Рішення

від 10.09.2010 по справі 8/357

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  8/357

10.09.10

За позовом  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1   

до                 Державної бюджетної установи Українського центру сприяння іноземному інвестуванню

про               стягнення 32 564,57 грн.

Суддя   В.С. Катрич

Представники сторін:            

Від позивача         ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 06.09.2010р.

Від відповідача     Павловський А.Б. за довіреністю №12/234-1 від 01.06.2010р.

Обставини справи:

Позивач   звернувся  до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 32 375,14 грн. заборгованості за договором №02/04 від 02.04.2010р. та 71,65 грн. пені, 117,78 грн. трьох відсотків річних.    

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2010р. порушено провадження у справі № 8/357, розгляд справи призначений на 10.09.2010р.

У судове засідання, призначене на 10.09.2010р. з‘явились представники сторін.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні роз’яснені положення ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складений протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -  

ВСТАНОВИВ :

02.04.2010р.  Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі –перевізник) та Державна бюджетна установа Український центр сприяння іноземному інвестуванню (надалі –замовник) уклали  договір  №02/04 на транспортне обслуговування (надалі  – договір).

Згідно п.1.1 договору, перевізник зобов’язується за умовами договору здійснювати транспортне обслуговування замовника, а замовник зобов’язується виконувати зобов’язання за договором та своєчасно оплачувати надані послуги на умовах, передбачених договором, згідно з додатком, який є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за автотранспортні послуги, надані відповідно до умов договору, здійснюється по виставлених рахунках та актах виконаних робіт, безготівково в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили оплату проводити по закінченні календарного місяця до 5 числа наступного місяця, на підставі даних подорожніх листів за весь час експлуатації автотранспорту з моменту його повернення за винятком часу на обідню перерву, але не менше як за 8 годин при однозмінному, за 16 годин при двозмінному і за 22, 2 години при цілодобовому режимі роботи.

Сторонами за договором були підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі виконаних робіт, а саме: від 05.05.2010р. на суму 15 391,46 грн. та від 26.05.2010р. на суму 16 983,68 грн., а також виставлені рахунки-фактури №11/05 від 05.05.2010р. на суму 15 391,46 грн. та №02/05 від 26.05.2010р. на суму 16 983,68 грн., які свідчать про виконання перевізником послуг та прийняття їх замовником без претензій та зауважень, що є підставою для проведення розрахунків.

Таким чином, позивач виконав власні зобов’язання належним чином.

Відповідач в свою чергу власні зобов’язання не виконав належним чином, за виконані позивачем роботи не розрахувався.

Заборгованість відповідача перед позивачем складає 32 375,14 грн.

24.06.2010р. позивач направив відповідачу лист №11/06 від 24.06.2010р. з вимогою оплатити заборгованість за договором та повторно направив рахунки-фактури №11/05 від 05.05.2010р. на суму 15 391,46 грн. та №02/05 від 26.05.2010р. на суму 16 983,68 грн.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 3 та 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості виконаних підрядних робіт, проте відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору,  за виконані підрядні роботи не розрахувався, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 32 375,14 грн.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, позов про стягнення боргу за договором в розмірі 32 375,14 грн. визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 71,65 грн. пені, 117,78 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання відповідача за виконані позивачем роботи виникло між позивачем і відповідачем на підставі договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме не сплатив вартість виконаних позивачем робіт, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем 117,78 грн. трьох відсотків річних, зазначених позивачем в розрахунку, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 117,78 грн. трьох відсотків річних правомірні та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі (п. 1 ст. 547 ЦК України).

Згідно п.4.2 договору, при несвоєчасній оплаті  послуг перевізника, замовник сплачує пеню в розмірі 0,005% від суми заборгованості  за кожний день затримки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в розмірі 71,65 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог, відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.      

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно  розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 901, 903 ЦК України, ст. 193, 231 ГК України, ст.ст. 32, 33, 34, 42, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -                                             

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної бюджетної установи Українського центру сприяння іноземному інвестуванню (01042, м. Київ, вул. Раєвського, 36, поверх 5; код 33940937) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04205, АДРЕСА_1; реєстраційний номер НОМЕР_1) 32 375 (тридцять дві тисячі триста сімдесят п’ять) грн. 14 коп. основного боргу, 71 (сімдесят одна) грн. 65 коп. пені, 117 (сто сімнадцять) грн. 78 коп. трьох відсотків річних, 325 (триста двадцять п’ять) грн. 65 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.     

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя

                                         В.С. Катрич