Рішення

від 05.07.2023 по справі 400/905/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2023 р. № 400/905/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,

до відповідачів:1: товариства з обмеженою відповідальністю "Агростронг Компані", вул. Нікольська, 25, м. Миколаїв, 54030, 2: акціонерного товариства "Державна продовольча-зернова корпорація України", вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033,

про:визнання недійсним договору поставки №ПОЛ0015-С від 31.07.2019, №ПОЛ0023-С від 19.08.2019, №ПОЛ0024-С від 20.08.2019, №СУМ0020-С від 10.09.2019,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агростронг Компані» (далі відповідач 1) та акціонерного товариства «Державна продовольча-зернова корпорація України» (далі відповідач 2) про визнання недійсними договорів поставки від 31.07.2019 р. № ПОЛ0015-С, від 19.08.2019 р. №ПОЛ0023-С, від 20.08.2019 р. №ПОЛ0024-С, від 10.09.2019 р. №СУМ0020-С, укладені між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «Агростронг Компані» на загальну суму 19 849 992 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що виходячи з аналізу діяльності та податкової звітності контрагентів Відповідача 1 ТОВ «Проксітехноторг», ТОВ «Монпарас», ТОВ «Спецрента» податковий орган прийшов до висновку, що ці контрагенти не могли (не мали такої змоги та не закупали у своїх вищезазначених контрагентів) здійснити поставку зерна ТОВ «Агростронг Компані», яке в подальшому за оскаржуваними договорами Відповідач 1 поставив Відповідачу 2, а відтак, договори поставки від 31.07.2019 р. № ПОЛ0015-С, від 19.08.2019 р. №ПОЛ0023-С, від 20.08.2019 р. №ПОЛ0024-С, від 10.09.2019 р. №СУМ0020-С є недійсними, не несуть реального характеру та суперечать інтересам держави. Позивач просить суд визнати договори поставки зерна недійсними.

28.03.2023 р. від відповідача 2 надійшов відзив на позов, де зазначено, що вчинення господарських операцій між відповідачами та їх реальність підтверджується належним чином оформленими документами первинного обліку. Придбане зерно в подальшому реалізоване до інших країн, що підтверджується зовнішньоекономічними контрактами, кошти на виконання яких надійшли в повному обсязі. За результатами здійснених поставок складено податкові накладні, які контролюючий орган зобов`язано зареєструвати рішенням суду, яке набрало законної сили. Отже, твердження позивача про відсутність фактичної господарської діяльності не підтверджується жодним належним доказом.

05.05.2023 р. відповідач 2 подав додаткові пояснення.

Представники позивача та відповідача 2 надали свої пояснення в судовому засіданні.

Рішення прийнято в письмовому провадженні, з урахуванням клопотань представників позивача та відповідача 2.

Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

31.07.2019 р. між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений договір поставки № ПОЛ0015-С, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року (далі - товар). Культура та клас товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємними частинами (Форми додаткових угод - Додаток №1 та Додаток №1.1 до Договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах CPT (Перевезення оплачено до…) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року) за виключенням умов, які обумовлені договором.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до договору поставки № ПОЛ0015-С від 31.07.2019 (далі - Додаток №1) постачальник передає у власність покупця пшеницю 4-го класу кількістю 1 000 тонн (+/- 10%) вартістю 4 375,00 грн./тонну.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 1 загальна вартість товару за додатковою угодою складає 5 250 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

За умовами пункту 4 Додатку № 1 місце призначення - Одеський зерновий термінал філія «ДПЗКУ» ПАТ, адреса: м. Одеса, вул. Хлібна гавань, буд. 4.

На виконання вимог договору від № ПОЛ0015-С від 31.07.2019 та Додатку №1 до договору поставки № ПОЛ0015-С від 31.07.2019 відповідач 1 поставив відповідачу 2 пшеницю 4 класу кількістю 133,05 т, що підтверджується видатковою накладною від 04.09.2019 № 181 (а.с.203), накладною №44779841 від 29.08.2019, довіреністю на отримання товару від 31.07.2019 № 25.

19.08.2019 між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений договір поставки № ПОЛ0023-С, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року (далі - товар). Культура та клас товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємними частинами (Форми додаткових угод - Додаток №1 та Додаток №1.1 до Договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко завод…) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року) за виключенням умов, які обумовлені договором.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до договору поставки № ПОЛ0023-С від 19.08.2019 (Додаткова угода №001Я3) (далі - Додаток №1) постачальник передає у власність покупця ячмінь 3-го класу кількістю 1 000 тонн (+/- 10%) вартістю 4 083,00 грн./тонну.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 1 загальна вартість товару за додатковою угодою складає 4 899 996,00 грн., в т.ч. ПДВ.

На виконання вимог договору № ПОЛ0023-С від 19.08.2019 та Додатку №1 (Додаткова угода №001Я3) до договору поставки № ПОЛ0023-С від 19.08.2019 відповідач 1 поставив відповідачу 2 ячмінь 3-го класу кількістю 173,662 т, що підтверджується видатковою накладною від 23.08.2019 № 170, довіреністю на отримання товару від 19.08.2019 № 55.

Також сторонами договору поставки № ПОЛ0023-С від 19.08.2019 було укладено Додаткову угоду №002ПФ (Додаток № 1 до договору поставки № ПОЛ0023-С від 19.08.2019), за умовами якого постачальник передає у власність покупця пшеницю 4-го класу кількістю 500 тонн (+/- 10%) вартістю 4 083,00 грн./тонну.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 1 загальна вартість товару за додатковою угодою складає 2 449 998,00 грн., в т.ч. ПДВ.

На виконання вимог договору № ПОЛ0023-С від 19.08.2019 та Додатку №1 (Додаткова угода №002ПФ) до договору поставки № ПОЛ0023-С від 19.08.2019 відповідач 1 поставив відповідачу 2 пшеницю 4-го класу кількістю 306,596 т, що підтверджується видатковими накладними від 23.08.2019 № 171 (том 1 а.с.220), від 27.08.2019 № 173, від 28.08.2019 № 175, довіреністю на отримання товару від 19.08.2019 № 59.

20.08.2019 між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений договір поставки № ПОЛ0024-С, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року (далі - товар). Культура та клас товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємними частинами (Форми додаткових угод - Додаток №1 та Додаток №1.1 до Договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко завод…) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року) за виключенням умов, які обумовлені договором.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до договору поставки № ПОЛ0024-С від 20.08.2019 (Додаткова угода №001Я3) (далі - Додаток №1) постачальник передає у власність покупця ячмінь 3-го класу кількістю 1 000 тонн (+/- 10%) вартістю 4 083,33 грн./тонну.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 1 загальна вартість товару за додатковою угодою складає 4 899 996,00 грн., в т.ч. ПДВ.

На виконання вимог договору № ПОЛ0024-С від 20.08.2019 та Додатку №1 (Додаткова угода №001Я3) до договору поставки № ПОЛ0024-С від 20.08.2019 відповідач 1 поставив відповідачу 2 ячмінь 3-го класу кількістю 95,382 т, що підтверджується видатковими накладними від 27.08.2019 № 174, від 30.08.2019 № 176, довіреністю на отримання товару від 20.08.2019 № 60.

10.09.2019 між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений договір поставки № СУМ0020-С, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року (далі - товар). Культура та клас товару зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємними частинами (Форми додаткових угод - Додаток №1 та Додаток №1.1 до Договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко завод…) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року) за виключенням умов, які обумовлені договором.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до договору поставки № СУМ0020-С від 10.09.2019 (Додаткова угода №00И12) (далі - Додаток №1) постачальник передає у власність покупця пшеницю 2-го класу кількістю 500 тонн (+/- 10%) вартістю 3916,67 грн./тонну.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 1 загальна вартість товару за додатковою угодою складає 2 350 002,00 грн., в т.ч. ПДВ.

На виконання вимог договору № СУМ0020-С від 10.09.2019 та Додатку №1 (Додаткова угода №00И12) до договору поставки № СУМ0020-С від 10.09.2019 відповідач 1 поставив відповідачу 2 пшеницю 2-го класу кількістю 490,563 т, що підтверджується видатковими накладними від 12.09.2019 № 185, від 17.09.2019 № 188, від 24.09.2019 № 191, довіреністю на отримання товару від 12.09.2019 № 11, від 24.09.2019 № 18.

За фактом настання першої з подій (відвантаження товарів) позивач склав та подав для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 04.09.2019 № 7 на суму 698 512,50 грн., у тому числі ПДВ 116 418,75 грн; від 23.08.2019 № 37 на суму 850 943,10 грн., у тому числі ПДВ 141 823,85 грн; від 23.08.2019 № 36 на суму 362 697,71 грн., у тому числі ПДВ 60 449,62 грн; від 27.08.2019 № 38 на суму 598 322,86 грн., у тому числі ПДВ 99 720,48 грн; від 28.08.2019 № 40 на суму 533 418,47 грн., у тому числі ПДВ 88 903,08 грн; від 27.08.2019 № 39 на суму 467 371,42 грн., у тому числі ПДВ 77 895,24 грн; від 30.08.2019 № 41 на суму 656 873,87 грн., у тому числі ПДВ 109 478,98 грн; від 12.09.2019 № 8 на суму 519 190,64 грн., у тому числі ПДВ 86 531,77 грн; від 17.09.2019 № 9 на суму 644 356,45 грн., у тому числі ПДВ 107 392,74 грн; від 24.09.2019 № 10 на суму 1 142 100,97 грн., у тому числі ПДВ 190 350,16 грн.

Розглянувши подані позивачем документи і пояснення, Комісія ГУ ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації, прийняла рішення №1335630/41740042 від 22.11.2019, №1335631/41740042 від 22.11.2019, №1338196/41740042 від 26.11.2019, у зв`язку з ненаданням платником податку первинних документів, розрахункових документів.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2020 р. по справі № 640/10016/20 визнано протиправними та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 22.11.2019 №1335627/41740042, №1335629/41740042, №1335630/41740042, №1335631/41740042, №1335633/41740042, №1335635/41740042, №1335636/41740042, №1335634/41740042, №1335628/41740042, №1335632/41740042 та від 26.11.2019 №1338196/41740042. Зобов`язано Державну податкову службу України здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних виписаних постачальником TOB «Агростронг Компані» покупцю AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» податкових накладних від 23.08.2019 №36, від 23.08.2019 №37, від 27.08.2019 №38, від 27.08.2019 №39, від 28.08.2019 №40, від 30.08.2019 №41, від 02.09.2019 №6, від 04.09.2019 №7, від 12.09.2019 №8, від 17.09.2019 №9, від 24.09.2019 №10 днем їх фактичного подання - 06.11.2019.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2020 р. рішення суду першої інстанції залишене без змін.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач 1 на папері відображає такий ланцюг господарських операцій: відповідач 1 закупив сільськогосподарську продукцію у ТОВ «Проксітехноторг», ТОВ «Монпарас», ТОВ «Спецрента» та здійснив поставку даної продукції на користь відповідача 2, залучивши при цьому перевізників ТОВ «Інвест Груп Дельта» і ТОВ «Тек-Евроектранс».

Товарно-транспортні накладні та платіжні доручення мають ознаки підробки. Не зрозуміле відношення перевізника ТОВ «Тек-Евроектранс» до господарських операцій відповідача 1, оскільки договору транспортного перевезення надано не було. У ТОВ «Тек-Евроектранс» відсутні вантажні транспортні засоби, якими можливо здійснити перевезення обсягу ТМЦ, визначених у наданих ТТН. Ті ж обставини стосуються і ТОВ «Інвест Груп Дельта».

Посадова особа ТОВ «Спецрента» є фігурантом кримінального провадження № 22020000000000146 від 26.06.2020 р., відкритого за ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.07.2020 р. у справі № 761/19048/20 закрито кримінальне провадження у зв`язку з визнанням вини директора ТОВ «Спецрента» ОСОБА_1 . Наведене свідчить про фіктивність правочину щодо постачання сільськогосподарської продукції від ТОВ «Спецрента» на користь відповідача 1 та в подальшому реалізації на користь відповідача 2.

Відповідачами 1 і 2 не надано належних доказів на підтвердження договірних відносин з реєстру ДП «Держреєстри України».

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів. Згідно позовних вимог податковий орган просив суд визнати недійсними договори поставки від 31.07.2019 р. № ПОЛ0015-С, від 19.08.2019 р. №ПОЛ0023-С, від 20.08.2019 р. №ПОЛ0024-С, від 10.09.2019 р. №СУМ0020-С, укладені між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «Агростронг Компані» на загальну суму 19849992 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні законодавчі приписи та положення.

Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Так, згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з системного тлумачення наведених положень, вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Наведене підтверджується, у тому числі, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, п. 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Верховним Судом України акцентовано, що відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першої статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно дефініції наведеної в підпунктом 14.1.185, та 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, відповідно до вимог ч. 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Положеннями статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За правилами ч. 1 та ч. 4 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо учасник справи без поважних причин не наддасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч. 6 статті 77 КАС України).

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Так, Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

А відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 23.07.2020 р. у справі № 761/19048/20, на яку, у тому числі, у позовній заяві посилається позивач, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Між тим, позивачем не надано суду жодних доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірних правочинів, з метою визнання недійсними яких позивач власне звернувся до суду.

Таким чином, позивачем, який є суб`єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог КАС України, в частині належного документального обґрунтування та підтвердження своєї правової позиції.

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в Постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, зокрема, щодо того, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до статті 112 ПК фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Також, варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Згідно з висновком Великої Палати формулювання «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містить визначення статусу фіктивного підприємства. Суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, що суперечить висновку у Постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Вказана аналогічна позиція викладена і в Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 2а-10234/09/0470 від 07.02.2023 року.

Суд вважає, що посилання позивача на Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва про закриття кримінального провадження № 22020000000000146 є недоречним, оскільки ТОВ «Спецрента», яке очолювала ОСОБА_1 , не є стороною правочинів, що оскаржуються в межах даної справи. Жодними іншими належними та допустимими доказами Позивач не довів суду, що оскаржувані договори були фіктивні (безтоварні).

Крім того, Позивач не заперечує, що АТ «Державна продовольча-зернова корпорація України» отримала від ТОВ «Агростронг Компані» обсяг зерна, яке було обліковане, імпортоване та за цими господарськими операціями АТ «Державна продовольча-зернова корпорація України» сплатила податки в повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних, достатніх, допустимих доказів на підтвердження протиправності спірних правочинів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ГУ ДПС у Миколаївській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код ВП 44104027) до товариства з обмеженою відповідальністю «Агростронг Компані» (вул. Нікольська, 25, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 41740042) та акціонерного товариства «Державна продовольча-зернова корпорація України» (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 37243279) про визнання недійсними договорів поставки від 31.07.2019 р. № ПОЛ0015-С, від 19.08.2019 р. №ПОЛ0023-С, від 20.08.2019 р. №ПОЛ0024-С, від 10.09.2019 р. №СУМ0020-С, укладені між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «Агростронг Компані» на загальну суму 19 849 992 грн, відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 05.07.2023 р.

Суддя Н. В. Лісовська