Окрема ухвала

від 17.05.2023 по справі 298/173/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 298/173/20

Провадження № 22-ц/4806/871/22

О К Р Е М А У Х В А Л А

17 травня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., ФАЗИКОШ Г.В.

за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 298/173/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів і Костринської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Великоберезнянська районна державна лікарня ветеринарної медицини і Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області, про визнання права на приватизацію державного житлового фонду, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання недійсним технічного паспорта, за апеляційною скаргою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Великоберезнянського районного суду від 15 червня 2022 року, повний текст якого складено 27 червня 2022 року, головуюча суддя Лютянська М.С., -

встановив:

Рішенням Великоберезнянського районного суду від 15.06.2022 змінений позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію житлового будинку АДРЕСА_1 , в інших вимогах позову відмовлено.

Відповідач Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів оскаржив рішення суду в частині задоволення позову як незаконне та необґрунтоване, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову та відмовити в позові повністю.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17.05.2023 апеляцію відповідача Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів задоволено, рішення Великоберезнянського районного суду від 15.06.2022 в частині задоволення вимоги позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів і Костринської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання права на приватизацію житлового будинку АДРЕСА_1 скасовано, у задоволенні цієї вимоги позову відмовлено.

Фактичні обставини справи встановлені постановою Закарпатського апеляційного суду від 17.05.2023. Під час апеляційного розгляду справи виявлені обставини, що потребують доведення до учасників справи.

Як установлено в справі, сім`я позивачки ОСОБА_1 щонайменше з 1984 року (майже 40 років) користується будинком АДРЕСА_1 як житловим. У 2001 році був укладений договір найму цього будинку, на підставі якого Великоберезнянська районна державна лікарня ветеринарної медицини багато років приймала від сім`ї позивачки ОСОБА_1 оплату за користування вказаним будинком як житловим.

Тобто, позивачка та її сім`я близько сорока років користуються будинком АДРЕСА_1 як житловим, утримують у придатному для проживання стані, використовують належну до нього земельну ділянку з відома та згоди держави в особі Держпроджспоживслужби як власника будинку та Ветеринарної лікарні як юридичної особи, у володінні та в управлінні якої ще до створення Держпроджспоживслужби фактично перебував будинок, продовжує перебувати в оперативному управлінні та розташований на земельній ділянці, яка також перебувала у володінні та перебуває в постійному користуванні лікарні.

Конституцією України встановлено, що: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8); держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 13); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян (ст. 41); кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).

Житлові права громадян передбачені ЖК України та іншими нормами законодавства.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 09.11.1995, і Перший протокол до Конвенції, підписаний від імені України 19.12.1996, у м. Страсбурзі, ратифіковані Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у силу положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 10 ч.ч. 2, 4 ЦПК України, є частиною національного законодавства, Конвенція, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини застосовуються при розгляді справ як джерело права.

Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 1 Першого протоколу до передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ч. 1); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ч. 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» (Заява № 58255/00) зазначив, що згідно з судовою практикою органів Конвенції поняття «житло» за змістом статті 8 не обмежується жилим приміщенням, що зайняте на законній підставі чи юридично оформлене; «житло» є самостійним поняттям, яке не визначається відповідно до внутрішнього законодавства; чи є конкретне місце проживання «житлом», щодо якого діють гарантії пункту 1 статті 8, залежить від фактичних обставин, а саме, наявності достатніх і стійких зв`язків з певним місцем (п. 36).

У справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.03.2011 підтвердив вищевказане розуміння поняття «житла» (п. 40), а також сформулював висновки, відповідно до яких, зокрема:

втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (п. 41);

втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (п. 42);

вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону; зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування; функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам;… (п. 43);

крім того, втручання у право … на повагу до … житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві»; інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою; концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві; враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення; зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (п. 44).

Проживаючи у наданому для цього будинку близько сорока років безперешкодно та утримуючи і доглядаючи цей будинок, сім`я позивачки поза будь-яким сумнівом мала сформовані обґрунтовані очікування щодо подальшого забезпечення своїх житлових прав, пов`язані з цим будинком, і відповідним чином формувала свою поведінку щодо можливості чи необхідності реалізації житлових прав шляхом будівництва, придбання чи отримання іншого житла.

Оформлене право власності держави на будинок АДРЕСА_1 та належну до нього земельну ділянку в особі відповідних державних органів, установ чи підприємств, рівно як і право на визначення способу використання, зміну призначення будинку і земельної ділянки не може заперечуватися як таке. Водночас при вирішенні цих питань власник, у тому числі, й держава, зобов`язаний враховувати обставини використання відповідного нерухомого майна, що склалися фактично. Якщо таке майно використовувалося тривалий час із добровільної згоди уповноваженої на управління ним особи як житло, то виходячи з принципів відповідальності держави перед людиною, добросовісності, належного урядування, забезпечення додержання її прав та недопустимості їх порушення, при врегулюванні питання підлягають врахуванню та дотриманню законні інтереси громадян, житлові, майнові права осіб, які використовували таке нерухоме майно як житло та утримували його.

Зважаючи на фактичні обставини, що склалися у відносинах між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне довести вищенаведене до учасників справи.

Керуючись ст. 385 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Довести вищенаведені обставини до відома учасників справи.

Копію ухвали направити для відома учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, але протягом тридцяти днів з 8 червня 2023 року, яке є днем складення повного судового рішення, може бути оскаржена особами, яких вона стосується, до Верховного Суду.

Судді