Постанова

від 04.07.2023 по справі 910/14156/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 910/14156/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Мальченко А.О.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.07.2023 у справі №910/14156/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023, повний текст якого складений 24.03.2023

у справі № 910/14156/22 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт Україна»

про стягнення 784 108, 11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням позовної заяви про стягнення заборгованості (уточнена), заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 324 236,62 грн., штрафу в сумі 243 738,41 грн., 3 % річних в сумі 23 516,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 192 616,57 грн., нарахованих за порушення відповідачем строків оплати поставленого позивачем за договором купівлі-продажу № 15/К від 14.08.2019 товару.

Також у позові позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Відповідач у суді першої інстанції правом на подання відзиву на позов не скористався.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2023, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.03.2023, у справі № 910/14156/22 позовні вимоги задоволені частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 241 550,22 грн. пені, 243 738,41 грн. штрафу, 192 616,57 грн. інфляційних втрат, 23 516,51 грн. 3% річних, 26 836,42 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 10 521,23 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за договором купівлі-продажу № 15/К від 14.08.2019 товару, з огляду на що останній має право на стягнення нарахованих за прострочення виконання обов`язку по оплаті товару, пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, проте позивачем при розрахунку пені не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України (щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано). З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 3 %річних, штрафу та інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунками позивача, а позовні вимоги про стягнення пені - за розрахунками суду згідно з якими сума пені становить 241 550,22 грн..

Також суд першої інстанції, встановивши, що позивачем належними доказами підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 30 000,00 грн. та врахувавши відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності таких витрат, категорію спору, суму позову та розмір заявлених позивачем витрат, дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є реальними, у зв`язку з чим, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 836,42 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі № 910/14156/22 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 241 550,22 грн. пені, 243 738,41 грн. штрафу, 192 616,57 грн. інфляційних втрат, 23 516,51 грн. 3% річних, 26 836,42 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 10 521,32 грн. судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на оскарження вищевказаного рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог є безпідставним і необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на те, що:

- судом першої інстанції не було враховано неможливості відповідача своєчасно виконати зобов`язання з оплати спірного товару, яка (неможливість) не була пов`язана з волевиявленням відповідача, а була наслідком повномасштабної війни Російської Федерації проти України та введення воєнного стану. При чому рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України та зазначено, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Відповідно до п. 2.11. Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2022 № 309 м. Київ віднесено до переліку Територій активних бойових дій з 24.02.2022 до 30.04.2022. З огляду на вказані обставини наказом відповідача від 25.02.2022 № 2-ОД з 01.03.2022 було призупинено діяльність відповідача, наказом від 31.03.2022 № 3-ОД - продовжено призупинення діяльності відповідача і частково поновлено таку діяльність лише з 16.04.2022 (наказ № 4-ОД від 15.04.2022). При цьому директор відповідача, маючи військове звання старшого лейтенанта і перебуваючи в запасі, негайно після початку повномасштабного вторгнення добровільно прибув до військомата і наказом військового комісара від 24.02.2022 № 2-вс призначений на військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказані обставини свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за повне або часткове невиконання спірних зобов`язань;

- господарська діяльність відповідача пов`язана виключно із виготовленням і продажем поліграфічної продукції для внутрішнього ринку (за даними ЄДРЮОФОГФ видами діяльності Відповідача є 58.11 Видання книг (основний), 18.12 Друкування іншої продукції, 18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, а після початку повномасштабного вторгнення діяльність підприємства було призупинено через абсолютну неможливість здійснювати господарську діяльність та загрозу життю і здоров`ю працівників, майже на два місяці, частково відновлено таку діяльність 16.04.2022, а повне відновлення діяльності відбулось лише в червні 2022 року. При цьому значна кількість контрагентів відповідача, які виступали замовниками і покупцями поліграфічних виробів, також призупинили а подекуди і припинили свою діяльність у зв`язку із перебуванням на територіях де ведуться бойові дії або у зв`язку із знаходженням на окупованих територіях;

- сировинна продукція (картон), що придбавалась відповідачем у позивача призначалась для виготовлення поліграфічних матеріалів для ТОВ «Данон Дніпро» в межах договору поставки № 32817 від 19.03.2018, проте, у зв`язку з введенням воєнного стану на території України та окупацією м. Херсон та області (в межах яких знаходяться виробничі потужності ТОВ «Данон Дніпро»), дане підприємство призупинило діяльність та договірні взаємовідносини з відповідачем направивши на адресу відповідача лист № 0404/22 2 від 04.04.2022. На даний час ТОВ «Данон Дніпро» не відновило діяльність у зв`язку з близькою лінією фронту, продукція, яка була виготовлена і не відвантажена в межах договору поставки № 32817 від 19.03.2018, з лютого 2022 року знаходиться на складах відповідача на відповідальному зберіганні (договір про складське обслуговування № 22/1 l-2022_52057DD від 01.03.2023), а заборгованості ТОВ «Данон Дніпро» перед відповідачем станом на 25.01.2023 складала 1 675 080,00 грн., а станом на 11.05.2023 - 837 540,00 грн. (оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 по ТОВ «Данон Дніпро»);

- при цьому, відповідач по мірі можливостей намагався налагодити відносно стабільну діяльність та з квітня 2022 року здійснював постійні перерахування грошових коштів на користь позивача за раніше отриману продукцію в межах цих же правовідносин (оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за 24.02.2022 - 31.12.2022 та картка рахунку 631 за 24.02.2022 - 31.12.2022 по ТОВ «Інтерпап.ЮА») а з вересня 2022 року - здійснював погашення наявної перед ТОВ «Інтерпап.ЮА» заборгованості, яка є предметом цього спору і до 23.11.2022 здійснив її погашення в повному обсязі в добровільному порядку без будь-якого примусу з боку позивача;

- перелічені вище обставини у їх сукупності свідчать про те, що відповідач вжив всіх можливих та залежних від нього заходів для погашення перед позивачем заборгованості за поставлений товар, будь-які об`єктиві обставини, які б визначали, що несвоєчасне погашення такої заборгованості є наслідком недбалої чи недобросовісної поведінки відповідача відсутні. При цьому позивачем не надано жодних доказів того, що несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті товару, позивачу було завдано збитків;

- отже наявні підстави для відмови у заявлених до стягнення з відповідача штрафу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме належним чином засвідчені копії наказів відповідача від 25.02.2022 № 2-ОД, від 31.03.2022 № 3-ОД, від 15.04.2022 № 4-ОД, посвідчення офіцера Збройних Сил України НОМЕР_1 , довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.05.2023 № 1795, укладених між відповідачем та ТОВ «Данон Дніпро» договору поставки № 32817 від 19.03.2018, договору про складське обслуговування № 22/1 l-2022_52057DD від 01.03.2023, листа ТОВ «Данон Дніпро» № 0404/22_2 від 04.04.2022, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361 по контрагенту ТОВ «Данон Дніпро`за січень 2023 р та за 11 травня 2023 р., картки рахунку 631 за 24.02.2022 - 31.12.2022 по ТОВ «Інтерпап.ЮА», копія фінансового звіту малого підприємництва на 31.03.2023 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023, справу № 910/14156/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Мальченко А.О..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14156/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14156/22.

24.05.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У період із 17.05.2023 по 02.06.2023 суддя Тищенко О.В. яка не є головуючим суддею, перебувала у відрядженні, в зв`язку з чим вирішити питання щодо подальшого руху апеляційної скарги у визначеному складі суду було неможливо.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1885/23 від 25.05.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2023 визначений наступний склад колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді: Мальченко А.О., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 по справі № 910/14156/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Мальченко А.О., Гончаров С.А., апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 602,81 грн..

05.06.2023 від скаржника надійшла заява, до якої додані докази сплати судового збору в зазначеному розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі № 910/14156/22 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі № 910/14156/22, дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі № 910/14156/22 зупинено до перегляду його у апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.07.2023 об 11:00 год.

03.07.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати пені, штраф, інфляційних втрат та 3 % річних просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також у апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що на даний час оскаржуване судове рішення на 90 % виконано у примусовому порядку, що є додатковим доказом наявності у відповідача грошових котів.

До відзиву позивачем додані додаткові докази, а саме копії претензії № 11-п від 31.05.2022, відповіді на претензію № 4 від 07.06.2022 та платіжних інструкції № 1971 від 08.05.2023, № 1981 від 23.05.2023 та № 2029 від 06.06.2023.

Колегія суддів зазначає про те, що платіжні інструкції № 1971 від 08.05.2023, № 1981 від 23.05.2023 та № 2029 від 06.06.2023 не існували на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, додані позивачем апелянтом під час апеляційного перегляду платіжні інструкції № 1971 від 08.05.2023, № 1981 від 23.05.2023 та № 2029 від 06.06.2023, як додаткові докази колегією суддів не приймається.

Щодо решти наданих позивачем та всіх доданих відповідачем до апеляційної скарги доказів, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих позивачем копій претензії № 11-п від 31.05.2022, відповіді на претензію № 4 від 07.06.2022 та всіх наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції доказів.

Станом на 04.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

14.08.2019 позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 15/К (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що, в порядку на та на умовах, визначених Договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця паперову продукцію, що вказана в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, які складаються на кожну партію товару окремо та є невід`ємними частинами цього договору, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Ціна Договору складається із суми всіх видаткових накладних на цим Договором (п. 2.1. Договору).

У п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладної, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару продавцем.

Згідно п. 4.2 Договору розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі або частками протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений у рахунку-фактурі або специфікації.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору відповідачу за видатковими накладними № 633 від 08.02.2022 на суму 376 193,96 грн. (рахунок-фактура № 633 від 08.02.2022), № 647 від 09.02.2022 на суму 368 040,36 грн. (рахунок-фактура № 647 від 09.02.2022), № 710 від 10.02.2022 на суму 383 473,96 грн. (рахунок-фактура № 710 від 10.02.2022), № 775 від 11.02.2022 на суму 90 983,76 грн. (рахунок-фактура № 775 від 11.02.2022) було поставлено товар на загальну суму 1 218 692,04 грн., проте відповідач вказаний товар оплатив з порушенням встановленого Договором строку, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 324 236,62 грн., штраф в сумі 243 738,41 грн., 3 % річних в сумі 23 516,51 грн. та інфляційні втрати в сумі 192 616,51 грн., які були ним нараховані за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару.

Суд першої інстанції при розгляді позову:

- встановивши, що на виконання умов Договору позивач за видатковими накладними № 633 від 08.02.2022 на суму 376 193,96 грн. (рахунок-фактура № 633 від 08.02.2022), № 647 від 09.02.2022 на суму 368 040,36 грн. (рахунок-фактура № 647 від 09.02.2022), № 710 від 10.02.2022 на суму 383 473,96 грн. (рахунок-фактура № 710 від 10.02.2022), № 775 від 11.02.2022 на суму 90 983,76 грн. (рахунок-фактура № 775 від 11.02.2022) поставив відповідачу товар на загальну суму 1 218 692,04 грн., який відповідачем оплачено з порушенням визначеного п. 4.2 Договору строку, а саме: частину оплати на суму 2 480,66 грн. відповідачем здійснено 02.09.2022, на суму 15 000,00 грн. - 19.09.2022, на суму 100 000,00 грн. - 03.10.2022, на суму 87 376,54 грн. - 07.10.2022 та на суму 1 101 211,38 грн. - 23.11.2022.;

- дійшов висновку про те, що позивач, відповідно до положень Договору має право на стягнення штрафу та пені, а відповідно до ст. 625 ЦК України - 3 % річних та інфляційних втрат, проте позивачем при розрахунку пені не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України (щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано);

- задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних, штрафу та інфляційних втрат за розрахунками позивача, а позовні вимоги про стягнення пені - за розрахунком суду в сумі 241 550,22 грн..

При розгляді вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд першої інстанції встановивши, що позивачем належними доказами підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 30 000,00 грн. та врахувавши відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності таких витрат, категорію спору, суму позову та розмір заявлених позивачем витрат, дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є реальними, у зв`язку з чим, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, присудив до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 836,42 грн.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення 241 550,22 грн. пені, 243 738,41 грн. штрафу, 192 616,57 грн. інфляційних втрат, 23 516,51 грн. 3% річних, 26 836,42 грн., 26 836,42 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 10 521,23 грн. судового збору, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 82 686,40 грн. (324 236,62-241 550,22) апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаній вище частині, тобто в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 82 686,40 грн. (324 236,62-241 550,22).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В п. 9.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та відповідним чинним законодавством України. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі порушення строків оплати товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що спірний товар на загальну суму 1 218 692,04 грн. відповідачем було оплачено з порушенням встановленого Договором строку і вказане прострочення тривало більше двадцяти днів, з огляду на що позивач, відповідно до умов Договору має право на стягнення пені та штрафу, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України - 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконані позивачем розрахунки штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат є арифметично вірними.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

З розрахунку позивача слідує, що він розраховує пеню щодо кожної накладної окремо та враховує часткові оплати, що є вірним. При цьому початком нарахування щодо видаткової накладної 633 є 26.03.2022, а щодо видаткових накладних № 647, № 710 та № 775 - 29.03.2022, а останнім днем 23.11.2022.

Відповідно до ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції встановлено, що розрахунки пені позивачем здійснено без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто за період більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вказаний висновок відповідає розрахунку позивача.

Водночас колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені за у меншій сумі, ніж заявлено позивачем та вважає, що рішення в цій частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак, відповідно до положень ч. 4 ст. 269 ГПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з огляду на наступне.

Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Водночас судом першої інстанції не було враховано те, що за змістом положень п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин нарахування позивачем пені за період з 26.03.2022 по 23.11.2022 не суперечить положенням чинного законодавства.

При цьому, перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені колегія суддів встановила, що такий розрахунок є арифметично вірним.

Отже, позивач має право на стягнення з відповідача пені в сумі 324 236,62 грн., штрафу в сумі 243 738,41 грн., 3 % річних в сумі 23 516,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 192 616,57 грн.

Щодо посилань відповідача на наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності через форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 7 Договору, який має назву «Обставини непереборної сили (форс-мажор) сторонами погоджено:

- жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за затримку або невиконання зобов`язань, обумовлених обставинами, що виникли мимо волі та бажання сторін і які не можливо передбачити або уникнути (форс-мажор), перелік таких обставин визначено у ч.2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (п. 7.1);

- сторона, для якої створилася неможливість повного або часткового виконання зобов`язань, сповіщає іншу сторону про настання або припинення строку дії обставин непереборної сили з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку з наступним підтвердженням рекомендованим листом в строк 14 днів (п. 7.2);

- сертифікат, виданий торгово-промисловою палатою України або уповноваженою нею регіональною торгово-промисловою палатою, або іншим компетентним органом, є достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії обставин непереборної сили (п. 7.3);

- неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про такі обставини позбавляють можливості посилатися на них як на підставу для звільнення від відповідальності. Після закінчення строку дії обставин непереборної сили, виконання зобов`язань відновлюється (п. 7.4).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати поставленого позивачем товару, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також колегія суддів зауважує відповідачу і на тому, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем як зобов`язань з оплати лізингових платежів, так і обов`язку з інформування позивача про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку «довідка».

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов Договору,

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже, відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних, що свідчить про те, що позивач має право на стягнення пені в сумі 324 236,62 грн., штрафу в сумі 243 738,41 грн., 3 % річних в сумі 23 516,57 грн. та інфляційних втрат в сумі 192 616,51 грн..

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 23 516,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 192 616,51 грн. залишається без змін.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

З матеріалів справи слідує, що:

- станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом зобов`язання з оплати товару відповідачем було виконано у повному обсязі;

- спірний товар був поставлений незадовго до початку повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, а кінцеві терміни його оплати припадали на період активних бойових дій у м. Києві та Київські області, що не могло не вплинути на можливість виконання відповідачем обов`язків по оплаті товару;

- наданими відповідачем документами підтверджується, що з огляду на введення воєнного стану наказом відповідача від 25.02.2022 № 2-ОД з 01.03.2022 було призупинено діяльність відповідача, наказом від 31.03.2022 № 3-ОД - продовжено призупинення діяльності відповідача і частково поновлено таку діяльність лише з 16.04.2022 (наказ № 4-ОД від 15.04.2022);

- директор відповідача після початку повномасштабного вторгнення наказом військового комісара від 24.02.2022 № 2-вс призначений на військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2;

- враховуючи, що видами діяльності відповідача є 58.11 Видання книг (основний), 18.12 Друкування іншої продукції, 18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, введення воєнного стану та бойові дії на території України не могли не вплинути на можливість контрагентів відповідача проводити вчасні розрахунки за продукцію;

- загальний нарахований позивачем розмір пені та штрафу становить 567 975,03 грн. та складає 46,6 % від загальної вартості товару, що свідчать про те, що розмірі санкцій є надмірно великим;

- позивач застосував до відповідача також 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційні нарахування, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів та загальний розмір яких становить 17,73% від загальної вартості товару;

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку може спотворити її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, неустойка може перетворитись на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на вказані обставини колегія суддів, врахувавши те, що основне зобов`язання відповідачем було виконане у повному обсязі, заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є занадто великим, вина відповідача у порушенні зобов`язання, серед іншого, була обумовлена повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, що наслідки прострочення є незначними та не спричинили позивачу збитків (матеріали позову відповідних доказів не містять), вважає, що наявні правові підстави для зменшення пені та штрафу на 50 %, а саме пені до 162 118,31 грн., а штрафу до 121 869,21 грн.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу загальний розмір яких становить 30 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач визначив розмір витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги, просив стягнути їх з відповідача та надав докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Павлі Іванчика і Вікторії Шульги «Акцепт» договору про надання правничої (правової) допомоги № 23/11-22 від 23.11.2022, акту приймання-передачі наданих послуг від 12.12.2022 на суму 30 000, 00 грн., рахунку 23/11-22 від 23.11.2022 та платіжного доручення № 10183 від 12.12.2022 на суму 30 000, 00 грн.

У п. 1 договору про надання правничої (правової) допомоги № 23/11-22 від 23.11.2022 сторони погодили, що позивач доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу (правову) допомогу із вирішення спірного питання позивача з його контрагентом (відповідачем) щодо стягнення штрафних та фінансових санкцій у зв`язку з несвоєчасним виконання умов договору купівлі-продажу, а саме: скласти позовну заяву та вчинити всі необхідні для цього заходи (збір доказів, розрахунки штрафних санкцій, тощо), а у разі необхідності - здійснити представництво і правовий захист інтересів позивача в суді, а у п. 4.1 - що вартість правничої допомоги складає 30 000, 00 грн.

У акті приймання-передачі наданих послуг від 12.12.2022. сторони погодили, що:

- адвокатське об`єднання надало позивачу правову допомогу (послуги) за договором про надання правничої (правової) допомоги № 23/11-22 від 23.11.2022, а саме: консультація з клієнтом з метою повного з`ясування обставин та визначення правової позиції у справі, збір доказів для підготовки позовної заяви, отримання відомостей щодо боржника, здійснення розрахунків: пені, штрафу, втрат від інфляції та трьох відсотків річних, виготовлення копій доказів (додатків) до позову, розрахунок судового збору, підготовка квитанції для сплати, направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу боржника (відповідача), формування позовної заяви для направлення її до Господарського суду;

- вартість наданих послуг становить 30 000,00 грн.;

- жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг клієнт до адвокатського об`єднання немає.

Платіжним дорученням № 10183 від 12.12.2022 позивач перерахував адвокатському об`єднанню 30 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Павлі Іванчика і Вікторії Шульги «Акцепт» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачем в суді першої інстанції не було подано заперечень проти розміру судових витрат. Відповідних заперечень фактично не містить і апеляційна скарга.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази є належними та допустимими доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу, а виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, заявлені позивачем витрати на правову допомогу відповідають встановленим критеріям та є підтвердженими.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що у випадку зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, як пов`язані зі сплатою судового збору, так і витрати на оплату правової допомоги відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

За таких обставин стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на оплату правової допомоги в сумі 30 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 11 761,62 грн.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі №910/14156/22 підлягає зміні, стягненню з відповідач на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 23 516,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 192 616,57 грн., пеня в сумі 162 118,31 грн., штраф в сумі 121 869,21 грн., витрати на оплату правової допомоги в сумі 30 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 11 761,62 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна» задовольняється частково.

Водночас, враховуючи викладені вище висновки щодо розподілу судових витрат у випадку зменшення судом розміру присуджених до стягнення штрафних санкцій, положення ч. 9 ст. 129 ГПК України, яка встановлює, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору та те, що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій саме відповідача, яким не було належним чином виконано прийняті на себе за Договором обов`язки з оплати поставленого товару, витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі №910/14156/22 задовольнити частково.

2. Викласти п. 2 резолютивної частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі №910/14156/22 в такій редакції.

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт Україна» (01004, м. Київ, вул. Кропивницького, буд. 18, квартира 24; ідентифікаційний код 37045749) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА» (36014, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 72, кімната 308; ідентифікаційний код 43111452) пеню в сумі 162 118 (сто шістдесят дві тисячі сто вісімнадцять) грн. 31 коп., штраф в сумі 121 869 (сто двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в сумі 192 616 (сто дев`яносто дві тисячі шістсот шістнадцять) грн. 57 коп., 3 % річних в сумі 23 516 (двадцять три тисячі п`ятсот шістнадцять) грн. 51 коп., витрати на оплату правової допомоги в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 11 761 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 62 коп.».

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 у справі №910/14156/22 в частині, яка не була змінена цією постановою.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14156/22 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 04.07.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді А.О. Мальченко

С.А. Гончаров