Постанова

від 29.06.2023 по справі 904/9570/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/9570/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий. Кібенко О. Р., Студенець В. І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фермерського господарства «СІТІК-АГРО»

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Золотарьової Я. С.

від 31.08.2022

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кощеєва І. М., Орєшкіної Е. В., Чус О. В.

від 23.02.2023

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро»

до відповідача-1: Фермерського господарства «СІТІК-АГРО»

до відповідача-2: ОСОБА_1

про стягнення заборгованості у розмірі 277 726,00 грн,

за зустрічним позовом: ОСОБА_1

до відповідача-1: Фермерського господарство «СІТІК-АГРО»

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро»

про визнання припиненим договору поруки,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» та ОСОБА_1 , у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 277 726,00 грн, з яких: 244 356,15 грн - відсотки за користування кредитними коштами по договору про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020 та 33 369,85 грн - пені.

Позов обґрунтовано неналежним виконання Фермерським господарством «СІТІК-АГРО» умов договору про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020 в частині своєчасного повернення кредиту. Відповідно до умов договору відповідач-1 за користування кредитом повинен сплачувати відсотки у розмірі 30% річних. Сума заборгованості по процентах за розрахунками позивача складає 244 256,15 грн. Крім того, згідно з пунктом 5.2 договору є підстави для нарахування та стягнення пені у розмірі 33 369,85 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро», між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1/ФК130320 від 13.03.2020, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» за виконання у повному обсязі зобов`язань Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» за договором про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020.

ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до Фермерського господарства «СІТІК-АГРО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро», в якій просив суд визнати припиненим договір поруки № 1/ФК130320 від 13.03.2020.

Зустрічний позов мотивовано тим, що у договорі поруки не зазначено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України. Тому, в цьому разі, підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

13.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (кредитор) та Фермерським господарством «СІТІК-АГРО» (позичальник) укладений договір про надання фінансового кредиту № ФК 130320, відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальникові в тимчасове користування, на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, обіговості траншів, платності, кредитні кошти траншами з максимальним лімітом кредитування у сумі включно 500 000,00 грн, з оплатою по фіксованій процентній ставці, визначеній у пункті 3.1.

Згідно з пунктом 2.2 договору кредитні кошти за цим договором повинні бути надані кредитором позичальнику не пізніше 3 банківських днів, починаючи з дня підписання сторонами відповідних договорів забезпечення до цього договору. Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти не пізніше 15.12.2020 (включно).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні кошти, отримані за цим договором, та суму нарахованих відсотків до 15.12.2020, шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок кредитора, зазначений в розділі 8 цього договору.

Позичальник сплачує кредитору відсотки за користування кредитними коштами у валюті кредиту по фіксованій процентній ставці 30 % річних, яка є незмінною протягом усього строку цього договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.1.2 договору встановлено, що нарахування відсотків провадиться за період з моменту списання кредитних коштів з поточного рахунку кредитора до моменту повернення кредитних коштів на поточний рахунок кредитора.

Відповідно до п. 3.1.3 договору відсотки за цим договором підлягають сплаті позичальником у повному обсязі, у безготівковій формі не пізніше кінцевого строку користування кредитними коштами, який встановлено у пункті 2.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, визначений в розділі 8 цього договору.

Відповідно до п. 5.2 договору, у випадку несвоєчасного повернення кредитних коштів або несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитними коштами, як у випадку настання строку повернення кредитних коштів (їхньої частини) та/або строку сплати відсотків, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з пунктом 6.1 договору у випадку, якщо сплачених позичальником коштів недостатньо для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, її погашення провадиться в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені відсотки за користування кредитними коштами, у другу чергу погашаються відсотки за користування кредитними коштами, у третю чергу погашається сума основного боргу по кредитних коштів, у четверту чергу погашається пеня та штрафи.

Позичальником було подано кредитору заявку № 1 від 13.03.2020 на отримання грошових коштів згідно договору про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020 у сумі 500 000,00 грн.

На виконання умов договору, кредитор перерахував на поточний рахунок позичальника кредитні кошти в межах погодженого сторонами розміру кредитування, а саме 500 000,00 грн: 1-й транш від 25.03.2020 в сумі 200 000,00 грн (призначення платежу: надання фінансового кредиту згідно договору про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020); 2-й транш від 08.04.2020 в сумі 300 000,00 грн (призначення платежу: надання фінансового кредиту згідно договору про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020).

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (кредитор), Фермерським господарством «СІТІК-АГРО» (боржник) та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки № 1/ФК 1303230 від 13.03.2020, відповідно до п. 1.1 якого, поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за належне виконання боржником зобов`язань, що випливають (та/або випливатимуть) з договору про надання фінансового кредиту № ФК 130320 від 13.03.2020, укладеного між кредитором та боржником, а також всіх додатків та додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, інших платежів та умов, в тому числі зобов`язань щодо відшкодування боржником будь-яких витрат та збитків кредитора, пов`язаних з неналежним виконанням боржником умов договору про надання фінансового кредиту (в тому числі сплаті пені, штрафів, відшкодування збитків).

Відповідно до п. 1.2 цього договору поручитель несе солідарну відповідальність з боржником перед кредитором за виконання боржником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами.

Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами.

Сторони, керуючись умовами частини 4 статті 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання боржником або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання, включаючи сплату будь-яких можливих штрафів, пені, інших санкцій тощо (пункт 4.2 договору поруки).

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» та ОСОБА_1 суми неповернутих кредитних коштів по Договору про надання фінансового кредиту № ФК130320 від 13.03.2020 у розмірі 500 000,00 грн.

18.11.2021 на рахунок приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А.А., яким до виконання було прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» про примусове виконання виконавчого напису № 624 від 22.06.2021, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І., від Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» надійшли грошові кошти у сумі 500 000,00 грн на погашення основного боргу за отриманим ним кредитом по договору про надання фінансового кредиту № ФК 130320 від 13.03.2020.

18.11.2021 грошові кошти у сумі 500 000,00 грн були перераховані приватним виконавцем Виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А.А. та надійшли на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2021 у справі № 904/6273/21 закрито провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Позивач (за первісним позовом) вважає, що відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту відповідач-1 (за первісним позовом) за користування кредитом повинен сплачувати відсотки у розмірі 30% річних. Сума заборгованості по процентах за розрахунками позивача (за первісним позовом) складає 244 256,15 грн. Період нарахування з 25.03.2020 по 17.11.2021. Також, позивач (за первісним позовом) вказує на порушення з боку відповідача-1 (за первісним позовом) пункту 5.2 договору, що є підставою для нарахування та стягнення з позичальника пені у розмірі 33 369,85 грн за період з 16.12.2020 по 16.06.2021.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 31.08.2022 у задоволенні заяви Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» про зменшення розміру пені відмовив. Первісний позов задовольнив повністю. Стягнув солідарно з Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 244 356,15 грн, пеню у розмірі 33 369,85 грн. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 244 356,15 грн, пеню у розмірі 33 369,85 грн. Стягнув з Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» судовий збір у розмірі 4 165,89 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «СІТІК-АГРО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» про визнання припиненим договору поруки № 1/ФК130320 від 13.03.2020 відмовив повністю.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 23.02.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2022 у справі № 904/9570/21 залишив без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що позивач має право заявити свої вимоги про стягнення процентів за правомірне користування грошовими коштами (за період з 25.03.2020 по 15.12.2020) на підставі статей 1048, 1056-1 ЦК України та за період неправомірного користування відповідачем-1 грошовими коштами (з 16.12.2020 по 17.11.2021) на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

На думку судів зміст пункту 3.1.2 договору свідчить про те, що волю сторін договору було спрямовано на те, що відсотки за користування коштами повинні сплачуватись до повернення суми кредиту. При цьому сторони не визначали, що таке нарахування відсотків може відбуватися лише за правомірне користування кредитними коштами. Відтак, договір не виключає нарахування відсотків за користування кредитними коштами після настання строку повернення кредиту.

З огляду на це, суди дійшли до висновку, що як за правомірне так і за неправомірне користування грошовими коштами сторони у договорі встановили однаковий відсоток за користування грошовими коштами, а саме 30 відсотків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Фермерське господарство «СІТІК-АГРО» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2022 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023 в частині задоволення первісного позову у справі № 904/9570/21, у якій просило скасувати судові рішення частково та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 119 342,09 грн відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання фінансового кредиту. У задоволенні вимог про стягнення 125 014,06 грн відсотків за користування кредитними коштами та 33 369,85 грн пені відмовити. В решті судові рішення залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено, що суди попередніх інстанцій не застосували абзац 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України та застосували частину другу статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновку про її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 04.07.2018 № 310/11534/13, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 1519/2-3165/11, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 910/18943/20.

Не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2021 у справі № 922/4076/20 щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16.06.2020 № 691-20, який набрав чинності 04.07.2020, та дійшли необґрунтованого висновку про нарахування пені в розмірі 33 369,85 грн.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу поза межами встановленого судом строку, поважних причин для продовження процесуального строку не навів, тобто є таким, що не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу.

Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржуються тому у касаційному порядку не переглядаються.

Спірним є питання нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування, а також нарахування пені під час дії запровадженого на території України карантину.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зокрема, згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 частини 1 статті 1048 зазначеного Кодексу).

Водночас невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, на які, зокрема, посилається скаржник, як на такі, що не були враховані судами попередніх інстанцій, викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Натомість після спливу визначеного договором строку права та інтереси кредитора забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку. Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема, й після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення, є послідовною та сталою та підлягала застосуванню судами під час вирішення цього спору.

Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що кредитором нараховано позичальнику визначені договором відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 244 256,15 грн за період з 25.03.2020 по 17.11.2021.

При цьому суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача-1, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

На думку судів попередніх інстанцій зміст пункту 3.1.2 договору свідчить про те, що волю сторін договору було спрямовано на те, що відсотки за користування коштами повинні сплачуватись до повернення суми кредиту. При цьому сторони не визначали, що таке нарахування відсотків може відбуватись лише за правомірне користування кредитними коштами. Відтак, договір не виключає нарахування відсотків за користування кредитними коштами після настання строку повернення кредиту.

Відповідно як за правомірне, так і за неправомірне користування грошовими коштами сторони у договорі встановили однаковий відсоток за користування грошовими коштами, а саме 30 відсотків.

Відтак, за висновками судів попередніх інстанцій, позивач має право заявити свої вимоги про стягнення процентів у розмірі визначеному договором за правомірне користування грошовими коштами (за період з 25.03.2020 по 15.12.2020) на підставі статтей 1048, 1056-1 ЦК України та за період неправомірного користування відповідачем-1 грошовими коштами (з 16.12.2020 по 17.11.2021) на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів, оскільки щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, то сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до п. 3.1 договору позичальник сплачує кредитору відсотки за користування кредитними коштами у валюті кредиту, по фіксованій процентній ставці 30% річних, яка є незмінною протягом усього строку цього договору. Пунктом 3.1.2 договору встановлено, що нарахування відсотків провадиться за період з моменту списання кредитних коштів з поточного рахунку кредитора до моменту повернення кредитних коштів на поточний рахунок кредитора.

Зміст п.3.1. договору не свідчить про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування чи пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне користування кредитом).

Більш того, у підпункті 3.1.3 договору визначено, що відсотки за цим договором підлягають сплаті позичальником у повному обсязі, у безготівковій формі не пізніше кінцевого строку користування кредитними коштами, який встановлено у пункті 2.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, зазначений в розділі 8 цього договору.

Пункт 2.2 договору передбачає, зокрема, що позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти не пізніше 15 грудня 2020 року (включно).

До того ж наведені пункти кредитного договору розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін («Порядок, умови та строк дії договору», «Нарахування та сплата відсотків за цим договором»), а не в окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника («Відповідальність сторін»).

Отже, зміст договору свідчить про те, що сторонами не було узгоджено порядок нарахування та ставку процентів річних за період після настання строку погашення кредиту, як цього вимагає частина 2 статті 625 ЦК України.

Проте у цій справі суди попередніх інстанцій, хоч і послалися на статтю 625 ЦК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, відсотки розраховували не із розрахунку трьох відсотків річних від простроченої суми, а із розрахунку розміру відсотків, погоджених у договорі, безпідставно вважаючи, що положення кредитного договору необхідно розглядати як передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України положення «якщо інший розмір процентів не встановлений договором».

Крім того, Верховний Суд зазначає, що позивачем в межах даної справи заявлено вимогу про стягнення з відповідачів солідарно 244 256,15 грн саме відсотків за користування кредитом за період з 25.03.2020 по 17.11.2021. Вимоги про стягнення з відповідачів відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в порядку статті 625 ЦК України не заявлялись, відповідно суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги відповідача, та вважає, що у даній справі підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитом у розмірі 105 452,05 грн (43 561,64 грн по 1-му траншу 200 000 грн за період з 25.03.2020 по 14.12.2020 (згідно умовами пункту 3.1.1 договору) - 265 днів та 61 890,41 грн по 2-му траншу 300 000 грн за період з 08.04.2020 по 14.12.2020 - 251 день).

При цьому Верховний Суд зазначає, що позивач не позбавлений права захисту своїх інтересів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, шляхом зверненням до суду з позовом в порядку статті 625 ЦК України.

Щодо стягнення пені у розмірі 33 369,85 грн за період з 16.12.2020 по 16.06.2021, Верховний Суд зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 8 такого змісту: « 8. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Тобто законодавцем скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України установлено карантин.

В подальшому, постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 №1236 дія карантину продовжувалась, та існувала увесь час, за який відповідачу-1 здійснено нарахування пені.

Оскільки позичальник був звільнений від обов`язку сплатити на користь кредитодавця пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі закону, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що для звільнення від відповідальності відповідач-1 мав довести наявність форс-мажорних обставин, так як іншого не передбачено умовами договору.

З огляду на приписи пункту 8 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який позивачем нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували вказані норми права та дійшли необґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів пені в розмірі 33 369,85 грн, що суперечить нормам матеріального права.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2021 у справі № 922/4076/20, на яку посилається відповідач-1 у касаційній скарзі, та яка в подальшому підтримана також постановах Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 727/4121/21, від 05.04.2023 у справі № 756/7895/21.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами та пені, а тому підлягають скасуванню, із ухваленням нового рішення у цій частині.

Щодо судових витрат

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює в частині нове рішення, ним здійснюється розподіл судових витрат за правилами визначеними статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Понесені відповідачем-1 судові витрати по сплаті судового збору у суді апеляційної та касаційної інстанцій в частині задоволених вимог покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 904/9570/21 в частині задоволення первісного позову повністю - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» (51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Вербки, вул. Вишнева, 115, ідентифікаційний код 34898724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, ідентифікаційний код 35740385) відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 105 452,05 грн (сто п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дві грн 05 коп).

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, ідентифікаційний код 35740385) відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 105 452,05 грн (сто п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дві грн 05 коп).

В іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами в сумі 138 904,10 грн відмовити.

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 33 369,85 грн відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» (51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Вербки, вул. Вишнева, 115, ідентифікаційний код 34898724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, ідентифікаційний код 35740385) судовий збір у розмірі 1 581,78 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят одна грн 78 коп.).

3. У решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 904/9570/21 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, ідентифікаційний код 35740385) на користь Фермерського господарства «СІТІК-АГРО» (51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Вербки, вул. Вишнева, 115, ідентифікаційний код 34898724) судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за розгляд справи в цій частині, в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 876,16 грн (три тисячі вісімсот сімдесят шість грн 16 коп.), в суді касаційної інстанції в розмірі 5 168,22 грн (п`ять тисяч сто шістдесят вісім грн 22 коп).

5. Видачу наказів у справі № 904/9570/21 доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець