Постанова

від 06.11.2023 по справі 907/232/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2023 р. Справа №907/232/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддіВ.М. Гриців

Г.В. Орищин,

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гранат» б/н від 17.07.2023 року (вх. № 01-05/2393/23 від 24.07.2023 року)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 22.06.2023 року (суддя Р.М. Лучко; повний текст рішення складено 28.06.2023 року)

у справі № 907/232/23

за позовом: Малого приватного підприємства «Гранат» (надалі МПП «Гранат»)

до відповідача: Тячівської міської ради Закарпатської області

про визнання права постійного користування земельними ділянками кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, 2124410100:07:006:0271,

за участю:

від позивача (в режимі відеоконференції): Невмержицький С.І. адвокат (ордер серії АА №1363327 від 13.10.2023 року);

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву

27.03.2023 позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Тячівської міської ради про визнання права постійного користування: - земельною ділянкою, площею 0,0313 га, кадастровий номер 2124410100:07:006:0270, що розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. ,Тячів, вул. Голлоші Ш., цільове призначення : для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; - земельною ділянкою, площею 0,2287 га, кадастровий номер 2124410100:07:006:0271, що розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, вул. Голлоші Ш., цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови.

Позовні вимоги мотивовані тим, що право постійного користування земельними ділянками виникло у МПП «Гранат» на підставі рішення XIV-тої сесії 21-го скликання Тячівської міської ради народних депутатів від 20.04.1994 «Про надання дозволу МПП «Гранат» на обладнання двох платних автостоянок та відкриття речового ринку в м.Тячів» та посвідчувалося державним актом на право постійного користування землею серії ЗК 011 №00036 від 17.06.1994 року. При цьому, вказує, що скасування рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 у справі №907/799/15 державного акту на право постійного користування землею серії ЗК 011 №00036 від 17.06.1994 не припиняє право постійного користування землею для позивача, позаяк не залежить від наявності чи відсутності у землекористувача такого державного акта. Позивач зазначає, що відповідачем без згоди користувача було розроблено та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо спірної земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 та в подальшому здійснено її поділ на дві земельні ділянки кадастрові номери 2124410100:07:006:0270 та 2124410100:07:006:0271, визнання права постійного користування якими за МПП «Гранат» визначено предметом позовних вимог у даній справі.

Відповідач у письмових поясненнях зазначає, що державний акт серії ЗК 011 №00036 від 17 червня 1994 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, виданий малому приватному підприємству «Гранат» для відкриття платної стоянки і речового ринку, визнаний недійсним та скасований рішенням господарського суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року у справі №907/799/15, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016. Зауважує, що рішенням господарського суду Закарпатської області 29 березня 2017 року у справі № 907/134/17, яке залишене без змін судом апеляційної інстанції 06.06.2017, мале приватне підприємство «Гранат» зобов`язано повернути Тячівській міській раді земельну ділянку за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212, яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить до комунальної власності Тячівської міської ради. Пояснює також, що тридцять п`ятою сесією сьомого скликання Тячівської міської ради від 17 грудня 2019 року прийнято рішення № 4260 про продаж права оренди земельної ділянки площею 0,2287 га комунальної власності територіальної громади на аукціоні та за підсумками аукціону, що відбувся 01 квітня 2021 року, право оренди на цю земельну ділянку продано за 1,5 млн. грн. Договір оренди землі №07-0914 укладено 01.04.2021 та зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 29.04.2021.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22 червня 2023 року у справі №907/232/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Дане рішення мотивоване тим, що у позивача не виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, якій присвоєно кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 та яка у 2019 році була поділена на дві спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 2124410100:07:006:0270 та 2124410100:07:006:0271, оскільки державний акт на право постійного користування землею від 17.06.1994 серії ЗК 011 №00036, відповідно до якого МПП «Гранат» було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,325 га для відкриття платної автостоянки і речового ринку з посиланням на рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994, визнано судом недійсним та скасовано (рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 у справі №907/799/15, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016), і у вищезазначеному рішенні Тячівської міської ради відсутні висновки про надання МПП «Гранат» у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га. Відмічено, що не підлягають до застосування в спірних відносинах і визначені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України способи захисту цивільних прав, позаяк судове рішення не може підміняти встановлений Земельним кодексом України порядок набуття особою відповідного права, яке за встановленими обставинами у позивача не виникло у встановленому законом порядку, а відтак, з урахуванням обставин у спірних правовідносинах, які встановлені також у справах №907/799/15 та №907/134/17 та яким вже надана належна правова оцінка в задоволенні позовних вимог про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0313 га, кадастровий номер:2124410100:07:006:0270 та земельною ділянкою, площею 0,2287 га, кадастровий номер :2124410100:07:006:0271 вирішено відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач МПП «Гарант», не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм чинного матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Скаржник вважає, що порушено його право на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з урахуванням принципу належного урядування. Не досліджено, на думку скаржника, за яких обставин і коли було отримано у користування земельні ділянки, право постійного користування якими посвідчувалось державним актом на право постійного користування землею від 17.06.1994, серії ЗК 011 №00036; за яких обставин було виданий вказаний акт; чи вчинялись будь-які незаконні дії з метою заволодіння відповідними земельними ділянками; чи користувався скаржник одержаними в користування земельними ділянками добросовісно, правомірно та відкрито протягом усього часу користування ними до набрання законної сили рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 у справі №907/799/15; чи порушено державні, суспільні або будь-які інші інтереси користування вказаними земельними ділянками. Відмічає те, що судом першої інстанції продубльовано правову оцінку обставин, що зроблені господарським судом Закарпатської області у справах №907/799/15 та №907/134/17. Вважає висновок суду про те, що у позивача не виникло право користування земельною ділянкою формальним та механічним, без врахування того, з чиєї вини були допущені порушення під час видачі державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 серії ЗК 011 №00036, з чиєї вини рішення XIV-ої сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 містить некоректні чи неправильні формулювання, чи доведена вина скаржника у тому, що під час передачі земельних ділянок йому в користування Тячівською міською радою були допущені які-небудь порушення, чи повинен скаржник нести негативні наслідки за допущені відповідачем під час передачі земельних ділянок в користування. Також, вважає, що судом не взято до уваги належним чином того, що саме дії відповідача щодо позбавлення позивача права постійного користування земельною ділянкою шляхом судового оскарження відповідного державного акту поза межами будь-яких строків позовної давності та рішень суду у справах №907/799/15 та №907/134/17, які не звернули увагу на сплив значного проміжку часу з моменту передачі земельної ділянки в користування скаржнику, порушили принцип правової визначеності у спірних правовідносинах, а також створили фактично невизначеність стосовно даного права скаржника.

Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 22.06.2023 у справі №907/232/23 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач Тячівська міська рада Закарпатської області у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги посилаючись на обставини, які встановлені рішеннями судів у справах №907/799/15 та № 907/134/17. Вказує, що земельна ділянка за кадастровим номером 2124410100:07:006:0271 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить до комунальної власності Тячівської міської ради Закарпатської області та має цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. У справі №907/799/15 рішенням від 21.04.2016 визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЗК 011 №00036 від 17.06.1994 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, виданому МПП «Гранат» для відкриття платної стоянки і речового ринку. В подальшому, рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.03.2017 у справі №907/134/17 зобов`язано МПП «Гарант» повернути Тячівській міській раді земельну ділянку за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212, яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить до комунальної власності Тячівської міської ради (реєстраційний номер нерухомого майна: 1122172421244; номер запису про право власності:18109271; дата державної реєстрації:15.12.2016). Крім цього, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за МПП «Гранат» жодного майна на даній земельній ділянці не зареєстровано. 35 сесією сьомого скликання Тячівської міської ради від 17.12.2019 прийнято рішення №4260 про продаж права оренди земельної ділянки площею 0,2287 га комунальної власності територіальної громади на аукціоні. За підсумками аукціону укладено договір оренди землі №07-0914 від 01.04.2021 та зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого права 29.04.2021 за індексним номером витягу: 254889933. Вважає рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог МПП «Гранат» про визнання права постійного користування спірними земельними ділянками законним та обґрунтованим.

Відповідач у клопотанні (вх.№01-04/7000/23 від 25.10.2023) просить розглядати справу за його відсутності з врахуванням відзиву №05-26/1249 від 05.09.2023 та доданих до нього документів. Проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 06.11.2023 з`явився в режимі відеоконференції представник позивача (скаржника), який підтримав доводи апеляційної скарги, з наведених у ній мотивів.

Обставини справи

Як видно з наявних у справі копій документів, згідно з державним актом на право постійного користування землею від 17.06.1994 серії ЗК 011 № 00036, Тячівською міською радою народних депутатів відповідно до рішення XIV- ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року надано малому приватному підприємству «Гранат» у постійне користування 0,325 га землі в межах згідно з планом землекористування для відкриття платної автостоянки і речового ринку, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 16/А (а.с. 201-203, т.1).

Вищевказаним рішенням Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 вилучено земельну ділянку біля ресторану Україна, відведену під платну автостоянку товариству автолюбителів; відмінено рішення виконкому № 7 від 21.01.1982 «Про виділення земельної ділянки в м. Тячів для платної стоянки легкового автотранспорту»; дозволено МПП Гранат обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста, у вихідні дні організувати продаж легкових автомобілів; дозволено МПП «Гранат» організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів; вирішено припинити торгівлю промисловими товарами на діючому міському ринку строком з 20.05.1994 і вважати його овочево-продовольчим ринком (а.с.33, т.1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради народних депутатів від 16.02.1998 року № 38 відмовлено МПП «Гранат» у задоволенні заяви про закріплення землі на право постійного користування площею 0,26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку; вирішено: надати у тимчасове користування на умовах оренди строком на три роки МПП «Гранат» землю площею 0,26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку по вул.Леніна (біля ресторану «Україна») в м.Тячів згідно рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994, керуючись ст.8 Земельного кодексу України; зобов`язано директора МПП «Гранат» укласти угоду про оренду землі з Тячівською міською радою строком на три роки; затвердити дане рішення на сесії ради (а.с.49, т.1).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 у справі №907/799/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 визнано недійсним та скасовано державний акт від 17.06.1994 серії ЗК 011 № 00036 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, виданий МПП «Гранат» для відкриття платної стоянки і речового ринку.

Вищевказаним судовим рішенням у справі №907/799/15, крім вищеописаних обставин, встановлено, що відповідно до рішення третьої сесії 23-го скликання Тячівської міської ради від 17.09.1998 року затверджено рішення по Земельній реформі, прийняті на засіданнях виконкому строком з лютого по серпень 1998 року, в тому числі і рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0,26 га МПП «Гранат», на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку.

Крім того, у згаданій справі суд встановив, що на підставі рішення XIV-ої сесії сесії 21-го скликання Тячівською міською радою народних депутатів від 20.04.1994 року було вилучено земельну ділянку біля ресторану Україна, відведену під платну автостоянку товариству Автолюбителів, і відповідачу - МПП «Гранат» 17.06.1994 року було видано Державний акт серії ЗК 011 № 00036 на право постійного користування землею площею 0,325 га для відкриття платної автостоянки і речового ринку. Даний державний акт зареєстрований в книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за № 16/А. Разом з тим, як вбачається із оглянутої колегією суду копії Книги записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею, спірний Державний акт зареєстрований за № 36 із зазначенням площі 0,26 га.

Однак, із вищевказаного рішення від 20.04.1994 року вбачається, що МПП «Гранат» дозволено тільки обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста та продаж легкових автомобілів; дозволено також організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів. Вказане рішення не містить жодного висновку про надання МПП Гранат у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га.

Будь-яких інших доказів стосовно прийняття Тячівською міською радою рішення про передачу МПП «Гранат» у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га, як визначено ст. 19 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), суду відповідачем не надано. Крім того, до матеріалів справи долучено копію протоколу 14-ї сесії 21-го скликання Тячівської міської ради народних депутатів від 20.04.1994 року, з якого також не вбачається про вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування МПП Гранат.

Суд звернув увагу на те, що відповідно до рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради від 26.02.1998 року за № 38 Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0,26 га МПП «Гранат», на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку, затверджене рішенням третьої сесії 23-го скликання Тячівської міської ради від 17.09.1998 року, МПП «Гранат» надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на три роки землю площею 0,26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку по вулиці Леніна біля ресторану Україна в м.Тячів згідно рішення 14-ої сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року. Зазначеним рішенням зобов`язано директора МПП «Гранат» укласти угоду на оренду землі з Тячівською міською радою строком на три роки. Однак, у матеріалах справи відсутні докази щодо укладення даного договору оренди МПП «Гранат» з позивачем. Натомість, вказане рішення є дійсним, ніким не оскаржене та не скасоване в судовому порядку.

Приймаючи рішення про визнання недійсним і скасування державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 серії ЗК 011 № 00036, господарський суд Закарпатської області у рішенні від 21.04.2016 в справі №907/799/15 резюмував, що виходячи із аналізу змісту положень ст. 19 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у спірних правовідносинах порушено порядок видачі державного акту на право постійного користування землею, який виявився у відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування відповідачу. Оскільки право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування, оспорюваний державний акт на право постійного користування землею не може бути визнаний таким, що виданий у відповідності до встановлених законом підстав, так як акт не може самостійно втілювати у собі правовстановлюючий акт і право підтверджувальний одноразово.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В матеріалах судової справи №907/232/23 наявна копія рішення Тячівської міської ради від 22.09.2016 №1028 про розроблення технічної документації щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності площею 0,26 га для розміщення автостоянки в м.Тячів, вул.Голлоші, б/н та затвердження цієї документації на черговій сесії ради (а.с.66, т.1).

Відповідно до рішення Тячівської міської ради від 09.12.2016 №1076 доручено здійснити реєстрацію земельної ділянки площею 0,26 га із земель житлової та громадської забудови, кадастровий номер 2124410100:07:006:0212, розташованої в м. Тячів, вул.Голлоші, б/н (а.с.61, т.1).

Право комунальної власності Тячівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2019 №191237878, дата реєстрації права комунальної власності 15.12.2016 (а.с.82, 83, т.1).

В ході розгляду справи № 907/232/23 також встановлено, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.03.2017 року у справі №907/134/17, залишеним без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 (у відкритті касаційного провадження по оскарженню судових рішень у справі №907/134/17 відмовлено ухвалою Верховного суду від 13.04.2018) зобов`язано МПП «Гранат» повернути Тячівській міській раді земельну ділянку за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212.

В матеріалах справи № 907/232/23 відсутні докази щодо виконання позивачем означеного рішення господарського суду Закарпатської області.

Відповідно до рішення Тячівської міської ради №3970 від 12.09.2019 вирішено поділити земельну ділянку кадастровий номер 2124410100:07:006:0212 згідно з планом її поділу, а рішенням Тячівської міської ради від 14.11.2019 за №4194 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером 2124410100:07:006:0212 на дві новосформовані ділянки за кадастровими номерами 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287 га.

Право комунальної власності Тячівської міської ради на земельні ділянки кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287 га підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2020 №197026510, 197026670, дата реєстрації права комунальної власності 05.12.2019.

Предметом позову у цій справі є визнання за МПП «Гранат» права постійного користування земельним ділянками, кадастрові номери: 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Натомість, суд повинен з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

В ході розгляду справи суд встановив, що державний акт на право постійного користування землею від 17.06.1994 серії ЗК 011 № 00036, відповідно до якого МПП «Гранат» було надано в постійне користування земельну ділянку, площею 0,325 га для відкриття платної автостоянки і речового ринку з посиланням на рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року, визнаний недійсним та скасований в судовому порядку (рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року у справі №907/799/15, залишене без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 та постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2016) у зв`язку з порушенням порядку видачі державного акту на право постійного користування землею, який виявився у відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування відповідачу.

Як і в суді першої так і в апеляційній інстанції позивач вказує, що таким рішенням органу місцевого самоврядування про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування (правовою підставою виникнення права постійного користування) є рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції в описовій частині даного рішення, рішенням Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 вилучено земельну ділянку біля ресторану Україна, відведену під платну автостоянку товариству автолюбителів; відмінено рішення виконкому № 7 від 21.01.1982 «Про виділення земельної ділянки в м. Тячів для платної стоянки легкового автотранспорту»; дозволено МПП «Гранат» обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста, у вихідні дні організувати продаж легкових автомобілів; дозволено МПП «Гранат» організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів; припинено торгівлю промисловими товарами на діючому міському ринку строком з 20.05.1994 року, вважаючи його овочево-продовольчим ринком.

Частиною 5 ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) у постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

В силу приписів ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Отже, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому ст. ст. 31 і 32 цього Кодексу.

В ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час прийняття рішення Тячівської міської ради народних депутатів XIV-ої сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року) право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Чинне станом на 1994 рік земельне законодавство визначало, що передумовою передачі в користування земельної ділянки юридичній особі є відповідне рішення про надання земельної ділянки органом місцевого самоврядування в межах його повноважень.

Однак, зі змісту рішення XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року, встановлено, що МПП «Гранат» дозволено лише обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану "Україна", організувати на ній речовий ринок міста та продаж легкових автомобілів, а також дозволено організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів.

При цьому, як вірно відмічено судом першої інстанції, у зазначеному рішенні відсутні висновки про надання МПП «Гранат» у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га та саме наведена обставина слугувала підставою для скасування господарським судом державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 серії ЗК 011 №00036 (справа №907/799/15).

Інших рішень, на підставі яких МПП «Гранат» у встановленому порядку набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га , матеріали справи не містять.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача не виникло у встановленому законом порядку право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, а правопідтверджуючий документ, яким посвідчувалося таке право - державний акт на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 №00036 з наведених підстав був скасований згідно з рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016 року у справі №907/799/15, яке набрало законної сили.

Отже, з врахуванням наведеного, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що не можуть братися судом до уваги посилання МПП «Гранат» на порушення відповідачем права на мирне володіння майном відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як і невідповідними є доводи позивача, що існування права постійного користування в особи не залежить від наявності чи відсутності в такої особи відповідного державного акта, позаяк матеріали справи не містять доказів виникнення права постійного користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку у спірних правовідносинах, якими є рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в постійне користування, визначена Земельним кодексом України (у відповідній редакції) землевпорядна документація щодо такої земельної ділянки, а положення Конвенції щодо захисту права на мирне володіння майном передбачають, в першу чергу, наявність в особи такого права (володіння/користування/власності), чого у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Необґрунтованими є також посилання скаржника на те, що акт державної приймальної комісії щодо прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта в м.Тячів по вулиці Голлоші Шімона від 01.06.1994 року та на акт вибору земельної ділянки до відводу МПП «Гранат» для платних стоянок і організації речового ринку за рахунок земель Тячівської міської ради від червня 1994 року, як на докази в підтвердження правомірності передачі у користування спірної земельної ділянки площею 0,325 га, позаяк вказані документи не є проектом відведення земельної ділянки, який, в силу вимог ст. 19 Земельного кодексу України в редакції 1990 року), слугує підставою для прийняття відповідною радою рішення про надання земельної ділянки у постійне користування.

Даним обставинам, як вірно відмічено судом першої інстанції, вже надавалася відповідна правова оцінка господарським судом Закарпатської області під час розгляду справ №907/799/15 та №907/134/17, де вказані обставини судами вважалися встановленими та на підставі них було прийнято відповідні рішення, які залишені без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Суд першої інстанції в оскарженому рішенні дійшов правомірного висновку про те, що за відсутності інших доказів набуття права постійного користування спірними земельними ділянками кадастрові номери 2124410100:07:006:0270, площею 0,0313 га та 2124410100:07:006:0271, площею 0,2287, які сформовані шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:006:0212, правова оцінка підстав виникнення права постійного користування якою у позивача вже надана судами у справах №907/799/15 та №907/134/17, пред`явлення МПП «Гранат» позовних вимог в даній справі з зазначеним предметом позову (визнання права постійного користування) свідчить про намір позивача в межах даного судового провадження здійснити переоцінку вже встановлених в остаточних судових рішеннях обставин, що не відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки позивач фактично ставить під сумнів остаточність та підставність судових рішень у справах №907/799/15 та №907/134/17.

Положення чинної редакції ст. 123 Земельного кодексу України передбачають правовий механізм дій особи, яка бажає набути у власність або користування земельну ділянку державної та комунальної власності та не передбачають можливість визнання/поновлення такого права за рішенням суду.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що судове рішення не може підміняти встановлений Земельним кодексом України порядок набуття особою відповідного права, яке за обставинами справи у позивача не виникало у встановленому законом порядку, а відтак, з урахуванням вищенаведених обставин у спірних правовідносинах, які встановлені також у справах №907/799/15 та №907/134/17 та яким вже надана правова оцінка, законно й обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог позивача про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0313 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0270 та земельною ділянкою, площею 0,2287 га, кадастровий номер: 2124410100:07:006:0271.

Підсумовуючи все вищевказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Вони не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.06.2023 у справі №907/232/23.

Апелянт зазначає в апеляційній скарзі про порушення його права на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з урахуванням принципу належного урядування.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти

своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

З огляду на встановлені вище обставини даної справи, немає жодних підстав для тверджень про порушення права позивача на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у позивача не виникало у встановленому законом порядку право постійного користування спірними земельними ділянками.

За приписами частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належ, укладеній між ним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гранат» б/н від 17.07.2023 року (вх. № 01-05/2393/23 від 24.07.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Закарпатської області від 22.06.2023 року у справі № 907/232/23 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

СуддяВ.М. Гриців

СуддяГ.В. Орищин