Постанова

від 20.06.2023 по справі 922/2088/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2088/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури і Хухрянського Олександра Олександровича та Фермерського господарства "Олександр-Х"

на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 (суддя Шатерніков М. І.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 (Лакіза В. В. - головуючий, судді Здоровко Л. М., Плахов О. В.) у справі

за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коломацької селищної ради Богодухівського району

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області,

2) ОСОБА_1 ,

3) Фермерського господарства "Олександр-Х"

про скасування наказу, визнання недійсними договору та повернення ділянки,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Голуб Є. В., представник ОСОБА_1 та фермерського господарства "Олександр-Х" - Мироненко С. С.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2021 року керівник Богодухівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області; ОСОБА_1 ; фермерського господарства "Олександр-Х" (далі - ФГ "Олександр-Х"), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.06.2014 № 1181-СГ про надання ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), загальною площею 57,6580 га із кадастровим номером № 6323281000:01:000:0770, яка розташована за межами с. Нагальне Коломацької селищної ради на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.06.2015, площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, з урахуванням додаткової угоди до нього від 16.08.2019, який укладений між Коломацькою селищною радою Богодухівського району та ФГ "Олександр-Х";

- зобов`язати ФГ "Олександр-Х" повернути у відання держави в особі Коломацької селищної ради Харківської області (об`єднана територіальна громада) земельну ділянку, загальною площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, шляхам складання акта прийому - передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки Головним управлінням Держземагенства у Харківської області передано в довгострокову оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 57,6580 га громадянину ОСОБА_1 , який, отримавши її, не створив фермерське господарство, а передав в користування ФГ "Олександр-Х". Прокурор вважав, що внаслідок зазначених обставин, ФГ "Олександр-Х" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор зазначав, що вводячи державу в оману, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючих ФГ "АЛЕКС" та "Олександр-Х", засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких він є. У зв`язку з чим, прокурор вважав про наявність підстав для визнання незаконним та скасування зазначеного наказу, оспорюваних договорів оренди та повернення у відання держави спірної земельної ділянки.

Одночасно у позовній заяві прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності у відповідності до положень ст. ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначав, що про виявлені порушення довідався лише 29.11.2018 за результатами опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 26.11.2018 №10-20-6-8700/0/19-18 та доданих до нього документів щодо правомірності передачі в оренду земельних ділянок державної власності на території Богодухівського району Харківської області.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 23.05.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 6323281000:01:000:0770) площею 57,6580 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Шелестівської сільської ради Коломацького району для ведення фермерського господарства. Заявник повідомляв, що фермерське господарство буде вестись одноособово з можливим використанням найманих працівників. Також повідомляв, що право на безоплатне одержання земельних ділянок у власність для даного виду користування ним не використовувалось.

10.06.2014 Головним управлінням Держземагенства у Харківській області було прийнято наказ № 1181-СГ, яким громадянину ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), загальною площею 57,6580 га із кадастровим номером № 6323281000:01:000:0770, яка розташована за межами с. Нагальне Коломацької селищної ради на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 25 років.

Встановлено річну орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки (п. 2 наказу).

Визначено використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог ст. ст. 96, 103 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів (п.п. 3.3. наказу).

В подальшому, на виконання наказу від 10.06.2014 № 1181-СГ, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 23.06.2015 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, строком на 49 років.

Відповідно до пункту 14 вищевказаного договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з пунктом 29 договору оренди, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

16.08.2019 між Коломацькою селищною радою Харківської області та громадянином ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 23.06.2015 відповідно до якої, новим орендарем земельної ділянки з кадастровим номером: 6323281000:01:000:0770 стало ФГ "Олександр-Х".

В позовній заяві прокурор зазначає, що опрацюванням інформації Головного управління ДПС у Харківській області від 11.02.2020 № 3411/9/20-20-40-52-02-08 встановлено наступне:

- ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 є засновниками, кінцевими бенефіціарними власниками селянського (фермерського) господарства "АЛЕКС", державна реєстрація якого проведена 24.04.1997;

- ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ФГ "Олександр-Х", державна реєстрація якого проведена 26.10.2000.

Крім того, згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 17.04.2019 № 10-20-14,2-3233/0/19-19:

- ОСОБА_2 належать на праві постійного користування земельна ділянка з кадастровим номером № 6323281200:02:000:0627, площею 33,1934 га, та земельна ділянка, площею 10,9585 га, з кадастровим номером № 6323281200:02:000:0633, що підтверджується державним актом на право постійного користування серія ХР № 16-00- 000260;

- розпорядженням Коломацької районної державної адміністрації Харківської області від 11.07.2005 № 177 (зі змінами, які внесені розпорядженнями Коломацької районної державної адміністрації від 29.06.2006 № 154 та від 25.02.2010 № 34), ФГ "Олександр-Х" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 98,1 га, ріллі із земель запасу на території Коломацької селищної ради для оформлення права користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства";

Також зазначав, що відповідно до листа Коломацької районної державної адміністрації Харківської області від 23.05.2019 №01-48/1115, підставою для реєстрації ФГ "Олександр-Х" слугувало рішення XIII сесії XXIII Коломацької районної ради від 07.04.2000 щодо надання в постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 50 га із земель Шелестівської сільської ради для ведення селянського/фермерського господарства.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор вважав, що ОСОБА_1 , після укладення спірного договору оренди земельної ділянки з Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не створив фермерське господарство, як це вимагає Закон. Натомість, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючих ФГ "АЛЕКС" та "Олександр-Х" засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких він виступає, при цьому без проведення земельних торгів, як того вимагає земельне законодавство, оскільки у вказаних фермерських господарств вже перебували земельні ділянки, які належали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві постійного користування.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі № 922/2088/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та належним чином обґрунтовано наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи. Прокурором доведено факт порушення вимог законодавства щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду. Водночас, врахувавши заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, фізичної особи ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х", суди відмовили у задоволенні позову на підставі статті 267 ЦК України з підстав спливу позовної давності.

Як зазначили суди, позов прокурором подано 31.05.2021, тобто більше ніж через шість років з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору.

Доводи прокурора в обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 ЦК України трирічної позовної давності прокурор про те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались тільки 29.11.2018, тобто після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання листа першого відповідача №10-20-6-8700/0/19-18 від 26.11.2018 судами спростовано з огляду на таке.

Прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять. У відповідь на запит прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2018 року і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, починаючи з червня 2014 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

3.2. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2021, у справі № 922/2088/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023, частково задоволено заяву ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь ФГ "Олександр-Х" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі відмовлено.

Прийнявши до уваги заперечення позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, строк її розгляду, загальний обсяг підтверджених доказами наданих послуг з правничої допомоги, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини справи №22/2088/21, суди дійшли висновку, що достатніми, об`єктивними і співмірними зі складністю справи є витрати, сплачені третім відповідачем на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн, які вираховано наступним чином: формування правової позиції із захисту прав та інтересів з докладним формуванням судової практики - 16 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн, а всього 8000,00 грн; участь у підготовчому та судових засіданнях (вартість години - 1000,00 грн) на суму 1 000,00 грн.

Суди дійшли висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення 46 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу має бути відмовлено. Зокрема, представнику відповідачів, який має статус адвоката та передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, об`єктивно вимагалось менше часу на опрацювання матеріалів справи, аналізу чинного законодавства з урахуванням предмета спору та предмета доказування, підготовку до судових засідань та заяв по суті справи. Крім того, вартість послуги за засвідчення копій, підписання та направлення документів є завищеною та не є висококваліфікованим трудом; витрати відповідачів у розмірі 10 000,00 грн преміювання виконавця за наслідками результативного представництва його інтересів у договорі унормована як така, що може бути сплачена за бажанням замовника, а тому не може бути покладена на позивача у справі, як надмірний тягар.

Спір у цій справі для кваліфікованого юриста не є спором значної складності і у спорах такого характеру судова практика є сталою. Крім того, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачали. Під час розгляду справи позовні вимоги прокурора судом було визнано обґрунтованими, але у їх задоволенні відмовлено з підстав пропуску позовної давності. Водночас, оскільки у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено, наявні підстави для часткового задоволення заяви другого та третього відповідачів про стягнення витрат на правову допомогу.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та відзивів на касаційні скарги

4.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/2088/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Крім того, скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021, та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/2088/21 в частині стягнення з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області судових витрат на правову допомогу в сумі 9000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2.1. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що судами застосовано статті 256, 257, 261, 267 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 01.10.2020 у справі №910/16586/18, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15-ц та від 13.04.2021 у справі № 922/3292/19.

Крім того, судами застосовано статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18.

Заявник вважає, що у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Тому, згідно зі статтею 261 ЦК України перевірці підлягає факт обізнаності про порушення права саме позивача, а не прокурора.

У спірних правовідносинах наявний суб`єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції власника та орендодавця спірної земельної ділянки, - Коломацька селищна рада, яка могла довідатись про порушення інтересів держави та відповідно набути право на позов лише з 12.06.2018, що визначається моментом набуття нею права комунальної власності на спірну земельну ділянку. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Коломацька селищна рада, яка стала учасником спірних правовідносин лише 12.06.2018, довідалась або могла довідатись про вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави станом на момент прийняття ГУ Держземагентства у Харківській області оскаржуваного наказу від 10.06.2014.

Судами не з`ясовано та не перевірено, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, що позбавляє можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі.

4.2.2. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 261 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у редакції від 14.10.2014 № 1697- VII у правовідносинах, коли орган виконавчої влади, через який держава реалізує право власності щодо земель державної власності, розпоряджається землею всупереч волі держави, в умовах захисту прокурором порушених інтересів останньої як власника.

Зміст правової регламентації вчинення прокурором дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом, згідно з частинами 3-4, 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає вчинення прокурором дій у визначених правовідносинах, а не взагалі в усіх правовідносинах що вчиняються суб`єктами владних повноважень у державі та на підставі яких виникають відповідні цивільні права і обов`язки.

4.2.3. Щодо підстави касаційного оскарження в частині оскарження судових рішень стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, скаржник стверджує, що судами застосовано статті 126, 129 ГПК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідачами та їх представником не надано, а судами не досліджено належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а отже стягнення судових витрат на користь відповідача- 3 не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Суди обмежились констатацією наданих юридичних послуг за переліком, не обгрунтовуючи їх вартість з точки зору складності справи, витраченого адвокатом часу, та співрозмірності у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Так, представнику відповідачів, який має статус адвоката та передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, об`єктивно вимагалось менше часу на опрацювання матеріалів справи, аналізу чинного законодавства з урахуванням предмета спору та предмета доказування, підготовку до судових засідань та заяв по суті справи. Крім того, вартість послуги за засвідчення копій, підписання та направлення документів є завищеною та не є висококваліфікованим трудом; витрати відповідачів у розмірі 10 000,00 грн преміювання виконавця за наслідками результативного представництва його інтересів у договорі унормована як така, що може бути сплачена за бажанням замовника, а тому не може бути покладена на позивача у справі, як надмірний тягар.

У відзиві на касаційну скаргу представник ФГ "Олександр-Х" вказує на безпідставність доводів прокурора, погоджується із висновками судів щодо пропуску позовної давності і просить залишити без змін оскаржені судові рішення у відповідній частині.

4.3. ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х" звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021, у справі № 922/2088/21, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 в частині відмови у задоволенні заяв ФГ "Олександр-Х" та ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь ФГ "Олександр-Х" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 36 000 грн, а на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржники посилаються на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 про те, що зі змісту положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України слідує, що право на зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Однак, керівник Богодухівської окружної прокуратури не звертався до суду із клопотанням про зменшення судових витрат. Коломацька селищна рада також не зверталася до суду з клопотанням про зменшення судових витрат, а подала заперечення, у яких просила відмовити у стягненні будь-яких витрат на професійну правову допомогу, що істотно відрізняється від клопотання про зменшення витрат.

У відзиві на зазначену касаційну скаргу Коломацька селищна рада вказує на безпідставність доводів скаржників, зауважує, що нею до суду першої інстанції було подано у порядку статей 126, 129 ГПК України заперечення про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. У зазначеному клопотання вказано на необґрунтований розмір заявлених до стягнення витрат та їх неспіврозмірність. У зв`язку із цим, рішення судів попередніх інстанцій у оскарженій частині необхідно залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурором доведено факт порушення вимог законодавства щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду. Водночас, врахувавши заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, фізичної особи ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х", суди відмовили у задоволенні позову на підставі статті 267 ЦК України з підстав спливу позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 вказала на те, що і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 зауважено, що під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Такий висновок зазначений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №910/16586/18.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Вказаний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 922/3292/19.

5.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор вказував те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Хухрянському О.О. органи прокуратури дізнались тільки 29.11.2018, тобто після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання листа першого відповідача від 26.11.2018. №10-20-6-8700/0/19-18

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Частиною першою статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.5. Надаючи оцінку причинам, наведеним Прокурором в обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом, суди вказали на те, що прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію, що фактично не спростовується прокурором.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять. У відповідь на запит прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2018 року і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, починаючи з червня 2014 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

Верховний Суд зауважує, що наведені судами попередніх інстанцій аргументи та висновки щодо пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом, а також висновки щодо ненаведення прокурором достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності не протирічать правовим висновкам, якими обґрунтована касаційна скарга в частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави оскарження.

При цьому, доводи скаржника про те, що позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор фактично суперечить висновкам, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, а саме, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у випадку якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки суди першої і апеляційної інстанції оцінили обставини щодо моменту коли прокурор міг довідатися про стверджуване порушення прав, врахували повно і всебічно з`ясували обставини, пов`язані із застосуванням інституту позовної давності, надали оцінку всім аргументам учасників справи, зокрема, щодо позовної давності, доводи скаржника не спростовують відповідних висновків судів у оскарженій частині.

У свою чергу, у касаційній скарзі також вказано на те, що судами застосовано статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, однак у скарзі не обґрунтовано яким саме висновок не враховано судами щодо зазначеної статті та у чому саме полягає неправильне застосування такої норми у контексті такого висновку.

5.6. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України прокурор стверджував про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 261 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у редакції від 14.10.2014 № 1697- VII. Колегія суддів зауважує, що враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає. Зі змісту оскаржених судових рішень слідує, що суди попередніх інстанцій першочергово застосовували приписи Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній на момент прийняття спірного наказу (червень 2014 року), чим і обґрунтовували можливість прокурора довідатися про таке порушення. Посилання ж прокурора на правові норми, які стосуються іншого періоду часу фактично не спростовує такі висновки судів. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду зі встановленими у справі фактичними обставинами та оцінкою, наданою судами початку перебігу позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора в частині оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/2088/21 щодо суті спірних правовідносин.

5.7. Щодо касаційних скарг заступника керівника Харківської обласної прокуратури і Хухрянського Олександра Олександровича та ФГ "Олександр-Х" в частині оскарження судових рішень стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України цього Кодексу наведено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Схожі висновки викладені і у постановах від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, на які також посилався прокурор.

Як слідує із оскаржених судових рішень в частині витрат на професійну правничу допомогу, суди прийнявши до уваги заперечення позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, строк її розгляду, загальний обсяг підтверджених доказами наданих послуг з правничої допомоги, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, критерію розумності їхнього розміру, дійшли висновку, що достатніми, об`єктивними і співмірними зі складністю справи є витрати, сплачені третім відповідачем на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн, які вираховано наступним чином: формування правової позиції із захисту прав та інтересів з докладним формуванням судової практики - 16 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн, а всього 8000,00 грн; участь у підготовчому та судових засіданнях (вартість години - 1000,00 грн) на суму 1 000,00 грн. У задоволенні вимог позивача про стягнення 46 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу було відмовлено. Зокрема, представнику відповідачів, який має статус адвоката та передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, об`єктивно вимагалось менше часу на опрацювання матеріалів справи, аналізу чинного законодавства з урахуванням предмета спору та предмета доказування, підготовку до судових засідань та заяв по суті справи. Крім того, вартість послуги за засвідчення копій, підписання та направлення документів є завищеною. Спір у цій справі для кваліфікованого юриста не є спором значної складності і у спорах такого характеру судова практика є сталою. Крім того, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачали. Під час розгляду справи позовні вимоги прокурора судом було визнано обґрунтованими, але у їх задоволенні відмовлено з підстав позовної давності.

З наведеного слідує, що суди попередніх інстанцій врахували основні критерії, які потребують дослідження під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу, вказали на те, які надані послуги вважають співмірними та об`єктивними, фактично оцінили розумність та реальність послуг, як і їх фактичне понесення. Колегія суддів вважає, що судами повно та всебічно оцінено весь обсяг доводів, які стосувалися можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а доводи прокурора щодо можливого незастосування відповідних критеріїв та ненадання оцінки таким послугам фактично стосуються незгоди із наданою судами оцінкою, яка судами була належним чином надана. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора в частині оскарження судових рішень щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд також не може погодитися із доводами касаційної скарги Хухрянського О. О. та ФГ "Олександр-Х" про те, що Коломацька селищна рада також не зверталася до суду з клопотанням про зменшення судових витрат, а подала заперечення, у яких просила відмовити у стягненні будь-яких витрат на професійну правову допомогу, що істотно відрізняється від клопотання про зменшення витрат.

Як слідує зі змісту поданого Коломацькою селищною радою клопотання, воно обґрунтовано посиланням на приписи статті 126 ГПК України у контексті неспівмірності заявлених витрат на професійну допомогу і наведено відповідні доводи на підтвердження власної позиції. Також у клопотання містяться зауваження щодо необхідності врахування критеріїв, передбачених частиною п`ятою статті 129 ГПК України. Таким чином, саме зміст поданої Коломацькою селищною радою заяви вказує на те, що це є клопотання яке обґрунтовує підстави для зменшення витрат, а назва його як "заперечення" та прохання відмовити у стягненні відповідних витрат не змінює процесуальної суті такої реалізації стороною власних процесуальних прав. У зв`язку із цим, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х".

5.8. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржників щодо допущення судами порушень норм матеріального і процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021, додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/2088/21.

6. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури і Хухрянського Олександра Олександровича та Фермерського господарства "Олександр-Х" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 922/2088/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ