Рішення

від 07.06.2023 по справі 752/8688/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/8688/22

Провадження № 2/752/2363/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.06.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ящук Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту раку, Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до Національного інституту раку про визнання незаконним та скасування наказу № 107-К від 20.06.2022 р., про звільнення, поновлення її на посаді начальника відділу господарчого забезпечення в Національному інституті раку, стягнення з Національного інституту раку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.06.2022 р. до дня поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди в розмірі 75000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.09.2016 р. відповідно до наказу № 152-К від 31.08.2016 р. позивач була зарахована на посаду начальника відділу обслуговування та ремонту будівель, споруд та інженерних мереж Національного інституту раку.

В подальшому, 15.11.2017 р. на підставі наказу № 204-К переведено на посаду начальника господарського відділу Інституту.

Відповідно до наказу № 107-К від 20.06.2022 р. позивач була звільнена з посади на підставі п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку з появою на робочому місці в нетверезому стані з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період з 26.05.2021 р. по 20.06.2022 р. в кількості 33 календарних дні.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки підставою для звільнення стала службова записка заступника головного лікаря з господарського частини ОСОБА_2 від 16.06.2022 р., в якій зазначено, що 03 та 10 червня 2022 р. вона перебувала на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, про що складено Акт.

В Акті від 10.06.2022 р. зазначено, що її бачили в стані алкогольного сп`яніння, з різким запахом алкоголю, нечіткою мовою та порушенням координації руху. Крім того, в записці зазначено, що вона самовільно покинула робоче місце та не повідомила про причини відсутності з 11.00 год. до 14.00 год.

Зазначені обставини не відповідають фактичним обставинам, оскільки 10.06.2022 р. в зв`язку з поганим самопочуттям вона приїхала на роботу передати ключі та повідомила заступника головного лікаря з господарської частини ОСОБА_2 про те, що їде до сімейного лікаря. Вже о 10.45 год. сімейним лікарем ОСОБА_3 був відкритий листок непрацездатності.

Також позивач посилається на відсутність доказів, які підтверджували перебування її в стані сп`ягніння на робочому місці.

Після виходу на роботу 20.06.2022 р. о 17.30 начальник відділу кадрів повідомив про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення.

Крім того, позивач посилається на недотримання відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення та порушення норм ст.ст. 46, 149 КЗпП України, оскільки вона не була відсторонена від роботи, не направлялась на медичне освідування та їй не пропонувалось надати пояснення.

Зазначені неправомірні дії керівництва Інституту позивач вважає упередженим ставленням до неї, оскільки вона вже звільнялась з посади та була поновлена на роботі на підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 17.05.2018 р.

В зв`язку з незаконним звільненням позивач просить скасувати наказ про звільнення, поновити її на посаді, на підставі положень ст.235 КЗпП України стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати в сумі 322,60 гривень.

Позивач вказує, що незаконними діями відповідача їй була завдана моральна шкода, оскільки вона перебувала у постійному емоційному та нервовому напружені, перенесла душевні хвилювання, звільнення призвело до необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, належного фінансового забезпечення малолітньої дитини, оскільки вона є одинокою матір`ю. Наявність в трудовій книжці запису про звільнення за появу на роботі в нетверезому стані перешкоджало подальшому працевлаштуванню.

Моральну шкоду позивач оцінює в 75000 гривень.

25.07.2022 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

05.09.2022 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки за порушення, які зафіксовані у визначений законом спосіб, позивача було звільнено з займаної посади, рішення про звільнення прийнято з урахуванням показів свідків, позивач відмовилась від проходження огляду та надання пояснень, а отже звільнення відбулось відповідно до встановленої процедури.

05.12.2022 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження.

В ході судового розгляду позивач та її представник підтримали позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просили суд позов задовольнити, в зв`язку з порушенням процедури звільнення та невідповідністю обставин, зафіксованих в документах, які були підставою для звільнення, фактичним обставинам. Позивач зазначила, що звільнення відбулось в зв`язку негативним ставлення до неї з боку керівництва Національного інституту раку, оскільки вона повідомляла правоохоронні органи про факти корупції в Інституту. Її вже було незаконно звільнено на поновлено на посаді на підставі рішення суду.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, зазначаючи, що роботодавцем була дотримана процедура звільнення працівника в зв`язку з перебуванням на робочому місці в стані сп`яніння, зазначені обставини були зафіксовані в Акті на підставі пояснень свідків, від огляду позивач відмовилась. Інститут звертався до КНП «Соціотерапія» про проведення огляду на стан сп`ягніння.

Вислухавши позивача, представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 01.09.2016 р. відповідно до наказу № 152-К від 31.08.2016 р. ОСОБА_1 була зарахована на посаду начальника відділу обслуговування та ремонту будівель, споруд та інженерних мереж Національного інституту раку.

В подальшому, 15.11.2016 р. на підставі наказу № 204-К позивача переведено на посаду начальника господарського відділу Інституту.

Наказом № 154-К від 12.09.2017 р. ОСОБА_1 була звільнена з посади на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогул.

На підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 17.05.2018 р. зазначене звільнення визнано незаконним та позивача поновлено на роботі.

Відповідно до наказу № 107-К від 20.06.2022 р. позивач була звільнена з посади на підставі п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку з появою на робочому місці в нетверезому стані з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період з 26.05.2021 р. по 20.06.2022 р. в кількості 33 календарних дні.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернулась до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України підставою для звільнення особи є поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

Власник може розірвати трудовий договір у разі появи працівника на роботі у нетверезому стані. Підставою для звільнення працівника є сам факт появи на робочому місці і у робочий час у нетверезому стані. Такий факт може встановлюватися не лише спеціальним обстеженням з використанням відповідних технічних засобів, а й будь-якими іншими доказами, допустимими з точки зору процесуального права. Між тим, обов`язок доведення факту появи працівника на роботі у нетверезому стані лежить на власнику.

Суд звертає увагу, що звільнення на підставі пункту 7 частини 1 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення, а тому воно повинно проводитись з додержанням правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Звільнення за появу на роботі в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння застосовується до працівника незалежно від того, чи притягався він раніше до дисциплінарної відповідальності та чи вживались до нього заходи громадського стягнення. Власник або уповноважений ним орган вправі звільнити працівника за цією підставою і при одноразовому порушенні трудової дисципліни, дотримуючись при цьому порядку і строків накладення дисциплінарних стягнень.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»(з подальшими змінами і доповненнями), вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов`язки.

А нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку (постанова від 23.01.2018 у справі №640/17224/15-ц).

Як вбачається з наказу № 107-К від20.06.2022 р. про звільнення ОСОБА_1 , підставою для його видання стала службова записка заступника головного лікаря з господарської частини ОСОБА_2 .

В службовій записці зазначено, що 03.06.2022 р. ОСОБА_1 перебувала на робочому місці з наявними ознаками алкогольного сп`яніння, запахом алкоголю та була попереджена про неприпустимість перебування на роботі в стані алкогольного сп`яніння.

Будь-які належні, допустимі та достатні докази на предмет перебування ОСОБА_1 03.06.2022 р. на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння матеріали справи не містять.

Крім того, в службовій записці зазначено, що 10.06.2022 р. ОСОБА_4 перебувала на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, про що складено відповідний акт. В подальшому вона самовільно залишила робоче місце і територію Національного інституту раку та була відсутня на робочому місці.

Дана службова записка була складена 16.06.2022 р., а не за фактом виявлення працівника на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до Акту № 1 від 10.06.2022 р., складеного головним лікарем ОСОБА_5 , заступником головного лікаря з медичної роботи ОСОБА_6 , заступником головного лікаря з господарчої частини ОСОБА_2 , начальником відділу закупівель ОСОБА_7 , провідним економістом ОСОБА_8 , позивач о10.00 годині перебувала на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджувалось різким запахом алкоголю, нечіткою мовою і порушеною координацією рухів.

Також актом підтверджено, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння та підписання зазначеного акту.

Відповідно до Акту № 2 від 10.06.2022 р., складеного тими ж особами, засвідчено факт відсутності ОСОБА_1 з 11.00 год. до 14.00 год. на робочому місці з невстановлених причин.

Як в Акті № 1, так і у письмовому відзиві відповідач посилається на те, що з метою огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння Національний інститут раку звернувся до КНП «Соціотерапія».

Однак, згідно відповіді КНП «Соціотерапія» від 22.09.2022 р. КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» не проводить огляди громадян на стан сп`яніння на їх робочому місці і згідно з записами у Журналі реєстрації вхідної кореспонденції лист Національного інституту раку щодо проведення огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 до КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» не надходив, огляд ОСОБА_1 не проводився.

Аналогічна за змістом відповідь була надана і на запит суду.

Свідок ОСОБА_8 в ході судового розгляду під час допиту зазначив, що 10.06.2022 року він почув, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 голосно говорили, у них був конфлікт, про що вони говорили він не знає, однак йому здалось, що ОСОБА_1 перебувала в стані сп`яніння, у неї був запах алкоголю з порожнини рота, нечітка хода. До кінця конфлікту він не був, особисто з ОСОБА_1 не спілкувався, під час пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння та відмову останньої від огляду він не був присутній. Також не був присутній під час складання актів, їх попросила підписати ОСОБА_2 . Крім того, він не здійснював контроль перебування ОСОБА_1 на робочому місці 10.06.2022 р. з 11.00 год. до 14.00, а про її відсутність повідомила ОСОБА_2 , яка є її керівником.

Свідок ОСОБА_9 допитаний в ході судового розгляду зазначив, що про перебування ОСОБА_1 в стані сп`яніння йому відомо зі слів ОСОБА_2 . Під час висловлення пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння та відмови позивача від такого огляду він не був присутній, йому це відомо зі слів ОСОБА_2 . Він лише бачив, що у ОСОБА_1 була нестійка хода, однак з нею особисто не спілкувався.

Свідок ОСОБА_6 в ході судового розгляду повідомив суду, що про перебування ОСОБА_1 в стані сп`яніння йому стало відомо від ОСОБА_2 . Він зателефонував до КНП «Соціотерапія» та попросив направити бригаду для огляду на стан сп`яніння, однак в подальшому йому повідомили, що ОСОБА_1 залишила територію Інституту і він відмінив виклик. Щодо підписання акту про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 10.06.2022 р. в період з 11.00 год. до 14.00 год. свідок ОСОБА_6 зазначив,що він не контролював зазначені обставини, а лише підписав акт.

Натомість, свідок ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомили суду, що безпосередньо спілкувались 10.06.2022 р. з ОСОБА_1 . Будь-яких ознак сп`яніння у неї не було. Свідок ОСОБА_10 підтвердила, що ОСОБА_1 , яку вона підвозила в той день до Інституту раку, була з ознаками распіраторного захворювання, з приводу чого остання обурилась, оскільки в лікарні знаходяться онкохворі, а ОСОБА_1 має ознаки ГРВІ, однак остання повідомила, що лише віддасть ключі керівнику і поїде до лікаря. Будь-яких ознак сп`яніння у неї не було, а за їх наявності вона могла їх відчути в салоні автомобіля.

Свідок ОСОБА_3 , яка є сімейним лікарем позивача, підтвердила, що остання прийшла 10.06.2022 р. до неї на прийом близько 10.30 год., з ознаками распіраторного захворювання, вона безпосередньо відбирала у неї тест на COVID, і будь-яких ознак алкогольного сп"яніння у ОСОБА_1 не було. За результатами огляду був відкритий листок непрацездатності.

Оцінюючи покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 суд приходить до висновку, що вони не є належними та достатніми на підтвердження перебування ОСОБА_1 10.06.2022 р. на робочому місці в стані сп`яніння, оскільки такі висновки ґрунтувались лише на припущеннях або інформації, наданій ОСОБА_2 , свідки безпосередньо не спілкувались з позивачем, не були особисто присутні при наданні їй пропозицію пройти огляд на стан сп`яніння та при відмові позивача пройти такий огляд, а отже не могли посвідчувати обставини, які викладені в Актах №№1,2.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 в стані сп`яніння матеріали справи не містять.

Крім того, такі обставини спростовуються показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , які узгоджують між собою.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Згідно з ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки стороною відповідача не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння на робочому місці 10.06.2022 р., а надані докази, які були оцінені судом, не є належними та достатніми, суперечать викладеним в Актах обставинам, висновки свідків сторони відповідача ґрунтувались лише на припущеннях або інформації іншої особи, суд вважає, що звільнення позивача не є законним, а отже наказ про звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України поновленню на роботі підлягає працівник, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.

Враховуючи, що звільнення позивача є протиправним, остання підлягає поновленню на роботі з дати незаконного звільнення з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 .

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

При цьому пунктом 3 розділу ІІІ Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Правова позиція аналогічного змісту щодо правильності застосування норми статті 235 кодексу законів про працю України та Порядку наведена у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №359/10023/16-ц.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 останній у квітні 2022 р. нараховано заробітну плату у сумі 14247,50 гривень , у травні 2022 року - 5559,95 гривень кількість відпрацьованих днів у період квітень-травень 2022 року становить 43 дні.

Відтак, середньоденна заробітна плата становить 459,40 грн (14247,50 грн + 5559,95 грн/43).

Суд встановив, що період вимушеного прогулу позивача становить 251 робочий день.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача в розмірі 115309 гривень 40 копійок .

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проведений позивачем не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки не ґрунтується на положеннях постанови КМУ № 100, оскільки при розрахунку взято заробіток та кількість робочих днів не за два календарні місяці, що передували звільненню, а фактично два місцяця від дати звільнення.

З приводу відшкодування моральної шкоди суд вважає, що такі вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Оскільки права позивачці у сфері трудових відносин були порушені, то вона має право на відшкодування їй моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення її права, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В іншій частині такі вимоги не підтверджені належними та достатніми доказами.

Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених вимог, а також стягнути в дохід держави судовий збір за вимоги про скасування наказу та поновлення на роботі, оскільки при зверненні до суду позивач була звільнена від сплати таких витрат і вони покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Питання щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу буде вирішено судом після подання відповідних доказів стороною позивача після ухвалення рішення у строки, встановлені законом.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Національного інституту раку, правонаступником якого є Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Національного інституту раку (правонаступником якого є Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку») №107-К від 20.06.2022 р.

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді начальника відділу господарчого забезпечення Національного інституту раку, правонаступником якого є Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку».

Стягнути з Державного некомерційного підприємства «Національний інститут раку» (ЄДРПОУ 02011976) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 115309 гривень 40 копійок, моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, судовий збір в розмірі 65 гривень 49 копійок.

Стягнути з Державного некомерційного підприємства «Національний інститут раку» (ЄДРПОУ 02011976) в дохід держави судовий збір в розмірі 1137 гривень 89 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було врученоу день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя