Постанова

від 19.06.2023 по справі 910/9241/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2023 р. Справа№ 910/9241/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача: Ситий В.О.,

від відповідача: Перевозник П.М.,

від третіх осіб - представники не з`явилися,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі №910/9241/22 (суддя - Картавцева Ю.В., повний текст складено - 23.02.23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль", третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансагро-М" про стягнення 985 274,24 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 985 274,24 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/9241/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" збитки у розмірі 985 274 грн. 24 коп. та судовий збір у розмірі 14 779 грн 11 коп.

02.02.2023 від позивача до сулу першої інстанції надійшла заява про винесення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат після ухвалення рішення по справі № 910/9241/22.

07.02.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" про поновлення строку задоволено та поновлено пропущений процесуальний строк на подачу доказів понесення судових витрат; призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 14.02.23 о 16:15 год.

Приймаючи вказану ухвалу місцевий господарський суд встановив, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду 02.02.2023, тобто, поза межами строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, суд визнав поважними причини пропуску процесуального строку на подання доказів понесених витрат.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі №910/9241/22 стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн 00 коп. та витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 70 000 грн. 00 коп.

Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, ціну позову (985 274,24 грн), предмет та підстави позовних вимог, витрачений адвокатом час, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Тому, на переконання суду, розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 60 000,00 грн.

Крім цього, зважаючи на задоволення позовних вимог у справі №910/9241/22 повністю, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 70 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.

Не погодившись з прийнятими ухвалою (в частині поновлення строку для подання доказів понесення судових витрат) та додатковим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати наведені судові акти, заяву позивача про розподіл судових витрат залишити без розгляду з огляду на пропуск строку подання доказів понесених судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на відсутність правових підстав для поновлення позивачу строку на подання доказів понесених витрат правничої допомоги, а також вказує, що стягнута судом сума цих витрат неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

Крім цього, не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове, яким заяву позивача задовольнити повністю.

Скаржник вказує, що визначений ним у заяві розмір витрат в сумі 592 718,86 грн. є співмірним зі складністю справи (яка за його доводами є складною) та виконаним адвокатом обсягом робіт, часом витраченим на надання таких послуг, ціною позову та великим значенням цієї справи для позивача.

Представники апелянтів в судовому засіданні надали пояснення, якими підтримали кожен свою апеляційну скаргу та заперечили проти скарг один одного.

Треті особи не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені; так, судом на адреси офіційного місцезнаходження вказаних осіб було здійснено направлення ухвали про призначення справи до розгляду на 19.06.2023.

Кореспонденція суду, направлена третім особам, повернулася з відміткою органу поштового зв`язку про відсутність адресатів за вказаними адресами.

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Враховуючи належне повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційних скарг, вони розглянуті судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідач при оскарженні додаткового рішення наводить в апеляційній скарзі також доводи щодо необґрунтованості ухвали суду першої інстанції від 07.02.2023 в частині поновлення позивачу пропущеного процесуального строку на подання доказів понесення витрат правничої допомоги.

Стосовно наведених доводів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Статтею 255 ГПК України встановлено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Таким чином, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 ГПК України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Системний аналіз статті 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі. (наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 912/1398/18, від 12.03.2019 по справі № 918/361/18, від 14.09.2020 у справі №910/404/20, від 10.11.2021 у справі №922/1543/19, від 14.12.2022 у справі №920/1346/21, ухвалі від 22.12.2022 у справі №908/1966/22).

Оскарження ухвал суду першої інстанції про поновлення пропущеного процесуального строку окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено статтею 255 ГПК України.

При цьому, в контексті даних правовідносин у справі, саме додаткове рішення в розумінні діючого законодавства, є тим остаточним судовим рішенням, яким закінчився розгляд цієї справи.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 3 статті 255 ГПК України).

Отже, доводи скаржника (відповідача у справі) щодо необґрунтованості поновлення позивачу судом першої інстанції пропущеного процесуального строку на подання доказів понесення витрат правничої допомоги розцінюються та розглядаються судом апеляційної інстанції в межах розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач зазначив про попередній розрахунок суми судових витрат.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 24.01.2023, а тому, докази, визначені ч. 8 ст. 129 ГПК України мали бути подані не пізніше 30.01.2023 (ураховуючи, що 29.01.2023 - вихідний день).

Так, заява позивача про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду 02.02.2023, тобто, поза межами строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, позивачем було подано до суду першої інстанції заяву, в якій він просив суд поновити строк на подачу доказів, з огляду на те, що 30.01.2023 (тобто, в межах встановленого 5-денного строку) представником позивача - адвокатом Ситим В.О. було відправлено на електронну пошту суду електронний лист з додатками (заявою про винесення додаткового рішення з великим об`ємом доданих до неї документів, підписаних ЕЦП), однак, в подальшому представником позивача з`ясовано, що електронний лист судом отриманий не був. Із відповіді на запит до спеціалістів, які надають послуги у сфері обслуговування комп`ютерної техніки, позивач встановив, що враховуючи об`єм надісланого електронного повідомлення, сервер відправника або отримувача міг не пропустити лист, зокрема, через встановлені ліміти або через наявні засоби антивірусного захисту. Відтак, пропуск встановленого процесуального строку зумовлений об`єктивними обставинами, а саме труднощами технічного характеру.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).

Аналіз змісту норм статей 118, 119 ГПК України свідчить, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17).

Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи (схожий за змістом правовий висновок наведений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2019 у справі №910/6298/19, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, додаткові постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19).

Доводи позивача, покладені в основу заяви про поновлення строку на подання доказів понесених витрат правничої допомоги, підтверджуються поданими ним документами, а саме копією листа ТОВ "Інфосвіт" (яке надає послуги у сфері обслуговування комп`ютерної технікики).

Стосовно доводів скаржника про недостатність вказаного доказу, колегія судді вказує наступне.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Відповідач жодних доказів на спростування обставин, викладених в заяві позивача про поновлення строку, не надав. Посилання на недостатність вказаного листа та наведення іншої інформації щодо нього, враховуючи не подання відповідачем жодного доказу, який би доводив протилежну обставину, ніж наведена у листі, не приймаються апеляційним судом.

Отже, доказ позивача є більш вірогідним, тобто на його підставі суд робить висновок про те, що обставина яка розглядається та на яку посилається позивач, скоріше була (мала місце), аніж не була.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивачу строку на подання доказів понесення витрат професійної правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 19 450 грн. заявник надав: копію договору № 0482-583 про надання юридичних послуг, Умови надання послуг юридичною фірмою "Ілляшев та Партнери", Завдання щодо надання правової допомоги, рахунки № 34139 від 31.08.2021, №34631 від 30.09.2021, № 34961 від 29.10.2021, № 35456 від 30.11.2021, №35806 від 31.12.2021, № 36692 від 29.03.2022, № 37879 від 30.09.2022, №38123 від 31.10.2022, № 38363 від 30.11.2022, № 38596 від 31.12.2022 на загальну суму 592 718,86 грн., платіжні доручення № 9959 від 07.09.2021, № 13511 від 05.10.2021, №16877 від 08.11.2021, № 21388 від 13.12.2021, № 556 від 12.01.2022, № 5742 від 06.04.2022, № 8815 від 12.10.2022, № 10382 від 03.11.2022, № 10747 від 02.12.2022, № 35 від 05.01.2023, актами здачі-приймання виконаних робіт №296-6 від 31.08.2021, № 331 від 30.09.2021, № 357-15 від 29.10.2021, № 405 від 30.11.2021, № 481 від 31.12.2021, №99 від 29.03.2022, № 424 від 30.09.2022, №498 від 31.10.2022, № 572 від 30.11.2022 та № 646 від 31.12.2022.

Враховуючи наведене, позивачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було доведено надання йому вказаних послуг у суді першої інстанції.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Місцевий господарський суд обґрунтовано відмітив, що у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, позивачем зазначено, що вартість професійної правничої (правової) допомоги складає у розмірі гривневого еквіваленту 5 000,00 євро, тобто, станом на момент звернення до суду еквівалентно 182 715,00 грн.

В свою чергу, в заяві про розподіл судових витрат позивач просив покласти на відповідача 592 718,86 грн. витрат правничої допомоги.

Колегія суддів враховує, що згідно ч. 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Позивач не довів обставин того, що він не міг передбачити відповідних витрат (в частині суми перевищення) на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Крім цього, враховуючи обставини даної справи, її складність, ціну позову (985 274,24 грн), предмет та підстави позовних вимог, витрачений адвокатом час, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно вказав, що розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 60 000,00 грн.

Стосовно доводів апелянта (позивача у справі) про те, що визначений ним у заяві розмір витрат в сумі 592 718,86 грн. є співмірним зі складністю справи (яка за його доводами є складною) та виконаним адвокатом обсягом робіт, часом витраченим на надання таких послуг, ціною позову та великим значенням цієї справи для позивача, колегія суддів зазначає наступне.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені ТОВ "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Відтак, у суду першої інстанції були наявні підстави для часткового задоволення заяви позивача.

Доводи скаржника наведеного не спростували.

Отже, за висновком колегії суддів підстави для зміни визначеного місцевим господарським судом розміру витрат правничої допомоги у сумі 60 000 грн. відсутні.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.

При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000 грн. із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 60 000 грн. колегія суддів не вважає завищеним.

Відповідно до частин 4-7 статті 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, позивачем разом з позовом було подано висновок експерта № 9990 за результатами проведення судової економічної експертизи від 29.08.2022, вартість якої становить 70 000,00 грн, що вбачається з рахунку-фактури № СФ-04022221 на оплату експертних послуг від 04.02.2022.

Вартість проведеної судової економічної експертизи була сплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 4164 від 15.02.2022.

При цьому, належних доказів на підтвердження неспівмірності витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, відповідачем до суду подано не було.

З огляду на викладене, зважаючи на задоволення позовних вимог у справі № 910/9241/22 повністю, суд прийшов до вірного висновку, що витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 70 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У нинішній справі колегія суддів дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Стосовно судового збору за подання апеляційних скарг колегія суддів зазначає, що оскільки його не було оплачено скаржниками з огляду на відсутність підстав для сплати за подання апеляційної скарги на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, відповідно розподіл судового збору апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі №910/9241/22 - без змін.

2. Поновити дію додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі №910/9241/22.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 05.07.2023 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко