Рішення

від 22.06.2023 по справі 907/232/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/232/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Малого приватного підприємства «Гранат», м. Тячів Закарпатської області

до відповідача Тячівської міської ради Закарпатської області, м. Тячів Закарпатської області

про визнання права постійного користування земельними ділянками кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, 2124410100:07:006:0271

За участю представників:

позивача Бабич М.В в порядку самопредставництва., Фазикош О.А., адвокат, ордер серії АО №1085069 від 06.05.2023;

відповідача Дьолог Я.В., довіреність № 05-26/779 від 05.06.2023

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Гранат» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Тячівської міської ради Закарпатської області в якому просить визнати за Малим приватним підприємством «Гранат» право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0313 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0270, що розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Голлоші Ш., цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, та земельною ділянкою, площею 0,2287 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0271, що розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Голлоші Ш., цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області від 27.03.2023 справу № 907/232/23 розподілено головуючому судді Пригарі Л.І.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2023 задоволено самовідвід судді Пригари Л.І. від розгляду справи №907/232/23 за позовом Малого приватного підприємства Гранат до відповідача Тячівської міської ради Закарпатської області про визнання права постійного користування земельними ділянками.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/232/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.04.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

З огляду на те, що позивач усунув виявлені судом недоліки позовної заяви в установленому процесуальним законом порядку та строк, суд ухвалою від 25.04.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 17.05.2023.

У підготовчому засіданні 17.05.2023 суд оголосив перерву до 06.06.2023 з огляду на неявку представника відповідача.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 06.06.2023 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 22.06.2023 року.

Крім того, означеною ухвалою суду від 06.06.2023 судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку подання відзиву на позов, а сам відзив на позов №05-26/703 від 19.05.2023 Тячівської міської ради, - залишено без розгляду.

В судовому засіданні 22.06.2023 представники позивача позовні вимоги підтримали з визначених в позовній заяві підстав та надали суду пояснення по суті заявлених вимог.

Відповідач згідно з наданими суду поясненнями представника заперечує проти задоволення позовних вимог з наведених у письмових поясненнях №05-26/815 від 09.06.2023 підстав. Водночас, в судовому засіданні 22.06.2023 судом постановлено протокольну ухвалу відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України про неприйняття до розгляду долучених Тячівською міською радою Закарпатської області до письмових поясненнях №05-26/815 від 09.06.2023 доказів у зв`язку з пропуском строку їх подання без клопотання про поновлення такого строку.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано невизнанням відповідачем у справі права постійного користування позивачем земельною ділянкою, площею 0,0313 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0270, що розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Голлоші Ш., цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, та земельною ділянкою, площею 0,2287 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0271, що розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Голлоші Ш., цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

За позицією позивача, таке право у МПП «Гранат» виникло на підставі рішення XIV-тої сесії 21-го скликання Тячівської міської ради народних депутатів від 20.04.1994 «Про надання дозволу МПП «Гранат» на обладнання двох платних автостоянок та відкриття речового ринку в м. Тячів» та посвідчувалося Державним актом на право постійного користування землею серії ЗК 011 №00036 від 17.06.1994 року.

При цьому, як зазначає МПП «Гранат» в позовній заяві та представники підприємства в судовому засіданні, скасування рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 у справі №907/799/15 означеного Державного акту на право постійного користування землею серії ЗК 011 №00036 від 17.06.1994 року не припиняє право постійного користування землею для позивача, позаяк не залежить від наявності чи відсутності у землекористувача такого державного акта.

Зауважує, при цьому, позивач, що відповідачем без згоди користувача було розроблено та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо спірної земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 та в подальшому здійснено її поділ на дві земельні ділянки кадастрові номери 2124410100:07:006:0270 та 2124410100:07:006:0271, визнання права постійного користування якими МПП «Гранат» і визначено предметом позовних вимог у даній справі.

Заперечення (відзив) відповідача.

Поданий відповідачем відзив на позов №05-26/703 від 19.05.2023 відповідно до ухвали від 06.06.2023 з долученими до нього документами залишено судом без розгляду. Водночас, суд в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України дозволив відповідачу подати письмові пояснення щодо заявлених до Тячівської міської ради позовних вимог, за змістом яких (письмові пояснення №05-26/875 від 09.06.2023) позовні вимоги Тячівська міська рада Закарпатської області не визнає.

Зазначає, при цьому, що Державний акт серії ЗК 011 № 00036 від 17 червня 1994 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, виданий малому приватному підприємству «Гранат» для відкриття платної стоянки і речового ринку, визнано недійсним та скасовано рішенням господарського суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року у справі №907/799/15, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року.

Зауважує, що рішенням господарського суду Закарпатської області 29 березня 2017 року у справі № 907/134/17, яке залишене без змін судом апеляційної інстанції 06.06.2017, мале приватне підприємство «Гранат» зобов`язано повернути Тячівській міській раді земельну ділянку за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212, яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить до комунальної власності Тячівської міської ради.

Пояснює також, що тридцять п`ятою сесією сьомого скликання Тячівської міської ради від 17 грудня 2019 року прийнято рішення № 4260 про продаж права оренди земельної ділянки площею 0,2287 га комунальної власності територіальної громади на аукціоні та за підсумками аукціону, що відбувся 01 квітня 2021 року, право оренди на цю земельну ділянку продано за 1,5 млн. грн. Договір оренди землі №07-0914 укладено 01.04.2021 року та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 29.04.2021 року.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036, Тячівською міською радою народних депутатів відповідно до рішення XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року надано малому приватному підприємству Гранат у постійне користування 0,325 га землі в межах згідно з планом землекористування для відкриття платної автостоянки і речового ринку, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 16/А.

Як вбачається із матеріалів справи, вищезазначеним рішенням Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року вилучено земельну ділянку біля ресторану Україна, відведену під платну автостоянку товариству автолюбителів; відмінено рішення виконкому № 7 від 21.01.1982 року Про виділення земельної ділянки в м. Тячів для платної стоянки легкового автотранспорту; дозволено МПП Гранат обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста, у вихідні дні організувати продаж легкових автомобілів; дозволено МПП Гранат організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів; припинено торгівлю промисловими товарами на діючому міському ринку строком з 20.05.1994 року, вважаючи його овочево-продовольчим ринком.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року у справі №907/799/15, залишеним без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 та постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2016 визнано недійсним та скасовано Державний акт від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, виданий МПП «Гранат» для відкриття платної стоянки і речового ринку.

Приймаючи рішення про визнання недійсним і скасування Державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036 Господарський суд Закарпатської області у рішенні від 21.04.2016 в справі №907/799/15 встановив, що виходячи із аналізу змісту положень ст. 19 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у спірних правовідносинах порушено порядок видачі державного акту на право постійного користування землею, який виявився у відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування відповідачу. Оскільки право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування, оспорюваний Державний акт на право постійного користування землею не може бути визнаний таким, що виданий у відповідності до встановлених законом підстав, так як акт не може самостійно втілювати у собі правовстановлюючий акт і право підтверджувальний одноразово.

Рішенням Тячівської міської ради №1028 від 22.09.2016 органом місцевого самоврядування вирішено розробити технічну документацію щодо інвентаризації земель комунальної власності площею 0,26 га для розміщення автостоянки в м. Тячів, вул. Голлоші, б/н та затвердити таку документацію на черговій сесії ради, відповідно до рішення відповідача №1076 від 09.12.2016 доручено здійснити реєстрацію земельної ділянки площею 0,26 га із земель житлової та громадської забудови, кадастровий номер 2124410100:07:006:0212, розташованої в м. Тячів, вул. Голлоші, б/н.

Право комунальної власності Тячівської міської ради на означену земельну ділянку кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2019 №191237878, дата реєстрації права комунальної власності 15.12.2016.

Також судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.03.2017 року у справі №907/134/17, залишеним без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 (у відкритті касаційного провадження по оскарженню судових рішень у справі №907/134/17 відмовлено ухвалою Верховного суду від 13.04.2018) зобов`язано МПП «Гранат» повернути Тячівській міській раді земельну ділянку за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212.

Згідно з наданими сторонами поясненнями, означене рішення Господарського суду добровільно не виконане позивачем.

В подальшому, рішенням Тячівської міської ради №3970 від 12.09.2019 органом місцевого самоврядування вирішено поділити земельну ділянку кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 згідно з планом її поділу, а рішенням Тячівської міської ради від 14.11.2019 за №4194 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212 на дві новосформовані ділянки за кадастровими номерами 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287 га.

Право комунальної власності Тячівської міської ради на означені земельні ділянки кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287 га підтверджується Інформаційним довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2020 №197026510, 197026670, дата реєстрації права комунальної власності 05.12.2019.

Позивач, посилаючись на невизнання відповідачем за МПП «Гранат» права постійного користування земельним ділянками кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287, просить визнати за ним таке право, стверджуючи, що існує необхідність в поновленні відповідного права та порушенні прав МПП «Гранат» на мирне володіння належному підприємству майном.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

В силу положень ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

За встановленими судом в даній справі обставинами, Державний акт на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036, відповідно до якого МПП «Гранат» було надано в постійне користування земельну ділянку, площею 0,325 га для відкриття платної автостоянки і речового ринку з посиланням на рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року, визнано судом недійсним та скасоване (рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року у справі №907/799/15, залишеним без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 та постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2016) у зв`язку з порушенням порядку видачі державного акту на право постійного користування землею, який виявився у відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування відповідачу.

Водночас, позивач у даній справі вважає таким рішенням органу місцевого самоврядування про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування (правовою підставою виникнення права постійного користування) вже згадуване рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року.

Як встановлено судом в описовій частині даного рішення, рішенням Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року вилучено земельну ділянку біля ресторану Україна, відведену під платну автостоянку товариству автолюбителів; відмінено рішення виконкому № 7 від 21.01.1982 року Про виділення земельної ділянки в м. Тячів для платної стоянки легкового автотранспорту; дозволено МПП Гранат обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста, у вихідні дні організувати продаж легкових автомобілів; дозволено МПП Гранат організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів; припинено торгівлю промисловими товарами на діючому міському ринку строком з 20.05.1994 року, вважаючи його овочево-продовольчим ринком.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) у постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

В силу приписів ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому ст. ст. 31 і 32 цього Кодексу.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки.

В ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З урахуванням викладеного, чинне станом на 1994 рік земельне законодавством визначало, що передумовою передачі в користування земельної ділянки юридичній особі є відповідне рішення про надання земельної ділянки органом місцевого самоврядування в межах його повноважень.

В той же час, зі змісту рішення XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року, вбачається, що МПП «Гранат» дозволено лише обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану "Україна", організувати на ній речовий ринок міста та продаж легкових автомобілів, а також дозволено організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів.

При цьому, у зазначеному рішенні відсутні висновки про надання МПП «Гранат» у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га та саме наведена обставина слугувала підставою для скасування Господарським судом Державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036 (справа №907/799/15).

Будь-яких інших рішень на підставі яких МПП «Гранат» у встановленому порядку набуто право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га суду не надано, а відтак, суд констатує, що у позивача Малого приватного підприємства «Гранат» і не виникало у встановленому законом порядку право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, а правопідтверджуючий документ, яким посвідчувалося таке право Державний акт на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036 з наведених підстав був скасований Господарським судом Закарпатської області в рішенні від 21.04.2016 року у справі №907/799/15.

З наведених підстав не можуть братися судом до уваги посилання МПП «Гранат» на порушення відповідачем права на мирне володіння майном відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як і невідповідними є доводи позивача, що існування права постійного користування в особи не залежить від наявності чи відсутності в такої особи відповідного державного акта, позаяк матеріали справи не містять доказів виникнення права постійного користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку у спірних правовідносинах, якими є рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в постійне користування, визначена ЗК України (у відповідній редакції) землевпорядна документація щодо такої земельної ділянки, а положення Конвенції щодо захисту права на мирне володіння майном передбачають, в першу чергу, наявність в особи такого права (володіння/користування/власності), чого у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Невідповідними суд вважає також посилання позивача на Акт державної приймальної комісії щодо прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта в м. Тячів по вулиці Голлоші Шімона від 01.06.1994 року та на Акт вибору земельної ділянки до відводу МПП Гранат для платних стоянок і організації речового ринку за рахунок земель Тячівської міської ради від червня 1994 року, як на докази в підтвердження правомірності передачі у користування спірної земельної ділянки площею 0,325 га, позаяк вказані документи не є проектом відведення земельної ділянки, який, в силу вимог ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), слугує підставою для прийняття відповідною радою рішення про надання земельної ділянки у постійне користування.

Вищенаведеним обставинам вже надавалася відповідна правова оцінка Господарським судом Закарпатської області під час розгляду справ №907/799/15 та №907/134/17, де вказані обставини судами вважалися встановленими та на підставі них було прийнято відповідні рішення, які залишені без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов`язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, повинно тлумачитися у світлі Преамбули до ЄКПЛ, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Держав. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає, серед іншого, що ухвалене судами остаточне рішення не може ставитися під сумнів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (постанова Великої Палати Верховного суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

З урахуванням викладеного, за відсутності інших доказів набуття права постійного користування спірними земельними ділянками кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287, які сформовані шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:006:0212, правова оцінка підстав виникнення права постійного користування якою у позивача вже надана судами у справах №907/799/15 та №907/134/17, пред`явлення МПП «Гранат» позовних вимог в даній справі з зазначеним предметом позову (визнання права постійного користування) свідчить про намір позивача в межах даного судового провадження здійснити переоцінку вже встановлених в остаточних судових рішеннях обставин, що не відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки позивач фактично ставить під сумнів перед судом остаточність та підставність судових рішень у справах №907/799/15 та №907/134/17.

В той же час, положення чинної редакції ст. 123 ЗК України передбачають правовий механізм дій особи, яка бажає набути у власність або користування земельну ділянку державної та комунальної власності та не передбачають можливість визнання/поновлення такого права за рішенням суду.

Не підлягають до застосування в спірних правовідносинах і визначені в ст. 16 ЦК України та в ст. 152 ЗК України способи захисту цивільних прав, позаяк судове рішення не може підміняти встановлений ЗК України порядок набуття особою відповідного права, яке за встановленими обставинами у позивача не виникало у встановленому законом порядку, а відтак, з урахуванням вищенаведених обставин у спірних правовідносинах, які встановлені також у справах №907/799/15 та №907/134/17 та яким вже надана належна правова оцінка, - в задоволенні позовних вимог позивача про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0313 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0270 та земельною ділянкою, площею 0,2287 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0271, - слід відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі ч.9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 28 червня 2023 року.

СуддяЛучко Р.М.