Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/8886/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 910/8886/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.06.2023 у справі №910/8886/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023, повний текст якого складений 29.03.2023

у справі № 910/8886/22 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерп-Експо»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вокар-Сервіс»

про стягнення 1 180 750,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 1 180 750,27 грн. за укладеним між сторонами договором на надання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні №01/27 від 27.01.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не забезпечив збереження вантажу, який перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною UA100060/2020/478712 та зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки завдані пошкодженням такого вантажу.

Відповідач проти задоволенні позову заперечив, пославшись на те, що:

- перевізником у міжнародній товарно-транспортній накладній UA100060/2020/478712 вказано ТОВ «Вокар-Сервіс», а не відповідача, а відповідач виступав лише експедитором, у зв`язку з чим покладення відповідальності на відповідача є необґрунтованим;

- у позовній заяві позивач констатує, що пошкодження вантажу сталося внаслідок його неправильного пакування, проте не вказує, на яку саме особу покладався обов`язок здійснення пакування вантажу та не надає жодних доказів того, що пакування вантажу здійснювалось чи мало здійснюватись саме відповідачем. При цьому умовами укладеної щодо спірного перевезення заяви-додатку № 20200124 від 24.01.2020 не було передбачено обов`язків відповідача щодо здійснення пакування вантажу, а фактично вантаж було запаковано відправником, що підтверджується довідною перевізника (третьої особи) № 60 від 14.02.2020;

- відповідальність відповідача була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна» за генеральним договором добровільного страхування вантажів №101051498 від 05.12.2019. Відповідач повідомив страхову компанію про настання страхового випадку, але страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, вказавши, що в процесі врегулювання випадку та перевірки обставин було встановлено, що при транспортуванні вантаж не було належно запаковано для безпечного перевезення, що і спричинило його пошкодження;

- позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Третя особа проти задоволення позову заперечила, пославшись на те, що:

- спірний вантаж вантажоодержувачем прийнято без застережень та зауважень, про що свідчить відсутність будь-яких відміток у графі 24 CMR № 0000230, а про наявність претензій вантажоодержувача третя особа дізналась лише при розгляді цієї справи;

- позивачем не надано належних доказів на підтвердження як факту пошкодження спірного вантажу, так як надані позивачем фотографії такими доказами бути не можуть, так і розміру шкоди та звернення у встановленому порядку та строки до перевізника з претензіями щодо здійсненого перевезення.

Третя особа також просила застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року: перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ч. 2 ст. 17); тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику (ч. 1 ст. 18); відправник несе відповідальність перед перевізником за збиток, заподіяний особам, устаткуванню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, викликані несправною упаковкою вантажу, за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього застережень (ст. 10);

- отже несправність упаковки вантажу (за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього застережень), відповідно до ст. 10 Конвенції, покладає відповідальність за пошкодження такого вантажу саме на відправника (позивача у справі);

- як неодноразово вказували відповідач та третя особа під час розгляду справи, пакування вантажу здійснювалось самим позивачем (відправником) у тент, який було пошкоджено в процесі перевезення з природних причин - трясіння, тертя, тощо;

- відповідач посилається на довідку перевізника (третьої особи) №60 від 14.02.2020, в якій зазначено, що авто прибуло до завантаження та водій мав при собі тент, але відправник вантажу самостійно запакував обладнання, вказавши точки кріплення, і по закінченню завантаження повідомив, що все зроблено вірно та ніяких додаткових умов і інструкцій водію не було повідомлено, ніяких вказівок щодо транспортування чи додаткового укриття вантажу водієві не поступало. Так як накриття було не нове і тент не мав достатньої міцності по дорозі до розвантаження поривами вітру його розірвало об гострі деталі вантажу, а також розірвало в слабких місцях, і так як тент був не новий, водій був змушений накинути додатково ремені, щоб тент остаточно не розірвало…На завантаженні обладнання до приїзду водія було вже запаковане, тому водій не міг впевнитись, в якому стані було це обладнання до початку транспортування;

- відповідальність відповідача була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна» за Генеральним договором страхування №101051498 від 05.12.2019 (за Сертифікатом №101051498/3 від 27.01.2020) і відповідач повідомив страхову компанію про настання страхового випадку, однак, страхова компанія відмовила відповідачу у виплаті страхового відшкодування, вказавши, що пошкодження вантажу спричинені неповним або невідповідним для даного виду вантажу пакуванням, закупорюванням, що відноситься до виключень з страхових випадків;

- оскільки матеріали справи не містять доказів, що на момент прийняття вантажу до перевезення дефекти пакування (тенту), яким позивач самостійно запакував вантаж, були очевидними або відомими перевізнику, підстави для покладення на відповідача або третю особу відповідальності за пошкодження вантажу відсутні.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання спливу позовної давності, так як відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а відповідно до положень чинного законодавства перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, і якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2023, повний текст якого складений та підписаний 04.05.2023, у справі № 910/8886/22:

- заяву третьої особи задоволено повністю та присуджено до стягнення з позивача на користь третьої особи витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 18 000,00 грн.;

- заяву відповідача задоволено частково та присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн., в іншій частині заяви відповідача відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (надійшла до суду 17.04.2023), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального право і неповно та всебічно з`ясував усі обставини, на які посилався позивач.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що:

- єдиний доказ, на який посилається суд першої інстанції коли стверджує, що мало місце неналежне пакування зі сторони позивача, дефекти якого проявили себе вже під час руху транспорту, є довідка перевізника (третьої особи), яка була складена не безпосередньо після виявлення означених недоліків або ж в процесі перевезення, а через 11 діб після доставки вантажу, і яка теж в свою чергу не підкріплена жодними іншими доказами у справі;

- у відповідності умов Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів: всі застереження щодо зовнішнього стану вантажу і якості його упаковки перевізником повинні бути записані у графі 18 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) (ч. 2 ст. 8); якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній (ч. 2 ст. 9);

- відсутність у графі 18 товарно-транспортної накладної CMR № 0000230 відповідних записів про стан і характеристику якості упаковки, як і записів щодо неможливості проведення такої перевірки свідчить про непроведения дослідження водієм стану пакування вантажу та відсутність будь-яких застережень на час прийняття та завантаження вантажу. При цьому, вважається, що вантаж виїхав з пункту відправлення у непошкодженому і належному пакуванні (тенті), допоки відповідач і третя особа не доведуть протилежного, чого не було вчинено, але при цьому суд першої інстанції прийняв цю обставину як доконаний факт;

- у п. 1.4 укладеного між відповідачем (експедитором) та третьою особою (перевізником) договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні №24.01.2020 від 24.01.2020 встановлено, що перевізник зобов`язаний інформувати експедитора про всі обставини, пов`язані з перевезенням вантажу за цим договором. Ані відповідачем, ані третьою особою не було надано жодних доказів про те, що перевізником вчинені всі залежні від нього дії з запобігання обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу, вжиття всіх можливих заходів із належного виконання перевезення, зокрема, щодо перевірки кріплення вантажу, та, у разі сумніву у його надійності, забезпечення додаткового прийняття всіх залежних від нього дій щодо запобігання порушення упаковки вантажу (додаткове укріплення чи ув`язка або перекладка упакованих місць вантажу тощо) самостійно або звернення до експедитора з повідомленням про неможливість подальшого перевезення та для отримання відповідних інструкцій;

- умовами укладеної між позивачем та відповідачем щодо спірного перевезення заяви-додатку № 20200124 від 24.01.2020, серед іншого, було передбачено, що при невідповідності кількості місць, ваги або наявності пошкодженого пакування/вантажу необхідно повідомити про це замовника (позивача) та не виїжджати з місця завантаження, що необхідно забезпечити надійне кріплення вантажу та не виїжджати з місця завантаження без підтвердження. Аналогічні обов`язки покладає на перевізника ст. 14 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Водночас таких дій з боку відповідача і третьої особи вчинено не було;

- висновок суду першої інстанції про те, що пошкодження вантажу позивача сталось внаслідок недостатньої міцності тенту, в який був запакований вантаж при перевезенні є невірними, так як матеріали справи не містять підтверджень дослідження міцності пакування вантажу на предмет можливості його пошкодження під час перевезення, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023, справу № 910/8886/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8886/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/8886/22.

22.05.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Разом з тим, суддя Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею, з 17.05.2023 по 02.06.2023 перебувала у відрядженні, в зв`язку з чим вирішити питання щодо подальшого руху апеляційної скарги у визначеному складі суду було неможливо.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1849/23 від 23.05.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2023 визначений наступний склад колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Також, 23.05.2023 до суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерп-Експо» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 23.05.2023, справу № 910/8886/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А. та залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22, а також надано апелянту строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції довіреності або іншого документу, що посвідчує повноваження представника.

Також, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерп-Експо» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерп-Експо» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22 призначено на 27.06.2023 о 10:15 год.

05.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої, зокрема, додана копія ордеру серії АВ № 1068764 на ім`я адвоката Конюшка Дениса Борисовича, а також довіреність № 01 від 11.11.2022 про надання представницьких повноважень, зокрема, адвокату Конюшку Денису Борисовичу.

Також, 05.06.2023 до суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22 у якій позивач просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяв відповідача та третьої особи про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвокати відмовити у повному обсязі.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 05.06.2023, справу № 910/8886/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Крім того, 05.06.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення, в якому позивач, з посиланням на доводи, які викладені ним у власні апеляційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22, просить залишити апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення - без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22, розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 27.06.2023 на 10:00 год.

Також, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерп-Експо» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22 об`єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/8886/22 призначено на раніше визначені дату та час - 27.06.2023 на 10:15 год.

21.06.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представниці Товариства з обмеженою відповідальністю «Вокар-Сервіс» надійшла заява, в якій заявниця просить надати їй можливість приймати участь у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою від 22.06.2023.

22.06.20023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Крім того у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить покласти на позивача витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 25 500,00 грн.

Станом на 27.06.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи позивач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, відповідач та третя особа проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

27.01.2020 позивач (замовник) та відповідач (виконавець) уклали договір на надання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні №01/27 (далі Договір №01/27), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується доставляти ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видавати його вантажоодержувачам, а замовник - оплачувати за перевезення вантажу узгоджену плату.

Відповідно до п. 1.2 Договору №01/27 конкретна номенклатура вантажу, його вага, обсяги, терміни доставки, пункти відправлення та призначення, маршрути перевезення та інші умови містяться в заявці на перевезення вантажу, яка є невід`ємною частиною цього договору.

У п. 2.1 Договору №01/27 визначено, що виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасну подачу під завантаження автотранспортний засіб, придатний для здійснення перевезень вантажу, зазначеного в заявці; забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту видачі вантажу вантажоодержувачу.

Відповідно до замовлення №20200124 від 24.01.2020 відповідач взяв на себе зобов`язання виконати наступне перевезення: маршрут - м. Вишневе, вул. Господарська, 2г - м. Київ, вул. Новопирогівська, 58 - Salzburger Strasse 80 5400 Hallein/Austria; найменування вантажу - виставковий вантаж - виробничий верстак; дата завантаження - 28.01.2020.

Вказаний вантаж перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною UA100060/2020/478712 від 28.01.2020, в якій зазначено, що вантаж було одержано отримувачем вантажу 03.02.2020 (Emco Hallein - Австрія).

Згідно з п. 2.1.6 Договору №01/27 виконавець має право вступати в договірні відносини з третіми особами від власного імені або від імені замовника без попереднього повідомлення останнього для виконання зобов`язань, що виходять з доручень замовника.

У міжнародній товарно-транспортній накладній UA100060/2020/478712 перевізником значиться LLC Vocar-Service (третя особа).

Відповідно до п. 4.1 Договору №01/27 за порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах.

Згідно з п. 6.1 Договору №01/27 від 27.01.2020 цей договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2020 включно.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що після розвантаження спірного вантажу вантажоодержувачем були виявлені численні пошкодження вантажу, про що він повідомив позивача.

Зокрема, з претензії одержувача вантажу (фірми EMCO) вбачається, що в станок при перевезенні потрапила вода, що призвело до виникнення іржі в середині нового станка в декількох місцях. Крім того, покриття, в якому транспортувався станок, було пошкоджено під час транспортування та биття покриття по станку визвало пошкодження фарби та пошкодження скляних дверей. Також, на станок потрапила солона вода з дороги, яка також залишила сліди на фарбі та зробила нечитабельними ярлики верстата. Також, одержувач повідомив, що можливо, через попадання солоної води були також пошкоджені електродеталі, що призведе до додаткових витрат.

Одержувачем вантажу (фірмою EMCO) було складено детальний розрахунок відновлювальної вартості робіт верстата Maxxmill 630/M-006.041.19 на загальну суму 36 219,00 Євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на день формування переліку ремонтних робіт становить 1 180 750,27 грн.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача збитки в сумі у розмірі 1 180 750,27 грн.

Відповідач та третя особа проти задоволення позову заперечили з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно зі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За змістом статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

Стаття 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлює, що:

- експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування;

- за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування;

- експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

За змістом ч.1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Як встановлено вище, умовами Договору №01/27, серед іншого, визначено, що: відповідач зобов`язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту видачі вантажу вантажоодержувачу (п. 2.1.2); має право вступати в договірні відносини з третіми особами від власного імені або від імені замовника без попереднього повідомлення останнього для виконання зобов`язань, що виходять з доручень замовника (п. 2.1.6); за порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (п. 4.1).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що перевезення спірного вантажу здійснювалося третьою особою за умовами укладеного з відповідачем договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні №24.01.2020 від 24.01.2020 (далі Договір № 24.01.2020).

При цьому, враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, саме відповідач, як експедитор, несе відповідальність перед позивачем за дії осіб, які ним (відповідачем) були залученні до виконання спірного перевезення.

Отже, при вирішенні спору сторін по суті слід встановити, чи має відповідач за Договором №01/27 обов`язок відшкодування шкоди, завданої при спірному перевезенні.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з нормами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 ЦК України:

- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;

- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Колегія суддів зазначає про те, що матеріали справи взагалі не містіть належних та допустимих доказів того, що при перевезення спірного вантажу сталось його пошкодження, так як на підтвердження вказаних обставини позивачем до матеріалів справи долучений лист від 27.02.2020, який складений англійською мовою та скріплений печаткою Emco, проте вказаний лист не містить підпису особи, яка його склала. Слід зазначити і про те, що наданий позивачем переклад вказаного документу не містить відомостей про особу яка його виконала, що дає сумніви у правильності такого перекладу.

Водночас колегія суддів враховує те, що пошкодження вантажу при спірному перевезення також підтверджується і наданими відповідачем доказами.

Так, відповідальність відповідача була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна» за генеральним договором страхування №101051498 від 05.12.2019 (сертифікат №101051498/3 від 27.01.2020).

З матеріалів справи слідує, що відповідач повідомив страхову компанію про настання страхового випадку однак остання відмовила відповідачу у виплаті страхового відшкодування (лист № 2434 від 17.04.2020), вказавши, що пошкодження вантажу спричинені неповним або невідповідним для даного виду вантажу пакуванням, закупорюванням, що відноситься до виключень з страхових випадків (п. 6.1.13 договору страхування).

З вищезгаданого листа № 2434 від 17.04.2020 вбачається, що спірний вантаж не було належним чином запаковано для безпечного перевезення, а з наданого позивачем листа вантажоодержувача від 27.02.2020 слідує, що:

- при проведенні першої перевірки верстата було підтверджено, що в станок при транспортуванні потрапила вода, що призвело до появи іржі в середині нового верстата в декількох місцях;

- покриття, в якому транспортувався верстат, було пошкоджено під час транспортування та биття пошкодженого покриття по верстату визвало пошкодження фарби та пошкодження скляних дверей. Також, на верстат потрапила солона вода з дороги, яка також залишила сліди на фарбі та зробила нечитабельними ярлики верстата;

- на даний момент неможливо виключити, що через попадання солоної води були також пошкоджені електродеталі, що призведе до додаткових витрат;

- детальна перевірка верстата має бути проведена на виробництві, яке знаходиться в місті Сан-Кюріно (Італія), для чого вантажоодержувач має транспортувати верстат в закритій вантажівці.

Колегія суддів зазначає про те, що, лист вантажоодержувача не може вважатися належним доказом на підтвердження того, що відповідні пошкодження були наслідком недотримання умов при його перевезення, так як будь-яких доказів того, що вантажовідправник володіє спеціальними знаннями необхідними для з`ясування причин виникнення несправностей верстата матеріли справи не містять.

В свою чергу належним доказом на підтвердження вказаних обставин міг би бути висновок експерта, який має відповідну кваліфікацію, проте такого доказу позивачем суду не надано. При цьому, так як з наданого позивачем акту виконаних робіт від 12.12.2022 слідує, що роботи з ремонту спірного верстата на даний час виконані, вказане фактично призвело до втрати доказів, на підставі яких судом могли б бути встановлені як фактична наявність збитків, так і причини їх виникнення, так як не вчинення дій щодо належної фіксацій несправностей верстата та проведений на даний час його ремонт унеможливлюють проведення експертизи для встановлення особи, яка винна у поломці вказаного обладнання.

Також слід зазначити і про таке.

Пунктом 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі Конвенція) встановлено що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Водночас за змістом пункту 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов`язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин: у .ч. з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача (п. 4 ст. 17 Конвенції).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.

У ст. 9 Конвенції зазначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Слід зазначити і про те, що як умовами Договору № 01/27, так умовами спірної заявки на відповідача не покладено обов`язку щодо пакування вантажу.

Так, у заявці вказано, що відповідач повинен прийняти вантаж за кількістю місць відповідно до товаросупровідних документів, при невідповідності кількості місць, ваги або при наявності пошкоджень упаковки/вантажу обов`язково необхідно сповістити замовника не виїжджаючи з місця завантаження; забезпечити надійне кріплення вантажу.

В свою чергу з наданого позивачем листа вантажоодержувача слідує, що ймовірні пошкодженні верстата були наслідком не ненадійного кріплення, а того, що при транспортуванні було пошкоджено пакування.

Слід зазначити і про те, що ч.ч. 1, 2 ст. 30 Конвенції встановлено, що якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

Якщо стан вантажу був належним чином перевірений одержувачем та перевізником, докази, що суперечать результатам цієї перевірки, допускаються тільки у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними і за умови, що одержувач належним чином зробив перевізнику заяву у письмовій формі протягом семи днів від дня перевірки, виключаючи недільні та святкові дні.

Колегія суддів зазначає про те, що надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна UA100060/2020/478712 не містить будь-яких застережень щодо пошкодження вантажу, а в матеріалах справи відсутні докази, що в моменту прийняття вантажу, тобто 03.02.2020 вантажоодержувач зробив заяву про очевидні пошкодженні вантажу (пошкодження фарби та скляних дверей, сліди на фарбі та нечитабельні ярлики верстата - примітка суду), а не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, тобто до 10.02.2020 про інші неочевидні пошкодження (іржа в середині верстата в декількох місцях - примітка суду).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже позивачем не доведено наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності необхідних для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, так як позивачем не доведено як вини та протиправності поведінки відповідача, так і причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача збитків в сумі 1 180 750,27 грн. за укладеним між сторонами договором на надання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні №01/27 від 27.01.2020 та цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Щодо заяв відповідача та третьої особи про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає, що:

- за змістом положень чинного законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги;

- перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;

- якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;

- враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/8886/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 27.06.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров