватості, на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, інформацію, яка була поширена 25 лютого 2019 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та громадською організацією «ТОМ 14» в програмі«ІНФОРМАЦІЯ_11» у мережі Інтернет на YouTube каналі веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19/запосиланням( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), з 27 по 29 хвилину відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13», наступного змісту: «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони, ОСОБА_1...»

- зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадську організацію «ТОМ 14» протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_9 недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , шляхом розміщення тексту судового рішення у даній справі на YouTube каналі веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19/ в рубриці, де було розміщено недостовірну інформацію.

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадської організації «ТОМ 14» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 432 мінімальної заробітної плати, що становить 2 040 336,00 грн.

-стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадської організації «ТОМ 14» на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2023 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на презумцію невинуватості, на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та Громадською організацією "ТОМ 14" в програмі "ІНФОРМАЦІЯ_11" на YouTube каналі на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19/ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ), з 27 по 28 хв. 04 сек. відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13»,наступного змісту: «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам.секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1 ...». Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадську організацію «ТОМ 14» протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_9 недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 шляхом розміщення тексту судового рішення у даній справі на YouTube каналі веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19/ в рубриці, де було розміщено недостовірну інформацію. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Громадської організації "ТОМ 14", на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 67 000 грн. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Громадської організації "ТОМ 14" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 028, 43 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі громадська організація «ТОМ 14» просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказала, що суд не врахував ,що позивач є публічною особою , діяльність якого є об`єктом суспільного інтересу і тому повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є значно ширшою ніж у пересічних осіб ,а також правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі №910/13849/21, відповідно до якої розглядаючи подібні спори , суди не повинні обмежуватись лише формальним дослідженням спірної фрази без врахування контексту всієї статті і змістовно пов`язаних її частин. Суд проігнорував контекст оскаржуваних фраз та не взяв до уваги того, що у оскаржуваних висловлюваннях автор зробив короткий підсумок попереднього сюжету, а згадане речення є оціночним судженням. Також суд, в порушення ч.2 ст. 31 ЗУ «Про інформацію» , дійшов неправильного висновку про відшкодування моральної шкоди позивачу ,який як суб`єкт владних повноважень у позовах про захист честі і гідності ,вправі вимагати лише спростування недостовірної інформації ,а не відшкодування моральної шкоди. Крім того, суд не правильно зазначив статус «ТОМ 14» ,як товариства з обмеженою відповідальністю, в той час як вона є громадською організацією і не врахував, що остання не є належним відповідачем у справі, якими є автор оскаржуваного сюжету та власник веб- сайту ,а тому суд повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог. Поза увагою суду залишився факт недоведеності позивачем поширення нею оскаржуваної інформації та порушення позивачем строків позовної давності, оскільки позивач публічно у інтерв`ю на телеканалі «Прямий» 01.03.2019 року визнав ,що бачив оскаржуваний сюжет , а до суду із даним позовом звернувся 31.08.2020 року, тобто, з пропуском строку позовної давності ,що закінчився 01.03.2020 року ще до запровадження 12.03.2020 року у країні карантину.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, а у справі ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказала, що вона не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є автором та поширювачем оскаржуваної інформації, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, суд повинен був відмовити у задоволенні позову до неї. Суд неправомірно послався на нечинну редакцію ч. 3 ст. 277 ЦК України, що була виключена з цього кодексу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27.03.1014 року, що набрав чинності 19.04.2014 року, чим незаконно переклав тягар доказування достовірності інформації на відповідачів ,на чому і побудував розгляд даної цивільної справи. Суд не врахував статус позивача ,який являвся секретарем РНБО, як публічної особи ,а тому повинен бути свідомо відкритим для прискіпливого контролю за особою з боку активістів та пересічних громадян, а також того, що оскаржувана інформація є оціночними судженнями і не вказує на факти вчинення особисто позивачем протиправних дій. Також не врахував в якості доказу у даній справі висновок судово-лінгвістичної експертизи №9690 від 20.10.2021 року, що вказує на те, що оскаржувані висловлювання є оціночними судженнями. Необгрунтований висновок суду про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди через поширення про нього інформації, оскільки дізнавшись про журналістське розслідування, позивач не звернувся за проведенням психологічної експертизи, відтак не підтвердив заподіяння йому моральних страждань. Суд не взяв до уваги факт порушення позивачем строків позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки оскаржуваний сюжет позивач побачив 01.03.2019 року, а з даним позовом до суду звернувся лише 31.08.2020 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначене рішення суду скасувати, через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказав, що суд не встановив особу, яка поширила оскаржувану інформацію в мережі інтернет ; не мотивував причини відхилення ним висновку судово-лінгвістичної експертизи №9690 від 20.10.2021 року ,згідно якої оскаржувані висловлювання є оціночними судженнями ; неправомірно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 277 ЦК України, що була виключена з ЦК України на підставі ЗУ №1170-VII від 27.03.2014 року та застосував норми КЗпП України, які не мають жодного відношення до спірних правовідносин; не звернув увагу на порушення позивачем строків позовної давності на звернення до суду із даним позовом а також на те, що , що заявляючи вимогу про спростування недостовірної інформації, позивач був позбавлений права заявляти позовні вимоги про стягнення моральної шкоди .

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 вважає рішення суду законним і обґрунтованим, а доводи скарг безпідставними.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до розгляду на 04 травня 2023 року о 14:00 год.

01 травня 2023 року представник позивача - адвокат Вітюк В. В. подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його участю у розгляді Вищим антикорупційним судом кримінального провадження №991/4413/21,що було судом задоволено ,а розгляд справи відкладено на 18 травня 2023 року о 14:00 год.

18 травня 2023 року знову за клопотанням представника позивача - адвоката Вітюка В. В. розгляд справи було відкладено на 29 травня 2023 року о 14:00 год та надано йому можливість ознайомлення з апеляційною скаргою.

29 травня 2023 року представник позивача - адвокат Вітюк В. В. знову подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його участю у розгляді Вищим антикорупційним судом кримінального провадження №991/2030/022,що було задоволено ,а розгляд справи відкладено на 19 червня 2023 року о 14:00 год.

16 червня 2023 року представника позивача - адвокат Вітюк В. В. вчетверте подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його участю у розгляді кримінального провадження Київським апеляційним судом, що надійшло до провадження останнього значно пізніше ніж дана цивільна справа до провадження апеляційного суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи цього клопотання, прийшла до висновку про не задоволення останнього та можливість розгляду справи у відсутність представника позивача ,виходячи з наступного.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Колегія суддів виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 дійшов висновку, що надання представником сторони переваги участі у розгляді іншої справи, за умови належного повідомлення про дату час та місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з доводів заявлених клопотань, причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника позивача - адвоката Вітюка В. В. є систематичне надання ним переваги участі у розгляді інших справ.

При цьому, адвокат Вітюк В.В. брав участь у розгляді цієї справи в режимі відеоконференції, що виключає необхідність його безпосереднього прибуття до Вінницького апеляційного суду.

Враховуючи кількість заявлених представником позивача та задоволених судом клопотань про відкладення розгляду справи, строки її розгляду в суді апеляційної інстанції ,можливість представника брати участь у розгляді в режимі відеоконференції ,а також наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного ,обґрунтованого рішення і можливість вирішення спору у даному засіданні та те, що систематичне надання представником переваги у розгляді інших справ не можна розцінювати, як поважну причину чергового відкладення розгляду справи , колегія суддів дійшла висновку про необхідність розгляду даної справи у відсутність представника позивача.

Отже, оскільки позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзивах на апеляційні скарги та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності позивача та його представника відповідає змісту положень ст. 372 ЦПК України.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували достовірність оспорюваної позивачем інформації, шо являється твердженнями, поширеними відповідачами щодо позивача , є негативною та завдає шкоди його законним немайновим правам , порушує право позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації, а тому зобов`язав відповідачів спростувати поширену інформацію у обраний позивачем спосіб та частково відшкодував з відповідачів заподіяну таким порушенням моральну шкоду.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Встановлено, що в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_11» у мережі Інтернет на YouTube каналі веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було розміщено журналістське розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13», в сюжеті якого було розповсюджено інформацію щодо позивача ОСОБА_1 , суть якої полягає в наступному: «Вітаю! Це «ІНФОРМАЦІЯ_11», ОСОБА_2 і наш спецсеріал про масштабну багаторічну корупцію на багатостраждальній українській оборонці. Зміст попередніх серій коротко: Початок війни. Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам.секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони, ОСОБА_1 , його син ОСОБА_4 , колишній працівник концерну ОСОБА_5 і керівники оборонних структур різних рівнів. Група швидко стає привілегійованим постачальником держзаводів і отримує контракти на сотні мільйонів гривень, центром оборудок стає підставна компанія «ІНФОРМАЦІЯ_14», скорочено «ІНФОРМАЦІЯ_14». Отримані гроші переводять в готівку, які потім витрачають на відкати заводам, хабарі слідчим органам та розкішне життя».

Позивач звернувся до суду з приводу того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є журналістами та співавторами журналістського розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13» та за допомогою громадською організації «ТОМ 14», з урахуванням того, що дана інформація була поширена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19 , як значено на зазначеному сайті ІНФОРМАЦІЯ_19- групи антикорупційних та інформаційних проектів, створених громадськими організаціями «ТОМ 14» та «Канцелярська Сотня», де ГО «ТОМ 14» - журналістський колектив, який спеціалізується на антикорупційних та економічних розслідуваннях, тобто, вищезазначеними відповідачами у сюжеті програми «ІНФОРМАЦІЯ_11» журналістського розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13» було розповсюджена вищевказана інформація про позивача, і дана інформація є негативною, недостовірною, містить фактичні твердження про обставини, яких не існувало, порушує особисті немайнові права позивача та підлягає спростуванню та поширення такої негативної, недостовірної інформації щодо позивача завдало йому моральної шкоди.

Як встановлено судом при дослідженні за клопотанням учасників справи копії відеосюжету (т.1,а.с.43), а саме оскаржуваного позивачем фрагменту журналістського розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 », було встановлено, що журналістом ОСОБА_2 у сюжеті було висловлено наступні фрази: « Вітаю! Це «ІНФОРМАЦІЯ_11 », ОСОБА_2 і наш спецсеріал про масштабну багаторічну корупцію на багатостраждальній українській оборонці. Зміст попередніх серій коротко: Початок війни. Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1 …», і саме дане висловлювання позивач вважає таким ,що поширено про нього, негативним, недостовірним, таким, що містить фактичні твердження про обставини, яких не існувало, порушує особисті немайнові права позивача та підлягає спростуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Положеннями статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Згідно зі статтею 277 ЦК України та статтею 81 ЦПК України позивач має довести факт поширення і недостовірність інформації згідно загального тягаря доведення, оскільки Законом України № 1170-VII від 27.03.2014 було виключено ч.3 ст.277 , що раніше передбачала презумпцію недостовірності такої інформації і необхідність доводити її достовірність саме поширювачів.

Проте доводи апеляційних скарг в частині того, що задовольняючи вимоги позивача, суд виходив із не доведення поширювачами достовірності інформації , безпідставні, оскільки суд не обгрунтувував своє рішення вказаними аргументами.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Позивачем доведено обставина поширення інформації, яка доказується сукупністю наданих позивачем і оцінених судом доказів , яку представники відповідачів не спростували.

Разом із тим, щодо змісту поширеної інформації слід врахувати, що недостовірною вважається інформація ,що не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Тобто ,така інформація повинна містити факти, які можна перевірити на їх дійсність, правдивість чи неправдивість, тощо.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації . Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.(ч.1,4,6,7 ст.277 ЦК України в редакції на час спірних правовідносин)

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить визнати недостовірною лише інформацію у наступному висловлюванні вищевказаного сюжету: «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять: зам.секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1 ...», які були висловлені журналістом ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, не звернув уваги на те, що у даному висловлюванні сюжету, крім останнього речення , взагалі відсутня інформація про ОСОБА_1 і посилання на його участь у діях ,описаних у першій частині висловлювання ,а тому у цій частині доводи апеляційної скарги обгрунтовані ,оскільки у вказаних виразах дійсно не міститься жодної інформації про позивача і вона не може порушувати його права ,так як стосується групи молодиків ,дії яких описані.

Щодо інформації ,що міститься у останньому реченні -«До групи входять: зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1 ...»,то дійсно вказане висловлювання стосується позивача ,є негативним в контексті описаних дій групи і могло порушувати немайнові права позивача , проте лише якщо воно містило недостовірну інформацію про входження його до цієї групи , тобто факти, які можна перевірити на достовірність.

Для вказаного позивач повинен надати докази об`єктивного існування групи із встановленим членством і довести недостовірність відомостей про те, що він входить до їх числа.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Зважаючи на те, що об`єктивне існування зазначеної у сюжеті конкретної «групи молодиків» та закріпленого складу її членів у рамках цивільного провадження документально не підтверджено та не встановлено у спосіб передбачений Законом, колегія суддів вважає ,що вказане висловлювання щодо входження до неї позивача містить інформацію ,яка об`єктивно не може бути перевірена на її достовірність і є нічим іншим, як продуктом власної оцінки (судження) журналістом певних дій і осіб ,здійсненої у межах його журналістського розслідування і висловленої у опублікованому сюжеті.

Вказані висновки колегії узгоджуються з висновком проведеної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення № 9690 від 20 жовтня 2021 року.

Постановляючи рішення у справі і визнаючи оскаржувані висловлювання фактичними твердженнями ,суд послався на висновки експертних досліджень ,наданих на підтвердження своїх вимог позивачем , і не дав оцінки висновку згаданої судової психолого-лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи , на вирішення якої поставив питання про те, чи поширені ІНФОРМАЦІЯ_9 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_11» УouTube каналі на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19), з 27 по 29 хвилину відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13», слова наступного змісту: «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» передають на його заводи. До групи входять: зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1...» є фактами чи оціночними судженнями?

Тому доводи апеляційних скарг відповідачів щодо вказаного заслуговують на увагу.

Разом із тим, відповідно до висновку проведеної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення № 9690 від 20 жовтня 2021 року , мовленнєве повідомлення «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» передають на його заводи. До групи входять: зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1 ...», поширені ІНФОРМАЦІЯ_9 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_11» УouTube каналі на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_19), з 27 по 29 хвилину відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13», - виражене у формі оціночного судження.

Позивач на підтвердження своїх вимог надав суду висновок комплексного психолого-лінгвістичного дослідження №19079/19080/20-61 від 28.07.2020 року ,здійсненого на замовлення представника позивача адвоката Вітюка В.В. , згідно якого у висловлюванні «До групи входять зам.секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1», яке було у висловлюваннях у тексті, зафіксованому на відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек., в контексті, що транслювався у телеефірі та було опубліковано в мережі Інтернет на «24 каналі» ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_12, міститься інформація негативного характеру. Висловлювання «До групи входять звм. секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1», яке було у висловлюваннях у тексті, зафіксоване на відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_12 з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек., в контексті, що транслювався у телеефірі та було опубліковано в мережі Інтернет на «24 каналі» ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_12, виражене у формі фактичного твердження (Т. 1 ас. 108 -114).

Також представник позивача надав суду висновок судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи мовлення №7966 від 17.01.2022 року, здійснений на його замовлення Київським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ,згідно якого об`єктивний зміст та значення слів і словосполучень: «група молодиків», «до групи входять», «група швидко зростає», що зафіксовані у висловлюваннях, озвучених з 27 хв. по 29 хв. сюжету (програма «ІНФОРМАЦІЯ_11» на УouTube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 ») такі: група - сукупність осіб, об`єднаних спільною метою, ідеєю, діяльністю, працею, інтересами; молодик - молода неодружена людина; парубок; «група молодиків» - сукупність молодих осіб чоловічої статі, об`єднаних спільною мовою, ідеєю, діяльністю, інтересам; входити до групи - бути, ставити складовою частиною, учасником певної групи. «До групи входять» - словосполука-узагальнення у формі інверсії у синтаксичній конструкції переліку. Швидко - активно, стрімко з високою частотою. Зростати - ставити більшим, значнішим, сильнішим, інтенсивнішим, збільшуватися кількісно. «Група швидко зростає» - за відносно короткий проміжок часу кількість членів, учасників групи активно збільшується, а також збільшується коло їхньої діяльності, можливостей, впливу та затребуваності їхніх послуг. У словах та словосполученнях: «група молодиків», «до групи входять», «група швидко зростає», що зафіксовані у висловлюваннях, озвучених з 27 хв. по 29 хв. сюжету програма «ІНФОРМАЦІЯ_11» на УouTube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 »), мова йде тільки про одну групу. У вислювлюванні «До групи входять зам.секретаря Ради нацбещпеки і оборони ОСОБА_1 »,що зафіксоване з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек. сюжету в контексті висловлювань, озвучених із 27 хв. по 29 хв. сюжету (програма «ІНФОРМАЦІЯ_11» на УouTubе-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 », містить інформацію негативного характеру. Висловлювання «До групи входять зам.секретаря Ради нацбещпеки і оборони ОСОБА_1 », що зафіксоване з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек., в контексті, що транслювався у телеефірі та було опубліковано в мережі Інтернет на «24 каналі» ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_12, міститься інформація негативного характеру. Висловлювання «До групи входять зам.секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1 », що зафіксоване з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек. сюжету в контексті висловлювань, озвучених із 27 хв. по 29 хв. сюжету (програма «ІНФОРМАЦІЯ_11» на УouTubе-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13», має форму фактичного твердження (т.4, а.с.201-204).

Отже, у справі є три експертних висновка, один з яких проведено на підставі ухвали суду, два інші здійсненні на замовлення сторони позивача.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу в їх сукупності . Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Зі змісту досліджуваних висновків експертів вбачається, що експертами при проведенні експертного дослідження було застосовано різні підходи до визначення змісту за значень слів, а тому експерти дійшли протилежних висновків, які (з урахуванням методу та об`єкту дослідження) не є зовсім взаємовиключними.

За умови наявності трьох протилежних висновків судом повинні оцінюватись три висновки в сукупності з іншими матеріалами справи.

Як вбачається з висновку експерта Київського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи мовлення №7966 від 17.01.2022 року для проведення дослідження експерт використовувала копію справи №127/18736/20 (провадження №2/127/3022/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової, репутації в 4-х томах; флеш-носій Netac.

Разом з тим, у четвертому томі матеріалів справи відсутні відомості про те, що сторона позивача офіційно виготовляла та отримувала копії 4-х томів матеріалів цієї справи, як відсутні відомості про направлення вказаних копій матеріалів справи експерту судом.

Отже, висновок експерта Київського відділення Львівського НДІСЕ за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи мовлення №7966 від 17.01.2022 року не може прийматись і розцінюватись в якості достовірного доказу, оскільки він не підтверджує достовірність матеріалу експертного дослідження, викликає сумнів в частині матеріалів (джерел), які були використані експертом як об`єкт дослідження і відповідно, у результаті ,що базувався на них .

Висновок КНІДСЕ за результатами проведення комплексного психолого-лінгвістичного дослідження №19079/19080/20-61 від 28.07.2020 року також є сумнівним.

Як слідує з матеріалів справи, об`єктом комплексного психолого-лінгвістичного дослідження має бути саме відеозапис висловлювань відповідача , який містить емоційну та інтонаційну складову, а не лише їх текстуальневідображення.Тобто,предметом комплексного експертного дослідження має бути саме усне мовлення, а не писемне.

Оскільки аналіз змісту висновку експерта вказує на те, що у ході проведення експертизи останнім, здійснювалося дослідження писемного тексту в друкованому варіанті (транскрипт), а не усного мовлення, то такий висновок не може розцінюватись в якості достовірного доказу, позаяк стосується проведення іншої, ніж призначеної судом, експертизи.

Зокрема, на переконання колегії суддів, для вирішення поставленого в рамках психолого-лінгвістичного дослідження важливо врахувати не тільки зміст стенограми аудіовізуального продукту, але й надати оцінку загальному тону висловлювання, емоційному сприйняттю відеозапису ефіру, що не можливо здійснити на підставі лише лінгвістичної експертизи стенограми відеозапису.

Надаючи оцінку усім трьом висновкам експертів у сукупності з іншими доказами по справі , колегія суддів вважає, що висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення № 9690 від 20 жовтня 2021 року ,здійснений Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» за результатами дослідження мовленнєвого повідомлення ,з причини відсутності сумнівів щодо порядку та об`єму матеріалів і джерел дослідження, а також з врахуванням його узгодження зі встановленою об`єктивною неможливістю перевірки недостовірності інформації про входження позивача до групи , є оціночними судженнями, власним поглядом журналіста , критичними висловлюваннями,а не фактичними твердженнями, достовірність яких в рамках цивільного провадження можна перевірити .

При цьому колегія суддів виходить з того, що суспільство має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо наданої інформації, у тому числі щодо діяльності політиків, посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування, а отже важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо ЗМІ або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого боку була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб, інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки таких осіб, є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

Розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції (рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1986 року № 12/1984/84/131 у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Визнаючи недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 поширену відповідачами інформацію, суд першої інстанції не розмежував твердження про факти та оціночні судження, не з`ясував, чи не висловили відповідачі свої оціночні судження щодо поведінки позивача.

Визнаючи недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 вищевказану інформацію , суд першої інстанції, не врахував, що інформацію, яку просив визнати недостовірною позивач в рамках цивільної справи неможливо спростувати або підтвердити, позаяк існування вказаної групи та склад її членів документально не підтверджується ,а висловлювання є продуктом здійсненої журналістської оцінки .

Крім того, як передбачено у частині першій статті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб, інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Так, статтею 10 Конвенції встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

ЄСПЛ на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що 10 стаття Конвенції обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

ЄСПЛ у рішенні від 02 червня 2016 року у справі «Інститут економічних реформ проти України» (заява № 61561/08), розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

У рішенні від 31 липня 2007 року у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

З аналізу вказаних рішень вбачається, що ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії, обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Отже, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 є публічною особою, на час виходу програми обіймав позаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою як з боку активістів, так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України», заяви № 30582/04, 32152/04, § 188).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04, § 46).

У пункті 43 рішення від 31 липня 2007 року у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що «фундаментальною вимогою права дифамації (the law of defamation) є те, що для виникнення підстави для подання позову про дифамацію необхідно, щоб дифамація була звернена до конкретної особи. Якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, навіть у ситуаціях, коли до посадовця не зверталися на ім`я або в інший (такий, що може бути ідентифікований) спосіб, журналісти були б завалені позовами. Це не лише вилилося б у накладення надмірного і непропорційного тягаря на засоби масової інформації, що здійснювало б тиск на їхні ресурси та затягло б їх у нескінченні судові тяжби. Безсумнівно, це мало б ефект стримування, яке відчувала б преса, виконуючи роль рупора інформації та громадського охоронця порядку (watchdog)».

Отже, під час ухвалення оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції не врахував, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем, політиком, а отже, межа допустимої критики стосовно нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведене у вищезгаданій телепередачі є лише оціночними судженнями, які стосуються критики дій та особи позивача, як публічної особи та політичного діяча, та способом реалізація права на свободу слова, оскільки вільне вираження поглядів, передавання почуттів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми.

В той же час, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень: вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

За вищенаведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід стягнути з позивача на користь відповідачів.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги громадської організації «Том 14», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду від 10 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , громадської організації «Том 14» про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь громадської організації «Том 14» 18 287,40 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 18 287,40 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 287,40 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - невідомо, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП - невідомо, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Громадська організація "ТОМ 14", код ЄДРПОУ - 40067390, місце знаходження: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 73.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: С.К. Медвецький

В.В. Оніщук