Постанова від 22.06.2023 по справі 906/758/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року Справа № 906/758/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивача - Янкевич Л.Д.

відповідача - Лук`янець Л.О.

третьої особи - Луцюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Автомотів"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Пежо Сітроен Україна"

про стягнення 441 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 03.04.2023 у справі №906/758/22 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що повідомлення відповідачем про наявність форс-мажорних обставин листом від 14.10.2022 за № 972 (після порушення провадження у справі) не підтверджує наявність обставин непереборної сили саме на момент виконання умов договору.

Також зазначає, що наданий відповідачем експертний висновок не може встановлювати виключні обставини для звільнення останнього від відповідальності, так як він носить консультативний характер та не є експертним дослідженням у розумінні Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу".

Крім того вказує, що загальний лист ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1. не містить (та і не може містити) ідентифікувальних ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Зауважує, що відповідачем не надано доказів звернення до позивача з повідомленням про виникнення у нього форс-мажорних обставин та/або істотної зміни обставин та неспроможність в зв`язку з цим виконати обов`язки за Договором для звільнення останнього від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань по Договору.

Додатково зазначає, що жодними доказами, не підтверджено, що в числі 600 автомобілів, вилучених державою для ЗСУ, прикордонників та військових адміністрацій у ТОВ "Пежо Сітроен Україна" були і автомобілі, постачання яких було передбачено Індивідуальним договором поставки, що був укладенний між ТОВ "Союз Автомотів" та АТ "Рівнегаз".

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/758/22/2570/23 від 25.04.2023 витребувано матеріали справи №906/758/22 з Господарського суду Житомирської області. 01.05.2023 матеріали справи №906/758/22 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22; розгляд апеляційної скарги призначено на "30" травня 2023 р. об 15:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1.

Запропоновано відповідачу у строк до 26.05.2023 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів позивачу.

Запропоновано третій особі у строк до 26.05.2023 надати суду письмові пояснення щодо апеляційної скарги та докази надсилання копії письмових пояснень та доданих до них документів іншим учасникам справи.

Роз`яснено учасникам справи право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, передбачене статтею 197 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с. 58, т. 2).

29.05.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22, в якому останній вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 67-80, т. 2).

Також 29.05.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 - без змін (а.с. 84-101, т.2).

В судовому засіданні 30.05.2023 оголошувалась перерва до 14:00 год. 22.06.2023.

22.06.2023 до початку судового засідання на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшли додаткові пояснення з приводу поданої апеляційної скарги (а.с. 109-110, т. 2).

Також 22.06.2023 до початку судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи (а.с.113- 117, т.2).

В судове засідання 22.06.2023 з`явились представник позивача, яка підтримала доводи апеляційної скарги; представник відповідача, яка заперечила доводи, викладені в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві та представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів системи "Easy Con"), який заперечив доводи апеляційної скарги з аналогічних підстав та надали усні пояснення по суті спору.

Розглянувши клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії електронного листа від ТОВ "Пежо Сітроен Україна" про відміну виробництва автомобілів, заслухавши в судовому засіданні представників учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Можливість поновлення та продовження процесуальних строків передбачено ст. 119 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи №906/758/22 електронний лист ТОВ "Пежо Сітроєн Україна" про відміну виробництва автомобілів не був долучений до матеріалів справи ні разом з відзивом на позовну заяву, ні на момент винесення рішення Господарським судом Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22, а отже не може бути врахований апеляційним господарським судом, як доказ у справі.

Водночас, клопотань про поновлення процесуального строку на подання додаткових доказів від відповідача до апеляційного господарського суду не надходило.

Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про залишення без розгляду клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

01.11.2021 між ТОВ "Союз Автомотів" (постачальник/відповідач) та АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (покупець/позивач) укладено договір поставки товару №13А330-16514-21, за п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити 3 автомобілі, найменування моделі, ціна та специфікація до яких містяться в додатку №1 (а. с. 7-15, т. 1)

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна товару на дату укладання даного договору становить 1 750 000, 00 грн. Вартість (ціна) кожної окремої одиниці товару визначається у додатку № 1 до цього договору.

За умовами п. 2.3. договору покупець здійснює оплату за одержаний товар згідно наданого продавцем рахунка-фактури у безготівковій формі на вказаний у договорі рахунок продавця протягом 30 календарних днів з дня одержання товару покупцем.

Продавець зобов`язаний поставити та передати товар покупцю протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати підписання цього договору (п. 3.1. договору).

Передача товару покупцю здійснюється продавцем або уповноваженою ним особою на складі продавця, за адресою: 33016, м. Рівне, вул. Будівельників, 10 (п. 3.3. Договору).

Також п. 4.2. договору сторони погодили, що у разі порушення продавцем строку (строків) поставки товару, визначеного в п.3.1 договору, продавець сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Згідно п. 5 договору сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили. Обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що виникли незалежно від волі сторін, появу яких сторони не могли передбачити або запобігти їх виникненню, та які включають, не обмежуючись цим, наступне: пожежі, повінь, землетруси, зсуви, інші стихійні лиха та сезонні природні явища, закриття шляхів, проток, перевалів, портів, а також війну, воєнні дії, блокади, терористичні акти, страйки, ембарго, заборону/обмеження експорту/імпорту, акти державних органів та інші подібні явища і дії, що унеможливлюють виконання даного договору сторонами (п. 5.1. договору).

При виникненні обставин непереборної сили сторона, виконанню зобов`язання якої перешкоджають такі обставини, повинна письмово сповістити про це іншу сторону протягом 10 календарних днів з дати їх появи, Достатнім підтвердженням існування обставин непереборної сили є довідка Торгово-промислової палати України. У цьому разі строк виконання зобов`язань за договором стороною, що перебуває під дією обставин непереборної сили, призупиняється до закінчення терміну дії таких обставин (п. 5.2. договору).

У випадку, якщо дія обставин непереборної сили триває більш ніж 3 (три) місяці, сторони можуть припинити дію договору за взаємною письмовою згодою, без сплати будь-яких штрафних санкцій (п. 5.3. договору).

Згідно п. 7.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків та виконання гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного строку, визначеного у п. 6.2. договору.

Згідно додатку № 1 до договору предметом договору є 3 нових автомобілі Peugeot Rifter L2, 2021 року випуску.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання по вищевказаному договору, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з даним позовом про стягнення 318 500, 00 грн. пені та 122 500, 00 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 відмовлено в задоволенні позову.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що карантинні обмеження та в послідуючому введення воєнного стану в сукупності вплинули на спроможність своєчасної поставки автомобілів відповідачем та засвідчують відсутність вини відповідача в порушенні строку виконання зобов`язання за договором №13 A3 30-16514-21 від 01.11.2021 будь-то у формі умислу або необережності.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відтак, договір поставки є окремим видом зобов`язання, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Договір купівлі-продажу має двосторонній характер, що зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору продавець бере на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови ВПВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (правові позиції ВС/КГС у постановах від 20 серпня 2020 року у справі №902/959/19, від 09 березня 2021 року у справі №924/441/20).

З матеріалів справи судом встановлено, що за умовами п. 4.2. Договору №13А330-16514-21 сторони не відступали від загального правила, унормованого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як встановлено судом, товар позивачу поставлено не було, тобто умови договору не виконані відповідачем у встановлений строк.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що поставка здійснена не була, оскільки кінець 2021 року та початок 2022 року був періодом карантинних заходів, які тривали в тому числі і у країні виробника автомобілів - у Франції, де працівників заводу-виробника було переведено на дистанційну роботу, відтак, були затримки у виробництві.

Також відповідач просить суд звернути увагу, що 24.02.2022 почалось повномасштабне вторгнення РФ на територію України. Робота підприємств призупинилась. Відповідач об`єктивно не міг отримати будь-які автомобілі від свого імпортера - третьої особи - ТОВ "Пежо Сітроен Україна", оскільки після початку військових дій, відбулось порушення логістики.

Так, дійсно Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19, спричиненої коронавірусом 8АД8-СоУ-2" з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантинні обмеження. З 2020 року Урядом вводились різного роду обмеження, в залежності від рівня захворюваності.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05:30 години 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що при виникненні обставин непереборної сили Сторона, виконанню зобов`язань якої перешкоджають такі обставини, повинна письмово сповістити про це іншу Сторону протягом 10 (десяти) календарних днів з дати їх появи (відповідачем про наявність форс- мажорних обставин повідомлено позивача 14.10.2022 листом № 972).

Так, частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Колегією суддів враховується, що форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) чи оплату за нього, та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

З аналізу наведеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок, у строк, визначений Договором, доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Ключовою ознакою форс-мажору за правилом ст. 617 ЦК України є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Відповідач вказує, що за даними МОЗ станом на 27.10.2021 до "червоної зони" епідемічної небезпеки входили Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська та Херсонська області.

Далі станом на 13.12.2021 (тобто станом на кінцеву дату строку виконання договору) до "червоної карантинної зони" входили Вінницька, Волинська, Житомирська, Запорізька, Київська, Миколаївська, Сумська, Хмельницька, Черкаська та Чернігівська області.

Також зазначає, що Франція (країна-виробник автомобілів Peuogout, які є предметом договору) у жовтні, листопаді та грудні 2021 року вийшла на перше місце у світі за захворюваністю на COVID-19, у зв`язку з чим робота підприємств призупинилась, а тому вказані обставини об`єктивно мали вплив на можливість виконання зобов`язань ТОВ "Союз Автомотів".

Вищезазначені твердження відповідача не беруться апеляційним господарським судом до уваги, оскільки на дату укладення договору поставки автомобілів №13А 330-16514-21 від 01.11.2021 вже діяли карантинні обмеження введені урядом 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19, спричиненої коронавірусом 8АД8-СоУ-2", а також діяли обмеження в країні-виробника автомобілів Peuogout, однак це не стало на заваді відповідачеві взяти на себе зобов`язання в місячний термін поставити замовлені позивачем автомобілі. Тобто відповідач мав усвідомлювати всі ризики неможливості виконання договору на дату його укладання.

Сторони договору домовились, що зобов`язання по поставці автомобілів мало бути виконано до 13.12.2021, колегією суддів встановлено, що відповідач не повідомив позивача, згідно з вимогами п.5.2 Договору №13А330-16514-22, про настання обставин непереборної сили, протягом 10 календарних днів з дати їх виникнення. У зв`язку з цим відсутні докази досягнення між сторонами домовленостей про зміну чи доповнення договору, продовження строку його дії, продовження строку виконання зобов`язання тощо.

Посилання суду першої інстанції на лист ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1., який підтверджує військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" також не є правомірним, оскільки дані обставини виникли після спливу строку для виконання зобов`язання відповідачем і строку дії договору.

Таким чином суд першої інстанції не надав оцінки таким вирішальним, ключовим і доречним питанням, необхідним для вирішення цієї справи, як: чи є обставини, на які посилається відповідач, форс-мажорними; чи такі обставини унеможливили виконання його зобов`язань за договором; чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між обставинами виникнення форс-мажору (у разі підтвердження таких обставин) та наслідками неможливості виконання своїх зобов`язань відповідачем за договором; чи наявні дії зовнішнього характеру, які виникли без вини та всупереч волі та бажанню відповідача, які не можна було ні передбачити, ні уникнути; чи стало неможливим повною мірою здійснювати господарську діяльність та виконати зобов`язання, передбачені укладеним договором, у разі підтвердження наявності таких обставин.

Не знайшли також свого підтвердження в судовому засіданні доводи відповідача та третьої особи про укладення нового Договору №13А330-19-22 від 05.01.2022 між позивачем та відповідачем з приводу придбання цих самих автомобілів, як підстави для звільнення від відповідальності за попереднім договором. Так, колегія суддів звертає увагу, що статтею 604 ЦК України передбачено припинення зобов`язань за домовленістю сторін про заміну первісного зобов?язання новим зобов?язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов?язання, пов?язані з первісним зобов?язанням, якщо інше не встановлено договором (ч. 4 ст. 604 ЦК України). Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов?язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов?язанням. Оскільки нове зобов?язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов?язання, що забезпечують виконання колишнього зобов?язання, якщо сторони не обумовили, що ті продовжують свою дію. Для здійснення новації необхідно, щоб і первісне, і нове зобов?язання були дійсними. На стороні, що посилається на новацію, лежить обов?язок у випадку суперечки довести угоду з цього приводу з іншою стороною зобов?язання.

З умов договору №13А330-19-22 від 05.01.2022 між позивачем та відповідачем не вбачається, що останні обумовили цим договором припинення всіх зобов?язань, що забезпечували виконання попереднього зобов?язання. Окрім того, на дату укладення нового договору, попередній договір припинив свою дію у зв`язку зі спливом строку на який він був укладений (ст. 631 ЦК України).

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що починаючи з 14.12.2021 відповідач несе відповідальність за невиконання умов договору, зокрема, керуючись п. 4.2 договору продавець сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Однак суд вважає за можливе зменшити їх нарахування до 10% від заявленої суми, а саме в розмірі 31 850, 00 грн пені та 12 250, 00 грн штрафу.

Суд апеляційної інстанції враховує, що в силу дії частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними та конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

З огляду на що, оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі, враховуючи не внесення позивачем коштів для виконання договору, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача пені та штрафу за прострочення грошового зобов`язання має слугувати компенсацією позивачеві негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача штрафу та пені в повному обсязі призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача, тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України виняткових підстав для застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу до 10 %, тобто про стягнення з відповідача 31 850, 00 грн пені та 12 250, 00 грн. штрафу.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення ст.ст. 275, 277 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача 10% від заявленої суми пені та штрафу.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача, згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 277, 278, 279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2023 у справі №906/758/22 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Автомотів" (10001, Житомирська область, м. Житомир, вул. Київська, буд. 77; ідентифікаційний код 38623994) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, буд. 4; ідентифікаційний код 03366701):

- 31 850, 00 грн пені;

- 12 250, 00 грн штрафу;

- 6 615, 00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Автомотів" (10001, Житомирська область, м. Житомир, вул. Київська, буд. 77; ідентифікаційний код 38623994) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, буд. 4; ідентифікаційний код 03366701) 9 922, 50 грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Житомирської області видати накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, окрім випадків, визначених ст.ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу №906/758/22 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "03" липня 2023 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.