Ухвала

від 19.06.2023 по справі 591/7391/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/7391/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/132/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

19 червня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 591/7391/21 за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 12.08.2022 про арешт майна,

установила:

В поданій апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчому про арешт майна, оскільки арешт накладено на майно особи, яка жодного процесуального статусу та відношення до вчинення кримінальних правопорушень не має, доказів про відповідність майна критеріям ст. 98 КПК органом досудового розслідування не надано, під час обшуку т/з ніяких речей виявлено та вилучено не було, з клопотанням про арешт майна звернулась не уповноважена особа, що вказує на відсутність підстав для накладення арешту та обмеження у користуванні і розпорядженні майном.

05.08.2022 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури ОСОБА_8 , звернувся слідчий СУ ГУНП в Сумській області, яке обґрунтував тим, що у кримінальному провадженні № 32020200000000045 від 23.07.2020 здійснюється досудове розслідування за ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК за фактом незаконного обігу підакцизних товарів (тютюнових виробів), у тому числі з підробленими марками акцизного податку.

29.07.2022 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КПК, так як останній використовував автомобіль Volkswagen Sharan, д. н. з. НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_7 для перевезення з метою збуту незаконно виготовлених тютюнових виробів.

Зважаючи, що автомобіль Volkswagen Sharan, д. н. з. НОМЕР_1 є знаряддям вчинення злочину та має значення для розслідування кримінального провадження, є ризик його продажу, то слідчий просив накласти на нього арешт з метою збереження цього речового доказу та можливої спеціальної конфіскації.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 12.08.2022 вказане клопотання слідчого задоволене частково і накладений арешт на автомобіль з метою забезпечення збереження речового доказу шляхом заборони його відчуження та розпорядження, а в задоволенні іншої частини клопотання відмовлено. Своє рішення слідчий суддя умотивував тим, що дане майно відповідає критерію речового доказу і саме такий спосіб арешту відповідає інтересам кримінального провадження.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від представника власника майна ОСОБА_10 та прокурора ОСОБА_11 надійшли письмові клопотання про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність, а власник майна ОСОБА_7 не виявив бажання приймати участь у судовому розгляді, з клопотанням про відкладення судового засідання до апеляційного суду не звертався, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд кримінального провадження у відсутності сторін, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Згідно ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення, а згідно ч. 3 ст. 395 цього Кодексу, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Ухвала слідчим суддею постановлена без виклику власника майна ОСОБА_7 , тому колегія суддів вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений з поважних причин і його необхідно поновити.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга представника власника майна задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, відповідно ч. 1 і 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Порядок кримінального провадження визначений законодавцем у ст. 1 КПК, згідно якої на території України цей порядок визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України, а завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Так, згідно ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а згідно ч. 2 вказаної статті арешт майна допускається з метою забезпечення, крім іншого, збереження речових доказів. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, пересування, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

Положеннями ч. 3 ст. 170 КПК регламентовано, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним ст. 98 цього Кодексу (матеріальні об`єкти та документи, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та інше).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, зокрема, повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб (п. 1-2, 5-6 ч. 2 ст. 173 КПК).

Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та частково його задовольнивши, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що арешт повинен бути накладений на майно з метою збереження його як речового доказу, що в повній мірі відповідає фактичним обставинам кримінального провадження № 32020200000000045 від 23.07.2020, вимогам кримінального процесуального закону та належним чином умотивовано, оскільки при вирішенні зазначеного вище питання дотримані вимоги ст. 170-173 КПК, з`ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, у тому числі й наявність правової підстави для арешту автомобіля Volkswagen Sharan, д. н. з. НОМЕР_1 .

Слідчими СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 32020200000000045 від 23.07.2020 за ч. 1 ст. 204 і ч. 1 ст. 199 КК за фактом незаконного обігу підакцизних товарів (тютюнових виробів), у тому числі з підробленими марками акцизного податку, в межах якого ОСОБА_9 повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 204 КК, а саме у тому, що ОСОБА_9 використовував автомобіль Volkswagen Sharan, д. н. з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності його батьку, під час здійснення можливої незаконної діяльності (перевозив незаконно виготовлені тютюнові вироби), про що свідчать матеріалами НСРД, протокол допиту свідка ОСОБА_12

02.08.2022 постановою слідчого автомобіль Volkswagen Sharan, д. н. з. НОМЕР_1 визнаний речовим доказом в кримінальному провадженні № 32020200000000045 від 23.07.2020.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту даного т/з, оскільки з метою забезпечення дієвості кримінального провадження в частині збереження речових доказів, якими відповідно ст. 98 КПК, серед іншого, є матеріальні об`єкти, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення та для проведення необхідних процесуальних слідчих дій виникла необхідність у фактичному тимчасовому позбавленні власника майна можливості відчуження і розпорядження цим майном, тобто запобігти можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна без накладення арешту на нього є неможливим.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що в ході обшуку т/з будь-яких речей, на вилучення яких надавався дозвіл слідчим суддею виявлено та вилучено не було, хоча і мають місце, але не перешкоджають накладенню арешту на автомобіль, оскільки фактичні обставини кримінального провадження містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що даний автомобіль є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди і відповідно може бути доказом у кримінальному провадженні (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

Аналізуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення дієвості кримінального провадження. При цьому вирішуючи питання щодо законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, втручання держави у право власності майном у даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.

Втручання у вказаному вище кримінальному провадженні є виправданим, так як воно здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, неможливо, застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Матеріали провадження не містять жодних відомостей про те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження призведе до надмірного обмеження права власності на зазначений транспортний засіб, шляхом заборони його відчуження та розпорядження, оскільки на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити достатність підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно. Не надано таких і представником власника майна ОСОБА_10 під час апеляційного оскарження оскарженого рішення.

Колегія суддів враховує і те, що у відповідності вимог ст. 174 КПК арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба.

Твердження апеляційної скарги про те, що арешт накладено на майно особи, яка жодного процесуального статусу в провадженні та відношення до вчинення кримінальних правопорушень не має, незважаючи на те, що дійсно існують, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки арешт на майно, яке є речовим доказом, може бути накладений не лише на майно, яке належить виключно учасникам кримінального провадження, а також і на майно, яке належить будь-якій фізичній або юридичній особі, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 170 КПК.

Слідчий суддя, задовольнивши частково клопотання слідчого, дотримався приписів ст. 173 КПК та обрав найменш обтяжливий спосіб арешту майна, а саме наклав арешт на т/з шляхом заборони його відчуження і розпорядження, фактично дозволивши його володінням/користування.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги, то вони також задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, тому арешт на майно у кримінальному провадженні накладений за наявності для цього правових підстав та відповідає вимогам КПК, матеріали справи свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим, пропорційним та необхідним

Оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому це рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 12.08.2022.

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 12.08.2022 щодо накладення арешту на майно в кримінальному провадженні № 32020200000000045 від 23.07.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4