Постанова

від 28.06.2023 по справі 205/2265/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 205/2265/22

провадження № 61-3225 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний заклад освіти «Навчально-виховний комплекс

№ 106 «Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року у складі судді

Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 19 січня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І.,

Свистунової О. В., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс № 106 «Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради (далі - КЗО «НВК № 106» ДМР)

про визнання незаконними і скасування рішення атестаційної комісії, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1995 року вона працювала вчителем історії в КЗО «НВК № 106» ДМР, має дві вищі освіти (викладач історії і суспільствознавства та бакалавр з філософії (англійської), є особою з інвалідністю ІІІ групи, загальний стаж педагогічної діяльності складає

32 роки 7 місяців. Протягом останніх років роботи вона відчувала дискримінацію з боку адміністрації закладу - директора ОСОБА_2 ,

як особи з інвалідністю, були безпідставні зауваження, приниження її честі та гідності.

За результатами атестації педагогічного працівника 24 березня 2022 року рішенням атестаційної комісії І рівня її було визнано такою,

що не відповідає займаній посаді (учитель історії). З указаним рішенням вона ознайомилася 24 березня 2022 року.

Наказом директора КЗО «НВК № 106» ДМР ОСОБА_2 від 31 березня

2022 року № 17-кп «Про звільнення за наслідками атестації педагогічного працівника КЗО «НВК № 106 ДМР» її було звільнено з займаної посади учителя історії 01 квітня 2022 року за наслідками атестації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач уважала своє звільнення незаконним, оскільки роботодавцем

не було дотримано вимог трудового законодавства. Рішення атестаційної комісії про її невідповідність займаній посаді є необ`єктивним

і несправедливим. Із доповідними записками та скаргами, написаними батьками учнів і вчителями, її не було ознайомлено, тому вони не можуть бути доказами її невідповідності займаній посаді, так як викликають сумнів, що вони написані тоді, коли датовані, службові розслідування

не проводилися та до дисциплінарної відповідальності її не притягнуто. Вона у повному обсязі виконувала посадові обов`язки, вчасно проходила курси підвищення кваліфікації, а тому відповідала вимогам і мала право

на підтвердження своєї кваліфікації. При цьому акти про відмову

від оскарження рішення атестаційної комісії та про відмову у переведенні

на іншу посаду є сфальсифікованими.

Також уважала, що її звільнення є порушенням її конституційних прав

під час дії воєнного стану, а саме права на працю, оскільки стаття 571 Закону України «Про освіту» в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених

у встановленому порядку (особливий період), гарантує, у тому числі працівникам закладів освтіи, збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом.

Крім цього, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України.

Унаслідок незаконного звільнення їй завдано моральної шкоди, зокрема, стан її здоров`я значно погіршився, вона перебувала у стані нервової напруги, у зв`язку з чим була змушена звертатися до лікарів. Вона здійснює догляд за тіткою, яка потребує сторонньої допомоги та додаткових матеріальних витрат. Розмір шкоди нею оцінено у 10 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, а також уточнених позовних вимог,

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення атестаційної комісії І рівня

від 24 березня 2022 року щодо неї;

- визнати незаконним і скасувати наказ КЗО «НВК № 106» ДМР

від 31 березня 2022 року № 17-кп про її звільнення;

- поновити її на посаді вчителя КЗО «НВК № 106» ДМР з дня звільнення;

- стягнути з КЗО «НВК № 106» ДМР на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 38 098,69 грн;

- стягнути з КЗО «НВК № 106» ДМР на її користь 10 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення атестаційної комісії є законним і обґрунтованим. При вирішенні питання про звільнення позивача із займаної посади учителя історії, окрім рішення атестаційної комісії за результатами атестації педагогічного працівника, відповідачем було взято до уваги стан викладання ОСОБА_1 навчального матеріалу на уроках, обсяг навчальних програм та рівень навчальних досягнень учнів, використання інноваційних технологій навчання на уроках історії, рівень підготовки педагога до уроків, її ставлення до виконання посадових обов`язків, а також доповідні та звернення класних керівників та батьків

з приводу незадовільного виконання позивачем педагогічних обов`язків

та відсутність зворотного зв`язку з батьками учнів. ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посаду вихователя групи подовженого дня, від чого вона відмовилася, що у своїй сукупності й стало наслідком

її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наявність у позивача статусу особи з інвалідністю ІІІ групи не мало вирішального значення при її звільненні та не є підтвердженням упередженого чи дискримінаційного ставлення до неї з боку відповідача.

За цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконними та скасування рішення атестаційної комісії та наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення з КЗО «НВК № 106» ДМР на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу

та відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, коштів засновників, власних надходжень закладів освіти, грантів, а також інших джерел, не заборонених законодавством (частина перша статті 61 Закону України «Про освіту»).

КЗО «НВК № 106» ДМР зареєстрований в реєстрі суб`єктів освітньої діяльності та належить до сфери управління Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради. Відповідач не є розпорядником бюджетних коштів та не виплачує винагороду педагогічним працівникам,

а тому він не є належним відповідачем у частині заявлених вимог.

Клопотання про заміну неналежного відповідача позивач не подавала, тоді як районний суд у силу вимог статті 51 ЦПК України позбавлений можливості самостійно здійснити таку заміну.

Суд першої інстанції врахував відповідні норми КЗпП України, законів України: «Про загальну середню освіту», «Про освіту», а також Типове положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06 жовтня 2010 року № 930, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2010 року

за № 1255/18550 (далі - Типове положення), а також послався на відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що рішення атестаційної комісії

є законним та обґрунтованим, тому звільнення позивача із займаної посади учителя історії є правомірним, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Зазначив,

що атестаційний лист, який був складений за результатами проведення засідання атестаційної комісії щодо позивача, містить факти та обставини, які характеризують її діяльність та були встановлені комісією під час засідання. Проте суд позбавлений можливості перевіряти та оцінювати інформацію, зазначену у характеристиці, оскільки вона є документом,

у якому надана оцінка відповідною особою (органом) за наслідками діяльності ОСОБА_1 на займаній посаді та виконання нею своїх посадових обов`язків.

Суд апеляційної інстанції застосував ті сами норми матеріального права, вимоги Типового положення та судову практику Верховного Суду, що й суд першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 року. Задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Звільнено заявника від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 205/2265/22 із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2023 року призначено справу

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам і її доводам, не сприяли в реалізації її прав та інтересів, у зв`язку

з чим порушили статтю 43 Конституції України та ухвалили незаконні судові рішення, оскільки відповідач не довів, що вона не відповідає займаній посаді.

Вважає, що наявних у справі матеріалів атестаційної комісії недостатньо для висновку про її невідповідність займаній посаді. Подані відповідачем докази є недостатніми, недостовірними та неналежними. Члени атестаційної комісії не виконали свій обов`язок по дослідженню її роботи, шість членів комісії взагалі не були присутніми на її уроках, не проводився зріз знань учнів, її рейтинг як вчителя не досліджувався, питань

на перевірку знань педагогіки та методики їй не задавали. Сама по собі наявність доповідних записок і скарг вчителів і батьків учнів

не є свідченням її низької кваліфікації або неналежного чи неякісного виконання посадових обов`язків. На її думку, відповідач не довів наявності указаних обставин. Тому висновки судів про належність цих доказів

є безпідставними.

Крім цього, у разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду

чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити

на навчання з подальшою повторною атестацією. Їй не було запропоновано пройти повторну атестацію. Також не було дотримано визначений Типовим положенням десятиденний строк на оскарження рішення атестаційної комісії, зокрема рішення було прийнято 24 березня 2022 року, а наказ про звільнення - 31 березня 2022 року. Від посади вихователя групи подовженого дня відмовилася, тому що вона не має освіти вчителя початкових класів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від директора КЗО «НВК № 106» ДМР Палєєвої І. О., у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає,

що звільнення позивача є законним і правомірним. Судами правильно встановлено, що ОСОБА_1 відмовилася подавати апеляцію на рішення атестаційної комісії І рівня, зазначивши, що буде звертатися з позовом

до суду, їй було запропоновано переведення на посаду вихователя групи подовженого дня, від якої вона відмовилася, вважаючи себе такою,

що відповідає займаній посаді.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 березня 2022 року атестаційною комісією І рівня КЗО «НВК № 106» ДМР прийнято рішення, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді,

з яким вона була ознайомлена цього самого дня (а. с. 12, т. 1).

Відповідно до акта про порушення трудової дисципліни на робочому місці від 24 березня 2022 року, складеного атестаційною комісією у складі: голови комісії - ОСОБА_2 , секретаря комісії - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 ознайомлена

із рішенням атестаційної комісії щодо її невідповідності займаній посаді, отримала примірник атестаційного листа і проінформована про її право подати апеляцію на це рішення до атестаційної комісії ІІ (міського) рівня. Також у цьому акті зазначено, що ОСОБА_1 відмовилася надати письмову згоду або відмову у апеляції (а. с. 90, т. 1).

Згідно з актом про відмову від надання письмових пояснень та підписання акта про порушення трудової дисципліни на робочому місці від 24 березня 2022 року, складеним комісією у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про те, що ОСОБА_1 відмовилася підписати акт про порушення трудової дисципліни на робочому місці

від 24 березня 2022 року і надати до нього письмові пояснення, зазначивши при цьому усно, що для скасування рішення атестаційної комісії І рівня вона буде подавати позов до суду без використання права на подання апеляції

на вказане рішення (а. с. 91, т. 1).

Комісія у складі: директора КЗО «НВК № 106» ДМР - Палєєвої І. О., заступника директора з навчально-виховної роботи - Стажило О. В., заступника директора з навчальної роботи - Лінецької Т. А., педагога-організатора - ОСОБА_11 , 28 березня 2022 року склали акт

про порушення трудової дисципліни на робочому місці, в якому зазначено,

у тому числі, те, що 29 березня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення її на посаду вихователя групи продовженого дня

(що відповідає її кваліфікації та є вакансією у КЗО «НВК № 106» ДМР

на даний час) та в письмовій формі надати згоду або відмову у переведенні. Проте ОСОБА_1 відмовилася надати письмову згоду або відмову

у переведенні без пояснень причин. На акті міститься підпис позивача

та дата ознайомлення з цим актом - 30 березня 2022 року (а. с. 13, 92, т. 1).

Відповідно до акта про порушення трудової дисципліни на робочому місці від 28 березня 2022 року, складеного атестаційною комісією у складі: голови комісії - ОСОБА_2 , секретаря комісії - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 відмовилася надати письмову згоду на подання апеляції або відмову в апеляції

до атестаційної комісії ІІ (міського) рівня (а. с. 93, т. 1).

Згідно з актом про відмову від надання письмових пояснень та підписання акта про порушення трудової дисципліни на робочому місці від 28 березня 2022 року, складеним комісією у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про те, що ОСОБА_1 відмовилася підписати акт про порушення трудової дисципліни на робочому місці

від 28 березня 2022 року і надати до нього письмові пояснення, зазначивши при цьому усно, що для скасування рішення атестаційної комісії І рівня вона буде подавати позов до суду без використання права на подання апеляції

на вказане рішення (а. с. 94, т. 1).

Наказом директора КЗО «НВК № 106» ДМР Палєєвої І. О. від 31 березня

2022 року № 17-кп «Про звільнення за наслідками атестації педагогічного працівника КЗО «НВК № 106» ДМР» звільнено ОСОБА_1 , учителя історії

з займаної посади 01 квітня 2022 року за наслідками атестації, за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 11, т. 1).

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що підставою для звільнення позивача стало рішення атестаційної комісії І рівня КЗО «НВК № 106» ДМР від 24 березня 2022 року (протокол № 5 від 24 березня 2022 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації

або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску

до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу

до державної таємниці.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд урахував, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

На вказаному звертається увага судів й у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Щодо проведення атестації педагогічних працівників

Відповідно до частин першої-четвертої статті 50 закону України «Про освіту» атестація педагогічних працівників - це система заходів, спрямованих

на всебічне та комплексне оцінювання педагогічної діяльності педагогічних працівників.

Атестація педагогічних працівників може бути черговою або позачерговою. Педагогічний працівник проходить чергову атестацію не менше одного разу на п`ять років, крім випадків, передбачених законодавством.

За результатами атестації визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, присвоюються або підтверджуються кваліфікаційні категорії, присвоюються педагогічні звання. Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 48 Закону України

«Про повну загальну середню освіту» атестація педагогічних працівників здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту» з урахуванням цього Закону та в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Типове положення визначає порядок атестації, серед іншого, педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації незалежно

від підпорядкування, типів і форм власності.

Атестація педагогічних працівників навчальних та інших закладів

є обов`язковою (пункт 1.5 Типового положення).

У пункті 3.15 Типового положення зазначено, що рішення атестаційної комісії повідомляється педагогічному працівнику одразу після її засідання під підпис. На кожного педагогічного працівника, який атестується, оформлюється атестаційний лист у двох примірниках за формою згідно

з додатком, один з яких зберігається в особовій справі педагогічного працівника, а другий не пізніше трьох днів після атестації видається йому під підпис.

Відповідно до пункту 6.3 Типового положення у разі прийняття атестаційною комісією рішення про невідповідність педагогічного працівника займаній посаді керівником навчального чи іншого закладу або органу управління освітою може бути прийнято рішення про розірвання трудового договору з додержанням вимог законодавства про працю. Розірвання трудового договору за таких підстав допускається у разі, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, яка відповідає його кваліфікації, у тому самому закладі (установі). Наказ про звільнення або переведення працівника за його згодою на іншу роботу

за результатами атестації може бути видано лише після розгляду його апеляцій (у разі їх подання) атестаційними комісіями вищого рівня

з дотриманням законодавства про працю.

Педагогічні працівники у десятиденний строк з дня вручення атестаційного листа мають право подати апеляцію на рішення атестаційної комісії

до атестаційної комісії вищого рівня (пункт 6.4 Типового положення).

За змістом частини другої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані, зокрема, постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров`я; дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності; дотримуватися педагогічної етики; додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов`язки.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 березня 2022 року атестаційною комісією

І рівня КЗО «НВК № 106» ДМР було прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді (учитель історії) (а. с. 12, т. 1).

Заперечуючи проти позову, директор КЗО «НВК № 106» ДМР Палєєва І. О.

у відзиві на позовну заяву (а. с. 50-65, т. 1) зазначала, що невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації підтверджується належними доказами, а саме: відповідними наказами

про стан ведення поурочних планів учителями навчального закладу,

про підготовку вчителів до уроків, про ведення шкільної документації,

про результати перевірки календарно-тематичного планування, про стан викладання, про результати вивчення системи роботи вчителя в між атестаційний період, а також витягами із протоколів, доповідними записками, аналізами уроків, критеріями оцінювання проведених уроків, заявами та скаргами батьків учнів, пояснювальними записками, актами

(а. с. 68-89, 95-134, т. 1).

ОСОБА_1 ані під час проходження атестації, ані під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не спростувала належними

та допустимими доказами висновки про її невідповідність займаній посаді.

Відповідно до акта про порушення трудової дисципліни на робочому місці від 24 березня 2022 року, складеного атестаційною комісією у складі: голови комісії - ОСОБА_2 , секретаря комісії - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 ознайомлена

із рішенням атестаційної комісії щодо її невідповідності займаній посаді, отримала примірник атестаційного листа і проінформована про її право подати апеляцію на це рішення до атестаційної комісії ІІ (міського) рівня. Також у цьому акті зазначено, що ОСОБА_1 відмовилася надати письмову згоду або відмову у апеляції (а. с. 90, т. 1).

ОСОБА_1 відмовилася підписати акт про порушення трудової дисципліни на робочому місці від 24 березня 2022 року і надати до нього письмові пояснення, зазначивши при цьому усно, що для скасування рішення атестаційної комісії І рівня вона буде подавати позов до суду без використання права на подання апеляції на вказане рішення,

що підтверджується відповідним актом (а. с. 91, т. 1).

28 березня 2022 року також було складено акт про те, що ОСОБА_1 відмовилася надати письмову згоду на подання апеляції або відмову

в апеляції до атестаційної комісії ІІ (міського) рівня (а. с. 93, т. 1), який вона відмовилася підписати, зазначивши при цьому усно, що для скасування рішення атестаційної комісії І рівня вона буде подавати позов до суду без використання права на подання апеляції на вказане рішення (а. с. 94, т. 1).

Із указаним позовом до суду звернулася лише 22 квітня 2022 року, вже після її звільнення.

Таким чином, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів,

як кожного окремо, так і у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку

про доведення факту невідповідності позивача займаній посаді. Рішення атестаційної комісії щодо результатів атестації ОСОБА_1 є законним

та обґрунтованим, оскільки атестація позивача здійснювалася відповідно до вимог Типового положення, атестаційна комісія під час її проведення діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом.

При цьому Типове положення не містить вимоги про необхідність аргументувати прийняте атестаційною комісією рішення в атестаційному листі, необ`єктивного чи упередженого ставлення атестаційної комісії

до позивача судом не встановлено, а позивачем не доведено.

Висновки, викладені у рішенні атестаційної комісії та обставини, на яких він ґрунтується, під час розгляду справи позивачем не спростовані.

У зв`язку з чим, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання незаконним

та скасування рішення атестаційної комісії.

Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Щодо правомірності звільнення позивача

Висновок суду про недостатність у особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема, документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц, провадження

№ 61-5206св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 202/4496/17, провадження № 61-42489св18, від 13 квітня 2020 року у справі

№ 753/5610/17, провадження № 61-1144св19, від 18 травня 2022 року

у справі № 212/2982/21, провадження № 61-2483св22 та багатьох інших.

Розподіл обов`язків з доказування здійснюється відповідно до законодавчо закріплених загальних і спеціальних правил.

Отже, з урахуванням статті 40 КЗпП України саме роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.

Роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанови Верховного Суду: від 30 вересня 2021 року у справі

№ 753/22115/18, провадження № 61-4959св20, від 03 травня 2023 року

у справі № 201/6805/21, провадження № 61-12935св22).

Комісія у складі: директора КЗО «НВК № 106» ДМР - Палєєвої І. О., заступника директора з навчально-виховної роботи - Стажило О. В., заступника директора з навчальної роботи - Лінецької Т. А., педагога-організатора - ОСОБА_11 , 28 березня 2022 року склали акт

про порушення трудової дисципліни на робочому місці, в якому зазначено,

у тому числі, те, що 29 березня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення її на посаду вихователя групи продовженого дня

(що відповідає її кваліфікації та є вакансією у КЗО «НВК № 106» ДМР

на даний час) та в письмовій формі надати згоду або відмову у переведенні. Проте ОСОБА_1 відмовилася надати письмову згоду або відмову

у переведенні без пояснень причин. На акті міститься підпис позивача

та дата ознайомлення з цим актом - 30 березня 2022 року (а. с. 13, 92, т. 1).

Як зазначено вище, суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних,

які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов`язків,

а від переведення на іншу роботу відмовився.

Оскільки ОСОБА_1 відмовилася від переведення на посаду вихователя групи подовженого дня, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що роботодавець обґрунтовано звільнив позивача з підстав передбачених пунктом 2 частиною першою статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи,

яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується

суд касаційної інстанції.

Також правильними є висновки суддів, що КЗО «НВК № 106» ДМР

не є розпорядником бюджетних коштів та не виплачує винагороду педагогічним працівникам, а тому він не є належним відповідачем у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій

у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім цього, судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та звертає увагу, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Судові рішення є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Хоча суди в оскаржуваних судових рішеннях послалися на Закон України «Про загальну середню освіту», який втратив чинність 18 березня 2020 року, це не вплинуло на прийняття правильних по суті та законних судових рішень.

Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта