Постанова

від 14.03.2024 по справі 127/18736/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа № 127/18736/20

провадження № 61-10780св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Громадська організація «Том 14», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Том 14», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації (далі - ГО) «Том 14», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет було поширено відеосюжет журналіста ОСОБА_3 та матеріали журналістського розслідування ОСОБА_2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якому розповсюджено інформацію про нього такого змісту: «Вітаю! Це «НАШІ ГРОШІ», ОСОБА_3 і наш спецсеріал про масштабну багаторічну корупцію на багатостраждальній українській оборонці. Зміст попередніх серій коротко: Початок війни. Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи.До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1, його син ОСОБА_6 , колишній працівник концерну ОСОБА_7 і керівники оборонних структур різних рівнів. Група швидко стає привілегійованим постачальником держзаводів і отримує контракти на сотні мільйонів гривень, центром оборудок стає підставна компанія «ОПТІМУМСПЕЦДЕТАЛЬ», скорочено «ОПТІМА». Отримані гроші переводять в готівку, які потім витрачають на відкати заводам, хабарі слідчим органам та розкішне життя». Також сюжет у цій частині містить демонстрацію фото та відео слайдів із його зображенням як особи, яка входить до «групи», а усі проєкти програми «Наші Гроші» реалізовувалися в подальшому на базі ГО «ТОМ 14».

Вказану інформацію, яка була поширена серед невизначеного кола осіб, позивач вважає негативною та недостовірною, а в деяких випадках такою, що містить образливі вирази та наклеп, порушує його немайнові права, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, враховуючи, що він не має відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ОПТІМУМСПЕЦДЕТАЛЬ», діяльність якого висвітлюється у відеосюжеті, а також не є учасником (підозрюваним, обвинуваченим) кримінального провадження № 4201611350000102, пов`язаного з розслідуваннями фактів, висвітлених у відеосюжеті.

У зв`язку з неправомірним поширенням інформації йому завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні стосунків з людьми, емоційних стресах та нервовому напруженні.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, остаточно просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права на презумпцію невинуватості, на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації, інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ГО «ТОМ 14» в програмі «Наші Гроші» у мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4/(за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ), з 27 по 29 хв. відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5)», такого змісту: «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1...»;

- зобов`язати відповідачів протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_5 недостовірну інформацію, що порушує його особисті немайнові права, шляхом розміщення тексту судового рішення у цій справі на УouТube-каналі веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ в рубриці, де було розміщено недостовірну інформацію;

- стягнути солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ГО «ТОМ 14» на свою користь 432 мінімальні заробітні плати, що становить 2 040 336,00 грн, на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року у складі судді Бойко В. М. позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на презумпцію невинуватості, на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ГО «ТОМ 14» в програмі «Наші гроші» на УouТube-каналі на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3), з 27 по 28 хв. 04 сек. відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », такого змісту: «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1...».

Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ГО «ТОМ 14» протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , шляхом розміщення тексту судового рішення у цій справі на УouТube-каналі веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ в рубриці, де було розміщено недостовірну інформацію.

Стягнено солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ГО «ТОМ 14» на користь ОСОБА_1 10 мінімальних заробітних плат, що становить 67 000,00 грн, на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачами інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію, має форму фактичного твердження та несе негативний характер. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували достовірність оспорюваної інформації.

У цьому контексті суд також врахував, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження немайнових втрат потерпілої особи, які б заслуговували на відшкодування у розмірі 432 мінімальних заробітних плат, що становить 2 040 336,00 грн, а тому вважав за необхідне, відповідно до характеру душевних страждань, завданих позивачу, загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності, визначити розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 67 000,00 грн.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ГО «ТОМ 14» задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висловлювання щодо позивача, які були наведені співвідповідачами у відеосюжеті, є оціночними судженнями, власним критичним поглядом журналістів, а не фактичними твердженнями, достовірність яких можна було б перевірити у рамках цивільного провадження.

Крім того ОСОБА_1 як публічна особа повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності, адже він, обираючи кар`єру публічної особи, погодився на таку увагу.

Отже, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2023 року, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18, від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15, від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 646/957/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Поширена відповідачами інформація компрометує професійну діяльність ОСОБА_1 , створює підстави для сприйняття його як особи, причетної до вчинення злочинів, що порушує принцип презумпції невинуватості. Критика публічної особи не є безмежною.

Позивач не має жодного стосунку до ТОВ «Оптимумспецдеталь», діяльність якого висвітлюється у відеосюжеті, а також не є учасником (підозрюваним, обвинуваченим) кримінального провадження № 4201611350000102, пов`язаного з розслідуваннями фактів, висвітлених у відеосюжеті.

Висновки апеляційного суду про непоширення відповідачами недостовірної інформації не відповідають обставинам справи, оскільки наведені у відеосюжеті висловлювання не ґрунтуються на будь-яких припущеннях, викладені у стверджувальній формі, що порушує особисті немайнові права позивача, принижує його честь, гідність і ділову репутацію.

Аргументи інших учасників справи

У вересні та жовтні 2023 року ГО «ТОМ 14», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзиви (письмові пояснення) на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просять залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю. , Погрібного С. О. від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

29 серпня 2023 року справа № 127/18736/20 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 11 січня 2024 року у зв`язку з обранням судді Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року справу № 127/18736/20 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 журналістами програми «Наші гроші» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3/ та на УouТube-каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 було оприлюднено відеосюжет програми журналіста ОСОБА_3 «Наші гроші» та журналістське розслідування ОСОБА_2 під назвою «Друзі Президента крадуть на оборонці (секретні переписки) /// № НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5)», в якому розповсюджено інформацію про ОСОБА_1 такого змісту: «Вітаю! Це «НАШІ ГРОШІ», ОСОБА_3 і наш спецсеріал про масштабну багаторічну корупцію на багатостраждальній українській оборонці. Зміст попередніх серій коротко (голос за кадром): Початок війни. Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» продають на його заводи. До групи входять зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1, його син ОСОБА_6 , колишній працівник концерну ОСОБА_7 і керівники оборонних структур різних рівнів. Група швидко стає привілегійованим постачальником держзаводів і отримує контракти на сотні мільйонів гривень, центром оборудок стає підставна компанія «ОПТІМУМСПЕЦДЕТАЛЬ», скорочено «ОПТІМА». Отримані гроші переводять в готівку, які потім витрачають на відкати заводам, хабарі слідчим органам та розкішне життя».

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є журналістами, крім того, ОСОБА_3 з 27 серпня 2015 року очолює ГО «ТОМ 14» (том 1 а. с. 118, том 2 а. с. 108-109).

У матеріалах справи також містяться скрін-шоти листування та роздруківки публікацій (том 1 а. с. 201-209, том 2 а. с. 110-120, 126-137, 139-140).

Згідно з висновком комплексного психолого-лінгвістичного дослідження від 28 липня 2020 року № 19079/19080/20-61, складеним експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на замовлення сторони позивача, у висловлюванні «До групи входять зам. секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1», яке було у висловлюваннях у тексті, зафіксованому на відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек., в контексті, що транслювався у телеефірі в мережі Інтернет на «24 каналі» ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, міститься інформація негативного характеру. Висловлювання «До групи входять зам. секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1» виражене у формі фактичного твердження (том 1 а. с. 108-114).

У висновку судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи мовлення від 17 січня 2022 року № 7966, складеному експертами Київського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз на замовлення сторони позивача, вказано, що:

- об`єктивний зміст та значення слів і словосполучень: «група молодиків», «до групи входять», «група швидко зростає», що зафіксовані у висловлюваннях, озвучених з 27 хв. по 29 хв. сюжету (програма «Наші гроші» на УouТube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »)) такі: група - сукупність осіб, об`єднаних спільною метою, ідеєю, діяльністю, працею, інтересами; молодик - молода неодружена людина; парубок; «група молодиків» - сукупність молодих осіб чоловічої статі, об`єднаних спільною мовою, ідеєю, діяльністю, інтересам; входити до групи - бути, ставити складовою частиною, учасником певної групи. «До групи входять» - словосполука-узагальнення у формі інверсії у синтаксичній конструкції переліку. Швидко - активно, стрімко з високою частотою. Зростати - ставити більшим, значнішим, сильнішим, інтенсивнішим, збільшуватися кількісно. «Група швидко зростає» - за відносно короткий проміжок часу кількість членів, учасників групи активно збільшується, а також збільшується коло їхньої діяльності, можливостей, впливу та затребуваності їхніх послуг.

- у словах та словосполученнях: «група молодиків», «до групи входять», «група швидко зростає», що зафіксовані у висловлюваннях, озвучених з 27 хв. по 29 хв. сюжету програма (програма «Наші гроші» на УouТube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »)), мова йде тільки про одну групу;

- у висловлюванні «До групи входять зам. секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1 », що зафіксоване з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек. сюжету в контексті висловлювань, озвучених із 27 хв. по 29 хв. сюжету (програма «Наші гроші» на УouТube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »)), міститься інформація негативного характеру;

- висловлювання «До групи входять зам. секретаря Ради нацбезпеки і оборони ОСОБА_1 », що зафіксоване з 27 хв. 57 сек. по 28 хв. 04 сек. сюжету в контексті висловлювань, озвучених із 27 хв. по 29 хв. сюжету (програма «Наші гроші» на УouТube-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 і на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , де розміщено журналістське розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »)), має форму фактичного твердження (том 4 а. с. 201-204).

Разом із тим, згідно із висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 20 жовтня 2021 року № 9690, складеним експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2021 року, мовленнєве повідомлення «Група молодиків вступає у змову з оборонними чиновниками, вони скуповують військові запчастини у російських контрабандистів, а також по складах Української армії, накручують ціни у рази, і за змовою з державним концерном «Укроборонпром» передають на його заводи. До групи входять: зам. секретаря Ради Нацбезпеки та Оборони ОСОБА_1...», поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 на УouТube-каналі в програмі «Наші гроші» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4/ ( ІНФОРМАЦІЯ_3 з 27 по 29 хв. відеосюжету в матеріалах журналістського розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », - виражене у формі оціночного судження (том 3 а. с. 238-240, том 4 а. с. 139-142).

Оцінюючи вказані висновки експертиз у сукупності з іншими матеріалами справи, апеляційний суд виходив з того, що саме висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 20 жовтня 2021 року № 9690, складений Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» на виконання ухвали суду, є належним і допустимим доказом, оскільки включає в себе дослідження спірних висловлювань у контексті всього мовленнєвого повідомлення, в тому числі емоційну та інтонаційну складову, а не лише їх текстуальне відображення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Таким чином, одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria») суд виснував про те, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка була поширена журналістами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в мережі Інтернет у відеосюжеті програми «Наші гроші» під назвою «Друзі Президента крадуть на оборонці (секретні переписки) /// Наші гроші № НОМЕР_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5)».

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» («Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine»), № 16695/04, § 46).

У рішенні ЄСПЛ від 02 червня 2016 року у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ проти України», заява № 61561/08, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, суд зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

Колегія суддів наголошує, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення спорів про захист гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

На час виникнення спірних правовідносин позивач ОСОБА_1 обіймав посаду заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, а отже, був публічною фігурою та відігравав певну роль у системі оборонної галузі держави.

Верховний Суд визнає, що поширена журналістами інформація могла непокоїти позивача, а форма її викладу могла бути розцінена ним як дошкульна та провокативна.

Однак незважаючи на форму викладу, по своїй суті поширена інформація є власною оцінкою (інтерпретацією) журналістами певних подій та отриманих ними відомостей, не містить фактичних тверджень про вчинення позивачем правопорушень, а спрямована на привернення уваги громадськості до питань державних закупівель в оборонній галузі та дає можливість глядачу самостійно проаналізувати відомості, отримані журналістами.

Висвітлення журналістами інформації щодо можливого розкрадання грошових коштів в оборонній сфері, мало значний суспільний інтерес, оскільки стосувалося обороноздатності держави в особливий період.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , обіймаючи державну посаду, мав бути відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Оспорювана інформація стосується не приватного життя позивача, а його сфери діяльності, що підтверджується проявом суспільного інтересу до особи позивача та його дій на посаді з боку журналістів.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову з огляду на те, що поширена відповідачами інформація щодо ОСОБА_1 , який обіймав публічну посаду, є не фактичним твердженням, а оціночним судженням журналістів, відображає їх суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення позивачем конкретних правопорушень.

Висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 201/3801/17 (провадження № 61-43952св18), від 14 грудня 2021 року у справі № 742/3324/20 (провадження № 61-16242св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 758/2931/19 (провадження № 61-728св21).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного неврахування апеляційним судом експертних досліджень, проведених на замовлення сторони позивача, є неспроможними, оскільки суд апеляційної інстанції дав оцінку усім висновкам експертів у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, з якою погоджується й Верховний Суд.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що поширена інформація стосується дій, які містять ознаки злочину, а тому, ухвалюючи оскаржуване рішення по суті спору, суд апеляційної інстанції не дотримався основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості, є безпідставними з огляду на таке.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу.

ЄСПЛ неодноразово констатував, що має проводитися вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany, 54, 56, Nestak v. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені.

У справі, яка переглядається, у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовностилістичні засоби, апеляційний суд встановив, що така інформація має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень відповідачів у результаті проведеного журналістського розслідування, їх особистому сприйнятті, частково є безособовою (тобто не містить прямої вказівки на особу позивача), не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, а тому у контексті цієї справи відсутні ознаки порушення презумпції невинуватості особи.

Фактично позивач просить спростувати інформацію, яка за змістом журналістського розслідування є громадською критикою у засобах масової інформації з приводу питань державних закупівель в оборонній галузі, у ній викладені оціночні судження з використанням характерних мовностилістичних засобів та відповідної риторики, а тому колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики (див. постанови Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 (провадження № 61-9907св22) та від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22).

Вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, Верховний Суд неодноразово наголошував, що у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також судам слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб`єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.

У свою чергу, доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18, від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15, від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 646/957/17, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи. При цьому, як зазначено вище, при вирішенні питання визнання інформації недостовірною та її спростування суд у кожному конкретному випадку виходить із фактичних обставин окремо взятої справи, її доказової бази, змісту та характеру поширеної інформації.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), також не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко