Постанова

від 21.06.2023 по справі 273/2395/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №273/2395/21 Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.

Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Зінчук Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №273/2395/21 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крижов Максим Олександрович, до Гуманітарного відділу Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради, Баранівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , поданою через представника ОСОБА_2 ,

на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року, яке ухвалене під головуванням судді Васильчук О.В. у м.Баранівці,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Крижов Максим Олександрович, звернулася до суду з позовом до відділу освіти Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради та Баранівської міської ради. Просила: скасувати наказ від 05 листопада 2021 року №131-К, прийнятий директором Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області, про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; поновити її ( ОСОБА_1 ) на роботі - вчителя української мови та літератури в Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради з 08 листопада 2021 року; зобов`язати відділ освіти Баранівської міської ради, Першотравенський ліцей Баранівської міської ради нарахувати та виплатити їй ( ОСОБА_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 листопада 2021 року по дату її фактичного допущення до роботи; стягнути з відділу освіти Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради на її ( ОСОБА_1 ) користь витрати на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працює вчителемукраїнської мовита літературиу Першотравенськомуліцеї Баранівськоїміської ради.Наказом директораПершотравенського ліцеюБаранівської міськоїради від05листопада 2021року №131-Квона відстороненавід роботи.Підставою длявідсторонення відроботи увказаному наказізазначено «повідомленняпро обов`язковепрофілактичне щепленнявід СОVID-19 ОСОБА_3 від 28жовтня 2021року».Директор привинесенні наказукерувався ст.46КЗпП України,частиною другоюст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»,наказом МОЗУкраїни «Прозатвердження Перелікупрофесій,виробництва таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням»від 04листопада 2021року №2153,п.46-1постанови КМУвід 09грудня 2020року №1236.Вважає,що вказанийнаказ підлягаєскасуванню якнезаконний,оскільки посиланняна положенняст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»та наказу№2153не узгоджуютьсяіз наказом№595щодо обов`язковостіпрофілактичних щепленьвідносно окремихкатегорій працівниківвід хворобиСОVID-19.Відповідно дост.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»,у разізагрози виникненняособливо небезпечноїінфекційної хворобиабо масовогопоширення небезпечноїінфекційної хворобина відповіднихтериторіях таоб`єктахможуть проводитисяобов`язковіпрофілактичні щепленняпроти цієїінфекційної хворобиза епідемічнимипоказаннями.Рішення пропроведення обов`язковихпрофілактичних щепленьза епідемічнимипоказаннями навідповідних територіяхта об`єктахприймають головнийдержавний санітарнийлікар України,головний державнийсанітарний лікарАвтономної РеспублікиКрим,головні державнісанітарні лікаріобластей,міст Києвата Севастополя,головні державнісанітарні лікаріцентральних органіввиконавчої влади,що реалізуютьдержавну політикуу сферахоборони івійськового будівництва,охорони громадськогопорядку,виконання кримінальнихпокарань,захисту державногокордону,Служби безпекиУкраїни.Наразі такерішення вУкраїні неприймалося тавідсутні доказитого,що невакцинованігромадяни несутьзагрозу зараженняабо поширенняними зазначеноїхвороби.Відповідно донаказу директораПершотравенського ліцеювід 29жовтня 2021року №74,починаючи з01листопада 2021року освітнійпроцес переведеноз очноїформи нанавчання звикористанням технологійдистанційного навчанняна деннійформі здобуттяосвіти,а 08листопада 2021року вонавідсторонена відроботи.При цьому,не булонадано жодногопояснення щодозниження ризиківзараження працівникаабо поширенняним інфекціїпри відстороненнівід роботипід часдистанційного навчання.Вважає,що оскарженийнаказ міститьознаки дискримінації.Посилання воскарженому наказіна постановуКМУ від09грудня 2020року єнезаконним,оскільки цяпостанова обмежуєконституційні правагромадян,а такеобмеження можливовиключно напідставі законув умовахвоєнного чинадзвичайного стану,які наразів Україніне запроваджені,а відповіднізакони неприйняті.Відсторонення відроботи можливо виключноу випадках,що передбаченізаконодавством,а самест.46КЗпП України. У вказаній статті така підстава для відсторонення від роботи, як відмова виконати розпорядження державного органу або відмова від щеплення від СОVID-19 або відмова надати інформацію стосовно такого щеплення не передбачена. ОСОБА_1 у відповідності до вимог законодавства про працю не була завчасно повідомлена про позбавлення заробітної плати на період відсторонення, що свідчить про незаконність дій при позбавленні працівника заробітної плати. Жодним законом не передбачено припинення виплати заробітної плати працівнику освіти в разі його відсторонення від виконання посадових обов`язків. Вважає оскаржений наказ незаконним, оскільки винесений на підставі «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення» із застосуванням норм закону, які в даному випадку застосуванню не підлягають, із грубим порушенням основних прав і свобод людини і громадянина, зазначених в Конституції України.

Рішенням Баранівської міської ради від 09 липня 2021 року №516 «Про створення Гуманітарного відділу Баранівської міської ради Баранівського району Житомирської області як юридичної особи» створено юридичну особу публічного права «Гуманітарний відділ Баранівської міської ради Баранівського району Житомирської області» шляхом реорганізації (злиття) відділу освіти Баранівської міської ради (код ЕДРПОУ 41067499) та відділу культури, сім`ї, молоді та спорту Баранівської міської ради (код ЕДРПОУ 41081259). Припинені юридичні особи - відділ освіти Баранівської міської ради (код ЕДРПОУ 41067499) та відділ культури, сім`ї, молоді та спорту Баранівської міської ради (код ЕДРПОУ 41081259) шляхом їх реорганізації (злиття) у Гуманітарний відділ Баранівської міської ради Баранівського району Житомирської області (а.с.85).

У серпні 2022 року представник позивача адвокат Крижов М.О. подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с.96). Просив: скасувати наказ від 05 листопада 2021 року №131-К, прийнятий директором Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області, про відсторонення ОСОБА_1 від роботи вчителя української мови та літератури в Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради; зобов`язати відділ освіти Баранівської міської ради, Першотравенський ліцей Баранівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року; стягнути з відділу освіти Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката. Заяву аргументував тим, що після звернення із позовом до суду Першотравенський ліцей Баранівської міської ради видав наказ від 09 березня 2022 року №35-К, яким ОСОБА_1 відновив на посаді вчителя української мови та літератури з 10 березня 2022 року (а.с.84). Наразі позивач продовжує працювати на займаній посаді, а тому позовні вимоги в частині поновлення на роботі втратили актуальність. Заявою про зменшення розміру позовних вимог підстави позову не змінені.

Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року клопотання представника позивача про відмову від позову в частині позовної вимоги про поновлення на роботі задоволено, прийнято відмову від цієї позовної вимоги, а провадження у частині позовної вимоги про поновлення на роботі закрито. В іншій частині позовних вимог у справі за позовом представника позивача адвоката Крижова М.О., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до Гуманітарного відділу Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради, Баранівської міської ради судовий розгляд був продовжений.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі

Доводи апеляційної скарги ґрунтує на тому, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня повідомлення її ( ОСОБА_1 ) про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 і до моменту відсторонення від роботи, у неї було достатньо часу для проходження щеплення. Не доведено правомірності відсторонення ОСОБА_1 від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними та допустимими доказами факту відмови чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення відCOVID-19, а також не дотримано встановленого ст.7, ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи та не дотримано встановленого законодавством строку (періоду), на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого КМ України карантину. Крім того зазначає, що наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року №380 зупинено дію наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Від відповідачів відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Крижов М.О. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, а рішення суду першої інстанції, - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися. Відповідачі про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судовими повістками завчасно (а.с.210-211,214). Про причини неявки своїх представників відповідачі суд не сповістили. У разі неповідомлення про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на позивача поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням №2153, а тому директор ліцею, видавши наказ від 05 листопада 2021 року №131-К, як керівник виконував вимоги постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236, і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством. Позивач є педагогічним працівником навчального закладу, не пройшла та не бажає пройти профілактичне щеплення, не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення, а тому директор ліцею зобов`язаний був відповідно до діючого законодавства відсторонити ОСОБА_1 від роботи. Якщо особа відмовляється від проходження обов`язкових профілактичних щеплень, то лікар має право взяти у неї відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови засвідчити це актом в присутності свідків, але це не є обов`язком лікаря. У цій справі індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших членів трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників освітнього процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано ст.ст.3,27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Отже, у спірних правовідносинах, суд першої інстанції не побачив порушення прав позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних міркувань.

Ізматеріалів справи вбачається, що28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 згідно з наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, із роз`ясненнями про необхідність надання до 05 листопада 2021 року документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень (а.с.9). Роз`яснені наслідки ненадання вищевказаних документів, а саме: відсторонення 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати.

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 направила керівнику Першотравенського ліцею заяву про відмову надати інформацію про наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 чи про наявність протипоказань (а.с.11-12).

Наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05 листопада 2021 року №131-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 або довідки про протипоказання щодо вакцинації проти СОVID -19 (а.с.14). Із наказом ОСОБА_1 ознайомилася та письмово зазначила про те, що із наказом вона не погоджується, оскільки вважає його незаконним та таким, що порушує її конституційній права.

Згідно з частиною першою ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Окрім того, за змістом пункту 1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків із іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане, спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача від роботи, підпадають під дію ст.8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 ст.8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Із огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст.8 Конвенції є таке: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 ст.8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій ст.8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга ст.42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться заїї згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до ст.39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться заїх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Разом з тим, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша ст.43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта ст.43 Конституції України).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (ст.ст.9,19,118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст.21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій ст.21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року в справі №1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої ст.4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cт.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводятьсяпісля медичного огляду особив разівідсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік №2153 був доповнений пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку №83.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року №2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік №2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року №380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ №2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно дост.46 КЗпП України, частини другої ст. 12 Закону №1645-ІІІ та частини третьої ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої ст.94 КЗпП України, частини першої ст.1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої ст.5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови№1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Вищевикладене свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Разом із тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.

Із огляду на це, в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року №595.

Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 виснувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 квітня 2019 року в справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року в справі №331/5291/19, від 20 березня 2018 року в справі №337/3087/17, від 08 лютого 2021 року в справі №630/554/19.

Із огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Наказ про відсторонення виданий на підставі ст.46 КЗпП України, частини другої ст.12 Закону №1645-ІІІ, наказу МОЗ України №2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року №2393), пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236.

Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення ОСОБА_4 від роботи, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

На час відсторонення (08 листопада 2021 року) будь-які питання щодо можливості забезпечення виконання позивачем трудових обов`язків вчителя української мови та літератури дистанційно не обговорювалися.

При виданні оскарженого наказу роботодавець не взяв до уваги свій же наказ директора Першотравенського ліцею №74 від 29 жовтня 2021 року, яким із 01 листопада 2021 року освітній процес в навчальному закладі був переведений з очної форми на навчання з використанням технологій дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти (а.с.10).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи з 08 листопада 2021 року, коли освітній процес 01 листопада 2021 року в навчальному закладі вже був переведений з очної на дистанційну форму навчання, а тому відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду вважає, що застосування до ОСОБА_1 такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Отже, посилання суду першої інстанції на те, що права позивача на працю не порушені, спростовуються матеріалами справи. Колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо незаконності наказу директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області від 05 листопада 2021 року №131-К про відсторонення її від роботи, а тому такий наказ підлягає визнанню незаконним у судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо вимоги про стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, суд виходить із наступних норм права.

Як визначено в частині першої ст.94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наказом директора Першотравенськоголіцею Баранівськоїміської радивід 09березня 2022року №35-К ОСОБА_1 відновлено напосаді вчителяукраїнської мовита літературиз 10березня 2022року (а.с.84).Тобто,з 10 березня 2022 року право ОСОБА_1 на працю у повній мірі відновлено відповідачем та її допущено до роботи.

Судом встановлено, що в період із 08 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року позивачу було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки суд встановив, що в порушенняст.46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, то підлягає до задоволенню вимога про стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року в справі №761/12073/18 міститься висновок, що: «у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати».

Аналогічні висновки містяться у роз`ясненні Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у якому зазначено, якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положення ст.235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право ОСОБА_1 на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене Першотравенським ліцеєм шляхом видання незаконного наказу від 05 листопада 2021 року №131-К про відсторонення від роботи, то в цьому випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання Гуманітарного відділу Баранівської міської ради, який проводить нарахування та виплату заробітної плати, нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час незаконного відсторонення її від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи, тобто за період із 08 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року. Спір розглянутий у межах заявлених позовних вимог.

За наведених обставин та відповідно до положень ст.376 ЦПК оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Разом із тим, заявлені до Баранівської міської ради вимоги задоволенню не підлягають.

,

Частина перша ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зст.133ЦПК Українисудові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (частина перша ст.134 ЦПК України).

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатамирозгляду справивитрати направничу допомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разоміз іншимисудовими витратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, за результатами розгляду даної справи, разом із іншими судовими витратами між сторонам підлягають розподілу витрати на правничу допомогу адвоката.

Звертаючись із апеляційною скаргою до суду ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Правнича допомога підтверджується копією договору про надання правничої допомоги від 10 листопада 2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Крижовим М.О., та актом виконаних робіт від 17 березня 2022 року №2 (а.с.15,200).

Відповідно до акта виконаних робіт від 17 березня 2022 року №2 до договору про надання правової допомоги від 10 листопада 2021 року адвокат Крижов М.О. надав клієнту ОСОБА_1 у справі №273/2395/21, яка розглядалася Житомирським апеляційним судом, наступні послуги: складання апеляційної скарги, комплексна підготовка апеляційної скарги та подання до суду 23 вересня 2022 року (всього 5 годин) 4000 грн; підготовка до участі та участь у судовому засіданні в Житомирському апеляційному суді 15 лютого 2023 року (всього 1 година) 1000 грн; підготовка до участі та участь у судовому засіданні в Житомирському апеляційному суді 21 червня 2023 року (всього 3 години) 3000 грн (а.с.200). Всього надані послуги з професійної правничої допомоги на загальну суму 8 000 грн. Сторони погодили, що оплата наданих адвокатом послуг буде здійснена протягом 3-ох робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до зміст абзацу першого частини восьмої ст.141 ЦПК України, яким унормований інститут судових витрат, та відповідно до якого розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Одночасно із цим, згідно з частиною четвертою ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 виснувано, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.

У подальшому від вищевказаної правової позиції Верховний Суд не відступав (постанова від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19).

Отже, у разі доведення обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості обставина відсутності підтверджень понесення стороною витрат на професійну правничу допомогу не має правового значення для вирішення питання щодо їх розподілу між сторонами за наслідками розгляду справи, оскільки витрати на оплату професійної правничої допомоги можуть бути як фактично сплаченими, так і лише мають бути сплаченими.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та значенням справи для сторони. Отже, є доведеними та належать до стягнення на підставі ст.ст.133,137,141 ЦПК України з Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн. Від відповідачів не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Суду же надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката виключно за клопотанням іншої сторони.

ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатила судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 816 грн, який підлягає стягненню з Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог (а.с.35).

Судовий збір у сумі 2 724 грн. відповідно до ст.141 ЦПК України покладається на відповідача Першотравенський ліцей Баранівської міської ради Житомирської області та стягується з роботодавця на користь держави також пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати незаконним наказ від 05 листопада 2021 року №131-К директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Гуманітарний відділ Баранівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 1816 грн судового збору та 8000 грн витрат, понесених на надання правничої допомоги.

Стягнути з Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області в дохід держави судовий збір в сумі 2724 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: