Рішення

від 07.06.2023 по справі 278/1621/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/1621/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Хільчевського С. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Приватного товариства "Глибочанське-ОСМВ" про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки площею 2,0307 га з кадастровим номером 1822081800:02:000:0306, яка розташована на території Глибочанської сільської ради Житомирського району Житомирської області на підставі акту на земельну ділянку серії ЯД №557841 від 22.08.2008 року.

Як їй стало відомо, починаючи з 2014 року, земельну ділянку останньої без належних правових підстав використовує Приватне підприємство "Глибочанське - ОСМВ". Підтвердженням даного факту є позовна заява самого підприємства до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, яка пред`явлена до Житомирського районного суду Житомирської області, де останнє не заперечує такий факт, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.05.2021 року, згідно якого на вказану земельну ділянку зареєстровано право оренди.

Позивач зазначає, що ніяких договорів з Приватним підприємством "Глибочанське - ОСМВ", якими останньому надано право користування зазначеною вище земельною ділянкою, вона не укладала та не підписувала.

Оскільки договору оренди да додаткової угоди до нього та акту приймання-передачі земельної ділянки вона не підписувала, між ним та відповідпачем, на її переконання, жодних зобов`язань не виникло.

Відсутність її підпису в зазначених вище документах свідчить про відсутність і волевиявлення останньої, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами щодо земельної ділянки, належній їй на праві власності.

Посилаючись на норми діючого законодавства, вважає, що належна їй земельна ділянка самовільно зайнята була відповідачем, відтак просить суд:

- зобов`язати звільнити самостійно зайняту земельну ділянку площею 2,0307 га з кадастровим номером 1822081800:02:000:0306, яка розташована на території Глибочанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, та привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням;

- скасувати запис про державну реєстрацію речового права №5435546 від 22.04.2014 року, щодо проведення державної реєстрації права оренди;

- стягнути з відповідача на її користь шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, у сумі 7332,92 грн.

07.06.2021 року було відкрито провадження у справі у загальному порядку (т. 1 а.с. 29).

Ухвалою від 16.05.2022 року судом було призначено проведення почеркознавчої експертизи, провадження у справі зупинено (т. 1 а.с. 183-184).

Ухвалою від 09.12.2022 року (т. 1 а.с. 215) після повернення справи експертом поновлено провадження у справі.

Представником ПП «Глибочанське - ОСМВ» - адвокатом Ясинецькою Н. М. подано відзив на позовну заяву (а.с. 41-45, т. 1), в якому з доводами, викладеними у позові, не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Підставою позову зазначено відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем, зокрема, відсутність укладеного договору оренди землі. Разом з тим договір оренди землі між ОСОБА_1 та ПП «Глибочанське-ОСМВ» був укладений ще 10.02.2014 року та зареєстрований 22.04.2014 року (надалі по тексту - договір). Разом з договором оренди землі між ОСОБА_1 та ПП «Глибочанське - ОСМВ» було укладено акт прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 10.02.2014 року.

Вказала, що з метою укладення договору, а в подальшому також і додаткової угоди, позивачем добровільно було надано відповідачу копії: паспорту та ідентифікаційного коду останньої, державного акту серія ЯД №557841 від 22.08.2008 року на право власності на земельну ділянку, витягу з ДЗК від 19.11.2013 року.

На виконання умов п.4.4. договору, починаючи з 2014 року і кожний наступний рік, відповідач, як орендар, щорічно сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою, а ОСОБА_1 , як орендодавець, завжди приймала таку орендну плату і ніколи не відмовлялася від її отримання.

Крім цього, відповідно до відомості про нарахування та виплату орендної плати по земельним ділянкам (паям) за 2019 рік ще 28.10.2019 року ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 31.10.2019 року, посвідченої 31.10.2019 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сіранчук Р.В., отримав у її інтересах орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою у сумі 2463,68 грн, про що розписався власноруч та надав копію довіреності. Такі дії, на думку відповідача, свідчать про обізнаність позивачки щодо існування укладеного договору оренди та згоду з його умовами.

Зазначила, що щороку за ОСОБА_1 відповідачем, як податковим агентом, нараховується та сплачується податок з доходів фізичних осіб, військовий збір згідно виплаченої орендної плати, що підтверджується відповідними відомостями нарахування та виплати орендної плати по земельним паям; формами 1 ДФ про податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум з утриманого з них податку.

Звернуто увагу суду на той факт, що ПП «Глибочанське-ОСМВ» є сільгоспвиробником, відтак підприємство використовує земельну ділянку, яка належить позивачу, з метою вирощування відповідних сільськогосподарських культур, проводить на земельній ділянці позивача підготовчі осінньо-польові роботи, які включають в себе: підготовку ґрунту, внесення мінеральних добрив, проведення комплексу захисту рослин, посів культур, а у подальшому - збір врожаю. Здійснення таких систематичних дій у період з 2014 року по 2019 рік не могли бути не помічені власником земельної ділянки, який несе особисту відповідальність за збереження свого майна відповідно до ст. 323 ЦК України.

Заявою від 26.10.2021 року (т. 1 а.с.119-120) представником відповідача ОСОБА_3 заявлено про застосування строків позовної давності.

Стороною позивача була подана відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 115-116, т. 1), де не погоджуються з думкою сторони відповідача. Адвокатом Хільчевським С. О. зазначено, що її довірителькою особисто орендна плата за користування земельною ділянкою від відповідача ніколи не отримувалась; заперечив щодо застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Хільчевський С.О. підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві. Клопотав перед судом та просив не брати до уваги покази свідків у якості належних доказів, оскільки вважав такі докази неналежними з огляду на предмет спору та засоби доказування, які можуть бути використані при розгляді такої справи.

Представник відповідача - адвокат Ясинецька Н. М. просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Під час розгляду справи були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_4 , яка є знайомою ОСОБА_1 ще зі школи, повідомила, що їй відомо, що відповідач дійсно орендує земельні ділянки селян села Глибочок. Вказала, що їй достаменно не відомо про договірні відносини між сторонами. Зазначила, що ніяких договорів від імені ОСОБА_5 вона не підписувала. Якщо у бухгалтерських відомостях міститься підпис за позивача, то свідок дійсно отримувала кошти за неї, десь у період 2017-2018 роках, а відтак і ставила підпис за неї. ОСОБА_5 самостійно не мала змоги отримувати грошові кошти, оскільки проживає в Житомирі. Позивач особисто просила її отримувати кошти (пай) на підприємстві за неї, які потім віддавала її батькам, які проживають з нею в одному селі.

Свідок ОСОБА_6 , яка працювала з 2014 по 2017 роки менеджером на підприємстві відповідача, провідомила суду наступне. До її функціональних обов`язків на підприємстві входив зв`язок з орендодавцями - фізичними особами, які надали в оренду свої земельні ділянки. Остання мала повідомляти селян про умови співпраці підприємства з пайовиками та інш. Їй відомо про укладений з ОСОБА_1 договір оренди землі. Оскільки її робоче місце знаходилось в бухгалтерії, вона може стверджувати, що ОСОБА_5 співробітники бухгалтерії підприємства щорічно виплачували орендну плату, однак не їй особисто, а через знайомих або родичів (з 2014 по 2017 роки). Рудас телефонувала та просила віддати кошти, які їй нараховані, вказаній особі; або телефонували ОСОБА_7 і питали чи можуть віддати кошти особі, яка прийшла до бухгалтерії. У 2017 році, наскільки вона пам`ятає, отримувала кошти за ОСОБА_8 ОСОБА_9 , її рідна сестра. Наголосила, що ніяких нарікань за ці роки щодо отримання Рудас орендної плати у останньої не було.

Згідно свідчень свідка ОСОБА_10 , остання працює на ПП «Глибочанське-ОСМВ» з 2006 року бухгалтером. Зазначила, що підприємством, зазвичай, щоосені виплачуються паї особам, які передали в оренду свої земельні ділянки; підприємством також сплачуються податки з доходів таких осіб. ОСОБА_5 ні разу особисто не отримувала грошові кошти у вигляді орендної плати, за неї це робила ОСОБА_4 або інші. Зазвичай, коли ОСОБА_4 приходила отримувати кошти, та телефонувала позивачкі, яка через гучномовний зв`язок і просила видати належні їй кошти останній. Ще позивачці телефонувала ОСОБА_11 і повідомляла, що грошові кошти (пай) видаються ОСОБА_12 . Згодом грошові кошти за позивача почав отримувати ОСОБА_13 на підставі довіреності, виданої позивачем. Повідомила, що системно, зі всіма орендодавцями - фізичними особами у 2017 році укладались додаткові угоди до основного договору оренди землі, якими було змінено відсоток орендної плати з 3% до 7%, а також продовжено термін дії договору. У 2014 році ОСОБА_1 договір оренди землі особисто не підписувала, підписував, наскільки вона пам`ятає, її чоловік, який і надав копію паспорта позивачки та всі правовстановлюючи документи на земельну ділянку. Після 2017 року ОСОБА_13 представляв інтереси Рудас на підставі довіреності, і вчиняв всі дії від її імені як орендодавець.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін та покази свідків, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмовлення у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 557841, виданого 22.08.2008 р., належить земельна ділянка з кадастровим №1822081800:02:000:0306 площею 2,0307 га, яка розташована на території Глибочанської сільської ради Житомирського району Житомирської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 12, 14).

Як зазначає позивач, їй стало відомо, що 02.02.2014 року було укладено договір оренди землі, сторонами якого вказані вона, як орендодавець, та Приватне підприємство «Глибочанське - ОСМВ», як орендар, щодо оренди земельної ділянки площею 2,0307 га, кадастровий номер 1822081800:02:000:0306, яка належить їй на праві власності. Договір укладено на 7 років (т. 1 а.с. 6-9).

10 лютого 2014 року між сторонами було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 10.02.2014 року (т. 1 а.с. 10).

Право оренди ПП «Глибочанське-ОСМВ» зареєстровано 22.04.2014 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 25702345 від 18.05.2021 року (т. 1 а.с. 13).

До вказаного договору сторонами 17.10.2017 року укладено додаткову угоду (а.с. 11, т.1), де, серед іншого, продовжено строк його дії до 31.10.2024 року, та внесено зміни ще до ряду пунктів договору.

У позові зазначено, що позивач вказаний договір не підписувала. Зазначеної позиції представник позивача притримувався і під час розгляду справи.

Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення почеркознавчого дослідження № СЕ-19/106-22/5510-ПЧ від 30.11.2022 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» у договорі оренди землі від 10.02.2014, в акті прийому-передачі земельної ділянки від 10.02.2014 та додаткової угоди від 17.10.2017 до договору оренди землі від 10.02.2014 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с. 203-214).

Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем було надано копії: паспорта та картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (а.с. 48-50, т.1) (копії документів посвідчені самою позивачкою), нотаріально посвідченої довіреності виданої 31.10.2019 року ОСОБА_1 на ОСОБА_2 (а.с. 51 т.1), де серед іншого, останньому надано право здійснювати певні дії від імені позивачки при реалізації права власності на земельну ділянку з кадастровим №1822081800:02:000:0306, в тому числі і отримувати грошові кошти за договорами оренди земельної ділянки; податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ПП "Глибочанське - ОСМТ" до Житомирської об`єднаної ДПІ, згідно яких вбачається, що позивачу було нараховано та сплачено суму доходу, з якого утримано податок, період - 4 квартал 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 років (т. 1 а.с. 52-67, 69-73, 75-77, 79-81); відомостей про виплату грошей - орендної плати по паям за 2017 рік (т. 1 а.с. 82), розрахункових відомостей орендної плати по паям за 2017 - 2020 роки (а.с. 83-95, т.1), з яких вбачається отримання грошових коштів позивачкою.

Крім того, разом із заявою про надання доказів від 10.05.2023 року представником відповідача ОСОБА_3 надано: оригінали відомостей про виплату грошей - орендна плата по паям 2017 рік (т. 2 а.с. 14-17), відомість нарахування та виплати орендної плати за земельні частки (паї) за 2018 рік (т. 2 а.с. 18-27), які свідчать про виплату зазначених платежів з боку ПП "Глибочанське - ОСМВ" позивачці.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі- у редакції, чинній на дату, зазначену удоговорі оренди земельної ділянки) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Велика Палата Верховного Суду у своїй правовій позиції, яка викладена у постанові від 05.06.2018 року по справі №338/180/17 дійшла наступного висновку:

«Відповідно до частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та другастатті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другоюстатті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону».

Суддя Великої Палати Верховного Суду Пророк В.В. в окремій думці від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц зазначив наступне: «Частиною першоюстатті 11 ЦК Українивстановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частинами першою та другоюстатті 319 ЦК Українивстановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно достатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другоюстатті 642 ЦК Українипередбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписамистатті 792 ЦК Україниза договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другастатті 640 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі»встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства».

На підставі наведеного суддя Верховного Суду дійшов висновку, що якщо наявні докази про вчинення дій сторін, які свідчать про їх вільні добровільні наміри та їх волевиявлення щодо укладення договору, зокрема добровільна передача у користування земельної ділянки, добровільна передача правовстановлюючих документів, паспорта, коду, отримання протягом тривалого часу орендної плати, сумлінна сплата орендарем протягом тривалого часу податку за використання земельної ділянки, то такий договір не можна вважати неукладеним лише з тих підстав, що він не був підписаний позивачем.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Перелік доказів визначено у ст. 76 ЦПК України:

1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Про вимоги щодо належності, допустимості, достовірності, достатності доказів вказано у ст.ст. 77-80 ЦПК України.

У ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину, у даному випадку, з огляду на підстави розглянутого судом позову - за відсутності волевиявлення.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Судом безумовно береться до уваги висновок експерта (т. 1 а.с. 203-213), де останнім підтверджено, що договір оренди землі від 10.02.2014 року та додаткову угоду до нього від 17.10.2017 року позивачка ОСОБА_1 не підписувала.

Однак, надаючи оцінку всім доказам у справі у їх сукупності, суд не може константувати відсутність волевиявлення у сторін, яке було направлено на фактичні відносини останніх з надання в оренду земельної ділянки, оскільки бере до уваги наступні фактичні обставини, які було встановлено під час розгляду справи:

- надання позивачем відповідачу копій паспорту та картки платника податків, реєстраційних документів на земельну ділянку;

- надання повноважень (довіренності) ОСОБА_2 на здійснення дій від її імені щодо земельної ділянки з кадастровим №1822081800:02:000:0306, в тому числі і отримання грошових коштів за договором оренди земельної ділянки;

- нарахування та сплата як податковим агентом відповідачем податку на доходи фізичних осіб за ОСОБА_1 з отриманної останньою орендної плати (паїв);

- покази свідків, які зазначили, що на особисті прохання позивача отримували орендну плату за неї та ставили підпис у бухгалтерських документах.

Все це свідчить про обізнаність позивачки щодо існювання оспорюваного договору та згоду з його умовами.

Отже, позивачем не доведено про відсутність фактичних відносин згідно укладеного договору оренди землі між сторонами від 10.02.2014 року, що не свідчить про самовільне зайнятття з боку відповідача земельної ділянки, належної позивачу.

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, оскільки користування ПП «Глибочанське - ОСМВ» належною позивачці земельною ділянкою не пов`язане з позбавленням її права володіння нерухомим майном, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки та приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, слід відмовити за необгрунтованістю.

Оскільки вимога про скасування запису про державну реєстрацію за ПП «Глибочанське - ОСМВ» речового права - права оренди земельної ділянки на підставі згаданого договору оренди землі від 10 лютого 2014 року є похідною від вимоги про звільнення земельної ділянки, у задоволенні якої відмовлено, то і в задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

До аналогічного висновку суд приходить і щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної шкоди у зв`язку із самовільним зайняттям земельної ділянки, оскільки факт самовільного зайняття з боку ПП "Глибочанське - ОСМВ" не доведено під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про застосування до даних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 6ст. 261 ЦК Україниза регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Згідно із ч.ч. 4, 5ст. 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як слідує із роз`ясненьпостанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»(п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)).

Суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП "Глибочанське - ОСМВ" слід відмовити саме у зв`язку з їх недоведеністю.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У відповідністю до вимогст. 141 ЦПК Українипонесені позивачем судові витрати у справі, в зв`язку з відмовою у позові, суд залишає за останнім.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, Законом України "Про оренду землі", ст. ст. 202, 203, 215, 256, 257, 261, 627, 627, 638 ЦК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог адвоката Хільчевського С. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Приватного товариства "Глибочанське-ОСМВ" про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Дубовік