Постанова

від 20.06.2023 по справі 922/2952/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2952/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Кутько Г. С. (адвокат), Семехи Д. С. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Матвіюка М. А. (в порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект"

до: 1) Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України,

2) Міністерства оборони України

про відшкодування 8 921 196,46 грн

та за зустрічним позовом Міністерства оборони України

до: 1) Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект"

про визнання договору недійсним.

Короткий зміст і підстави вимог первісного та зустрічного позовів

1. У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект" (далі - ТОВ "Східбудкомплект", Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Східне УКБ МОУ, Управління, відповідач-1) і Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, Міністерство, відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 8 921 196,46 грн збитків, завданих унаслідок невиконання Управлінням договору про спільне будівництво багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46 від 28.02.2018 № 303/39/21У КБ (далі - договір від 28.02.2018, договір № 303/39/21УКБ), з посиланням на положення статей 16, 22, 611, 623, 628, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 75, 101, 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Позовна заява обґрунтовується тим, що Східне УКБ МОУ в незаконний спосіб усунуло Товариство від будівництва багатоквартирних будинків на вул. Семінарській, 46 в м. Харкові, уклавши договір про будівництво цього ж об`єкту з іншим суб`єктом господарювання - Приватним акціонерним товариством "Трест "Житлобуд-1" (далі - ПрАТ "Трест "Житлобуд-1"), який (договір) у подальшому було визнано недійсним у межах справи № 922/1254/19. Внаслідок невиконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором № 303/39/21УКБ Управлінням було грубо порушено права та законні інтереси позивача, що виявилося в тому, що позивач зазнав як реальних збитків у сумі 2 011 155,91 грн, пов`язаних із реалізацією Товариством зобов`язань за договором від 28.02.2018, так і збитків у виді упущеної вигоди у розмірі 6 910 040,55 грн внаслідок незаконного усунення від господарської діяльності щодо будівництва об`єкта за вказаним договором, яке позивач мав реальні наміри та можливості завершити належним чином.

2. У листопаді 2021 року Міноборони України звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Східного УКБ МОУ та ТОВ "Східбудкомплект" про визнання недійсним договору від 28.02.2018 з посиланням на норми статей 16, 203, 215, 228, 244, 628, 1130, 1131 ЦК України, статті 207 ГК України, статті 20, 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 3 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 (далі - Порядок № 715).

Зустрічна позовна заява аргументована тим, що договір № 303/39/21УКБ укладено без дотримання вимог Порядку № 715, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296), та Положення про організацію капітального будівництва (реконструкції) об`єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно-побутового призначення, затвердженого наказом Міноборони України від 03.11.2015 № 610, а також оспорюваний договір спрямований на незаконне заволодіння державним майном.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.07.2021 (суддя Пономаренко Т. О.) передано до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю матеріали справи № 922/2952/21 за позовом ТОВ "Східбудкомплект" до Східного УКБ МОУ та Міноборони України про відшкодування збитків.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 (суддя Мандриченко О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 (головуючий - Михальська Ю. Б., судді Скрипка І. М., Тищенко А. І.), у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 28.02.2018, укладений між Східним УКБ МОУ та ТОВ "Східбудкомплект".

Рішення та постанова мотивовані посиланням на норми статей 16, 22, 203, 215, 261, 525, 526, 623, 628, 846, 1130, 1131 ЦК України, статей 20, 179, 224, 225 ГК України, статті 152 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", пунктів 3, 5 Порядку № 715, пунктів 2- 5 Порядку № 296, статей 13, 74- 79, 86, 98, 101, 104, 236, 269 ГПК України, застосовуючи які суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог первісного позову та обґрунтованість вимог зустрічного позову з огляду на те, що: 1) позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням Управлінням зобов`язання за договором № 303/39/21УКБ (у частині своєчасної передачі позивачу технічної документації), проведенням повторного конкурсу щодо забудови тієї самої земельної ділянки за наявності укладеного з Товариством договору, та збитками в спірній сумі, зокрема позивачем не доведено реальної можливості отримання доходів у сумі 6 910 040,55 грн у разі належного виконання зобов`язання відповідачем-1, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після отримання від Управління 07.08.2018 технічної документації позивач вчинив дії щодо фактичного виконання договору від 28.02.2018 та розпочав будівництво, в тому числі шляхом залучення підрядників, а ліцензія на право здійснення господарської діяльності в галузі будівництва об`єкта такої складності, визначеного договором № 303/39/21УКБ, була отримана позивачем лише 22.08.2018; 2) позивач не довів належними та допустимими доказами того, що визначена в розрахунку збитків вартість будівництва об`єкта дійсно становила би вказану суму, а частка квартир станом на заплановану в договорі № 303/39/21УКБ дату закінчення будівництва була би реалізована за наведеною ціною, тоді як наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання Товариством доходу від можливої реалізації побудованих у майбутньому квартир не є підставою для його стягнення (схожі висновки щодо критеріїв упущеної вигоди викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц і в постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц, від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14); 3) оспорюваний договір є змішаним правочином, який в більшій своїй частині містить елементи договору про спільну діяльність, проте всупереч вимог Порядку № 296 Східне УКБ МОУ не подавало до Міністерства відповідного звернення (з усіма необхідними документами) для отримання попереднього погодження на укладення договору від 28.02.2018 у майбутньому; 4) Східне УКБ МОУ при підписанні оспорюваного договору діяло лише на підставі власного Положення, затвердженого наказом Державного секретаря Міноборони України від 17.06.2003 № 22, тобто без довіреності на право укладення від імені Міністерства договорів на здійснення будівництва, за яким відповідачем-2 передавалися би функції замовника будівництва відповідачу-1 в цій справі; 5) Управління не погоджувало укладення оспорюваного договору з Управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міноборони України.

При цьому суд першої інстанції відхилив наданий Товариством висновок судового експерта від 09.07.2021 № 14261 (щодо розрахунку суми реальних збитків) з мотивів його складання з урахуванням дослідження документів (договори від 04.09.2018 № 04/09/2018, від 28.09.2018 № 07/09/2018-вк), які не є належними, допустимими та достовірними доказами з огляду на встановлення судовою експертизою в межах розгляду справи № 922/1254/19 фактів нанесення відбитків печатки на зазначених договорах не круглою гербовою печаткою відповідача-1 та непідписання їх керівником Східного УКБ МОУ Грушевським Ю. С.

У свою чергу, залишаючи без задоволення заяву Товариства про застосування наслідків спливу позовної давності за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, який виходив з обізнаності Міністерства з укладенням договору № 303/39/21УКБ саме 22.11.2021 з супровідного листа Східного УКБ МОУ від 22.11.2021 № 303/39/44, погодився з доводами заявника апеляційної скарги (ТОВ "Східбудкомплект") у частині обізнаності Міноборони України з укладенням договору від 28.02.2018 з часу розгляду справи № 922/1254/19, але не раніше моменту отримання Міністерством ухвали Господарського суду Харківської області від 10.06.2019 про залучення Міноборони України як третьої особи до участі в справі № 922/1254/19, в зв`язку з чим перебіг строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору № 303/39/21УКБ почався раніше, ніж 22.11.2021.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Східбудкомплект" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 261 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 04.06.2019 у справі № 911/268/18, від 22.08.2019 у справі № 913/610/18, від 15.12.2021 у справі № 914/1075/17, від 07.06.2022 у справі № 915/317/21 та в постановах Вищого господарського суду України від 10.01.2017 у справі № 915/131/15, від 06.12.2017 у справі № 910/4250/17; 2) суди не врахували висновків щодо застосування положень глав 61, 77 ЦК України та глави 33 ГК України, зокрема статті 318 ГК України, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17; 3) суди не врахували як висновків щодо застосування норми пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України (щодо критеріїв упущеної вигоди), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, так і висновку щодо застосування норми статті 1166 ЦК України (щодо презумпції вини відповідача в деліктних зобов`язаннях), викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 362/7517/13-ц; 4) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм Порядку № 296 та Порядку № 715 до змішаних договорів, які містять елементи різних правочинів (про спільну діяльність, підряду, доручення тощо).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Міноборони України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Управління не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Східбудкомплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 922/2952/21 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 20.06.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Східне УКБ МОУ проводило конкурс щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку за системою безригільного каркасу для військовослужбовців Міноборони України та членів їх сімей на вул. Семінарській, 46 в м. Харкові на земельній ділянці, кадастровий номер 6310137900:07:001:0001, за результатами якого листом Управління від 06.02.2018 № 303/39/7 переможцем конкурсу оголошено ТОВ "Східбудкомплект".

10. 28.02.2018 між Східним УКБ МОУ (сторона 1) та ТОВ "Східбудкомплект" (сторона 2) укладено договір про спільне будівництво багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46 на земельній ділянці площею 0,9336 га, кадастровий номер 6310137900:07:001:0001, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 2.1- 2.3, 3.1, 3.3 якого його предметом є пайова участь сторін у будівництві багатоповерхових житлових будинків по вул. Семінарській, 46 у м. Харкові (далі - об`єкт), передача стороною 1 стороні 2 передбачених цим договором функцій щодо будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності. Стороні 2 надається право укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна (майнових прав на квартири та ін.), яке буде створено в майбутньому в межах 90 % (дев`яноста відсотків) частин об`єкта будівництва, та розподіляються згідно додаткової угоди № 1 до цього договору, із юридичними та фізичними особами, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи та інші зобов`язання, оформлення права власності згідно умов укладених договорів. Вартість частини об`єкта (право власності сторони 2 на частину об`єкта) вважатиметься оплаченою стороною 2 у повному обсязі через інвестування стороною 2 у будівництво об`єкта і виконання стороною 2 функцій забудовника. Сторона 1, здійснюючи функції замовника, діє від свого імені, чинить у межах цього договору всі необхідні юридичні дії та укладає на власний розсуд будь-які правочини, спрямовані на проектування та будівництво об`єкта, реалізації майнових прав на нерухомість, що їй розподіляється згідно з додатковою угодою № 1 до цього договору, що буде укладено в майбутньому, та несе за них повну відповідальність відповідно до законодавства України. Проектна загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 12 350 м2 з можливістю збільшення площі відповідно до відкоригованого проекту. Фактична площа об`єкта буде встановлена на підставі обмірів, виконаних сертифікованим спеціалістом з технічної інвентаризації (виготовлення технічної документації на нерухомість) після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію. Обов`язок виготовлення технічної документації на об`єкт покладається на сторону 2. Плановий термін введення об`єкта в експлуатацію - лютий 2020 року. Об`єкт буде розміщено на земельній ділянці площею 0,9336 га, що розташована на вул. Семінарській, 46 у м. Харкові Харківської області (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.10.2016 НВ-6303212892016, та за кадастровим номером 6310137900:07:001:0001). Сторони домовилися про наступний порядок розподілу об`єкта: сторона 1 отримує 10 % загальної житлової площі об`єкта; сторона 2 отримує 90 % загальної житлової площі об`єкта. Обсяг інвестицій визначає сторона 2 після коригування проектної документації, виконання договору підряду з капітального будівництва об`єкта, інших витрат сторони 2, що безпосередньо або опосередковано пов`язані з будівництвом, та повинен бути достатнім для спорудження і введення в експлуатацію запроектованого об`єкта будівництва.

11. Відповідно до пунктів 4.1.1, 4.1.3, 4.4.3, 4.6.1, 4.6.3- 4.6.5 договору № 303/39/21УКБ сторона 2 має право самостійно укладати договори підряду, субпідряду, та інші договори з контрагентами; контролювати силами власної технічної служби хід будівництва, у тому числі дотримання під час будівництва субпідрядними організаціями вимог Державних будівельних норм, умов підрядних договорів, проектної документації. Сторона 2 зобов`язана забезпечити початок виконання робіт протягом 30 робочих днів з дати набрання чинності цим договором та не пізніше 60 робочих днів з моменту отримання доступу до будівельного майданчику (та за умови його очищення від об`єктів), але після отримання усіх дозвільних документів. Сторона 1 зобов`язана передати після набрання чинності цим договором протягом десяти робочих днів стороні 2 за актом будівельний майданчик, що розташований за адресою: Семінарська, 46, всю наявну у замовника документацію для будівництва об`єкта (земельну, технічну, дозвільну), майданчик не може бути вилучений стороною 1 у сторони 2 до завершення будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію. Не передавання будівельного майданчика та документації у встановлений строк, відмова від передачі вважаються грубим порушенням умов цього договору стороною. Сторона 1 зобов`язана передавати стороні 2 будь-які документи, необхідні для виконання функцій замовника за цим договором не пізніше, ніж через 5 робочих днів з моменту отримання письмового запиту сторони 2. Сторона 1 має виконувати всі обов`язки, передбачені цим договором, додатками до нього, а також ті, що ними не передбачені, але випливають зі змісту відносин між сторонами, які необхідні для проектування, будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва. Сторона 1 зобов`язується не чинити перешкоди стороні 2 у виконанні своїх зобов`язань та реалізації прав, передбачених цим договором та/або додатками до нього.

12. У пунктах 5.3, 5.4, 7.1, 7.2, 7.7 договору від 28.02.2018 його сторони погодили, що цей договір може бути розірваний за ініціативи сторони 2, якщо сторона 1 не передасть у будівництво їй будівельний майданчик. Одностороння відмова від договору стороною 2 здійснюється шляхом надсилання стороні 1 листа із зазначенням причин такої відмови та дати, з якої договір вважатиметься таким, що припинив свою дію. Цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою сторони 1, якщо сторона 2 не виконує чи неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, у тому числі, якщо: сторона 2 без поважних причин протягом 6-ти місяців не приступила до виконання робіт за цим договором; щодо сторони 2 розпочато процедуру банкрутства або вона перебуватиме у стані ліквідації чи санації. У разі, якщо сторона 2 протягом року від запланованого терміну не здійснить введення об`єкта в експлуатацію у стані який відповідатиме усім технічним нормам та який є функціональним (крім незалежних від сторони 2 обставин), а також підключеним до мереж газопостачання, електропостачання та каналізації. Одностороннє розірвання договору стороною 1 здійснюється шляхом надсилання стороні 2 листа із зазначенням причин такої відмови та договору про розірвання даного договору, договір вважатиметься таким, що припинив свою дію з даті вказаної в договорі про розірвання даного договору. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором або його дострокового припинення відповідно до умов договору. Зміни та доповнення до договору оформляються додатковими договорами. Додаткові договори є невід`ємними частинами договору за умови їх підписання уповноваженими представниками сторін. Сторони підтверджують наявність у них такого обсягу правосуб`єктності, який необхідний для укладення та виконання договору, включаючи наявність у представників сторін достатніх повноважень.

13. 12.03.2018 між Товариством та Управлінням укладено додаткову угоду № 1 до договору від 28.02.2018, за умовами якої сторони погодили, що відповідно до пункту 3.8 цього договору сторона 2 перераховує стороні 1 витрати сторони 1, пов`язані з підготовкою об`єкта до будівництва, що становить 175 000 грн.

14. 19.04.2018 між Східним УКБ МОУ, ТОВ "Східбудкомплект" і Товариством з обмеженою відповідальністю "АВС-Контакт" (далі - ТОВ "АВС-Контакт") було укладено договір № 19-04/2018 (далі - договір на проектування), за умовами якого ТОВ "АВС-Контакт" зобов`язалося здійснити коригування проектної документації, Східне УКБ МОУ - прийняти проектну документацію після коригування, a ТОВ "Східбудкомплект" - оплатити ці роботи у розмірі 1 494 216 грн.

15. У порушення своїх зобов`язань, встановлених пунктом 4.6.1 договору від 28.02.2018, відповідач-1 у встановлений 10-денний строк не передав позивачу будівельний майданчик, а також необхідну для організації проектування та будівництва об`єкта документацію, яка вимагається Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", іншими нормативно-правовими актами у сфері містобудування (технічні умови, містобудівний розрахунок, містобудівні умови та обмеження земельної ділянки).

Товариство неодноразово письмово зверталося до Управління з вимогами про виконання договірних зобов`язань з передачі земельної, технічної та дозвільної документації, звертаючи увагу відповідача-1, що така бездіяльність призводить до затримки будівництва, однак позивач лише двічі отримав відповіді про те, що Східне УКБ МОУ внаслідок непередбачуваних обставин не може своєчасно виконати своє зобов`язання з передачі відповідної документації для організації проектування та будівництва, в зв`язку з чим погоджується скасувати пункт 5.4.1 договору № 303/39/21УКБ, яким передбачено можливість розірвання договору за ініціативи Східного УКБ МОУ в разі, якщо ТОВ "Східбудкомплект" без поважних причин протягом 6-ти місяців не приступить до виконання робіт за цим договором.

Східне УКБ МОУ передало позивачу технічну документацію для організації проектування та будівництва за актом лише 07.08.2018, а після цього ТОВ "Східбудкомплект" одразу передало технічну документацію ТОВ "АВС-Контакт", яке в другій декаді серпня 2018 року приступило до виконання своїх обов`язків за договором на проектування.

28.12.2018 позивач отримав експертний звіт Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Міжрегіональна будівельна експертиза" з позитивним висновком експертизи щодо розгляду проектної документації за робочим проектом "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Семінарській, 46 у м. Харкові".

Враховуючи виконання ТОВ "АВС-Контакт" своїх зобов`язань за договором на проектування, позивачем було підписано акт приймання робіт з коригування проектно-кошторисної документації від 25.05.2021 № 33 на суму 1 494 216 грн, проте Управління вказаний акт не підписало.

16. 29.08.2018 відповідач-1 направив позивачу лист-повідомлення № 303/39/13 про відмову від договору № 303/39/21УКБ, в якому (листі) було зазначено про розірвання договору з 09.09.2018 на підставі пункту 5.4 цього договору.

ТОВ "Східбудкомплект" у відповідь листом від 05.09.2018 № 17 повідомило Східне УКБ МОУ про незгоду з відмовою Управління від договору № 303/39/21УКБ, яка (незгода) була мотивована тим, що станом на 28.08.2018 будівництво багатоповерхових житлових будинків на вул. Семінарській, 46 у м. Харкові ще не розпочалося, немає відкоригованого проекту, який мав би позитивний висновок експертизи та був би затверджений керівником Східного УКБ МОУ, не отримано дозвіл державної архітектурно-будівельної інспекції на виконання будівельних робіт.

17. Після направлення Товариству повідомлення про відмову від договору № 303/39/21УКБ, а саме в листопаді 2018 року Управління оголосило повторний конкурс на укладення договору про спільну діяльність щодо забудови багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46. Переможцем цього конкурсу було визнано Приватне акціонерне товариство "Трест Житлобуд-1" (далі - ПрАТ "Трест Житлобуд-1"), з яким відповідач-1 уклав аналогічний договір від 06.12.2018 № М303/39/22УКБ.

18. У квітні 2019 року ТОВ "Східбудкомплект" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Східного УКБ МОУ (справа № 922/1254/19), в якому просило визнати недійсними результати конкурсу, проведеного відповідачем-1, на укладення договору спільної діяльності забудови багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46, та договір про спільне будівництво багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46, що укладений 06.12.2018 з ПрАТ "Трест Житлобуд-1" за результатом проведення вказаного конкурсу. Також Товариство просило зобов`язати Управління виконати свої зобов`язання за договором від 28.02.2018 в натурі шляхом передачі позивачу будівельного майданчика у стані, визначеному в договорі, та належну земельну, технічну, дозвільну документацію, містобудівні умови та обмеження щодо забудови, дозвіл на будівництво багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.02.2020 у справі № 922/1254/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 922/1254/19 рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2020 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними результатів конкурсу, проведеного Східним УКБ МОУ на укладення договору спільної діяльності забудови багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46, та визнання недійсним договору про спільне будівництво багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46, укладеного 06.12.2018 з ПрАТ "Трест Житлобуд-1". Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов Товариства задоволено. Визнано недійсними результати зазначеного конкурсу та договір про спільне будівництво багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46, укладений 06.12.2018 з ПрАТ "Трест Житлобуд-1". У решті рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2020 у справі № 922/1254/19 залишено без змін.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2020 закрито касаційне провадження за касаційними скаргами ПрАТ "Трест Житлобуд-1" та Східного УКБ МОУ на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 922/1254/19.

19. Також між відповідачем-1 і позивачем виник спір у справі № 922/3961/20 за позовом Східного УКБ МОУ до ТОВ "Східбудкомплект" про розірвання договору від 28.02.2018.

Позовні вимоги Управління в справі № 922/3961/20 обґрунтовуються неналежним виконанням Товариством зобов`язань за договором № 303/39/21УКБ, а саме порушенням строків виконання робіт.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.03.2021 у справі № 922/3961/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, у позові відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 23.03.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 922/3961/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наразі ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.11.2022 провадження у справі № 922/3961/20 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/2952/21.

Позиція Верховного Суду

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

21. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність Товариством належними, допустимими та достовірними доказами наявності усіх необхідних елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, вини боржника, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та завданням збитків, їх розміру) для покладання на відповідачів солідарного обов`язку з відшкодування позивачу реальних збитків і упущеної вигоди в спірній сумі, а також про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на те, що: 1) вказаний договір є змішаним правочином, який в переважній своїй частині містить елементи договору про спільну діяльність, проте всупереч вимог Порядку № 296 Східне УКБ МОУ не подавало до Міністерства відповідного звернення (з усіма необхідними документами) для отримання попереднього погодження на укладення договору від 28.02.2018 у майбутньому; 2) Управління при підписанні договору № 303/39/21УКБ діяло лише на підставі власного Положення, затвердженого наказом Державного секретаря Міноборони України від 17.06.2003 № 22, тобто без довіреності на право укладення від імені Міністерства договорів на здійснення будівництва, за яким відповідач-2 передавав би функції замовника будівництва відповідачу-1 в цій справі; 3) Східне УКБ МОУ не погоджувало укладення оспорюваного договору з Управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міноборони України.

Разом з тим, залишаючи без задоволення заяву Товариства про застосування наслідків спливу позовної давності за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, який виходив з обізнаності Міністерства з укладенням договору № 303/39/21УКБ саме 22.11.2021 (з супровідного листа Східного УКБ МОУ від 22.11.2021 № 303/39/44), погодився з доводами ТОВ "Східбудкомплект" у частині обізнаності Міноборони України з укладенням договору від 28.02.2018 з часу розгляду справи № 922/1254/19, але не раніше моменту отримання Міністерством ухвали Господарського суду Харківської області від 10.06.2019 про залучення Міноборони України як третьої особи до участі в справі № 922/1254/19, в зв`язку з чим перебіг строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору № 303/39/21УКБ розпочався раніше, ніж 22.11.2021.

22. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недійсність договору від 28.02.2018 та відсутність підстав для стягнення солідарно з відповідачів 2 011 155,91 грн реальних збитків і 6 910 040,55 грн упущеної вигоди (неодержаних доходів), пов`язаних із порушенням Управлінням зобов`язань за договором від 28.02.2018 (пункти 4.6.1, 4.6.3- 4.6.5), з таких мотивів.

23. Статтею 623 ЦК України, яка регулює відносини відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, що виникає з договору, передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як збитки потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

24. При вирішенні спору судами встановлено та скаржником не спростовано недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням Управлінням зобов`язання за договором № 303/39/21УКБ (у частині своєчасної передачі позивачу технічної документації), проведенням повторного конкурсу щодо забудови тієї самої земельної ділянки за наявності укладеного з Товариством договору, та збитками в спірній сумі, зокрема позивачем не доведено реальної можливості отримання доходів у сумі 6 910 040,55 грн у разі належного виконання зобов`язання відповідачем-1, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після отримання від Управління 07.08.2018 технічної документації позивач вчинив дії щодо фактичного виконання договору від 28.02.2018 та розпочав будівництво, в тому числі шляхом залучення підрядників, а ліцензія на право здійснення господарської діяльності в галузі будівництва об`єкта такої складності, визначеного договором № 303/39/21УКБ, була отримана позивачем лише 22.08.2018.

При цьому матеріали справи не містять та Товариство не надало належних і допустимих доказів на підтвердження того, що визначена в розрахунку збитків вартість будівництва об`єкта дійсно становила би вказану суму, а частка квартир станом на заплановану в договорі № 303/39/21УКБ дату закінчення будівництва була би реалізована за наведеною ціною, тоді як наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання Товариством доходу від можливої реалізації побудованих у майбутньому квартир не є підставою для його стягнення.

Крім того, суд першої інстанції на підставі статей 86, 104 ГПК України мотивовано відхилив наданий Товариством висновок судового експерта від 09.07.2021 № 14261 (щодо розрахунку суми реальних збитків) з огляду на його складання з урахуванням дослідження документів (договори від 04.09.2018 № 04/09/2018, від 28.09.2018 № 07/09/2018-вк), які не є належними, допустимими та достовірними доказами з огляду на встановлення судовою експертизою в межах розгляду справи № 922/1254/19 фактів нанесення відбитків печатки на зазначених договорах не круглою гербовою печаткою відповідача-1 та непідписання їх керівником Східного УКБ МОУ Грушевським Ю. С.

25. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

26. Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, позаяк чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. Лише у разі неспростування презумпції правомірності договору (на підставі рішення суду, яке набрало законної сили) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010).

27. Колегія суддів зауважує, що оскільки судами встановлено та скаржником не заперечується той факт, що на обґрунтування вимог первісного позову, зокрема, щодо наявності протиправної поведінки Управління, як елементу складу цивільного правопорушення, Товариство посилається не на положення частини 2 статті 216 ЦК України, а виключно на невиконання та неналежне виконання відповідачем-1 зобов`язань, передбачених договором від 28.02.2018, який за результатами розгляду зустрічного позову в цій справі визнано недійсним з моменту укладення, то Товариство не вправі вимагати відшкодування збитків, завданих внаслідок порушенням Управлінням зобов`язань за недійсним договором, який не створює жодних юридичних наслідків для його сторін, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (двостороння реституція).

28. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в пунктах 6.56- 6.58 постанови від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

29. За таких обставин Верховний Суд вважає, що відмова в задоволенні первісного позову про відшкодування збитків зумовлена передусім наявністю підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору від 28.02.2018 з моменту його укладення, а не їх (збитків) недоведеністю.

30. Товариство в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

31. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування положень глав 61, 77 ЦК України та глави 33 ГК України, зокрема статті 318 ГК України, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17; 2) висновків щодо застосування норми пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України (щодо критеріїв упущеної вигоди), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19; 3) висновку щодо застосування положень статті 261 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 04.06.2019 у справі № 911/268/18, від 22.08.2019 у справі № 913/610/18, від 15.12.2021 у справі № 914/1075/17, від 07.06.2022 у справі № 915/317/21 та в постановах Вищого господарського суду України від 10.01.2017 у справі № 915/131/15, від 06.12.2017 у справі № 910/4250/17; 4) висновку щодо застосування норми статті 1166 ЦК України (щодо презумпції вини відповідача в деліктних зобов`язаннях), викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 362/7517/13-ц, з огляду на таке.

32. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

В рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

33. Ухвалюючи постанову від 08.08.2019 про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у справі № 910/21468/17 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) та передачу справи на новий розгляд, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в пунктах 4.30- 4.34, 4.47, 4.51 вказаної постанови зазначив таке:

"4.30. Як убачається із матеріалів справи, ТОВ "Укрбуд Інвестгруп" і Центральне територіальне управління капітального будівництва наголошували, що вони підписали договір про будівництво житлового комплексу.

4.31. Суди, визначаючи правову природу цього договору, дійшли висновку, що він є договором про спільну діяльність, оскільки не містить всіх елементів договору підряду. Разом із тим такі висновки суду є передчасними оскільки у наведеному випадку суди повинні були дослідити всі елементи та істотні умови договору з урахуванням фактичних відносин між сторонами, цілей його укладення, отримуваного результату тощо.

4.32. Зокрема, за змістом глави 77 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому до умов такої діяльності законодавством віднесено: об`єднання вкладів та спільну діяльність з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети; визначення статусу вкладів як спільного майна, обов`язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов`язаних із виконанням цих обов`язків; право діяти від імені всіх учасників; порядок вчинення правочинів (у тому числі на підставі довіреності або договору простого товариства); порядок відшкодування витрат і збитків, пов`язаних із спільною діяльністю учасників; відповідальність учасників за спільними зобов`язаннями; порядок відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства та розірвання договору.

4.33. Відповідно до положень глави 61 Цивільного кодексу України, які кореспондують нормам глави 33 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

У статті 318 Господарського кодексу України передбачено, що договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об`єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов`язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об`єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об`єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

4.34. Разом із тим, суди не встановили наявності або відсутності необхідного складу обставин для висновку щодо правової природи спірного договору виходячи з його змісту, на підставі належних і допустимих доказів, а також обставин щодо передачі майна за оспорюваним договором.

Отже, не можна вважати такими, що відповідають загальним засадам щодо обґрунтованості судових рішень, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оспорюваний договір, який є предметом позову, є саме договором про спільну діяльність, а не договором підряду, обмежившись лише застереженням, що він не містить усіх передбачених частиною п`ятою статті 318 Господарського кодексу України положень. У наведеному випадку суди повинні були надати детальну оцінку оспорюваному договору та зазначити, яких саме елементів договору підряду немає у договорі, що призвело до відповідних висновків.

4.47. Таким чином, обставини щодо наявності повноважень на укладення оспорюваного договору та розмежування компетенції між Міністерством оборони України, а також підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у сфері його управління щодо виконання функцій замовника капітального будівництва є істотними та підлягали встановленню судами виходячи з предмету та підстав позову.

4.51. З урахуванням викладеного для прийняття законного та обґрунтованого рішення суди попередніх інстанцій не встановили: наявності у сторін речових прав на земельну ділянку, в тому числі їх приналежності, меж, категорії; дотримання порядку укладання договорів з урахуванням правосуб`єктності сторін; правової природи зазначеного договору, зважаючи на його предмет і зміст".

34. Наведені пункти постанови від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17 переконливо свідчать про надання Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду правової оцінки виключно висновкам судів попередніх інстанцій на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості, передчасності тощо та стосуються передусім вказівок суду касаційної інстанції щодо необхідності детального з`ясування судом першої інстанції при новому розгляді справи певних істотних обставин (щодо наявності у сторін речових прав на земельну ділянку, в тому числі їх приналежності, меж, категорії; дотримання порядку укладання договорів з урахуванням правосуб`єктності сторін; правової природи оспорюваного договору), обов`язковість яких (вказівок) зумовлена частиною 1 статті 316 ГПК України, що не слід ототожнювати з правовим висновком Верховного Суду в розумінні норм частини 4 статті 236 і пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

35. Натомість під час вирішення спору в цій справі суди виходили з тих достовірно встановлених обставин, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним правочином, який в переважній своїй частині містить елементи договору про спільну діяльність, а тому мав отримувати попереднє погодження шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України рішення за наслідками дотримання відповідної послідовної процедури, як того вимагають положення пунктів 2- 5 Порядку № 296, в зв`язку з чим порушення Східним УКБ МОУ вказаної процедури, яке (порушення) полягало в неподанні до Міністерства відповідного звернення (з усіма необхідними документами), в розумінні частини 4 статті 4, частин 1, 2 статті 203 та статті 215 ЦК України є достатньою підставою для визнання договору від 28.02.2018 недійсним. Крім того, Управління при підписанні договору № 303/39/21УКБ діяло лише на підставі власного Положення, затвердженого наказом Державного секретаря Міноборони України від 17.06.2003 № 22, тобто без довіреності на право укладення від імені Міністерства договору на здійснення будівництва, за яким відповідач-2 передавав би функції замовника будівництва відповідачу-1 в цій справі.

36. Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, при її ухваленні суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог первісного позову про стягнення 6 910 040,55 грн збитків у виді упущеної вигоди, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, якраз врахував висновки щодо застосування норми пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України (щодо критеріїв упущеної вигоди), викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

Отже, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, що виключає закриття касаційного провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

37. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

38. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій як висновку щодо застосування норми статті 1166 ЦК України (щодо презумпції вини відповідача в деліктних зобов`язаннях), викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 362/7517/13-ц, так і висновку щодо застосування положень частини 1 статті 261 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 04.06.2019 у справі № 911/268/18, від 22.08.2019 у справі № 913/610/18, від 15.12.2021 у справі № 914/1075/17, від 07.06.2022 у справі № 915/317/21, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 362/7517/13-ц, 910/15944/17, 911/268/18, 913/610/18, 914/1075/17, 915/317/21 та в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін договору оренди, що зумовлює різний зміст спірних орендних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних.

39. Так, на відміну від цієї справи, первісні позовні вимоги в якій Товариство обґрунтовує завданням відповідачами збитків внаслідок невиконання Управлінням зобов`язань, що виникли з договору, що є предметом регулювання статей 22, 623 ЦК України, на які й посилається позивач, у рамках цивільної справи № 362/7517/13-ц вирішувався спір про відшкодування позадоговірної майнової та моральної шкоди, заподіяної фізичним особам у зв`язку із залиттям квартири, тобто спірні правовідносини у вказаній справі регулюються саме статтею 1166 ЦК України, а тому викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 362/7517/13-ц висновок щодо презумпції вини відповідача в деліктних зобов`язаннях жодним чином не є релевантним до спірних договірних правовідносин у господарській справі, що розглядається.

40. Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої в подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

41. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої апеляційний суд дійшов висновку про звернення Міноборони України, яке не є стороною договору від 28.02.2018 (тобто є заінтересованою особою в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України), із зустрічним позовом у межах строку позовної давності з огляду на обізнаність Міністерства з укладенням між Східним УКБ МОУ та ТОВ "Східбудкомплект" оспорюваного договору не раніше моменту отримання Міністерством ухвали Господарського суду Харківської області від 10.06.2019 про залучення Міноборони України як третьої особи до участі в справі № 922/1254/19, в зв`язку з чим перебіг строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору № 303/39/21УКБ почався раніше, ніж 22.11.2021 (дата отримання Міністерством супровідного листа Східного УКБ МОУ від 22.11.2021 № 303/39/44), то, залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 у справі № 910/15944/17, якими було відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними договорів про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) з підстав спливу строку позовної давності без поважних причин його пропуску, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 виходив саме з тих встановлених обставин, що Міноборони України (позивач-2), як сторона оспорюваних договорів, був про них обізнаний з дати їх укладення, а також при наданні у 2007 році Міністром оборони України згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка надавалася останнім згідно з цими договорами.

42. В свою чергу, ухвалюючи постанову від 04.06.2019 у справі № 911/268/18 зі спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, враховуючи ті обставини, що Білоцерківська міська рада не була стороною оспорюваного правочину, а тому не знала та не могла знати про порушення прав територіальної громади м. Біла Церква, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту, коли орган місцевого самоврядування дізнався про порушення свого права, а саме з дня отримання листа прокурора від 20.06.2017 про виявлені порушення земельного законодавства, в зв`язку з чим позивачем дотримано строк, визначений статтею 257 ЦК України.

43. Водночас, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони України про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі від 06.07.2016 № 542/8, укладеного між відповідачами (Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан"), та направляючи справу № 915/317/21 в цій частині на новий розгляд, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 07.06.2022, виходячи зі встановлених обставин обізнаності Міністерства з укладенням оспорюваного договору ще з моменту його укладення (умови договору обговорювались на нараді заступника Міністра оборони України, що відбулася 17.03.2016), зазначив, що внаслідок нез`ясування судами повноважень Міноборони України щодо можливості перевірки оспорюваного правочину на предмет його відповідності приписам чинного законодавства, передчасним є висновок судів про те, що компетентний орган дізнався про порушення інтересів держави лише після отримання листа прокуратури і знати про такі порушення раніше ніяк не міг.

Натомість у цій справі суди виходили з того, що неможливість обізнаності Міноборони України з оспорюваним договором на дату його укладення зумовлена тим фактом, що Управління укладало договір від 28.02.2018 без довіреності на право укладення від імені Міністерства відповідних договорів, як того вимагає пункт 1.7 Положення про організацію капітального будівництва (реконструкції) об`єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно-побутового призначення, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.11.2015 № 610.

44. Залишаючи без змін рішення Господарського суду Луганської області від 14.03.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у справі № 913/610/18, якими було відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Юлія" заборгованості за кредитним договором з підстав спливу строку позовної давності без поважних причин його пропуску, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.08.2019 виходив саме з інших встановлених обставин, що пов`язані з чітко визначеним у договорі строком повернення кредиту (по 19.03.2015), тобто спірні правовідносини перебігу позовної давності в зазначеній справі регулюються положеннями частини 5 статті 261 ЦК України, якою чітко передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Проте, в справі № 922/2952/21 правовідносини перебігу позовної давності врегульованою іншою правовою нормою - частиною 1 статті 261 ЦК України, яка в співвідношенні з частиною 5 цієї статті по-різному визначають момент початку перебігу строку позовної давності, що вочевидь свідчить про неподібність правовідносин у вказаних справах.

45. Що стосується постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 914/1075/17, якою рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 скасовано, а позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міноборони України залишити без розгляду, то, по-перше, в зазначеній постанові взагалі не міститься як висновку щодо застосування положень частини 1 статті 261 ЦК України, так і висновку щодо застосування норм статей 213, 637 ЦК України (тлумачення правочину), на існуванні якого безпідставно наголошує скаржник.

По-друге, в зазначеній постанові сформульовано виключно висновок щодо обов`язковості дотримання прокурором передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури попереднього звернення до компетентного органу для підтвердження підстав представництва інтересів держави в суді.

46. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справах №№ 362/7517/13-ц, 910/15944/17, 911/268/18, 913/610/18, 914/1075/17, 915/317/21, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

47. Касаційна інстанція не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України від 10.01.2017 у справі № 915/131/15, від 06.12.2017 у справі № 910/4250/17, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19).

48. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження в частині зазначеної скаржником підстави з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування норми пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України (щодо критеріїв упущеної вигоди) в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

49. Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування норм Порядку № 296 та Порядку № 715 до змішаних договорів, які містять елементи різних правочинів (про спільну діяльність, підряду, доручення тощо) в подібних правовідносинах, з огляду на таке.

50. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.01.2018, якими було задоволено позов заступника генерального прокурора України - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міноборони України про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва від 27.09.2016.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в справі № 910/4501/17 мотивовані тим, що оспорюваний договір є договором про спільну діяльність та в порушення умов Порядку № 296 не був погоджений з позивачем.

51. У розділі 6 зазначеної постанови Верховного Суду зі спору, що виник з подібних правовідносин, викладено такі висновки щодо комплексного застосування норм статей 203, 215, 1130 ЦК України, статті 136 ГК України, положень Порядку № 296 та Порядку № 715:

"За положеннями ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши умови спірного договору, дійшли вірного висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Посилання скаржників на те, що укладений між відповідачами договір є договором будівельного підряду, відхиляються Верховним Судом з тих підстав, що господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що оспорюваний договір не містить усіх передбачених в ч. 5 ст. 318 ГК України положень, а тому не є договором підряду.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до п. 3 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 р. № 715 будівництво житла на земельних ділянках, що належать до земель оборони, здійснюється на конкурсних засадах.

Пунктом 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 р. № 296, визначено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладання договору разом з відповідними документами.

Статтею 136 ГК України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Як вбачається із встановлених судами обставин, будівництво житлового комплексу за умовами спірного договору здійснюється на земельній ділянці, яка розташована на території військового містечка № НОМЕР_1 та відноситься до земель оборони.

Умовами оспорюваного договору не передбачено будівництва житлового комплексу саме як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла.

Як правильно враховано господарськими судами попередніх інстанцій, фактичне виконання умов договору про будівництво житлового комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва призведе до створення на землях оборони нового об`єкту невійськового призначення (житлового комплексу, можливо 8 % як житла для військовослужбовців, та 92 % або більше для інших осіб).

Судами встановлено, що відповідач-1, вносячи в оспорюваний договір свою частку у вигляді земельної ділянки, що є його майном на праві постійного користування, повинен був узгодити таку дію із своїм засновником, тобто позивачем.

Проте за встановлених обставин доказів погодження оспорюваного договору Міністерством оборони України матеріали справи не містять".

52. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

53. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час є висновок Верховного Суду щодо комплексного застосування норм у подібних правовідносинах, який (висновок) викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, а з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції, задовольнивши зустрічний позов про визнання недійсним договору від 28.02.2018, фактично переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до такого правового висновку, хоча й без прямого посилання на вказану постанову Верховного Суду, що з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Товариства в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

54. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, враховуючи укладення між відповідачами договору від 28.02.2018 з порушенням вимог Порядку № 296 та Порядку № 715, дійшли правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору недійсним (за результатами розгляду зустрічного позову), що, в свою чергу, зумовлює необґрунтованість вимог первісного позову про відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання Управлінням обов`язків за вказаним недійсним правочином, оскільки, по-перше, відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, позаяк чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. При цьому лише у разі неспростування презумпції правомірності договору (на підставі рішення суду, яке набрало законної сили) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010).

По-друге, за змістом пункту 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює жодних юридичних наслідків для його сторін, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, в зв`язку з чим Товариство не вправі вимагати відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання Управлінням зобов`язань за недійсним договором, окрім випадку, якщо збитки завдано в зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина 2 статті 216 ЦК України).

Отже, оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

При цьому оскаржувані судові рішення про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову є законними та правильними по суті, а згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

55. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами Міністерства, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

57. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Східбудкомплект" в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

58. В свою чергу, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз з врахуванням правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник, що наразі виключає закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

59. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість зустрічного позову і необґрунтованість первісного позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

60. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

61. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

62. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект" у справі № 922/2952/21 у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 922/2952/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай