Постанова

від 20.06.2023 по справі 916/3151/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3151/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів: Принцевської Н.М., Діброви Г.І.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця: Нікогосян О.С.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза": Медвєдєва О.Г., Бурдейний В.О.

від Одеської міської ради: Явченко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року, суддя І інстанції Литвинова В.В., повний текст якого складено 18.04.2023 в м. Одесі

у справі: №916/3151/22

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза";

2) Одеської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, припинення права оренди

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року Акціонерне товариство Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза", м. Одеса та Одеської міської ради, м. Одеса у якій просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 року № 6254-VI «Про припинення договору землі між Одеською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Одеський судноремонтний завод №2» шляхом його розірвання та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» в оренду земельної ділянки, загальною площею 4,4888 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1Б, 1 б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд» із змінами, внесеними до нього рішенням Одеської міської ради від 16.04.2015 року №6698-VI «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 року №6254-VI «Про припинення договору оренди землі між Одеською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Одеський судноремонтний завод №2» шляхом його розірвання та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» в оренду земельної ділянки, загальною площею 4,4888 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1Б, 1 б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд» в частині передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» в оренду земельної ділянки, загальною площею 4,4888 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1Б, 1 б, з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021; визнати недійсним договір оренди, укладений 19.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» та Одеською міською радою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 19.12.2018 року, зареєстрований в реєстрі №297, в частині, яка стосується оренди земельної ділянки, площею 4, 4563 га за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021; припинити Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» право оренди земельної ділянки, площею 4, 4563 га за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:29548144 від 19.12.2018 року); вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, у позовній заяві, позивач зазначав, що оскаржуваним рішенням Одеської міської ради відповідачу 1 було надано в оренду земельну ділянку на підставі договору оренди землі, на якій розміщене державне майно, закріплене за Акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання, а саме колія (витяжна) №11, стрілочний перевід №57, частини стрілочних переводів №№37, 55 та ділянка колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу № 37, які є складовими об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт», який було побудовано в 1963 році та обліковується на балансі виробничого підрозділу Служби колії Одеська дистанція колії регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця».

За твердженням позивача, вказаний об`єкт використовуються ним для виконання маневрових робіт з підбирання вагонів, подавання вагонів під вантажні операції, прибирання після їх закінчення та, як державне майно, був переданий на баланс відокремленого структурного підрозділу Одеська дистанція колії №1 державного підприємства «Одеська залізниця» з балансу відокремленого структурного підрозділу Дистанція колії №22 ст. Одеса-Сортувальна» державного підприємства «Одеська залізниця» 03.03.2006 року на підставі Акту прийому-передачі залізничних колій та стрілочних переводів.

В подальшому, як зазначено позивачем, відповідно до рядка 107 сторінки 333 Зведеного переліку майна Одеської залізниці, що закріплюється за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання, затвердженого Міністром інфраструктури України 18.08.2015 року, об`єкт «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса - Порт» був закріплений на праві господарського відання за Акціонерним товариством «Українська залізниця».

Відтак, на переконання позивача, земельна ділянка (кадастровий номер 5110137500:07:001:0021) площею 4,4563 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, як така, на якій розташований об`єкт Акціонерного товариства «Українська залізниця» могла бути передана виключно особам, зазначеним у пункті «а» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України та виключно на праві постійного користування, з огляду на що, оскаржуване рішення Одеської міської ради та договір оренди землі, укладений між відповідачами не відповідають вимогам ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України та потребують скасування та визнання недійсним відповідно.

На думку позивача, вимоги ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України закріплюють саме за Акціонерним товариством «Українська залізниця» право на перебування земельної ділянки, на якій знаходиться його майно, у постійному користуванні виключно у осіб, визначених пунктом «а» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, в тому числі шляхом передачі цієї земельної ділянки у постійне користування до 21.10.2015 року Державному підприємству «Одеська залізниця».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22 (суддя Литвинова В.В.) у позовних вимогах Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза", м. Одеса та Одеської міської ради, м. Одеса про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, припинення права оренди відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, враховуючи вимоги «Порядку визначення майна залізничного транспорту, що передається Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» на праві господарського відання», дійшов висновку про те, що законодавством не передбачено передачу залізничних колій незагального користування на праві господарського відання Акціонерному товариству „Українська залізниця.

Крім того, як вказано судом першої інстанції, позивачем жодним чином належними та допустимими доказами у справі не підтверджено право власності на залізничні під`їзні колії, як і не підтверджено реалізацію права на отримання у власність чи користування спірною земельною ділянкою, а також те, що право користування такою земельною ділянкою під об`єктом позивача внесено до статутного капіталу підприємства.

З огляду на зазначене та те, що приймаючи оскаржувані рішення Одеська міська рада, м. Одеса діяла в межах повноважень, визначених законодавством, місцевий господарський суд дійшов висновку, що право позивача на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021 площею 4,4563 га не порушено, з огляду на що, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Одеської ради № 6254-VI від 24.12.2014 року, № 6698-VI від 16.04.2015 року задоволення не потребують.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 19.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» та Одеською міською радою та вимоги про припинення права оренди земельної ділянки, суд першої інстанції вказав, що оскільки Одеською міською радою, м. Одеса оскаржувані позивачем рішення були постановлені з дотриманням вимог чинного законодавства, а підстави невідповідності умов оскаржуваного договору положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про залізничний транспорт» - відсутні, не вбачається підстав для задоволення вказаних вище позовних вимог Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса.

Разом з тим, місцевий господарський суд зауважив, що заявляючи позов про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, припинення права оренди, - позивач не обрав відповідний спосіб захисту права передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України , який кореспондується з предметом спору, а саме, спору про право на колію (витяжну) №11, відтак, на переконання суду першої інстанції, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може вважатись таким, що відповідає положенням ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, що є окремою підставою для відмови у задоволенні його позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Акціонерне товариство Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило апеляційний суд рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, зазначає, що колія (витяжна) №11, стрілочний перевід №57, частини стрілочних переводів №№37, 55 та ділянка колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу № 37, які є складовими об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт» належить до колій загального користування та використовується позивачем для здійснення операцій перевізного процесу, а саме для подання через неї вагонів на колії незагального користування, зокрема на під`їзні колії належності Одеської філії ДП «АМПУ».

З огляду на вказане, апелянт зауважив, що судом першої інстанції через помилковість висновку про те, що колія (витяжна) № 11 із стрілочним переводом №57, частинами стрілочних переводів №№ 37, 55 та ділянкою колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу № 57 до стику рамної рейки стрілочного переводу №37 є під`їзною, було помилково застосовано до спірних правовідносин правові норми та судову практику, які стосуються саме під`їзних колій.

Також, з огляду на те, що судом першої інстанції під час вирішення справи не було взято до уваги посилання позивача на Акт обстеження від 09.11.2022 року, як на підтвердження розміщення витяжної колії №11, скаржник зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права користування спірною земельною ділянкою та права власності на витяжну колію №11 є помилковим, оскільки підтвердження факту розташування об`єкту, що належить позивачу і є обставиною, на переконання апелянта, якою останній обґрунтовує свої позовні вимоги.

Відтак, за доводами скаржника, викладеними ним в апеляційній скарзі, судом першої інстанції неправомірно та безпідставно не було встановлено обставину фактичного розміщення колії (витяжної) №11 із стрілочним переводом №57, частинами стрілочних переводів №№37, 55 та ділянкою колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу № 37 на земельній ділянці 4,4563 га з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021, оскільки, як вважає позивач, зазначена обставина підтверджується Актом обстеження від 09.11.2022 року, іншими наявними в матеріалах справи доказами та визнається сторонами по справі.

Разом з тим, скаржник також звертає увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на ту обставину, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення помилково дійшов висновку про те, що відповідно до Зведеного переліку до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» внесено (порядковий номер в Зведеному переліку 107) - Верхню будову колії Пролетарського парку ст. Одеса Порт, проте не визначено родові та видові ознаки цього об`єкту, не зазначено адресу, на якій він знаходиться, оскільки Зведений перелік майна Одеської залізниці, що закріплюється за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання, був затверджений Міністром інфраструктури 18.08.2015 року, про що свідчить відповідний гриф «ЗАТВЕРДЖУЮ», підпис і дата на першому аркуші Зведеного переліку та затверджено на підставі підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яким було доручено Міністерству інфраструктури до 31 серпня 2015 року затвердити зведений акт оцінки, зведені перелік і передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу товариства, та майна, яке закріплюється за товариством.

Відтак, на переконання апелянта, відсутність у зазначеному Зведеному переліку інформації про родові та видові ознаки об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт», не може бути підставою для його невизнання судом в якості належного та допустимого доказу.

В той же час, позивач також зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відсутності адреси, на якій знаходиться об`єкт позивача, та щодо інвентарних номерів, присвоєних об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт».

Підсумовуючи наведене, скаржник наголосив, що оскільки предметом спору у даній справі є право позивача на отримання ним у постійне користування земельної ділянки комунальної власності, на якій розташоване майно (залізнична колія та стрілочні переводи), а останній обґрунтовує наявність такого свого права приписами абз. 7 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України та зазначає про порушення цього права через передачу цієї земельної ділянки в оренду іншій особі, яка не має право на таку передачу, суд першої інстанції помилково, всупереч фактичним обставинам справи відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22, справу призначено до судового розгляду.

14.06.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської міської ради надійшов відзив (вх. 1213/23/Д1), у якому відповідач 2 просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, заперечуючи щодо доводів апеляційної скарги, Одеська міська рада наголосила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо належності колії (витяжної) №11, стрілочного переводу № 57, частини стрілочних переводів №№37, 55 та ділянка колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу №37, є залізничною колією незагального користування, а отже законодавством не передбачено передачу залізничних колій незагального користування на праві господарського відання Акціонерному товариству «Українська залізниця».

В той же час, відповідач 2 вказав, що у даній справі, з урахуванням предмету та підстав позову, позивачем жодним чином не доведено чим саме порушуються його права, а тому, судом першої інстанції правильно зазначено, що, заявляючи позов про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, припинення права оренди, позивач не обрав відповідний спосіб захисту права, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, який кореспондується з предметом спору, а саме, спору про право на колію (витяжну) №11, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Зважаючи на викладене, Одеська міська рада, м. Одеса за доводами відзиву виснувала, що вона, виключно в межах наданих їй законодавством країни повноважень та з урахуванням нормативно - встановлених вимог щодо відведення спірної ділянки розпорядилась земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Одеса, площа Митна, 16, а отже вимога позивача задоволення не потребують.

15.06.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза", м. Одеса також надійшов відзив (вх. №1213/23/Д2), у якому відповідач 2 просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза", м. Одеса зауважило, що апелянтом не заперечується обставина того, що колія (витяжна) №11 використовується для перевізного процесу, а саме для подання через неї вагонів на колії незагального користування, зокрема на під`їзні колії належності Одеської філії ДП «АМПУ», з огляду на що, останнім підтверджується факт про те, що на станції «Одеса Порт» не всі колії є коліями загального користування, з огляду на що, судом першої інстанції вірно встановлено факт належності колії №11 до колій незагального користування.

Також відповідач 2 звернув увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на суттєві суперечності в позиції позивача щодо належності йому на праві господарського відання спірного об`єкта, оскільки, зокрема з листа Одеської залізниці від 25.05.2001 року вбачається, що колії Арттупика не знаходяться на її балансі, а були побудовані Одеським морським портом та знаходяться на його балансі. Проте, пізніше, листом від 07.02.2008 року, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» повідомив ВАТ «СРЗ №2» про те, що така залізнична колія не перебуває на його балансі, що, в свою чергу, свідчить про недоведеність позивачем факту належності саме йому витяжного тупика №11.

Окрім іншого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза", м. Одеса у відзиві зазначило, що висновок Господарського суду Одеської області про те, що в наданому позивачем Зведеному переліку не визначено родові та видові ознаки цього об`єкту, не зазначено адресу, на якій він знаходиться повністю відповідають фактичним обставинам справи, при цьому адреси, на яку посилається апелянт - «м. Одеса, Приморський р-н, ст. Одеса-Порт» взагалі не існує.

Також, відповідач 2 вказав, що наведений в апеляційній скарзі список документів, які на думку апелянта підтверджують закріплення за ним колії №11 (витяжної) на праві господарського відання, а саме: Експлікація колій по станції «Одеса-Порт», схематичний план станції «Одеса-Порт», інші схеми, Інвентарна карта об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-порт», самі по собі лише підтверджують факт обліковування такого майна, проте не підтверджують факт утримання його в порядку господарського відання.

Підсумовуючи викладене, Товариство зазначило, що в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та позовним вимогам висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не обрано у даному разі належний спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з мотивів, викладених письмово. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів заперечували щодо доводів та вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в судовому засіданні заперечували, з мотивів, викладених письмово у відзивах, просили суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу скаржника залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши доводи учасників справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса не підлягає задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

05.08.2005 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством „Одеський судноремонтний завод №2 (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами п. 1.1. якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради від 26.08.2004 року №3050-IV передав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння, користування земельні ділянки, площею 46075 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, згідно з планом земельних ділянок, який є невід`ємною частиною договору.

З умов п. 2.1. вказаного договору вбачається, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 46075 кв.м., а саме: земельні ділянки площею 44563 кв.м. та 325 кв.м. для експлуатації та обслуговування виробничо складських будівель та споруд, у тому числі угіддя: капітальні будівлі - 13869 кв.м., тимчасові будівлі 457 кв.м., під проїздами, проходами, площадками - 30145 кв.м., під зеленими насадженнями 417 кв.м.; земельна ділянка площею 1187 кв.м. для благоустрою прилеглої території, у тому числі угіддя: під зеленими насадженнями 1187 кв.м.

Відповідно до п. 2.2. договору оренди на земельних ділянках розташовані нежилі виробничо складські будівлі та споруди судноремонтного заводу, що належить на праві колективної власності ВАТ «ОСРЗ №2».

Інших особливостей об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини не встановлено (п. 2.5. договору).

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що земельна ділянка передається в оренду ВАТ «Одеський судоремонтний завод №2», для експлуатації та обслуговування виробничо складських будівель та споруд і благоустрою прилеглої території.

Категорія земель за основним цільовим призначенням землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 5.2. договору).

Умовами п. 8.3. договору сторони узгодили, що орендодавець свідчить, що зазначена в п. 1 цього договору земельна ділянка вільна від будь-яких інших майнових прав та претензій третіх осіб, про які сторони не могли знати в момент складення договору, а також про відсутність заборони, судового збору та податкової застави щодо цієї земельної ділянки.

З п. 8.1. вбачається, що окрім заборони на зміну цільового призначення земельних ділянок без розробки проекту відведення, заборони будівництва об`єктів без розробки та погодження проектно кошторисної документації, умов додержання природоохоронних вимог обмежень, обтяжень не встановлено, окрім сервітуту: право прокладання та експлуатація ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (застосовується для частини земельної ділянки, загальною площею 329 кв.м.).

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.

З плану земельної ділянки ВАТ «ОСРЗ №2», наданої рішенням Одеської міської ради від 26.08.2004 року №3050-IV, розташованої за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1б для експлуатації та обслуговування виробничо складських будівель та споруд та благоустрою прилеглої території, зокрема з опису меж, вбачається, що від А до Б землі міста, від Б до В землі Одеського морського торгового порту, від В до Г штучно створені землі Одеського морського торговельного порту, від Г до Д Чорне море, від Д до А землі Обласного морського спортивного клубу, від Е до Ж землі міста, від Ж до Е землі Одеського морського торговельного порту.

З акту встановлення в натурі меж земельної ділянки ВАТ «ОСРЗ №2» від 20.10.2004 року судом встановлено, що на вказаній земельній ділянці, згідно ст. 111 Земельного кодексу України, рекомендовано встановити наступні обмеження: заборона на зміну цільового призначення, дотримання природоохоронних умов, дотримання режиму водоохоронних зон та прибрежних смуг; рекомендовано встановити сервітут: право прокладання та експлуатації ліній зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (діє на земельну ділянку площею 0,0329 га).

За актом приймання передачі земельних ділянок за адресою: м. Одеса, площа Митна 1б від 17.11.2005 року, Одеська міська рада передала, а ВАТ «ОСРЗ №2» прийняв у довгострокову оренду земельні ділянки площею 4, 4563 га та 0,0325 га для експлуатації та обслуговування виробничо складських будівель і споруд; земельну ділянку площею 0,1187 га для благоустрою прилеглої території.

13.11.2009 року між Відкритим акціонерним товариством „Одеський судноремонтний завод №2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-плаза (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель та споруд, що знаходяться в місті Одеса на площі Митна 1Б, загальною площею 17641,2 кв.м., компресорної, заправ.станції, складу ГММ, навісів, розташованих на земельній ділянці площею 46075 кв.м., яка знаходиться у користуванні продавця згідно договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е. 05.08.2005 року Р№661, зареєстрованого в Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.11.2005 р. №040550500373.

15.01.2010 року Відкрите акціонерне товариство «Одеський судоремонтний завод №2» листом №13 повідомило Одеську міську раду про те, що у зв`язку із відчуженням будинків і споруд, розташованих на території переданої Товариству в оренду, воно відмовляється від земельної ділянки, загальною площею 4,6075 га, що знаходиться у м. Одесі, Митна площа, 1 б.

З висновку управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 11.02.2010 року вбачається, що можливе надання Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза в оренду земельних ділянок, загальною площею 4,6075 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1 Б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд.

З пояснювальної записки з технічної документації із землеустрою вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза у Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональне агентство з розвитку економіки» замовлялася землевпорядна документація на земельну ділянку, площею 4,6075 га, що знаходиться у м. Одесі, Митна площа, 1 б, а також те, що на вказаній земельній ділянці наявний сервітут - право прокладання та експлуатації ліній зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (діє на земельну ділянку площею 0,0329 га).

24.12.2014 року рішенням Одеської міської ради №6254-VI „Про припинення договору оренди землі між Одеською міською радою та Відкритим Акціонерним товариством „Одеський судноремонтний завод №2 шляхом його розірвання та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза в оренду земельної ділянки, загальною площею 4,4888 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1 Б, 1 б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд вирішено: вважати договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Одеський судноремонтний завод №2 на земельні ділянки загальною площею 4,6075 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1б, посвідченого 05.08.2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е. в реєстрі за №661 та зареєстрованого в Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.11.2005 року за №040550500373, таким, що припинив дію у зв`язку з припиненням юридичної особи; передати Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза земельну ділянку (кадастровий номер 5110137500:07:001:0021) площею 4,4563 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1б, земельну ділянку (кадастровий номер 5110137500:07:002:0022) площею 0,0325 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1 Б у довгострокову оренду терміном на 10 років до початку реалізації планувальних рішень Генерального плану м.Одеси, для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-плаза у наданні в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:07:001:0022) площею 0,1187 га за адресою: м.Одеса, площа Митна, 1б, для благоустрою прилеглої території та зарахувати її до земель міста Одеси; затвердити проект договору оренди землі між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза; затвердити орендну плату за земельну ділянку в розмірі 5-ти відсотків від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки; Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза укласти в порядку, встановленому чинним законодавством договір оренди землі.

16.04.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення №6698-VI „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 року №6254-VI „Про припинення договору оренди землі між Одеською міською радою та Відкритим Акціонерним товариством „Одеський судноремонтний завод №2 шляхом його розірвання та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза в оренду земельних ділянок, загальною площею 4,4888 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1 Б, 1б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд, відповідно до якого Одеська міська рада вирішила: внести зміни до рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 року №6524-VI „Про припинення договору оренди землі між Одеською міською радою та Відкритим Акціонерним товариством „Одеський судноремонтний завод №2 шляхом його розірвання та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза в оренду земельних ділянок загальною площею 4,4888 га за адресою: м.Одеса, площа Митна 1 Б, 1б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд, а саме: - замінити слова „у довгострокову оренду, терміном на 10 років до початку реалізації планувальних рішень Генерального плану м.Одеси словами „у довгострокову оренду терміном на 49 років.

19.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» (орендар) та Одеською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 19.12.2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 297, за умовами п. 1.1. якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 року №6254-VI, зі змінами, внесеними рішенням Одеської міської ради від 16.04.2015 року №6698-VI, передав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння, користування наступними земельними ділянками: 1) кадастровий номер 5110137500:07:001:0021, площею 4,4563 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б та 2) кадастровий номер 5110137500:07:002:0022, площею 0,0325 га за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 Б.

З умов п. 2.2. вказаного договору вбачається, що зазначені земельні ділянки сформовано із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси та належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до п. 2.2. договору оренди на земельних ділянках розташовано об`єкт нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-Плаза, право власності на який зареєстровано 16.11.2009 року КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», реєстраційний номер 28491621, на підставі договору купівлі продажу. Інженерне забезпечення без існуючих міських мереж.

Недоліків, що можуть перешкоджати ефективному використанню земельних ділянок, які передаються в оренду не встановлено. Інших особливостей об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини не встановлено. (п. 2.4., 2.5. договору).

Згідно до п. 3.1. договору, його укладено на 49 років, для експлуатації та обслуговування виробничо складських будівель та споруд.

Також, відповідно до п. 5.2. договору, категорія земель за основним цільовим призначенням землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики оборони та іншого призначення, вид цільового призначення J.12.02.

Зазначений договір підписано уповноваженими особами сторін та скріплено печатками без застережень та зауважень.

В подальшому, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021, площею 4,4563 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 19.12.2018 року №444224651101, про що свідчить відповідний Витяг, наявний у матеріалах справи.

Також, в матеріалах прави наявна інвентарна картка обліку основних засобів від 01.03.2006 року «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт», інвентарний номер 1650201000289, рік випуску 1963, акт введення в експлуатацію 01.03.2006 року, якою визначено найменування конструктивних елементів та інших ознак, що характеризують об`єкт: Рейки Р-2473,85м, Р50-384,13м, шпали залізобетонні-2844,48 м, дерево-13,5 м, баласт-щебінь, L2857,98 м в т.ч. Колія №11 витяжна-189,46 м. Рейки Р65 189,46. баласт щебінь, Колія №6 ходова-133,46 м. Рейки Р-65133,46 м. баласт щебінь. Колія №1-6 1871,15 м. Рейки Р-65-1871,15 м. Баласт щебінь ділянки колії 560,0 м. Рейки Р-65- 447 м. Р-50 113 м. баласт щебінь в`ізд 103,91 м.рейки Р-65 103,91 м. баласт щебінь.

З експлікації колій по станції Одеса Порт станом на 01.01.2022 року вбачається, що у Пролетарському парку наявна витяжна колія №11 довжиною 189, 46 м.

На підставі вказівки Державного підприємства «Одеська залізниця» від 26.06.2015 року було затверджено Технічно розпорядчий акт станції Одеса Порт, відповідно до якого районом роботи є Пролетарський парк та колія №11 Пролетарьского парку від стрілки №57 до упора служить витяжкою.

03.03.2006 року, на виконання наказу начальника Одеської залізниці від 14.12.2005 року № 420/Н «Про зміну меж Одеської та Одеса Сортувальної дистанції колії», за актом прийому-передачі було передано залізничні колії та стрілочні переводи з балансу дистанції колії Одеса-Сортувальна (ПЧ-22) на баланс Одеської дистанції колії (ПЧ-1), в тому числі і колія №11 Арттупік від СП №57 до упору довжиною 194 м. (по Пролетарському парку).

Зі зведеного переліку майна Одеської залізниці, що закріплюється за ПАТ „Українська залізниця на праві господарського відання від 18.08.2015 року вбачається, що під №107 , інв. № 12076 визначено Верхня будова колії Пролетарського парку, ст. Одеса Порт, розташована за адресою: м. Одеса, Приморський район, ст. Одеса Порт (конкретної адреси не визначено).

29.07.2019 року Акціонерне товариство Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза", м. Одеса з листом №НГ-02/19, у якому зазначило, що відповідно до Публічної кадастрової карти на території земельної ділянки, яку орендує відповідач 1 розташоване майно, яке належить позивачу, а саме, частина витяжної залізничної колії №11, яка є невід`ємною частиною колійного розвитку станції Одеса порт та використовується при подачі забиранні вантажів різноманітних контрагентів, з огляду на що, відповідач 1 повинен ініціювати процедуру укладення договору земельного сервітуту на користь філії.

На вказаний лист, 26.09.2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза" повідомило філію Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про те, що Товариство не перешкоджає позивачу у користуванні вказаною колією та позивач має до неї безперешкодний цілодобовий доступ.

В подальшому, листом від 21.02.2022 року №7, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза" повідомило Акціонерне товариство Українська залізниця про необхідність демонтажу всіх складових частин витяжного тупіка №11 та звільнення земельної ділянки, яка перебуває в оренді у Товариства.

09.11.2022 року уповноваженими представниками Акціонерного товариства Українська залізниця було проведено комісійне обстеження витяжної колії №11 Пролетарського парку станції Одеса порт, на предмет її розміщення на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза" та встановлено, що орієнтовна загальна площа земельної ділянки під витяжною колією №11, ділянкою колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу №37 та стрілочними переводами №37 (частково), №55 (частково), №57 складає, 0,17 га.

На запит адвоката Віктора Бурдейного, Одеська міська рада повідомила листом від 04.01.2023 року № 01-19/1733 (т.1 а.с.128) про те, що відповідно до проєкту відведення, який затверджено рішенням Одеської міської ради від 26.08.2004 року № 3050-IV, у відомостях вирахування площ угідь в розрізі землекористування відсутня витяжна колія №11.

При цьому, до складу такої документації входить довідка ВАТ «Одеський судоремонтний завод №2» в якій зазначено, що станом на 29.09.2003 року на балансі підприємства перебувають будівлі та споруди з врахуванням залізничної колії та берегозахисних споруд.

Вказана довідка наявна у матеріалах господарської справи (т.1 а.с. 148).

Також, у матеріалах справи наявний лист Державного підприємства «Укрзалізниця» Одеська залізниця, направлений на адресу Одеського судноремонтного заводу №2 від 25.05.2001 року №25, відповідно до якого, «Укрзалізниця» повідомила адресата про те, що землі, в районі Арттупіка, не знаходяться в користуванні Одеської залізниці, тому що знаходяться за межами смуги відведення залізниці. Арттупік є під`їздною колією та призначений для обслуговування Одеського морського порту та Заводу (т.1 а.с. 149).

В свою чергу, 07.02.2008 року Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» повідомив наглядову раду ВАТ «Одеського судоремонтного заводу №2» листом №070/68 про те, що Арттупік не знаходиться у нього на балансі, проте використовується залізницею для подавання та прибирання вагонів на під`їздні колії порту, за що порт в повному обсязі сплачує Одеській залізниці плату за надані послуги (т.1 а.с.151).

Крім того, у матеріалах справи наявні листи Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса від 03.04.2019 року №НЗЛП-02/15 (т1.а.с.174), від 12.02.2021 року № НЗЛП-702/50 (т.1а.с.175), в яких позивач просить Одеську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування під існуючими спорудами та об`єктами станції Одеса Порт для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту за адресами: м. Одеса, вул. Приморська, 2/1, 8, 8/2, 8/1, 10/1, 4/1, Хлібна гавань, 4/1, Деволанівський узвіз, 1А, пров. Газовий, 2/1, 1/1, площа Митна, 1.

18.01.2023 року Регіональна філія Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса повідомила адвоката Віктора Бурдейного листом №НЗУ-509/19 про те, що земельна ділянка, на якій знаходиться витяжна колія №11 перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-плаза, відтак, перед тим, як ініціювати питання щодо надання земельної ділянки, де знаходиться ця колія, в постійне користування, необхідно визначити межі такої земельної ділянки та отримати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою. При цьому, Залізниця зазначила, що витяжна тупікова колія №11 станції Одеса Порт призначена для маневрової роботи з підбору вагонів на коліях №№1-6 Пролетарського парку із подальшою їх подачею на під`їздні колії стивідорних компаній.

Крім того, позивачем зазначено, що локальними нормативними актами порядок передачі залізничних колій незагального користування Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» на праві господарського відання не встановлено.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі, з урахуванням позовних вимог позивача, є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 року № 6254-VI «Про припинення договору землі між Одеською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Одеський судноремонтний завод №2» шляхом його розірвання та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» в оренду земельної ділянки, загальною площею 4,4888 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1Б, 1 б для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель та споруд» із змінами, внесеними до нього рішенням Одеської міської ради від 16.04.2015 року №6698-VI, визнання недійсним договору оренди, укладеного 19.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» та Одеською міською радою, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 19.12.2018 року, зареєстрований в реєстрі №297, в частині, яка стосується оренди земельної ділянки, площею 4, 4563 га за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021; припинення за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон-Плаза» права оренди земельної ділянки, площею 4, 4563 га за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, з кадастровим номером 5110137500:07:001:0021 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:29548144 від 19.12.2018 року).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, фактичні обставини, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія наголошує, що оскільки у даному разі позовну заяву до суду першої інстанції було подано не стороною правовідносин по спірному договору оренди земельних ділянок, укладених на підставі рішень Одеської міської ради, які також оскаржуються, тобто «заінтересованою стороною», необхідно дослідити питання, які стосуються обставин порушеного права або законного інтересу позивача - Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса на час пред`явлення позову, тобто, яке саме право було порушене, та який необхідний та ефективний спосіб захисту у даному випадку має застосовуватися.

Так, за положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку , що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав чи інтересу спірним рішенням та укладеним на його підставі договором оренди .

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 року у справі № 910/12822/20 касаційний господарський суд зазначив, що ключовими питаннями спору щодо визнання договору недійсним є наступні: чи доведено позивачем порушення його прав та/або законних інтересів оспорюваними правочинами, якщо так, то чи обрано позивачем ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто, чи буде мати наслідком задоволення цього позову поновлення права власності позивача або його корпоративних прав на спірне нерухоме майно.

Крім того, Верховний Суд вказав, що зважаючи на те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Водночас, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Отже, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд перш за все має встановити чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення, а не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним.

Знову ж таки, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19).

Так, звертаючись до місцевого господарського суду з позовом про визнання рішення Одеської міської ради незаконним та його скасування, на підставі чого між відповідачами було укладено спірний договір оренди земельної ділянки комунальної власності, позивач послався на ту обставину, що він, фактично на правах господарського відання, користується державним майном, а саме: колією (витяжною) №11, стрілочний перевід №57, частини стрілочних переводів №№37, 55 та ділянка колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу № 37, які є складовими об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт», який було побудовано в 1963 році та обліковується на балансі виробничого підрозділу Служби колії Одеська дистанція колії регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», яке розташоване на земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:07:001:0021) площею 4,4563 га, за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1 б, що перебуває у користуванні відповідача 1 на праві оренди.

При цьому, позивач зазначив, що у відповідності до вимог пункту «а» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, така земельна ділянка може бути передана у постійне користування лише такій особі як позивач, що передбачено ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України.

Тобто, у даному разі, позивач обґрунтовує своє порушене право, як «заінтересованої особи» у тому, що, якщо у випадку прийняття судом позитивного рішення на його користь, ним можливо буде реалізоване право на отримання у постійне користування спірної земельної ділянки, на якій розташоване майно витяжна колія №11, яка, на його думку, є частиною об`єкта «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт».

Таким чином, як вбачається судовою колегією з викладених позивачем предмету та підстав позовної заяви, у даному разі, мова йде фактично про захист інтересів позивача у майбутньому та його права на звернення до державних органів для отримання у постійне користування землі , що можливе лише у випадку доведення позивачем належності йому залізничної колії .

Судова колегія зазначає, що з огляду на вказане та характер порушеного права, про який вказує позивач, не надасть можливість його захисту в обраний ним спосіб, оскільки, якщо навіть припустити, що на користь заявника буде ухвалено позитивне рішення, у останнього не виникне право на постійне користування спірною земельною ділянкою, навіть з урахуванням того, якщо останній доведе, що витяжна колія №11 належить останньому на праві господарського відання.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що підстави позовної заяви позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та сподіваннях останнього, не підтверджених жодними належними та допустимими письмовими доказами, які б підтверджували, що обраний заявником спосіб захисту належним чином забезпечить відновлення його права та унеможливить порушення його охоронюваного законом інтересу в майбутньому.

Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може вважатись таким, що відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, у зв`язку із чим позовні вимоги Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса задоволенню не підлягають.

В свою чергу, враховуючи відсутність порушення оспорюваними рішенням та договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, апеляційний господарський суд зазначає те, що хоча у суду першої інстанції не було необхідності надання оцінки законності прийняття такого рішення Радою та укладення правочину про оренду землі між відповідачами, зважаючи на вимоги ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, у суду апеляційної інстанції наявний обов`язок щодо надання мотивованих аргументів на доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі на оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів скаржника про те, судом першої інстанції помилково віднесено витяжну колію №11 до колій незагального користування, судова колегія наголошує таке.

Так, як вірно вказано судом першої інстанції, відповідно до ч.3 ст.2 Закону України „Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, Постанови КМУ від 26.06.2014 року №200 шляхом злиття підприємств залізничного транспорту утворено Акціонерне товариство „Українська залізниця (позивач), яке є правонаступником ДП „Одеська залізниця.

З п.1, п. 2 постанови КМУ від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця», визначено: утворити публічне акціонерне товариство Українська залізниця, Установити, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього: майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу; 100 відсотків акцій, що належать державі у статутному капіталі господарських товариств згідно з додатком 2; пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі господарських товариств згідно з додатком 3, крім державних пакетів акцій (часток) спільного підприємства товариство з обмеженою відповідальністю „Молдромукртранс, транспортно-експедиційного акціонерного товариства „ЕТРАНСА та товариства з обмеженою відповідальністю „Брайтшпур Планунгсгезельшафт мбХ, що будуть внесені до статутного капіталу після здійснення заходів, передбачених підпунктом 2-1 пункту 6 цієї постанови, як додатковий внесок; права господарського відання магістральними залізничними лініями загального користування та розміщення на них технологічними спорудами, передавальними пристроями, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень (залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, система сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, обєкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт); права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1.

На підставі ст. 4 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», до статутного капіталу Товариства вносяться: майно залізничного транспорту загального користування; 100 відсотків акцій акціонерних товариств, що проводять ремонт тягового рухомого складу та виготовляють залізобетонні конструкції і шпали, повноваження з управління корпоративними правами яких здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; акції (частки, паї), що належать державі у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, утворених за участю підприємств залізничного транспорту; право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту; право господарського відання магістральними залізничними лініями загального користування та розміщеними на них технологічними спорудами, передавальними пристроями, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт.

Відповідно до Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735, за Товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження таким майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, установлених законом, іншими нормативно- правовими актами та цим Статутом (п. 22 Статуту Акціонерного товариства «Укрзалізниця»); майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання (п. 31 Статуту Акціонерного товариства «Укрзалізниця»); майно товариства формується за рахунок: 1) майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства; 7) майнових прав, у тому числі права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, та майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання (п. 32 Статуту Акціонерного товариства «Укрзалізниця»); товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, установлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за товариством на праві господарського відання, включається до його активів (п. 35 Статуту Акціонерного товариства «Укрзалізниця»).

Згідно із «Порядком визначення майна залізничного транспорту, що передається публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» на праві господарського відання», затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України 12.11.2012 року № 667, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2012 року за №2015/22327, цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Вимоги цього Порядку обов`язкові для всіх членів інвентаризаційних комісій, які беруть участь в інвентаризації майна Підприємств, з метою формування майнового комплексу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Товариство). Цей Порядок встановлює перелік категорій державного майна, яке передається Товариству на праві господарського відання.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що процедура передачі майна на праві господарського відання до «Укрзалізниці» визначена саме «Порядком визначення майна залізничного транспорту, що передається публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" на праві господарського відання», затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України 12.11.2012 року №667.

Так, за вказаним Порядком, залізничні колії загального користування - залізничні колії на територіях залізничних станцій (головні, станційні), що є об`єктами інфраструктури, входять до мережі залізничного транспорту загального користування і призначені для здійснення операцій перевізного процесу на залізничному транспорті загального користування, а також залізничні колії, що з`єднують такі станції; залізничні колії незагального користування - залізничні під`їзні колії, що примикають безпосередньо або через інші залізничні під`їзні колії до залізничних колій загального користування, а також залізничні колії, які не примикають до залізничних колій загального користування і призначені для обслуговування окремих користувачів послуг залізничного транспорту на умовах договору.

Разом з тим, як встановлено колегією суддів з матеріалів господарської справи, 18.01.2023 року Регіональна філія Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса повідомила адвоката Віктора Бурдейного листом №НЗУ-509/19 про те, що земельна ділянка, на якій знаходиться витяжна колія №11 перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон-плаза.

Відтак, перед тим, як ініціювати питання щодо надання земельної ділянки, де знаходиться ця колія, в постійне користування, необхідно визначити межі такої земельної ділянки та отримати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою. При цьому, Залізниця зазначила, що витяжна тупікова колія №11 станції Одеса Порт призначена для маневрової роботи з підбору вагонів на коліях №№1-6 Пролетарського парку із подальшою їх подачею на під`їздні колії стивідорних компаній. Крім того, позивачем зазначено, що локальними нормативними актами порядок передачі залізничних колій незагального користування Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» на праві господарського відання не встановлено (т.1 а.с.206).

Раніше, листом Державного підприємства «Укрзалізниця» Одеська залізниця, направленим на адресу Одеського судноремонтного заводу №2 від 25.05.2001 року №25, «Укрзалізниця» повідомила адресата про те, що землі, в районі Арттупіка, не знаходяться в користуванні Одеської залізниці, тому що знаходяться за межами смуги відведення залізниці. Арттупік є під`їздною колією та призначений для обслуговування Одеського морського порту та Заводу. (т.1 а.с.149).

Таким чином, з урахуванням зазначеного, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції щодо приналежності спірного об`єкта до колій незагального користування правомірним, ухваленим на підставі належно досліджених у справі письмових доказів, при цьому, протилежного позивачем не доведено, оскільки як висновано самим позивачем у відповіді на вказаний вище запит адвоката, спірна колія є колією незагального користування.

Зі вказаних підстав колегією суддів також відхиляються доводи скаржника про те, що судом першої інстанції помилково віднесено витяжну колію №11 до під`їздних колій.

Щодо твердження позивача про те, що судом першої інстанції помилково не було встановлено обставину фактичного розміщення колії №11 на спірній земельній ділянці та неправомірного висновку щодо закріплення такої колії за позивачем на праві господарського відання, колегія суддів зазначає таке.

Так, дійсно, відповідач, заперечуючи щодо позовних вимог, зазначав про те, що спірне майно не закріплене за «Укрзалізницею» на відповідних правах.

Позивач, в свою чергу вказав, що спірний об`єкт використовуються ним для виконання маневрових робіт з підбирання вагонів, подавання вагонів під вантажні операції, прибирання після їх закінчення та, як державне майно, був переданий на баланс відокремленого структурного підрозділу Одеська дистанція колії №1 державного підприємства «Одеська залізниця» з балансу відокремленого структурного підрозділу Дистанція колії №22 ст. Одеса-Сортувальна» державного підприємства «Одеська залізниця» 03.03.2006 року на підставі Акту прийому-передачі залізничних колій та стрілочних переводів.

В подальшому, як зазначено позивачем, відповідно до рядка 107 сторінки 333 Зведеного переліку майна Одеської залізниці, що закріплюється за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання, затвердженого Міністром інфраструктури України 18.08.2015 року, об`єкт «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса - Порт» був закріплений на праві господарського відання за Акціонерним товариством «Українська залізниця».

Також, на обґрунтування своєї правової позиція, позивач посилався на інвентарну картку обліку основних засобів від 01.03.2006 року «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт», інвентарний номер 1650201000289, рік випуску 1963, акт введення в експлуатацію 01.03.2006 року, якою визначено найменування конструктивних елементів та інших ознак, що характеризують об`єкт: Рейки Р-2473,85м, Р50-384,13м, шпали залізобетонні-2844,48 м, дерево-13,5 м, баласт-щебінь, L2857,98 м в т.ч. Колія№11 витяжна-189,46 м. Рейки Р65 189,46. баласт щебінь, Колія №6 ходова-133,46 м. Рейки Р-65133,46 м. баласт щебінь. Колія №1-6 1871,15 м. Рейки Р-65-1871,15 м. Баласт щебінь ділянки колії 560,0 м. Рейки Р-65- 447 м. Р-50 113 м. баласт щебінь в`ізд 103,91 м.рейки Р-65 103,91 м. баласт щебінь. (т.1 а.с.27-28).

Крім того, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що 03.03.2006 року, на виконання наказу начальника Одеської залізниці від 14.12.2005 року № 420/Н «Про зміну меж Одеської та Одеса Сортувальної дистанції колії», за актом прийому-передачі було передано залізничні колії та стрілочні переводи з балансу дистанції колії Одеса-Сортувальна (ПЧ-22) на баланс Одеської дистанції колії (ПЧ-1), в тому числі і колія №11 Арттупік від СП №57 до упору довжиною 194 м. (по Пролетарському парку) (т.1 а.с.53-59).

Зі зведеного переліку майна Одеської залізниці, що закріплюється за ПАТ „Українська залізниця на праві господарського відання від 18.08.2015 року вбачається, що під №107 , інв. № 12076 визначено Верхня будова колії Пролетарського парку, ст. Одеса Порт, розташована за адресою: м. Одеса, Приморський район, ст. Одеса Порт (конкретної адреси не визначено).

При цьому, як встановлено колегією суддів, факт наявності колії на території земельної ділянки, яка перебуває у відповідача 1 в оренді не заперечується ані позивачем, ані відповідачами.

Проте, під час розгляду справи судом першої інстанції постало питання з приводу належності витяжної колії №11 саме позивачу, що є підставою для оформлення права користування спірною земельною ділянкою за позивачем.

Так, відповідно до ст. 64 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 року, до залізничних під`їзних колій належать колії, що з`єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам-суб`єктам підприємницької діяльності. Під`їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Згідно зі ст. 67 Статуту залізниць України, відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під`їзної колії і подання на цю колію рухомого складу допускається після прийняття цієї залізничної колії в експлуатацію комісією за участю представника Держнаглядохоронпраці і встановлення залізницею порядку обслуговування під`їзної колії. На кожну залізничну під`їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд. Подача вагонів на залізничні під`їзні колії у період їх будівництва допускається на умовах тимчасової угоди між залізницею та підприємством, якому належить під`їзна колія, або будівельною організацією, які несуть відповідальність за збереження вантажу, рухомого складу, вчасне повернення його і безпеку руху.

Аналогічні положення містяться і в п. 1.3, 1.4, 1.5 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, згідно з якими відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під`їзної колії і подача на цю колію рухомого складу допускається після прийняття її в експлуатацію комісією за участю представника Міністерства праці та соціальної політики і встановлення залізницею порядку обслуговування під`їзної колії. Відповідність під`їзної колії узгодженому з залізницею проекту засвідчується актом, який складається комісією за участю уповноважених представників залізниці і власника під`їзної колії, яка призначається залізницею відповідно до ст. 67 Статуту залізниць. Підписання акта свідчить про прийняття даної під`їзної колії в експлуатацію. На кожну під`їзну колію після закінчення її будівництва і здачі в експлуатацію підприємством складається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під`їзній колії, яка затверджується залізницею відповідно до ст. 67 Статуту залізниць.

Власник під`їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під`їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв`язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під`їзної колії в експлуатацію. Після здачі в експлуатацію нових об`єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться відповідні зміни, про що власники під`їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін.

Відтак, документами, що можуть підтверджувати права на залізничні під`їзні колії можуть бути акт введення в експлуатацію та встановлення залізницею порядку обслуговування залізничних під`їзних колій для новозбудованої залізничної колії, масштабний план, технічний паспорт, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій, креслення штучних споруд. Аналогічну правову позицію сформульовано у постановах Верховного Суду від 24.06.2019 року у справі № 910/10126/18, від 25.07.2019 року у справі № 923/609/17, від 13.08.2019 року у справі 915/856/16.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 року у справі №910/9584/21, суд касаційної інстанції фактично підтримав викладені раніше позиції з питання встановлення факту належності особі залізничних колій.

Таким чином, як вірно висновано судом першої інстанції, позивачем, з урахуванням наданих ним письмових доказів (актів, зведеного переліку майна, інвентарної картки) належним чином не доведено допустимими доказами його право на утримання спірного об`єкту (витяжної колії №11, стрілочного переводу №57, частини стрілочних переводів №№37, 55 та ділянки колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу № 37), які є складовими об`єкту «Верхня будова колії Пролетарського парку ст. Одеса-Порт».

З огляду на зазначене, судова колегія відхиляє доводи апелянта в цій частині, а також вважає неспроможними твердження, що Зведений перелік майна Одеської залізниці, підтверджує право господарського відання за позивачем на спірний об`єкт, з огляду і на те, що на запит адвоката Віктора Бурдейного, Одеська міська рада повідомила листом від 04.01.2023 року № 01-19/1733 про те, що відповідно до проєкту відведення, який затверджено рішенням Одеської міської ради від 26.08.2004 року № 3050-IV, у відомостях вирахування площ угідь в розрізі землекористування відсутня витяжна колія №11.

При цьому, до складу такої документації входить довідка ВАТ «Одеський судоремонтний завод №2», в якій зазначено, що станом на 29.09.2003 року на балансі підприємства перебувають будівлі та споруди з врахуванням залізничної колії та берегозахисних споруд.

Тобто, по-перше, позивачем не доведено, що до Зведеного переліку майна належить спірна колія №11, а по- друге, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переходу права утримання спірного об`єкту від ВАТ «Одеський судоремонтний завод» до позивача.

Протилежного скаржником ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не доведено.

В той же час, позивач вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги акт обстеження від 09.11.2022 року на підтвердження наявності на спірній земельній ділянці колії №11.

Так, 09.11.2022 року уповноваженими представниками Акціонерного товариства Українська залізниця було проведено комісійне обстеження витяжної колії №11 Пролетарського парку станції Одеса порт, на предмет її розміщення на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон-Плаза" та встановлено, що орієнтовна загальна площа земельної ділянки під витяжною колією №11, ділянкою колії від хвоста хрестовини стрілочного переводу №57 до стику рамної рейки стрілочного переводу №37 та стрілочними переводами №37 (частково), №55 (частково), №57 складає, 0,17 га.(т.1 а.с.75).

Проте, з тексту вказаного акту судом не встановлено, на якій конкретно площі знаходиться спірний об`єкт, чітко визначену адресу та проміри, висновки такого акту не підтверджено належним чином, зокрема Витягом з технічної документації із землеустрою земельної ділянки, яка призначена для обслуговування та експлуатації таких колій, з огляду на що, твердження скаржника в цій частині відхиляється колегією суддів, як неналежне. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що даний акт складено в односторонньому порядку без участі представників відповідачів.

Як вже було зазначено вище, позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи наявні листи Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса від 03.04.2019 року №НЗЛП-02/15 (т1.а.с.174), від 12.02.2021 року № НЗЛП-702/50 (т.1а.с.175), в яких позивач просить Одеську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування під існуючими спорудами та об`єктами станції Одеса Порт для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту за адресами: м. Одеса, вул. Приморська, 2/1, 8, 8/2, 8/1, 10/1, 4/1, Хлібна гавань, 4/1, Деволанівський узвіз, 1А, пров. Газовий, 2/1, 1/1, площа Митна, 1. Відповіді на ці листи матеріали справи не містять.

Зі змісту даних листів, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не звертався до відповідача 2 з проханням оформлення прав постійного користування земельною ділянкою, розташованою за спірною адресою, а саме у м. Одесі по вул. Митна площа ані 1 Б, ані 1 б, питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування за спірними адресами Одеською міською радою не розглядалося, а тому, не може вважатися ключовим у наявних між сторонами спірних правовідносинах.

Таким чином, як вбачається судовою колегією з викладених позивачем предмету та підстав позовної заяви, у даному разі, мова йде фактично про захист інтересів позивача у майбутньому та його права на звернення до державних органів для отримання у постійне користування землі у разі доведення належності залізничної колії належним чином саме позивачу.

Судова колегія наголошує, що у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі № 916/401/17).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів у даній справі звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.03.2021 року зі справи № 908/1879/17, згідно з якою: "із внесенням 17.10.2019 року змін до Господарського процесуального кодексу України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були".

Одночасно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

З урахуванням викладеного колегія суддів, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (доказування не може ґрунтуватися на припущеннях), зазначає, що наявні у матеріалах справи «докази», навіть з урахуванням їх сукупності, не можуть бути належними, допустимими та вірогідними доказами обставин, на які посилається скаржник, що виключає задоволення його вимог, викладених в апеляційній скарзі, оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відтак, з огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не можуть слугувати для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, а оскаржуване рішення є правомірним та таким, що постановлене з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 року у справі №916/3151/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.06.2023.

Головуючий суддя А.І. Ярош Судді Н.М. Принцевська Г.І. Діброва